Конспект лекцій з дисципліни

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

«ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ»

ДЛЯ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Монтаж, обслуговування засобів і систем автоматизації технологічного виробництва

Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд

Розробив                                                     викладач П.С. Пата

Шостка, 2014

Змістовний модуль №1

 Правова частина охорони праці в галузі

    Лекція №1

Тема лекції: Основні поняття охорони праці в галузі, нормативні документи.

Мета лекції: Вивчити основні поняття та првові нормативні акти ОПвГ.

Література: Зеркалов Д.В. З-57 Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. – К.: «Основа». 2011. – 551 с.

 

План

1. Основні поняття організації охорони праці в галузі

2. Нормативна і нормативно-технічна документація

3. Система стандартів безпеки праці

4. Правове забезпечення безпеки діяльності на виробництві

5. Організація і функції служб охорони праці на підприємстві

6. Державний нагляд і суспільний контроль за дотриманням законодавства по охороні праці

1. Основні поняття організації охорони праці в галузі

Виробниче середовище – частина техносфери, що володіє підвищеною концентрацією негативних чинників. Основними носіями травмуючих і шкідливих чинників у виробничому середовищі є машини і технічні пристрої, хімічно і біологічно активні предмети праці, різні джерела енергії.

Охорона праці – система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Охорона праці розглядає питання техніки безпеки і виробничої санітарії.

Техніка безпеки – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників.

Виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих чинників.

Небезпечний виробничий чинник – це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до травми або погіршення його здоров'я. До таких чинників відносяться: рухоме машини і механізми (підйомно-транспортне устаткування); електричні ланцюги, замикання яких може відбутися через тіло людини; підвищений рівень статичної електрики; підвищена або знижена температура навколишнього середовища і ін.

Шкідливий виробничий чинник – це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.

Безпека праці – стан умов праці, при яких відсутні небезпечні і шкідливі чинники. До шкідливих виробничих чинників відносяться: підвищена запилена в робочій зоні; підвищена або знижена температура, відносна вологість, рухливість повітря; підвищений рівень шуму і вібрацій; підвищений рівень електромагнітних і електростатичних полів, іонізуючих, теплових, ультрафіолетових випромінювань; недостатня освітленість і ін.

Залежно від рівня і тривалості дії виробничий чинник може стати небезпечним. Наприклад, крупні зважені частинки в повітрі робочої зони можуть стати причиною травмування очей, а дрібні – з часом викликати професійні захворювання легенів (пневмокониоз). Пари і гази можуть викликати як гостре ураження слизистих оболонок органів зору, так і професійне захворювання – кон'юнктивіт.

Пожежна безпека – стан об'єкту, при якому зі встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі, дії на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

 

План

1. Державний нагляд за охороною праці.

2. Громадський контроль за охороною праці.

3. Відповідальність за недотримання вимог з охорони праці.

 

1. Державний нагляд за охороною праці.

 

 

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативно-право­вих актів про охорону праці здійснюють:

Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнагляд-охоронпраці);

органи Головної державної інспекції з нагляду за ядерною безпекою Мініс­терства екології та природних ресурсів України;

органи державного пожежного нагляду Державного департаменту пожеж­ної безпеки Міністерства внутрішніх справ України;

органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорониздоров'я України.

Кожний із вищеперерахованих органів виконує функції в межах своїх повно­важень, визначених положеннями про ці органи.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охо­рону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких гос­подарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні_ін-спектори) мають право:

безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;

зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матері­али органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відпові­дальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

2. Громадський контроль за охороною праці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, їх обовязки і права.

Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форма власності, видів їх діяльності чи чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці. Діяльність уповноважених проводиться на підставі Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке розробляється відповідно до Типового положення і затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу. Працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці, не може бути уповноваженим з питань охорони праці. Чисельність останніх визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки та умов праці в кожному виробничому підрозділі. Уповноважені, в місячний термін після обрання, за рахунок власника проходять навчання з питань охорони праці відповідно до програми, розробленої службою охорони праці підприємства, погодженої з органом самоврядування трудового колективу та профспілкою і затвердженої керівником підприємства.

