Тема 1. Вступ до господарського процесуального права

Тема 1. Вступ до господарського процесуального права

1. Поняття господарсько-процесуального права

2. Особливості господарського судочинства

3. Принципи господарського процесу

4. Джерела господарського процесу

5. Склад господарського суду та правовий статус судді 

6. Підвідомчість справ господарським судам

7. Підсудність справ господарським судам

Поняття господарсько-процесуального права

Термін «процес» у перекладі з латині означає хід, рух вперед, а значить, господарський процес – це судочинство, рух справи, вирішення спору, який виник у сфері господарської діяльності.

Господарський процес (судочинство) - це порядок пред'явлення претензій та подання позовів, процедури звернення, порушення та розглядання справ у господарському суді стосовно спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин, прийняття рішень, оскарження і перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному провадженнях. Завдяки господарському судочинству у певному порядку здійснюється захист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, за допомогою цього порядку реалізуються норми матеріального господарського права. У ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарський суд» також зазначено, що задачею господарського суду є захист прав і охоронюваних інтересів учасників господарських правовідносин.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах встановленої для них підвідомчості та підсудності.

Господарсько-процесуальною формою є встановлений нормами господарського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду.

Предметом господарського процесуального права як навчальної дисципліни є система норм, що регулюють організацію діяльності господарського суду та інших органів господарської юстиції, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах та вирішують господарські спори.

Господарське процесуальне право як юридична наука являє собою сукупність правових знань щодо організації і діяльності господарських судів та інших органів, що вирішують господарські спори.         Основні методи для господарського процесуального права:

· метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, при якому регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах);

· метод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин.

Господарське процесуальне право регулює досудовий порядок врегулювання окремих категорій спорів; порядок здійснення правосуддя в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, при їх виконанні та на інших підставах, передбачених чинним законодавством; регламентує порядок визнання недійсними актів на підставах, зазначених у законодавстві; визначає порядок провадження у справах про банкрутство тощо, особливими, притаманними йому методами.

Процесуальні строки

Процесуальні строки – це період часу, протягом якого має бути вчинена певна процесуальна дія господарським судом, сторонами, іншими учасниками господарського процесу. Встановлення процесуальних строків є гарантією забезпечення якнайшвидшого відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Ці строки забезпечують стабільність і визначеність господарських процесуальних правовідносин, реальність судового захисту прав суб'єктів, які беруть участь у справі, можливість підготуватися й виконати певні процесуальні дії.

За ст. 50 ГПК процесуальні дії учиняються в строки, встановлені ГПК. У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлені, вони призначаються господарським судом. Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду. Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. За ст. 51 ГПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним. За ст. 52 ГПК перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.

 За ст. 53 ГПК за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено. Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

Види строків:

• строки господарського судочинства. До них відносяться строки, які звернені до суду і які встановлюють періоди часу, протягом якого здійснюються певні частини провадження у справі в господарському суді;

•   строки окремих процесуальних дій. Вони розрізняються за суб'єктами, які здійснюють певні дії. Так, строки, протягом яких повинні бути здійснені окремі процесуальні дії, встановлюються законом і мають на меті надання провадженню в господарському суду оперативності.

ГПК встановлено такі строки:

Строк не пізніше наступного дня: для реєстрації ухвали про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами у Верховному Суді України в день її надходження та передання судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду (ст. 111-22 ГПК);

Трьохденний строк встановлений: для винесення й надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (ч. 2 ст. 62 ГПК); для винесення й надсилання ухвали про повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду (ч. 2 ст. 63 ГПК); для винесення й надсилання ухвали про порушення провадження в справі (ч. 1 ст. 64 ГПК); для розсилання рішень та ухвал господарського суду (ст. 87 ГПК); для надсилання місцевим господарським судомодержаної апеляційної скарги разом зі справою відповідному апеляційному суду (ст. 91 ГПК). для прийняття апеляційної скарги до провадження або відмови у прийнятті до провадження апеляційним господарським судом з дня надходження апеляційної скарги (ст 98 ГПК); для надсилання постанови апеляційної та касаційної інстанції сторонам у справі з дня її прийняття (ст. 105, 111-8 ГПК).   

