Типи реакцій гіперчутливості

Лекція №4

“Основи алергології. Загальні аспекти діагностики та лікування. Медикаментозна алергія. Анафілактичний шок.”

Алергія – це імунопатологічна реакція організму, яка характеризується неадекватно сильною відповіддю (гіпер-чутливістю) на повторний контакт із АГ і супроводжується пошкодженням структури і функції власних клітин, тканин та органів.  АГ у цих реакціях називається
алергеном.

Класифікація алергенів

І. Ендогенні (аутоалергени):
1) природні (привілегійовані тканини);
2) набуті (опікові, променеві та ін.).
ІІ. Екзогенні:
1) неінфекційні;
2) інфекційні.

Неінфекційні екзоалергени

1. Побутові (домашній пил).
2. Медикаментозні (АБ, вітаміни).
3. Епідермальні (шерсть, перхоть).
4. Хімічні (бензин, бензол).
5. Пилкові (пилок квітів, трав, дерев).
6. Інсектні (в слині, отруті комах).
7. Харчові:
а) тваринного походження (молоко, м ’ ясо);
б) рослинного походження (фрукти, злаки).

Інфекційні екзоалергени

1. Бактеріальні.
2. Вірусні.
3. Грибкові.
4. Гельмінтні.

Стадії алергічної реакції

1. Імунологічна.
2. Патохімічна.
3. Патофізіологічна.
4. Клінічна.

Псевдоалергія і параалергія

Псевдоалергія – це патологічний процес, клінічно подібний до алергії, який відрізняється від неї відсутністю першої, імунологічної стадії. Найчастіше викликають ліки та харчові продукти.

Параалергія – це патологічний процес, клінічно подібний до алергії чи псевдоалергії, але її розвиток позбавлений не лише першої, але й другої (патохімічної) стадії. Напр., пронос при вживанні молока найчастіше зумовлений не алергією чи псевдоалергією, а ензимопатією (дефіцит лактази) – параалергічним механізмом.

Типи реакцій гіперчутливості

1. Анафілактичний (ГЧНТ, від секунд до 30 хв.).
2. Цитотоксичний (ГЧНТ, до 24 год.).
3. Імунокомплексний (ГЧНТ, 3-8 год.).
4. Сповільненого типу (ГЧСТ, від 1-2 діб і більше).
 5. Стимулювальний (ГЧНТ, до 24 год.).

Алергія та атопія

Термін «алергія» використовують як синонім алергічних захворювань, медіатором яких є як IgЕ, так і інші Ig.

Атопія – загальна назва алергічних захворювань, у розвитку яких значна роль належить спадковій схильності до продукції надмірної кількості IgЕ у відповідь на контакт з алергенами (напр., поліноз, атопічна БА, кропив’янка).

Методи діагностики алергічних хвороб

1. Збирання алергологічного анамнезу.
2. Клінічне обстеження.
3. Елімінаційні проби.
4. Шкірні проби.
5. Провокаційні проби.
6. Імунолабораторне обстеження.

Алергологічний анамнез

- спадкова схильність;
- “ефект елімінації” – покращення стану при виїзді з дому;
- “ефект понеділка” – погіршення стану на роботі після вихідних;
- сезонність захворювання.

Клінічне обстеження

Встановлюють:
- локалізацію процесу (ніс, очі, шкіра і т.д.);
- нозологію (поліноз, БА, дерматит);
- фазу захворювання (загострення чи ремісія).

Елімінаційні проби

Застосовують для діагностики харчової та медикаментозної алергії.
Проби засновані на зникненні алергічної реакції після припинення контакту хворого з алергеном.

Напр., при харчовій непере-носимості – дієта з виключенням певного продукту (1-2 тижні) і після покращення стану вводять його в раціон.

Шкірні проби

• нашкірні (крапельні, аплікаційні) – на здорових ділянках шкіри

•   скарифікаційні

•   проба тест-уколом

(prick -тест)

•   внутрішньошкірні – переважно з інфекційними алергенами (бактерії, грибки)

Провокаційні тести

• кон’юнктивальний (при алерг. кон ’ юнктивітах)

•   інтраназальний (при алерг. ринітах)

•   інгаляційний (при БА)

•   холодовий (при холод. кропив ’ янці)

•   тепловий (при тепл. кропив ’ янці)

•   лейкоцитопенічний (при харчовій алергії)

•   експозиційний (виникнення загострення при експозиції хворого в певних умовах – в аптеці, в цеху, у млині).