Свої обов'язки уповноважені з питань охорони праці виконують, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, зміні, бригаді. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Відповідно до Типового положення, уповноважені з питань охорони праці, з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

— виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

— забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, які діють в межах підприємства, та додержання їх вимог працівниками;

— своєчасним і правильним розслідуванням, документальним формленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

— використанням фонду охорони праці підприємства за його

призначенням, та інше.

Уповноважені з охорони праці можуть і повинні залучатися до _; розроблення розділу „Охорона праці" колективних договорів та угод, комплексних перспективних планів з охорони праці, до роботи в комісіях з питань атестації робочих місць. Вони беруть участь: в комісіях з розслідування професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки; у вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку у разі невиконання працівником вимог нормативних документів про охорону праці; розгляду факту наявності виробничої;'ситуації, небезпечної для здоров'я чи життя працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу.

Уповноважені з охорони праці мають право:

—безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів про охорону праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;

— вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду власником (керівником структурного підрозділу) пропозиції

щодо усунення виявлених порушень;

  — вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника, виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

— вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

Гарантії для уповноважених з питань охорони праці щодо звільнення їх з роботи з ініціативи власника або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності передбачається у колективному договорі. Уповноважений може бути відкликаний до закінчення терміну своїх повноважень у разі незадовільного їх виконання тільки за рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу, який його обирав.

3. Відповідальність за недотримання вимог з охорони праці.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністратив-ної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встанов-лено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом при-йняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охоро-ною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у Законі України «Про охорону праці» мають службові особи Держнаглядохоронпраці. Максимальні розмі-ри та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами Держнаглядохо-ронпраці, визначаються чинним законодавством. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушен-ня шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть мате-ріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушен-ня покладених на них обовязків, у тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується пев-ною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відпо-відальності. Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавст-ва та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку

 

    Лекція №3

Тема лекції: Виробничій травматизм. Види інструктажів.

Мета лекції: Вивчити заходи попередження виробничого травматизму та види інструктажів з техніки безпеки проаналізувати можливі причини травматизму.

Література: Зеркалов Д.В. З-57 Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. – К.: «Основа». 2011. – 551 с.

План

Аналіз причин травматизму

Аналіз причин травматизму

Однією з найважливіших умов боротьби з травматизмом є аналіз причин його виникнення. Причини підрозділяються на:

- технічні – в більшості випадків виявляються в конструктивних недоліках устаткування, освітлення, несправності інструментів;

- організаційні - недотримання правил техніки безпеки, низька трудова дисципліна, неправильна організація праці.

Результат аналізу травматизму залежить від достовірності і ретельності оформлення актів про нещасні випадки.

Аналіз причин нещасних випадків на виробництві проводять з метою вироблення заходів щодо їх усунення і попередження. Для цього використовуються такі методи аналізу, як монографічний, топографічний і статистичний.

Монографічний метод передбачає багатобічний аналіз причин безпосередньо на робочих місцях. При цьому вивчаються організація і умови праці, стан устаткування, інвентаря, інструментів.

Топографічний метод дозволяє встановити місце найбільш частих випадків травматизму.

Статистичний метод заснований на вивченні кількісних показників даних звітів про нещасні випадки на підприємстві. При цьому використовуються в основному коефіцієнти частоти і тяжкості травматизму.

Коефіцієнт частоти (Кч) визначає число нещасних випадків на тих, що 1000 працюють за звітний період:              

                                                          ,

 де Нс – число нещасних випадків за звітний період з втратою працездатності понад три дні; Ср – среднесписочное число тих, що працюють.

Коефіцієнт тяжкості травматизму (Кт) показує середня кількість днів непрацездатності, що доводяться на один нещасний випадок за звітний період:                 

                                                          

де Дн – загальна кількість днів непрацездатності; Нс – кількість нещасних випадків.

 

План

Оцінка негативних чинників

Оцінка негативних чинників

При оцінці дії негативних чинників на людину враховується ступінь їх впливу на здоров'ї і життя людини, рівень і характер змін функціонального стану і можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливості розвитку останніх.