П'ятиденний строк встановлений: для повідомлення особам, які беруть участь у справі про ухвалення та виготовлення Постанови Верховного Суду України з дня закінчення розгляду справи (ст. 111-27 ЦПК); для винесення ухвали про розглядання господарським судом заяви стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем (ст. 117 ГПК); для надсилання матеріалів справи за встановленою підсудністю (ч. 1 ст. 17 ГПК); для складання повного рішення господарським судом з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення (ст 85 ГПК). для подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду - з дня її оголошення місцевим господарським судом (ст. 93 ГПК); для надсилання сторонам постанови апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) із дня її прийняття (ч. 4 ст. 105 ГПК); для надсилання скарги (подання) разом із справою місцевим господарським судом або апеляційним господарським судом, який прийняв оскаржуване рішення або постанову до ВГСУ (ч. 2 ст. 109 ГПК);

Десятиденний строк встановлений: для розглядання господарським судом заяви стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем (ст. 117 ГПК);   для подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду з дня його оголошення (ст. 93 ГПК);

П'ятнадцяти денний строк встановлений: для розгляду заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду (ст. 122-9 ГПК); для підготовки суддею-доповідачем справи до розгляду Верховним Судом України (ст. 111-22 ГПК); для продовження строку розгляду спору у місцевому господарському суді у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору (ч. 3 ст. 69 ГПК); для розгляду касаційної скарги на ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 ГПК, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду(ст. 111-8 ГПК);. для апеляційного розгляду скарги на ухвалу місцевого господарського суду з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження (ст. 102 ГПК).

Строк протягом двадцяти днів встановлений: для подання касаційної скарги з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили (ст. 110 ГПК);

Місячний строк встановлений: для переглядання судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 113 ГПК); для оскарження рішення третейського суду (ст. 122-4 ГПК); для розгляду справи Верховним Судом України з дня відкриття провадження у справі (ст. 111-23 ГПК); для вирішення спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем (ч. 2 ст. 69 ГПК); для розгляду касаційної скарги на  рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду (ст. 111-8 ГПК); для подання (внесення) касаційної скарги (подання) із дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили (ст. 110 ГПК);

Двомісячний строк встановлений: для вирішення спору у суді І інстанції (ч. 1 ст. 69 ГПК); для апеляційного розгляду скарги на рішення місцевого господарського суду з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження (ст. 102 ГПК); для розгляду апеляційної скарги (подання) на рішення місцевого господарського суду з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію (ст. 102 ГПК);

Трьохміся чний строк встановлений: для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень господарських судів з дня ухвалення судового рішення господарського суду (ст. 111-17 ГПК);  для відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги із дня прийняття рішення місцевим судом (ч. 2 ст. 93 ГПК).

У деяких випадках процесуальний строк визначається шляхом зазначення певної події, до настання якої можливе вчинення тієї чи іншої процесуальної дії. Так, згідно з ч. 4 ст. 20 ГПК відвід судді може заявлятися до початку вирішення спору. Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК позивач вправі  до початку вирішення спору змінити підставу або предмет позову. Згідно з ч. 1 ст. 24 ГПК господарський суд має право за наявності достатніх підстав до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі в справі іншого відповідача. Процесуальні дії, строк вчинення яких законодавством не встановлений, здійснюються в строки, призначені господарським судом, що встановлено ч. 1 ст. 50 ГПК. Встановлюючи процесуальні строки в таких випадках, господарський суд має виходити з конкретних обставин справи, з реальності встановлених строків для вчинення процесуальних дій.

Закінчення процесуальних строків визначено ст. 51 ГПК. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що немає відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Згідно зі ст. 52 ГПК перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі, відповідно до ст. 79 ГПК. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. Таким чином перебіг процесуальних строків зупиняється на весь час зупинення провадження у справі. В цьому випадку процесуальний строк обчислюється шляхом підсумування часу, що пройшов до моменту зупинення провадження, і часу, що пройшов після поновлення провадження в справі.

Стаття 53 ГПК України передбачає можливість поновлення процесуальних строків. За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, про що зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала. Стосовно процесуальних строків, призначених господарським судом, діє правило ч. 4 ст. 53 ГПК: ці строки не відновлюються, а за заявою сторони, прокурора чи з ініціативи суду можуть бути продовжені.

Судові витрати

Судові витрати - це пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, що складаються з судового збору і витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розрізняють компенсаційну й превентивну мети сплати судових витрат. Компенсаційна мета укладається у відшкодуванні коштів, витрачених державою на здійснення правосуддя по господарських справах, а також коштів, витрачених особами, що звертаються в суд або роблять певні процесуальні дії. Превентивна мета складається в попередженні необґрунтованих звернень до судів, у забезпеченні виконання юридично зацікавленими наприкінці справи особами своїх процесуальних обов'язків.

