Метод піднімання поверхів або перекрить

Виробничий процес зведення будівель методом піднімання поверхів або перекрить представляє собою комплексний процес, який включає такі прості робочі процеси і операції:

встановлення колон в стакани фундаментів, вкладання опорних воротників;

улаштування бетонної підготовки на відмітці цоколя будови й обладнання на ній бортів опалубки;

монтування підйомного устаткування;

виготовлення пакета плит перекрить на піддоні;

зведення залізобетонної шахти сходово-ліфтового блока (якщо вона є в проекті);

нанесення (улаштування) відокремлюючого шару з полімерних рідких матеріалів або поліетиленової плівки;

піднімання покрівельної плити й останньої плити перекриття після набирання бетоном міцності не менше передбаченої ПВР;

монтування поповерхових конструкцій останнього поверху на пакеті плит;

піднімання останнього (верхнього) поверху в проектне положення;

демонтування підйомного устаткування.

Поверхи або перекриття піднімають гідравлічними чи електричними підйомниками, які закріплюють на колонах в обхват або ж на їх оголовках. Всі підйомники мають працювати синхронно (рис. 4.30).

Рис. 4.30. Схема монтажу будов методом підйому поверхів; а – встановлені колони, вкладені в пакет плити всіх перекрить; на оголовки колон встановлені гідравлічні домкрати; б – зведені шахта, дах та верхній поверх піднято на проектну позначку; 1 – гідропідйомники; 2 – колони; 3 – плити перекрить; 4 – сходово-ліфтова шахта; 5 – змонтований і піднятий на проектну позначку верхній поверх.

Для зведення сходово-ліфтової шахти, монтування-демонтування підйомного устаткування й монтування поповерхових конструкцій на перекриттях використовуються переважно баштові крани.

При зведенні будов методом піднімання поверхів першою піднімають покрівельну плиту, на поверхні якої попередньо вкладають утеплювач і частково покрівельний килим. На плиті, при відповідному обгрунтуванні, встановлюють легкий самоходний кран, який в подальшому використовується для нарощування колон при великій висоті будов і подавання опоряджувальних матеріалів. Покрівельну плиту піднімають на висоту одного поверху; потім піднімають плиту перекриття останнього поверху. На черговій плиті перекриття баштовим краном встановлюють всі збірні елементи останнього поверху (перегородки, стінові панелі – внутрішні й зовнішні тощо) і після цього виконують піднімання останнього поверху разом з дахом до проектної позначки.

Рис. 4.31. Схема монтажу будови методом підйому перекрить: а – плити перекрить і покрить підготовлені до підйому; б – плита покриття, яку піднято на висоту першого ярусу; в – піднята плита перекриття передостаннього поверху; г – той же поверх, який змонтовано на висоті першого ярусу; 1 – фундамент; 2 – виготовлений пакет плит на всю будову; 3 – колони; 4 – гідроелектропідйомники; 5 – плита покриття; 6 – стінові панелі.

Підняту до проектної позначки плиту з конструкціями поверху закріплюють на колонах за допомогою опорних металевих воротників, забетонованих в плиті.

Метод зведення будов підйомом перекрить відрізняється від методу піднімання поверхів тим, що спочатку піднімають в проектне положення дахову плиту і останню панель перекриття, а потім піднімається чергова (зверху) плита перекриття, на якій монтуються поповерхові конструкцій останнього поверху на проектній позначці (рис. 4.30). Потім цикл повторюється: піднімається плита передостаннього поверху на проектну позначку і на ній монтуються збірні елементи передостаннього поверху.

Удосконаленою схемою методу підйому перекрить є схема зведення багатоповерхових будов методом підйому пакета плит перекрить (рис. 4.32).