При оцінці допустимості дії шкідливих чинників на організм людини виходять з біологічного закону суб'єктивної кількісної оцінки подразника Вебера-фехнера. Він виражає зв'язок між зміною інтенсивності подразника і силою викликаного відчуття: реакція організму прямо пропорційна відносному приросту подразника.

На базі цього закону побудовано нормування шкідливих чинників. Щоб виключити необоротні біологічні ефекти, дія чинників обмежується гранично допустимими концентраціями (ГДК) або гранично-допустимими рівнями (ПДУ).

ГДК (ПДУ) – це максимальне значення чинника, яке, впливаючи на людину (ізольовано або у поєднанні з іншими чинниками), не викликає у нього і його потомства біологічних змін навіть прихованих і таких, що тимчасово компенсуються, зокрема захворювань, змін реактивності, адаптаційно-компенсаторних можливостей, імунологічних реакцій, порушень фізіологічних циклів, а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумовій працездатності).

При ухваленні ГДК і ПДУ керуються принципами:

- пріоритет медичних і біологічних свідчень до встановлення санітарних регламентів перед іншими підходами (технічною досяжністю, економічними вимогами);

- пороговость дії несприятливих чинників (зокрема хімічних сполук з мутагенним або канцерогенним ефектом дії, іонізуючої випромінювання);

- випередження розробки і впровадження профілактичних заходів появи небезпечного і шкідливого чинника.

 

Людини

В умовах місця існування, особливо у виробничих умовах, людина піддається, як правило, дії багаточинника, ефект якої може виявитися значнішим, ніж при ізольованій дії того або іншого чинника.

Встановлено, що токсичність отрут в певному температурному діапазоні є найменшою, посилюючись як при підвищенні, так і при пониженні температури. Посилення токсичної дії при підвищених температурах повітря відмічене відносно багатьох летючих отрут: пари бензину, пари ртуті, оксидів азоту. Низькі температури підвищують токсичність бензолу, сірковуглеця.

Підвищена вологість повітря збільшує небезпеку отруєнь особливо дратівливими газами. Зміна атмосферного тиску також впливає на токсичний ефект. При зниженому тиску посилюється дія таких отрут, як бензол, алкоголь, оксиди азоту, ослабляється токсична дія озону.

З безлічі поєднань несприятливих чинників найчастіше зустрічаються пылегазовые композиції. Газ адсорбуються на поверхні частинок і захоплюються всередину їх скупчень. При цьому локальна концентрація адсорбованих газів може перевищувати їх концентрацію безпосередньо в газовій фазі.

Розглядаючи комбіновану дію несприятливих чинників фізичного і хімічного середовища, слід зазначити, що на високих рівнях дії спостерігається потенціювання, антагонізм і незалежний ефект. На низьких рівнях, як правило, спостерігаються аддитивні залежності. Відоме посилення ефекту токсичної дії свинцю і ртуті, бензолу і вібрації, карбофоса і ультрафіолетового випромінювання, шуму і марганецсодержащих аерозолів.

Шум і вібрація завжди підсилюють токсичний ефект промислових отрут. Шум підсилює токсичний ефект оксиду вуглецю, стиролу, крекинг-газа, вібрація – кобальту, кремнієвому пилу, дихлорэтану.

 Ультрафіолетове випромінювання, роблячи вплив на взаємодію газів в атмосферному повітрі, сприяє утворенню смогу. При ультрафіолетовому випромінюванні можлива сенсибілізація організму до дії деяких газів.

Велике практичне значення має проблема комбінованого впливу іонізуючого випромінювання і хімічного чинника. Особливо злободенні два аспекти цієї проблеми: перший – зменшення руйнуючої дії радіації шляхом одночасної дії шкідливої речовини, використовуючи явище антагонізму; другий – посилення ефекту дії унаслідок синергізму радіаційної дії і теплоти, радіації і кисню.

