Причини і умови окремого злочину.

Як зазначалося, з усіх різноманітних зв’язків, що існують між явищами, кримінологія найбільше уваги приділяє причинному зв’язку, сутність якого полягає в тому, що одне явище (подія) за певних умов породжує інше явище, яке є наслідком цієї причини. Важливим у цьому аспекті є розмежування понять “причина” і “умова”. Умова супроводжує дію причини в часі та просторі й сприяє появі наслідку, але на відміну від причини не містить реальної можливості настання наслідку, яка реалізується у процесі розвитку причинного зв’язку.

Серед вчених-кримінологів не існує єдиної думки щодо однозначного визначення причин і умов конкретного злочину.

Різні погляди науковців-кримінологів на питання про причини й умови конкретного злочину, як і на питання про причини й умови злочинності взагалі, зумовлюються приналежністю вчених до напряму кримінології — соціологічного чи біологічного.

Загальним для представників двох основних напрямів є визнання того, що індивідуальна злочинна поведінка детермінується особливостями особи й конкретною (криміногенною) ситуацією.

Розглянемо позиції вчених-кримінологів НАВС України і Санкт-Петербурзької академії МВС Росії, які, як зазначалося, є представниками першого напряму. Оскільки злочин є результатом взаємодії індивідуальних властивостей особи й об’єктивної (зовнішньої для індивіда) ситуації, вчені визначають, що окремий злочин детермінується, з одного боку, особистісними властивостями індивіда — його потребами, інтересами, мотивами, цілями, поглядами і ставленням до соціальних цінностей, які набирають форми негативної, суспільно небезпечної спрямованості особи, а з іншого — сукупністю зовнішніх об’єктивних обставин, пов’язаних з особистісними потребами. При цьому особливості особи становлять інтерес для кримінології не тільки з позицій їх вивчення на статистичному рівні, а й у динаміці у зв’язку з умовами морального формування особи.

Отже, вчинення конкретного злочину є результатом взаємодії негативних морально-психологічних властивостей особи, що утворюються під впливом несприятливих умов морального формування індивіда, і зовнішніх об’єктивних обставин, що створюють ситуацію злочину (криміногенну ситуацію). Отже, існує два рівні взаємодії особи із соціальною дійсністю при вчиненні конкретного злочину: перший — умови морального формування індивіда, другий — конкретна ситуація вчинення злочину. На рівні несприятливих умов морального формування особи утворюються психологічні передумови, можливості вчинення злочину конкретною особою. На рівні конкретної ситуації ця можливість реалізується в дійсність. Причини й умови злочинності належать до індивідуальних умов морального формування особи, виявляються в їх змісті і водночас визначають конкретні ситуації, в яких опиняється й діє індивід. У свою чергу, причини окремих злочинів відображують на індивідуальному рівні причини злочинності й конкретні ситуації, що виникають.

З урахуванням зазначених рівнів взаємодії особи із соціальною дійсністю і потрібно аналізувати причини окремого злочину.

Отже, в індивідуальній злочинній поведінці причинно значущо виявляються як ситуація, так і негативні психологічні деформації особи, що набирають форми суспільної небезпечності особи, а визначальну роль у детермінації конкретного злочину відіграють соціальні фактори.

Іншої точки зору на розглядувану проблему дотримується А. Зелінський. Він не погоджується з тезою, що причина злочину криється у зовнішніх обставинах, а особа винної людини є тільки умовою розвитку причинного зв’язку, бо такий підхід, на його думку, необґрунтовано принижує роль особи і робить її іграшкою зовнішніх сил. Визначаючи, що для пізнання процесу детермінації індивідуального злочину достатньо обмежитися двома ланками причинного зв’язку — формуванням особи людини, яка в подальшому порушує кримінальний закон, і вчиненням злочину в конкретній ситуації — А. Зелінський акцентує увагу на тому, що в першій ланці особа є наслідком, а у другій — причиною. Загальну схему розвитку причинного зв’язку він подає в такому вигляді. У першій ланці генетичні передумови формування особи, до яких належить, зокрема, спадковість, разом з факторами макро- та мікросередовища впливають на формування особи і наслідком такого впливу є утворення особи, людини з її системою диспозицій й якостей. У другій ланці саме ця особа з її диспозиціями й якостями є причиною вчинення конкретного злочину за наявності об’єктивних та суб’єктивних умов, що сприяють або полегшують вчинення злочину.