Стаття 44 ГПК встановлює склад судових витрат, які складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом «Про судовий збір». За ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Розподіл господарських витрат.                За ст. 49 ГПК судовий збір покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.  Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

 08 липня 2011 року Президентом України було підписано Закон України "Про судовий збір".   За подання позовних заяв майнового характеру до господарських судів судовий збір передбачається у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, тобто не менше 1477 грн. 50 коп. і не більше 59100 грн. 00 коп. Також Законом вводиться плата у вигляді судового збору за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання (15 грн. 00 коп.) та за роздрукування технічного запису судового засідання (5 гривень за кожний аркуш тексту на папері формату А4). Примітка: Дані розрахунки проведені відповідно до розміру мінімальної заробітної плати на момент набрання чинності Законом України "Про судовий збір". А, отже, після зміни розміру мінімальної заробітної плати суми судового збору, прив’язані до її розміру, мають перераховуватись. І, відповідно, у разі збільшення мінімальної заробітної плати будуть змінюватись у бік збільшення. Закон набрав чинності з 01.11.2011р.

 

Запобіжні заходи

За ст. 43-1 ГПК Особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Види запобіжних заходів. За ст. 43-2 ГПК запобіжні заходи включають:                   1) витребування доказів;

2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;

3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.                                        Заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їх поштові адреси; документи, що підтверджують за заявником-громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) вид і суть запобіжного заходу; 4) обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів;

5) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; 6) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником. До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених законом порядку і розмірі. Разом з заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи. Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом п'яти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову (ст. 43-3).

 Порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів. За ст. 43-4 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав. Господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду. Розмір застави визначається господарським судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим від розміру заявленої шкоди. Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи, негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання. У разі відсутності підстав, встановлених статтею 43-1 ГПК, а також невиконання вимог суду, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

 Наслідки подання заяви про вжиття запобіжних заходів, що не відповідає вимогам закону. За ст. 43-5 ГПК Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог суду,  або не оплачено судовим збором, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків. Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі вимоги та не сплатить судовий збір, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить мотивовану ухвалу.

За ст. 43-6 ГПК ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

За ст. 43-7 ГПК на ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні заходи, остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування. Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів. Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви. За результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

За ст. 43-8 ГПК на ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування може бути подано апеляційну скаргу. Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання апеляційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної ухвали.

За ст. 43-9 ГПК з апобіжні заходи припиняються у разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви у строк 5 днів;

3) невиконання позивачем вимог, передбачених ст. 63 ГПК (у разі повернення позовної заяви);

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих заходів. За ст. 43-10 ГПК у випадку припинення запобіжних заходів або у випадку відмови заявника від позову, або у випадку набрання законної сили рішенням щодо відмови у задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжні заходи, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих заходів. У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, в першу чергу здійснюється за рахунок цієї застави. Застава повертається заявникові повністю, якщо господарський суд задовольнив позов заявника, або якщо відповідачем було визнано позов, або якщо господарським судом затверджено мирову угоду сторін. У випадках, передбачених пунктами 2 - 4 ст. 43-9 ГПК (припинення запобіжних заходів), а також під час розгляду справи по суті господарський суд може вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів. Законодавство не встановлює переліку господарських спорів або обставин, за яких вживаються заходи до забезпечення позову. Тому господарський суд у кожному конкретному випадку приймає відповідне рішення з цього приводу на основі всебічного аналізу всіх обставин справи. Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу.

Докази

Поняття і види доказів. За ст. 32 ГПК доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;  поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.  Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.    Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.     Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід.  Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону. Господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів. За результатами огляду та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол приєднується до матеріалів справи.  Оригінали письмових доказів, що є у справі, за клопотанням підприємств та організацій повертаються їм після вирішення господарського спору та подання засвідчених копій цих доказів. Речові докази, які знаходяться в господарському суді, після вирішення спору повертаються підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або передаються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі.

Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 ГПК. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту. Висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин. У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Господарський судоцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

 

Забезпечення позову

  Підстави забезпечення позову. За ст. 66 ГПК Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених ст. 67 ГПК заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Заходи до забезпечення позову. За ст. 67 ГПК позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.  Не допускається забезпечення позову шляхом заборони: проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення; надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства. За ст. 68 ГПК питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

А пеляційн е оскарження

Санація боржника

Досудова санація (оздоровлення) - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може б