Важка фізична праця супроводжується підвищеною вентиляцією легенів і посиленням швидкості кровотека, що приводить до збільшення кількості отрути, що поступає в організм. Крім того, інтенсивне фізичне навантаження може приводити до виснаження механізмів адаптації з подальшим розвитком професійно обумовлених захворювань.

   

 

    Лекція №5

Тема лекції: Норми шкідливих речовин в різних середовищах.

Мета лекції: Вивчити норми шкідливих речовин в різних середовищах.

Література: Зеркалов Д.В. З-57 Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. – К.: «Основа». 2011. – 551 с.

План

 

Шкідливі речовини

Шкідливі речовини

Шкідлива речовина – речовина, яка при контакті з організмом людини може викликати травми, захворювання або відхилення в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами як в процесі контакту з ним, так і у віддалені терміни життя справжнього і наступного поколінь.

Хімічні речовини залежно від їх практичного використання класифікуються на:

- промислові отрути, використовувані у виробництві: органічні розчинники (дихлорэтан), паливо (пропан, Бутан), фарбники (анілін);

- отрутохімікати, використовувані в сільському господарстві: пестициди (гексахлоран), інсектициди (карбофос) і до.;

- лікарські засоби;

- побутові хімікати, використовувані у вигляді харчових добавок (оцетова кислота), засобу санітарії, особистої гігієни, косметики і т.д.;

- біологічні рослинні і тваринні отрути, які міститися в рослинах і грибах (аконит, цикута), у тварин і комах;

- отруйливі речовини (ОВ): зарин, Іприт, фосген і так далі

До отрут прийнято відносити лише ті, які свою шкідливу дію проявляють в звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях.

У організм промислові хімічні речовини можуть проникати через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і непошкоджену шкіру. Крім гострих і хронічних професійних інтоксикацій промислові отрути можуть бути причиною пониження стійкості організму до підвищеної загальної захворюваності.

Токсична дія шкідливих речовин характеризується показниками токсикометрии, відповідно до яких речовини класифікуються на: надзвичайно токсичні, високо токсичні, помірно токсичні і малотоксичні.

Ефект токсичної дії різних речовин залежить від кількості речовини, що потрапила в організм, його фізичних властивостей, тривалості надходження, хімізму взаємодії з біологічними середовищами (кров'ю, ферментами), а також від підлоги, віку, індивідуальної чутливості, шляхів надходження і виведення, розподілу в організмі, а також метеорологічних умов і інших супутніх чинників навколишнього середовища.

По виборчій токсичності виділяють отрути:

- серцеві з переважною кардиотоксическим дією (багато лікарських препаратів, рослинні отрути, солі металів барію, калія, кобальту, кадмію);

- нервові, такі, що викликають порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні з'єднання, алкоголь, наркотики, снодійні лікарські препарати);

- печінкові (хлоровані вуглеводні, отруйні гриби, феноли, альдегіди);

- ниркові (з'єднання важких металів, этиленгликоль, щавлева кислота);

- кров'яні (анілін, нітрит, миш'яковистий водень);

- легеневі (оксиди азоту, озон, фосген).

 

План

План

Статична електрика

Лазерне випромінювання

Статична електрика

Статична електрика – це сукупність явищ, пов'язаних з виникненням, збереженням і релаксацією вільного електричного заряду на поверхні і в об'ємі діелектричних і напівпровідникових речовин, матеріалів, виробів або на ізольованих провідниках. Постійне електричне поле (ЕСП) – це поле нерухомих зарядів, що здійснює взаємодію між ними. Виникнення зарядів статичної електрики відбувається при деформації, дробленні речовин, відносному переміщенні двох контактуючих тіл, шарів рідких і сипких матеріалів, при інтенсивному перемішуванні, кристалізації і індукції.

ЕСП характеризується напруженістю (Е), визначуваної відношенням сили, що діє в полі на точковий заряд, до величини цього заряду (в/м).

Електричні поля створюються в енергетичних установках і при електротехнологічних процесах. Залежно від джерел освіти вони можуть існувати у вигляді власного електричного поля (поля нерухомих зарядів) або стаціонарного електричного поля (електричне поле постійного струму).

