Тема 13 Правове становище особистого селянського господарства (навчальна лекція)

 

1 Поняття особистого селянського господарства і суб”єкти на право його ведення.

2 Право на присадибну земельну ділянку, умови й порядок її надання.

3 Правовий режим майна особистих селянських господарств.

4 Права та обов’язки сільськогосподарських підприємств по розвитку особистих селянських господарств.

Мета: Надати характеристику законодавства, яке регулює правові відносини особистого селянського господарства.

1.Поняття особистого селянського господарства і суб'єкти на право його ведення.

Особисте селянське господарство — це форма організації індиві­дуального аграрного виробництва на основі приватної власності, по­будоване на праці членів сім'ї. На відміну від селянського (фер­мерського) господарства воно не є юридичною особою і не може за­стосовувати працю найманих осіб за контрактом чи договором.Особисте селянське господарство слід розглядати як форму сільськогосподарського виробництва аграрної продукції і отри­мання додаткового прибутку (до заробітної плати працюючих, пенсії) на основі приватної власності, де задовольняються інтере­си громадян, які ведуть таке господарство, та суспільства. Особистому селянському господарству як формі аграрного ви­робництва властиві соціальні та економічні функції. До соціальних функцій належать: формування господарського бережливого став­лення до землі, природи; виховання любові до сільськогосподар­ської праці, трудове виховання та професійна орієнтація молоді; формування професійних якостей сучасного підприємця (ініціа­тивність, діловитість, самостійність, навички економічного і дбай­ливого ведення господарства). До економічних функцій цього гос­подарства слід віднести: отримання за рахунок високої якості робіт більшої кількості продукції з одиниці площі або голови продуктив­ної худоби; більш оперативна реалізація малими партіями свіжої продукції, що швидко псується; підвищення якості земельних діля­нок, уніфікація виробничих і побутових відходів, які не можуть використовуватися у великому виробництві; Суб'єктами на право ведення особистого селянського господарства є громадяни, які не пов'язані трудовими та членськими відносинами із сільськогосподарськими підприємствами, а також ті громадяни, що перебувають у таких відносинах. Особисте селянське господарство ве­дуть працівники сільського господарства, інші громадяни, які здійсню­ють господарсько-трудову діяльність в особистому господарстві у вільний від основної праці в суспільному виробництві час.

2. Право на присадибну земельну ділянку, умови й порядок її надання.

Земельна ділянка являє собою засіб виробництва як основну базу для ведення особистого селянського господарства громадян і терито­ріального розташування житлових і господарських будівель. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і по­в'язаних з ними прав та обов'язків у особистому господарстві є гро­мадяни України. Ними можуть бути також іноземці, особи без грома­дянства. Іншими словами, безпосереднім носієм земельних прав у особистому селянському господарстві є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення такого господарства.Для ведення такого господарства громадянам за рішенням органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування пере­даються безкоштовно у власність земельні ділянки в межах насе­лених пунктів, вказаних у земельно-облікових документах, у розмірі не більше 0,2 га (ст. 121 Земельного кодексу України).Указом Президента України від 3 грудня 1999 року «Про не­відкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сек­тора економіки» передбачено надання громадянам на основі зе­мельної частки (паю) можливості розширювати особисті господар­ства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок.

Громадянин, який веде підсобне господарство і перебуває в договірних відносинах з сільськогосподарським підприємством щодо вирощування або відгодівлі молодняка худоби, птиці, реалі­зації молока та іншої аграрної продукції, може отримати додатко­ву земельну ділянку в користування із земель сільськогосподар­ського підприємства за відповідним рішенням вищого органу управ­ління або адміністрації такого підприємства.

3. Правовий режим майна особистих селянських господарств.

Правовий режим майна особистих селянських господарств — це сукупність правових норм, якими забезпечуються порядок і умо­ви придбання (присвоєння) майна, здійснення правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню ним, а також його правовій охороні. Основою майнових відносин є право приватної власності громадяни­на. Виходячи із того, що особисте селянське господарство є сімей­но-трудовим об'єднанням, майнові відносини в ньому ґрунтуються на основі права спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України май­но, нажите подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною влас­ністю.

Об'єктами права власності громадян, які ведуть особисте гос­подарство, є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього госпо­дарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насаджен­ня на них, засоби виробництва, вирощена продукція, транспортні засоби, малогабаритна техніка, грошові кошти, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Громадяни, які ведуть особисте селянське господарство, мають право використовувати належне їм майно для ведення господар­ської та іншої, не забороненої законом діяльності. Громадяни ма­ють право передавати майно в тимчасове користування і відчужу­вати його іншим громадянам, юридичним особам, державі. Пра­во приватної власності також може бути передане у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.

При поділі майна, виокремленні його зі спільного майна, звер­ненні стягнення на майно учасника спільної власності за його бор­гами та відкритої після нього спадщини визначається частка учас­ника спільної сумісної власності.

4. Права та обов'язки сільськогосподар­ських підприємств по розвитку особистих селянських господарств.

Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» пе­редбачено (ст. 28), що кооперативи (об'єднання) мають право нада­вати послуги за цінами і матеріалами, що встановлюються на дого­вірних засадах, для членів кооперативу та інших осіб. Зрозуміло, що таке положення стосується як членів кооперативу, так і інших гро­мадян, які ведуть особисті господарства. Ця норма загального харак­теру повинна знайти своє вираження в більш конкретній і змістовній формі в положеннях статуту і правилах внутрішнього розпорядку конкретного сільськогосподарського кооперативу. Слід зауважити, що згадані в цих локальних нормативних ак­тах умови надання допомоги в розвитку особистих селянських гос­подарств закріплені як право, а не обов'язок для сільськогоспо­дарських кооперативів. Ці та інші сільськогосподарські підприє­мства (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, селянські (фермерські) господарства, приватно-орендні підприємства, державні сільськогосподарські підприєм­ства) надають допомогу в обробітку земельних ділянок, у забезпе­ченні їх добривами, засобами захисту рослин, насінням, кормами, зерном, садівним матеріалом, у придбанні молодняка худоби та птиці, в аграрному і зооветеринарному обслуговуванні і, що важ­ливо, в реалізації виробленої продукції та в її переробці тощо.