Імунолабораторне обстеження

• к-сть лейкоцитів;

•  к-сть еозинофілів;

•  вміст загального Ig E;

•  вміст специфічного Ig E;

•  імунорегуляторний індекс;

•  рівень ЦІК;

•  концентрація гістаміну та інші

•

Принципи лікування алергічних захворювань

Етапи лікування:

Профілактика.

1.1. Вплив на імунологічну стадію

ü протиалергічний імуноглобулін

ü  гістаглобулін сухий

ü  екстракти з тимусу (тактивін, тималін, тимоген)

ü  імуностимулятори мікробного походження (рибомуніл, лікопід, бронхомунал)

ü  екстракорпоральні методи (плазмаферез, імуносорбція)

Вплив на патохімічну стадію

А) стабілізатори клітинних мембран:

– кромоглікат натрію (інтал);

– недокроміл натрію (тайлед);

– кетотіфен.

Б) блокатори рецепторів медіаторів:

– антигістамінні препарати;

– блокатори рецепторів лейкотрієнів:

        – монтелукаст (сингулар);

        – зафірлукаст (аколат).

Антигістамінні препарати

І покоління: дімедрол, діазолін, супрастин, тавегіл, фенкарол.

ІІ покоління: лоратадин (кларитин), цетиризин (зіртек, цетрин), акривастин (семпрекс).

ІІІ покоління: фексофенадин

(телфаст, алегра),

Дезлоратадин (еріус).

Профілактика

Полягає у заходах:

Ø  попередження потрапляння даного алергену в організм (елімінаційна терапія):

– активна елімінація (усунення алергену із середовища, яке ото-

  чує хворого) – часте прибирання, усунення шерстяних речей,

  м ’ яких іграшок, домашніх тварин, птахів, вазонків, заборона

  паління в квартирі та використання лаків, дезодорантів;

– пасивна елімінація

  (ізоляція хворого) – зміна місця

  роботи, проживання.

Ø  попередження дії на організм

різних подразнюючих факторів;

Ø  ліквідація вогнищ хронічного

запалення.   

Медикаментозна алергія

Прямі алергічні реакції.

Псевдоалергічні реакції

Фактори, що сприяють розвитку прямих алергічних реакцій

v обтяжений алергологічний анамнез

v  супутні атопічні захворювання (атопічний дерматит,

атопічна БА)

v  наявність захворювань, що

потребують тривалого

і/або частого застосування

медикаментів

v  наявність супутніх мікозів

шкіри, слизових оболонок, нігтьових пластинок.

Фактори, що сприяють розвитку псевдоалергічних реакцій

§ поліпрагмазія

§  супутні захворювання шлунка, кишеч-

ника, печінки, нейроендокринної

с-ми, обмінні порушення

§  пероральне призначення хіміотера-

певтичних препаратів хворим із еро-

зивно-виразковим ураженням ШКТ

§  доза препарату, що не відповідає масі й віку хворого

§  одночасне введення несумісних ліків

Загальні принципи лікування МА

Ø Відмінити всі лікарські препарати, крім життєво необхідних.

Ø  Призначити голодну паузу чи гіпоалергенну дієту з рясним питтям, ентеросорбенти. При потребі – очисна клізма. При ознобі, гарячці – інфузійна терапія.

Ø  Застосування антигістамінних

препаратів, при неефективно-

сті – ГКС. При розвитку асфік-

сії – негайна трахеотомія.

Ø  Посиндромна терапія основних проявів МА.

Ø  Зробити запис в історію хвороби про наявність МА.

Анафілактичний шок

Анафілактичний шок – це надгостра системна алергічна реакція І-го типу, що виникає внаслідок швидкого масивного виділення медіаторів у разі повторного контакту організму з антигеном і супроводжується вираженими порушеннями різних органів і систем.

Основні порушення при АШ:

•  гемодинаміки (зниження АТ);

•  дихання (бронхоспазм, ядуха);

•  ШКТ (нудота, блювання, пронос);

•  шкіри (висипання, набряк Квінке).

Варіанти анафілактичного шоку

v типовий

v  гемодинамічний

v  асфіктичний

v  церебральний

v  абдомінальний

При парентеральному введенні ліків АШ розвивається відразу ж, при пероральному – через 30-60 хв.

Диф. діагностика анафілактичного шоку

АШ інколи може бути подібним до психопатологічного стану (зомління, втрата свідомості тощо), анафілактоїдних реакцій, що обумовлені виділенням медіаторів без імунологічної стадії – за рахунок надмірного прийому певної їжі, продуктів з високим вмістом гістаміну.

Лікування АШ

Лекція №4

“Основи алергології. Загальні аспекти діагностики та лікування. Медикаментозна алергія. Анафілактичний шок.”