Найбільш чутливими до електричних полів є нервова, серцево-судинна, нейро-гуморальна системи організму.

Допустимі рівні напруженості електростатичних полів встановлюються залежно від часу перебування на робочих місцях Гранично допустимий рівень напруженості (Епред) встановлюється рівним 60 кВ/м протягом 1 години. При напруженості менше 20 кВ/м час перебування в електростатичних полях не регламентується. У діапазоні напруженості від 20 до 60 кВ/м допустимий час перебування персоналу визначається по формулі:

                                       ,

де Ефакт – фактичне значення напруженості електростатичного поля, кВ/м.

Застосування засобів захисту робочих обов'язково тоді, коли рівень напруженості перевищує 60 кВ/м.

Одним з поширених засобів захисту від статичної електрики є зменшення генерації електричних зарядів (заземлення металевих елементів устаткування; збільшення поверхні діелектриків; установка нейтралізаторів).

 

Лазерне випромінювання

Лазер або оптичний квантовий генератор – це генератор електромагнітного випромінювання оптичного діапазону, заснований на використанні вимушеного (що стимулює) випромінювання.

Лазер складається з трьох основних елементів: активного середовища, системи накачування і резонатора. Залежно від характеру активного середовища лазери підрозділяються на: твердотелые, газові, лазери на фарбниках, хімічні, напівпровідникові і др

По ступеню небезпеки лазерного випромінювання лазери діляться на чотири класи:

- клас I (безпечні) – вихідне випромінювання не небезпечне для очей;

- клас II (малонебезпечні) – небезпечно для очей пряме або дзеркально відображене випромінювання

- клас III (среднеопасные) – небезпечно для очей пряме, дзеркально і дифузно відображене випромінювання на відстані 10 см від відзеркалювальної поверхні, для шкіри – пряме або дзеркально відображене випромінювання;

- клас IV - (високонебезпечні) - небезпечно для шкіри дифузно відображене випромінювання на відстані 10 см від відзеркалювальної поверхні.

Класифікація визначає специфіку дії випромінювання на орган зору і шкіру. Як критерії при оцінці ступеня небезпеки прийняті величина потужності (енергії), довжина хвилі, тривалість імпульсу і експозиції опромінювання.

Робота лазерних установок, як правило, супроводжується шумом. Розряди ламп накачування, а також взаимодействие-луча з повітрям супроводжуються виділенням озону і оксидів азоту.

Дія лазерних випромінювань негативно впливає на органи зору, шкірні покриви, розвиваються зміни в центральній нервовій, серцево-судинній, ендокринній системах.

Попередження поразок лазерним випромінюванням включає систему заходів інженерно-технічного, планувального, організаційного, санітарно-гігієнічного характеру.

При використанні лазерів II-III класів в цілях виключення опромінювання персоналу необхідна або огорожа лазерної зони, або екранування пучка випромінювання. Лазери IV класу розміщуються в окремих ізольованих приміщеннях і забезпечуються дистанційним керуванням.

 

Змістовний модуль №2

 Електробезпека, та основні правила безпеки за фахом.

    Лекція №1

Тема лекції: Дія електричного струму на людину. Види дії.

Мета лекції: Вивчити види та наслідки дії електричного струму на людину.

Література: Зеркалов Д.В. З-57 Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник. – К.: «Основа». 2011. – 551 с.

 

План

1. Дія електричного струму на людину. Види дії.

2. Електричні травми. Класифікація електричних травм

3. Залежність наслідків ураження людини від сили струму.

4. Фібріляція. Дефібріляція.          

 

1. Дія електричного струму на людину. Види дії.

Розглядаючи електричні явища як чинник небезпеки, слід зауважити, що це фізичне явище досить давно використовується з лікувальною метою: фізіотерапія, електродіагностика, електро­стимуляція, дефібріляція, тощо.

Характер впливу - позитивний, негативний, а також інтенсивність відповідного впливу залежить від багатьох чинників, які будуть розглянуті нижче, але зараз відзначимо основний - силу електричного струму.

