Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розвиток культури наприкінці XIV - у першій половин. XVI ст.Стр 1 из 16Следующая ⇒
Період з кінця XIV до початку XVI ст. - час боротьби за збереження культурної самобутності України, подальшого формування украї-нського народу. Чужоземне пригноблення та постійні напади турків і татар не сприяли розвиткові української культури. Україна мала тісні зв'язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов'янського друкування кирилицею. У 1491 р. у Кра-ківській друкарні було надруковано "Октоїх", "Часослов", а в 1495 р. у Чорногорії - "Псалтир". Ці книги поширилися в Україні. На початку XVI ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гу-маніст Франциск Скорина. Протягом 1517-1518 pp. у Празі кирили-цею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно - "Апостол". У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі. У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у міс-тах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу. Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університе-тах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустріча-ються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині. Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії. Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових еле-ментів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, ле-генди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідо-мішою є "Дума про козака Голоту".
В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому XIV XV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі. Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник "Із-марагд" на морально-побутові теми, збірник повістей "Александрія" про Александра Македонського, повісті про Троянську війну. З'являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дермансь-кий, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на ар-хітектуру. До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжети-композиції "Різдво Христове" і "Успіння Богородиці" у Кирилівсь-кій церкві в Києві (XIV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XII ст.) і Вірменського собору у Львові (XIV-XV ст.). Діста-ли поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців ви-різняється Петро Ратенський, який намалював ікону "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві. Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцю-вальний фольклор, гра на бандурі. У цей період тривають формування й розвиток української народ-ності. Питання про створення української народності складне й досі ос-таточно в історичній науці не вирішене. Найпоширеніші три концеп-ції: за першою частина російських істориків, виправдовуючи політику русифікації, яку здійснював царат, доводили, що впродовж усієї історії існувала і розвивалася лише одна великоруська народність, а української і білоруської народностей не було й немає, що вони є "відгалуженнями російського народу". Тим самим заперечувалося право цих народів на вільний національний розвиток. Згідно з кон-цепціями М. Карамзіна (1766-1826), В. Ключевського (1841-1911), М. Погодіна (1800-1875), Київська держава була результатом витвору великоруської народності. Російський письменник О. Солженіцин, претендуючи на роль знавця історії, у брошурі "Як нам облаштувати Росію?" пише: "Це все фальшива вигадка, що мало не з IX століття існував український народ з особливою неросійською мовою".
Друга концепція найповніше викладена у працях М. Грушевсько-го (1866-1934). Він вважав, що не існує "загальноруської" історії, так само як не може бути й "загальноруської" народності, а може бути тільки історія "руських народностей". Порогом історичних часів для українського народу М. Грушев-ський вважав IV ст. н. є. Він категорично відкидав претензії Мос-ковської Русі на частину давньоруської спадщини, правонаступником якої є виключно "українсько-руська" народність, бо саме вона створила Київську державу. Згідно з концепцією М. Грушевського, Київська Русь - це Україна. Вона займала територію 1,5 тис. км завдовжки і 800-900 км завширшки, об'єднувала різні племена, на ос-нові яких формувалась українська народність. Київська держава під-корила також північні племена, від яких пішли великоруський і білоруський народи. Він доводив, що історія вела українську і руську народності здебільшого різними шляхами, які мали більше відмінностей, ніж подібності. Водночас М. Грушевський зазначає, що Київсь-ка держава залишила глибокі сліди в побуті й культурі північних та північно-східних земель, що входили до її складу (поширення державної християнської релігії, візантійських книг і мистецтва, формування правових відносин тощо). Внаслідок феодальної роздробленості відок-ремилась північно-західна частина Київської Русі. Вищий, ніж у Київській Русі, розвиток продуктивних сил, пожвавлення обміну та торгівлі, економічних зв'язків між окремими землями, політичних відносин, особливо внаслідок посилення визвольної боротьби проти чужоземних загарбників, - усе це стало основою створення українсь-кої народності. Водночас формувались єдина культура, мова і за-гальні риси побуту української народності. Щоб зберегти себе як етні-чну єдність, українському народові довелося боротися проти татаро-турецьких, польських, литовських, угорських загарбників і російського царату. Територією формування української народності були Київська, Переяславська землі, Волинь, Поділля, Східна Гали-чина, Закарпаття, Північна Буковина, Чернігівська та Сіверська землі. В основу мови української народності було покладено середнь-одніпровські діалекти. За часів феодальної роздробленості виник етнічний та історико-географічний термін "Україна", який згодом став власною назвою південно-західних земель. Вперше назва "Україна" вживається стосовно великої території Наддніпрянщини в 1187 р. в Київському лі-тописі про смерть переяславського князя Володимира Глібовича. Той же Київський літопис у 1189 р. називає Україною Галицьку зем-лю. Відтоді назва "Україна" вживається в літописах паралельно з на-звою "Русь", "Руська земля". У XV-XVII ст. назва "Україна" вживається в багатьох українських офіційних документах, мемуарах, ху-дожніх творах, народних думах і піснях. Так, широко відомими в XVI ст. були пісні "Засмутилась Україна", "Дума про Івана Вдови-ченка-Коновченка", де йшлося про "славну Україну", і "Пісня про Байду", який мав "стати паном на всю Україну".
Представники третьої концепції - радянські історики Б. Греков, В. Мавродін, Б. Рибаков та П. Толочко - вважають Київську Русь спільною етнічною основою російського, українського і білоруського народів. Радянська історіографія засуджувала концепцію М. Гру-шевського, його школи, інших українських істориків, відкидала твер-дження, що українська народність бере початок від слов'янських пле-мен антів, виступала проти положення, що Київська держава була створена українською народністю, називала її спільною колискою росіян, українців і білорусів. Проблему формування української народності можна дослідити тільки комплексно, на основі наукового аналізу з використанням нових матеріалів з археології, історії, антропології, етнографії. Підбиваючи підсумки, зауважимо, що наприкінці XIV - на початку XVI ст. більшість українських земель опинилася під владою Великого князівства Литовського, а згодом Польщі; Закарпаття було під владою Угорщини, Буковина - під владою Молдови, Чер-нігівська земля з 1503 р. належала Московській державі, Північне Причорномор'я - Кримському ханству. Проте незважаючи на не-сприятливі історичні умови в Україні інтенсивно розвивалася економіка, відбувалися соціально-політичні зміни, подальший розвиток української культури, формувалась і розвивалась українська на-родність.
Розділ 4 СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-07; просмотров: 22; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.166.7 (0.008 с.) |