Алергія – це імунопатологічна реакція організму, яка характеризується неадекватно сильною відповіддю (гіпер-чутливістю) на повторний контакт із АГ і супроводжується пошкодженням структури і функції власних клітин, тканин та органів.  АГ у цих реакціях називається
алергеном.

Класифікація алергенів

І. Ендогенні (аутоалергени):
1) природні (привілегійовані тканини);
2) набуті (опікові, променеві та ін.).
ІІ. Екзогенні:
1) неінфекційні;
2) інфекційні.

Неінфекційні екзоалергени

1. Побутові (домашній пил).
2. Медикаментозні (АБ, вітаміни).
3. Епідермальні (шерсть, перхоть).
4. Хімічні (бензин, бензол).
5. Пилкові (пилок квітів, трав, дерев).
6. Інсектні (в слині, отруті комах).
7. Харчові:
а) тваринного походження (молоко, м ’ ясо);
б) рослинного походження (фрукти, злаки).

Інфекційні екзоалергени

1. Бактеріальні.
2. Вірусні.
3. Грибкові.
4. Гельмінтні.

Стадії алергічної реакції

1. Імунологічна.
2. Патохімічна.
3. Патофізіологічна.
4. Клінічна.

Псевдоалергія і параалергія

Псевдоалергія – це патологічний процес, клінічно подібний до алергії, який відрізняється від неї відсутністю першої, імунологічної стадії. Найчастіше викликають ліки та харчові продукти.

Параалергія – це патологічний процес, клінічно подібний до алергії чи псевдоалергії, але її розвиток позбавлений не лише першої, але й другої (патохімічної) стадії. Напр., пронос при вживанні молока найчастіше зумовлений не алергією чи псевдоалергією, а ензимопатією (дефіцит лактази) – параалергічним механізмом.

Типи реакцій гіперчутливості

1. Анафілактичний (ГЧНТ, від секунд до 30 хв.).
2. Цитотоксичний (ГЧНТ, до 24 год.).
3. Імунокомплексний (ГЧНТ, 3-8 год.).
4. Сповільненого типу (ГЧСТ, від 1-2 діб і більше).
 5. Стимулювальний (ГЧНТ, до 24 год.).

Алергія та атопія

Термін «алергія» використовують як синонім алергічних захворювань, медіатором яких є як IgЕ, так і інші Ig.

Атопія – загальна назва алергічних захворювань, у розвитку яких значна роль належить спадковій схильності до продукції надмірної кількості IgЕ у відповідь на контакт з алергенами (напр., поліноз, атопічна БА, кропив’янка).

Методи діагностики алергічних хвороб

1. Збирання алергологічного анамнезу.
2. Клінічне обстеження.
3. Елімінаційні проби.
4. Шкірні проби.
5. Провокаційні проби.
6. Імунолабораторне обстеження.

Алергологічний анамнез

- спадкова схильність;
- “ефект елімінації” – покращення стану при виїзді з дому;
- “ефект понеділка” – погіршення стану на роботі після вихідних;
- сезонність захворювання.

Клінічне обстеження

Встановлюють:
- локалізацію процесу (ніс, очі, шкіра і т.д.);
- нозологію (поліноз, БА, дерматит);
- фазу захворювання (загострення чи ремісія).

Елімінаційні проби

Застосовують для діагностики харчової та медикаментозної алергії.
Проби засновані на зникненні алергічної реакції після припинення контакту хворого з алергеном.

Напр., при харчовій непере-носимості – дієта з виключенням певного продукту (1-2 тижні) і після покращення стану вводять його в раціон.

Шкірні проби

• нашкірні (крапельні, аплікаційні) – на здорових ділянках шкіри

•   скарифікаційні

•   проба тест-уколом

(prick -тест)

•   внутрішньошкірні – переважно з інфекційними алергенами (бактерії, грибки)

Провокаційні тести

• кон’юнктивальний (при алерг. кон ’ юнктивітах)

•   інтраназальний (при алерг. ринітах)

•   інгаляційний (при БА)

•   холодовий (при холод. кропив ’ янці)

•   тепловий (при тепл. кропив ’ янці)

•   лейкоцитопенічний (при харчовій алергії)

•   експозиційний (виникнення загострення при експозиції хворого в певних умовах – в аптеці, в цеху, у млині).

Імунолабораторне обстеження

• к-сть лейкоцитів;

•  к-сть еозинофілів;

•  вміст загального Ig E;

•  вміст специфічного Ig E;

•  імунорегуляторний індекс;

•  рівень ЦІК;

•  концентрація гістаміну та інші

•

Принципи лікування алергічних захворювань

Етапи лікування: