Обєкт, предмет та основні функції ТМВ.

Не існує окремого об'єкта дослідження теорії міжнародних відносин, він спільний для всіх конкретних і теоретичних дисциплін про міжнародні відносини, а відмінність полягає лише в тому, що конкретні дисципліни зосереджують свою увагу на окремих елементах або виявах міжнародних відносин, а теорія — на їх загальних закономірностях;

такі проблеми наукового дослідження, що складають предмет ТМВ:
– методологічні принципи й основні методи історичного дослідження;
– основні напрямки історії розвитку теорії міжнародних відносин, їх концептуальні та методологічні особливості;
– міжнародні відносини як загальносуспільний феномен та їх закономірності;
– система міжнародних відносин та її середовище;
– учасники міжнародних відносин, їх цілі та засоби;
– зовнішньополітична діяльність суб’єктів міжнародних відносин та процес прийняття зовнішньополітичного рішення;
– національні інтереси й міжнародна безпека;
– правове та моральне регулювання міжнародних відносин;
– конфлікти і співробітництво в міжнародних відносинах;
– міжнародний порядок та його характерні риси.

предметом ТМВ є перш за все теоретичне узагальнення вказаних проблем, які в цілому відображають загальні закономірності, структуру, функціонування і розвиток системи міжнародних відносин.

Теорія міжнародних відносин виконує низку принципово необхідних функцій, які свідчать про доцільність її існування в системі суспільних наук. їх можна поділити на дві групи за критерієм виконання функцій — у науці (наукові) та в суспільстві (прикладні).
Наукові функції відповідають двом найважливішим завданням теорії, пов'язаним з констатацією та поясненням:
1. Описова функція надзвичайно важлива з огляду на те, що теорія міжнародних відносин акумулює, з метою вступного аналізу реальності, інформацію про об'єкт дослідження і тим створює його ідеалізовану модель. Така функція надзвичайно важлива для теорії будь-якої науки, але особливо вона потрібна через відсутність конкретної наукової дисципліни, яка б вивчала міжнародні відносини на емпіричному рівні.
2. Експланаційна функція для теорії основна, позаяк вона служить виконанню її найпершого завдання — пояснення реальних процесів та явищ у функціонуванні міжнародних систем з погляду їх найважливіших закономірностей.
Прикладні функції прямо пов'язані з практичним значенням теорії, оскільки свідчать не тільки про її наукову доцільність, а й про суспільну потребу в ній взагалі:
1. Прогностична функція є практичною та характеризується конструктивністю, оскільки визначає ймовірні наслідки процесів та явищ, досліджуваних теорією міжнародних відносин. Наукове передбачення ситуацій у міжнародному середовищі обов'язкове для виконання теорією інструментальної функції.
2. Інструментальна функція полягає в тому, що теорія дає змогу на підставі її наукового аналізу та прогнозу адекватно реагувати на ситуації, які вона передбачає.
3. Світоглядна функція дає можливість сформувати науково обґрунтовану систему поглядів на характер і зміст міжнародних процесів та явищ, що теоретично вивчені й узагальнені.
Сучасна теорія міжнародних відносин здійснює ці функції нерівномірно, оскільки вона залишається науковою дисципліною, щодо характеру і меж дослідження якої досі триває гостра полеміка у широких наукових колах. Нечіткість уявлень про предмет дослідження відчувається в науці про міжнародні відносини не тільки на рівні її конкретних досліджень, це створює значні труднощі для розвитку її теорії та методології.

4.Поняття теорії міжнародних відносин та її місце у системі наук. Проблема теоретико-методологічної орієнтації.

Теорія міжнародних відносин виникла після Першої світової війни як результат нагальної суспільної потреби у розв'язанні дилеми "війни і миру", а синтетичною науковою дисципліною стала з розширенням трактування об'єкта досліджень.

Сучасну теорію міжнародних відносин не можна назвати синтетичною у повному сенсі, оскільки вона ще не сформувалася остаточно. На етапі гетерогенізму теорія підсумовує не тільки емпіричні факти та їхні теоретичні узагальнення, почерпнуті У системі наук про міжнародні відносини, але, з цією ж метою, активно запозичує знання та методи інших суспільних наук. Власне тому найважливіше значення для неї мають зв'язки з цими науками щодо обміну інформацією про результати досліджень, запозичення окремих методів, розроблених та апробованих ними ідей, поглядів та концепцій, що стосуються об'єкта дослідження теорії міжнародних відносин.

Суспільні науки пов'язані з теорією міжнародних відносин як опосередковано, так і безпосередньо. Опосередковані зв'язки здійснюються через ту чи іншу дисципліну, що розвинулась на межі наукових інтересів і дотично зачіпає проблематику міжнародних відносин. Прямі зв'язки визначаються або близькістю об'єктів дослідження, або значним методологічним впливом на теорію міжнародних відносин.