Рис. 4.32. Принципова схема будівництва багатоповерхових будинків методом підйому пакета плит: 1 – бетонування всіх плит перекриття у пакеті; 2 – монтаж підйомного устаткування на тимчасових колонах; 3 – піднімання пакета плит до проектної позначки першого поверху та монтаж колон першого поверху; 4 – переміщення підвісного устаткування разом з тимчасовими колонами на нову позначку; 5 – піднімання інших плит пакета до проектної позначки другого поверху та монтаж колон другого поверху; 6 – переміщення підйомного устаткування до наступного рівня; 7 – подальше піднімання пакета плит і так далі; 8 – завершення піднімання, встановлення інших плит в проектне становище і демонтаж підйомного устаткування.

Переваги такої схеми:

одночасний вертикальний підйом всіх плит перекриття в пакеті;

використання жорсткості пакета плит перекриття й можливостей гідравлічного підйомного устаткування для забезпечення перерозподілу навантажень між точками підвішування пакета під час його підйому;

застосування в каркасі колон заввишки на один поверх у світлі, тобто так званих перервних колон, а також суцільних плит перекрить і покрить без отворів в зоні спирання на колони, з армуванням цих зон безперервними стержнями без зварювання;

використання сталевих інвентарних колон, на яких монтуються підйомники і вздовж яких здійснюється підйом пакета плит;

використання конструктивних вертикальних елементів будови – ядер жорсткості – у вигляді сходинових клітин і ліфтових шахт, а також діафрагм жорсткості, стін і інших конструкцій для сприймання горизонтальних сил як під час підйому пакета, так і в процесі експлуатації будови.

Плити перекриття після виготовлення їх одна на другій на рівні верхнього края фундаменту будови піднімаються в пакеті і після досягнення проектних позначок послідовно залишаються у проектному стані до повного завершення зведення каркасу будови.

При одночаснім підйомі всіх плит перекриття у пакеті прискорюється зведення каркасу. У цьому випадку вдається уникнути тимчасового знаходження плит на проміжних позначках, що характерно для методу піднімання окремих плит і методу піднімання поверхів. Головна перевага методу піднімання пакета плит – це можливість більш повного використання вантажопідйомного устаткування. Більша жорсткість пакета плит дозволяє під час піднімання навантажувати окремі гідравлічні підйомники незалежно від вантажної площини, яка припадає на цей підйомник, цим самим забезпечує рівномірне завантаження кожного підйомника навантаженням, величина якого наближається до середнього значення, яке припадає на один механізм від загальної маси пакета.

Ця особливість методу дозволяє здійснювати підйом пакета плит за допомогою підйомників вантажністю 60т в будівлях такої поверховості: 14-поверхових житлових точкових, 12-поверхових житлових секційних, 10-поверхових громадських, 8-поверхових виробничих.

Застосування спарених підйомників на кожній колоні дозволяє підвищити поверховість будівель.

4.25. Зведення будов із крупних легкобетонних блоків

Крупні стінові легкобетонні блоки встановлюються у будові у відповідності до монтажних робочих креслень і схем технологічних карт, на яких цифрами вказані черговість встановлення кожного елемента і його марка (рис. 4.33).

Рис. 4.33. Напрямок монтажу й послідовність встановлення стінових блоків і перегородок на захватці: а – напрямок монтажу; б – послідовність встановлення; А – місце знаходження крана.

Монтування блоків на захватці починають з встановлення на розчині і вивірення маячних блоків (кутових та в місцях перехрещення стін). На цих маячних блоках закріплюють скоби, потім натягують причальний шнур довжиною 15…20м, завдяки якому встановлюють інші блоки ряду. Спочатку зводять зовнішні стіни, потім – внутрішні. Слідом за декількома простінковими блоками стіни встановлюють підвіконні. Підряд встановлюють блоки зовнішніх глухих стін, внутрішніх стін, перемичкові й поясні. Монтаж ведеться від віддаленої стіни у напрямі на кран.

Встановлення верхніх блоків починають після того, як розчин у швах нижніх блоків набрав достатню міцність.

Існує декілька способів утворення горизонтальних монтажних швів і вивірення крупних блоків по вертикалі: осаджування клинів “по рамці” та “по пилковидній поверхні”.

Найбільш уживаним є спосіб осаджування клинів (головний спосіб). Він заключається в садовленні блока на постіль із розчина при інших утоплених підкладках і двох клинах з навмисним нахилом блока на зовнішній бік (рис. 4.34). Клини витягують при одночаснім пристукуванні молотком по їх боках.

Відповідна товщина дерев”яних підкладок забезпечує нормальну товщину горизонтального шва. При повільному витягуванні (осаджуванні) клинів блок займає вертикальне становище, а нижня площина блока стискує пластичний розчин. Остаточно клини витягують через одну-дві доби, після тужавіння розчину.

Рис. 4.34. Способи утворення горизонтального шва: а, б – посадженням блока на підкладки і клини; в – “по рамці”; г – за допомогою гребінки; 1 – клини; 2 – блок нижнього ряда; 3 – постіль із розчину; 4 – підкладка (маяк); 5 – рейка.

Клини можуть бути сталевими (звареними), деревометалевими або ж дерев”яними.

Вивірення блоків забиванням клинів не дозволяється, тому що під блоком виникне порожнина (щілина), яку забити потім практично неможливо.

Спосіб “по рамці” (рис. 4.34 в) полягає в попередньому вирівнюванні розчинної постелі за допомогою інвентарної рамки, яка встановлюється на блок за рівнем. Після загладжування розчину рейкою рамку знімають, а на її місце встановлюють стіновий блок.

Спосіб “по пилковидній поверхні” (рис. 4.34 г) полягає в тому, що розчину на блоці придається рифлена поверхня за допомогою пилки-гребінки, що має висоту зубців 30…35мм. Завдяки хвилястій поверхні горизонтальні шви добре заповнюються розчином.

Процес монтажу стінових блоків основним способом (осаджуванням за допомогою клинів) включає такі основні робочі процеси (рис. 4.35):

улаштування постілі з розчину, вкладання клинів і маячних підкладок;

подавання й приймання блока;

наведення й посадження блока в проектне положення;

вертикальне вивірення блока за допомогою клинів і індикатора вертикалі.

Блоки, що встановлюються в проектне становище, вирівнюють в зовнішніх стінах – по зовнішній поверхні, у внутрішніх – по одній з площин стіни. Не допускається перепад площин сусідніх блоків більше за 2мм, якщо шов не закривається перегородкою або поперечною стіною. Суміщення площин перевіряють за допомогою відфугованої рейки (правила) довжиною 2…3м. Вертикальність блоків вивіряють індикатором вертикалі.

Для правильного встановлення блока в плані робітники за допомогою лома переміщують його в проектне місце на гаку крана при натягнутих стропах. При неправильному встановленні блока його знімають, відновлюють постіль з розчину, підкладають клини; після цього блок встановлюють вдруге.

Рис. 4.35. Монтування крупного блока: а – подавання й приймання блока; б – наведення блока на місце встановлення; в – вертикальне вивірення блока за допомогою індикатора вертикалі й клинів; 1 – блок, що встановлюється; 2 – постіль з розчину; 3 – ящик з розчином; 4 – відро з клинами й підкладками; 5 – лом; 6 – кулачок; 7 – індикатор вертикалі; 8 – розбивові риски; 9 – клини.

Після встановлення й вивірення виконують забиття вертикальних стиків і швів стінових блоків керамзитобетоном, шлакобетоном і іншими легкими бетонними сумішами.

Для герметизації вертикальних швів застосовують різноманітні мастики: тіоколову, поліізобутиленову, ЦПЛ-2, ЦПЛ-3 тощо.

Герметики захищають від руйнування сонцем шаром цементного розчину, фарбуванням кремнійорганічними пастами і таке інше.

Монтаж плит перекрить починають після монтажу стін і встановлення перегородок. Для закріплення плит перекриття з балконними плитами й зі стіновими блоками використовують дротяні скрутки чи стержневі анкери із арматурної сталі.

Зварені вузли з’єднань сходинових майданчиків і маршів, блоків шахт ліфтів, вентиляційних блоків і ін. зварюють ручним електродуговим зварюванням.