Дію електричного струму на людину поділяють на наступні види: біологічна, термічна (теплова), електрохімічна (електролітична) і механічна (динамічна).

Біологічна дія струму проявляється в подразненні і збудженні живої тканини організму, а також в порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, що протікають у нормально діючому організмі і безпосередньо пов’язаними з його життєвими функціями. Це може супроводжуватися невимушеним, судомним скороченням м’язів, в тому числі м’язів серця та легенів. При цьому порушується кровообіг і робота органів дихання або повністю припиняється їхня діяльність.

Термічна (теплова) дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, що знаходяться на шляху проходження струму. Це може викликати в них значні функціональні розлади. Опіки можуть бути внутрішні і зовнішні.

Електрохімічна (електролітична) дія струму спричиняє розклад органічних рідин, в тому числі і крові, що супроводжується значними змінами їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму полягає у розшаруванні, розриві та інших механічних пошкодженнях різних тканин організму: м’язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легенів та ін., в наслідок електро-динамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари рідин від теплової дії струму.

Останні три види дії мають загальнофізичний характер, тобто вони властиві як живій, так і неживій природі. Перша - біологічна, властива тільки живій.

Різноманітність дії електричного струму на людину, її неконтрольованість, може призводити до негативних наслідків, тобто до електричних травм. Електрична травма - травма, що викликана впливом електричного струму або електричної дуги. (Травма в перекладі з грецької - пошкодження, рана).

Електричні травми умовно поділяються на два види: місцеві, коли виникає місцеве ушкодження організму, і загальні, так звані електричні удари, коли уражається (або створюється загроза ураження) всього організму з-за порушення нормальної діяльності життєвоважливих органів і систем.

  Протікання електричного струму викликає одночасну присутність всіх видів дії. Це зумовлено природою електричних явищ і біоелектричною природою живої тканини, але негативний вплив на людину може бути різній в залежності від обставин протікання

 

2. Електричні травми. Класифікація електричних травм.                                      

Як вже вказувалось, загальні електричні травми (електричні удари) можуть призвести до загрози ураження всього організму людини вцілому з-за порушення нормальної роботи різних органів і систем в першу чергу серця, легенів, центральної нервової системи.

Степінь негативного впливу на організм електричних ударів різна. Самий слабкий електричний удар викликає ледве відчутні скорочення м’язів навколо місця входу або виходу струму, в найгіршому випадку він призводить до порушення і навіть повної зупинки діяльності легенів і серця, тобто до загибелі людини. При цьому місцевих пошкоджень організму може і не бути.

В залежності від наслідків ураження електричні удари можна поділити на наступні п’ять степеней:

 I- судомне ледве відчутне скорочення м’язів;

II- судомне скорочення м’язів, що сутроводжується сильним болем, але без втрати свідомості;

III- судомне скорочення м’язів із втратою свідомості, але зі збеженням дихання і роботи серця;

IV- втрата свідомості і порушення серцевої діяльності або дихання (або і того і того разом);

V- клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.

Електричний удар, навіть якщо він не призвів до смерті, може надати значного розладу організму, який виявляється миттєво після удару або через декілька годин, днів і навіть місяців.

Так, в наслідок електричного удару можуть виникнути або загостритися серцево-судинні захворювання - аритмія серця, стенокардія, підвищення або пониження артеріального тиску, а також нервові захворювання - невроз, ендокринні порушення та ін. Можливе також послаблення пам’яті і уваги. Вважається, що електричні удари послаблюють опір організма захворюванням.

Більше 85% смертельних уражень людини електричним струмом викликані саме електричними ударами.

Місцеві електротравми - чітко окреслені місцеві порушення цілісності тканин тіла, в тому числі кісткової тканини, що викликано впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше це поверхневі пошкодження, тобто пошкодження шкіри, іноді інших м’яких тканин, а також зв’язок і кісток.

Розрізняють наступні місцеві електротравми: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження і електроофтальмія.

Електричні опіки - найбільш поширена електротравма, яка виникає або безпосередньо від проходження