Теорія міжнародних відносин поступово формується як синтетична наукова дисципліна, що в системі суспільних наук посідає особливе місце. її виникнення на перетині наукових інтересів пов'язане із взаємодією між суспільними науками у вивченні міжнародного середовища, явищ та процесів, що в ньому відбуваються.

Молодість теорії міжнародних відносин і відповідно слабкість її науково-методологічних основ породжують чимало дискусій з приводу її "приналежності" до низки суспільних наук, які опрацювали свої підходи до вивчення міжнародних відносин. Ці підходи характеризуються монодисциплінарністю і хоч привносять у дослідження чимало цінного, все ж не в змозі цілісно відображати настільки складне та суперечливе явище, яким є міжнародні відносини.

Я. П'єтрась, називаючи такі підходи орієнтаціями, виокремлює серед них такі1:

а) філософську, що зводить міжнародні відносини до елемента теорії суспільного розвитку, який розглядається на дуже високому рівні абстракції;

б) історичну, що розглядає міжнародні відносини як частину всесвітньої історії і виходить із твердження, що сучасність не можна досліджувати науково, бо за допомогою історичних методів її не можна досліджувати формально;

в) соціологічну, що зводить міжнародні відносини до концепції суспільства та його діяльності у міжнародному середовищі;

г) юридичну, що розглядає міжнародні відносини як міждержавні правничі відносини;

ґ) економічну, що визначає міжнародні відносини як вияв функціонування міжнародного ринку;

д) праксеологічну, або кібернетичну, що зводить міжнародні відносини до проблеми ефективних дій у сфері зовнішньої політики та їх системної організації.

До цих орієнтацій варто додати географічну та політологічну, які вирізняються специфікою вивчення міжнародних відносин через властиві їм категорії.

Географічна орієнтація виходить зі сприйняття чинника географічного простору як настільки важливого, що переважає над усіма іншими, а географії та геополітики — як науки, котра у змозі найадекватніше та найсистематичніше досліджувати міжнародні відносини. Т. Ґабісь у статті "Урок геополітики" пише: "...простір (географічний) є політичною силою (Ратцель), владою (Хаусгофер), що має стратегічну вартість (Коен). Цей простір... окреслює долю держав і народів"2. Геополітики впродовж досить тривалого часу, коли інші "спеціалісти з міжнародних відносин хотіли просто йти вслід за істориками..."1, цікавились міжнародними відносинами, турбуючись про абстрагування і пояснення. Незважаючи на цілком очевидну вузькість їхніх підходів, геополітика опрацювала досить цікаві теоретичні концепції, які обов'язково треба враховувати у вивченні міжнародних відносин.

Політологічний підхід найкраще презентує Я. П'єтрась, стверджуючи, що "...теорія міжнародних відносин має конкретизувати теорію політики, враховуючи, правда, дуже виразну специфіку досліджуваних суспільних відносин"2. Така позиція притаманна більшості політологів, що спеціалізуються на дослідженні міжнародних відносин. Зрештою, політична наука зробила надзвичайно важливий внесок у розвиток теорії міжнародних відносин, що особливо відчувалось на етапі її становлення та інституціалізації. Політологи, однак, завжди розглядали міжнародні відносини як міжнародну або світову політику, що суттєво звужувало предмет дослідження, залишаючи за його межами проблематику економічних, культурних та інформаційних відносин3. Така постановка питання не давала змоги досліджувати будь-які неполітичні відносини як певну порівняно замкнену систему (що є важливим етапом синтетичного дослідження), оскільки зумовлювала їх розгляд лише з огляду на політичні взаємини між державами. З цього приводу Ю. Кукулка зауважив, що "...поняття "політика" стосовно міжнародного середовища у деяких країнах і наукових школах було механістично і всупереч логіці перенесене на міжнародні відносини"4. Політика як специфічна сфера людської діяльності є однією з найважливіших складових міжнародних відносин, вона великою мірою визначає їх характер та зміст, що, однак, не дає підстав ні для синонімізації, ні для змішування цих понять.

На наш погляд, ці поняття ("міжнародні відносини" та "міжнародна політика") досить чітко розмежовує російський політолог А. Бовін, який вважає, що "світова політика"1 — це діяльність, взаємодія держав на міжнародній арені; "міжнародні відносини" — це система реальних зв'язків між державами, що виступають як результат їхніх дій і... як простір, в якому існує світова політика"2. Із цього твердження випливає, що теорія міжнародних відносин вивчає середовище міжнародної чи світової політики, але аж ніяк не їх.