Продуктивні сили та виробничі відносини

 

В основі розвитку людського суспільства лежить ма­теріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло тощо. Щоб мати такі матеріальні блага, вони повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріаль­них благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, відбувається за допомогою різних зна­рядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмі­нює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що включає три основні  моменти:

Праця — це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

Предмети праці включають всі ті предмети, на які спрямо­вана праця людини, а саме:

· предмети, дані природою;

· сировина (створені людьми предмети праці);

· вторинні ресурси;

· штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, ке­рамічні матеріали).

 

Збільшенню обсягу сировинної бази слугують такі фактори:

а) комплексне використання корисних копалин, повніше добування цінних елементів природи. Поступово долається таке становище, коли через недостатній розвиток технології багато рідкісних металів не видобувалися з корисних копалин і залишалися у відходах;

б) розвиток матеріалозберігаючих технологій. Вони дають можливість нарощувати виробництво кінцевого продукту за тих же обсягів видобутку сировини і матеріалів.

 

У сучасних індустріально розвинутих країнах ресурсозбе­реження стало вирішальним джерелом задоволення приросту потреб економіки в паливі, енергії, сировині й матеріалах. Отже, важливим завданням нашої країни є зниження мате­ріалоємності та енергоємності національного доходу. Для цьо­го в Україні є значні резерви.

У 1991 р. в машино­будуванні та металообробці у відходи спрямовувалося 24,9 % чорних металів. Водночас розрахунки показують, що в тому ж році зниження матеріальних затрат тільки на 1 коп. на кожний карбованець суспільного продукту (тобто на 1%) дало б можливість одержати майже 3 млрд крб. національного до­ходу.

 

Однією ізскладових засобів виробництва є засоби праці - ті засоби, за допомогою яких людина впливає на предмет праці. Вони включають:

· знаряддя праці (машини, верстати, автомати та ін.);

· „без машинну” техніку (електричне розрядження, хімічний та електричний процеси);

· „судинну” систему виробництва (трубопроводи, цистерни та інше обладнання);

· виробничі будови, споруди, шляхи.

Загаль­ним засобом праці є земля. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, певна річ може виступати і предметом, і засо­бом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті, — до предметів праці.

 

                                                                    Рис. 1.13. Структура продуктивних сил. 

 

У продуктивних силах існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва, тобто взаємодіють.

 

 

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробницт­ва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. До структури продук­тивних сил в усіх формаціях належать також використову­вані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включа­ють також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продук­тивних сил стає інформація.

У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній за­лежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі про­дуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Та­кими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони виперед­жаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі су­купної праці, відповідності живої й уречевленої праці, перемі­ни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих зако­нів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до приро­ди, процес праці, спільний для всіх суспільних способів ви­робництва.

Отже, продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростан­ня продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили, складаються з двох основних частин: засобів вироб­ництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини «людина — природа». Ці відносини вивчаються природничими й технічними науками.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і ду­ховних благ. Такою ж суспільною формою є й відносини влас­ності. Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сто­рону економіки, тобто її соціальні засади. Вона показує:

· хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва — вирішальні умови господарської діяль­ності;

· як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства;

· кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.

 

Виникає питання: у чому їх подібність і відмінність, який економічний статус кожної з цих категорій?

У процесі виробництва здійснюється привласнення двох ви­дів: 1) предметів природи через процес праці; 2) засобів вироб­ництва, робочої сили, предметів споживання і послуг через сус­пільну форму. Привласнення другого типу, яке має місце між людьми в усіх сферах суспільного відтворення (в безпосеред­ньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні), становить відносини власності. В сучасних умовах об’єктом привласнення стає також інтелектуальна власність — патенти, ліцензії, «ноу-хау» тощо. Тому власність — це економічні відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. Визначальни­ми серед них є відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, або відносини власності на засоби вироб­ництва. Вони становлять основу виробничих відносин, форму­ють їхній тип.

 

Продуктивні сили і виробничі відносини в їх діалектичній єдності та взаємодії становлять суспільний спосіб виробницт­ва. Продуктивні сили відіграють визначальну роль, є його ре­човим змістом, виробничі відносини — суспільною формою. Розвиваючись більш динамічно (під впливом потреб, інтере­сів людей, внутрішніх суперечностей продуктивних сил та їх матеріально-речової форми тощо), продуктивні сили поступо­во вступають у все більшу суперечність з виробничими відно­синами. Останні спочатку є формою їх розвитку, а згодом перетворюються на гальмо зростання продуктивних сил, пере­стають відповідати їхньому рівню і характеру розвитку. Внас­лідок цього між двома сторонами суспільного способу вироб­ництва виникає конфлікт, що з економічного погляду зумов­лює настання епохи соціальних революцій.

Оскільки виробничі відносини менш активні порівняно з продуктивними силами, то вони у межах того чи іншого сус­пільного способу виробництва прагнуть пристосовуватися до рівня й характеру їх розвитку. Це знаходить свій вияв у ево­люції форм власності. Так, на зміну індивідуальній капіталіс­тичній власності, що переважала на початкових етапах ро­звитку буржуазного суспільства, прийшла акціонерна, її діа­лектично заперечує державна форма капіталістичної власності.