Україна в нові часи: модернізація суспільно- економічних відносин (К. XVIII - поч. XX ст. )

ТЕМА 4

УКРАЇНА В НОВІ ЧАСИ: МОДЕРНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО- ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН (к. XVIII - поч. XX ст.)

ПЛАН

1. Особливості геополітичного становища України: територія, населення, етносоціальна структура (к. ХУІІІ-ноч. XX ст.).

2. Буржуазна модернізація суспільних і економічних відносин на українських землях.

3. Українське національне Відродження: сутність та особливості (XIX-! XX ст.).

ТЕМА 5

АЛЬТЕРНАТИВИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 рр.

ПЛАН

1. Вплив Лютневої революції на Україну. Утворення Центральної Ради.

2. Центральна Рада в боротьбі за автономію України.

3. Проголошення УНР, її політика і причини краху.

4. Україна в період гетьманату і Директорії. Причини перемоги більшовиків.

ТЕМА 6

РОЗВИТОК УКРАЇНИ В УМОВАХ УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ (1921-1939 рр.)

ПЛАН

1. Зміни в геополітичному становищі України на початку 20-х років. Національно-державне будівництво.

2. Проблеми економічного розвитку України в 20-30-ті роки.

3. Україна в умовах великого терору.

4. Західна Україна між двома світовими війнами.

ТЕМА 7

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 рр.)

ПЛАН

1. Українське питання у міжнародній політиці напередодні та на початку Другої світової війни. Возз'єднання Західної України і Північної Буковини з Українською РСР.

2. Україна в роки Великої Вітчизняної війни.

Версальско-Вашингтонська система договорів, підписаних після Першої світової війни, передбачала збереження і зміцнення загального миру та безпеки, непорушності кордонів, загального роззброєння. Проте ця система не змогла врятувати світ від Другої світової війни.

У Другій світовій війні брали участь понад 60 держав, на території яких проживало 80% населення Землі. Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн.кв.км. За роки війни в армії воюючих держав було мобілізовано 110 млн. чоловік.

За різними підрахунками на фронтах загинуло від 50 до 67 млн. чоловік, 90 млн. було поранено, близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол.

Які ж причини цієї війни?

По-перше, несправедливість Версальско-Вашинггонської системи, що поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули реваншу, нового переділу світу. Найбільшою мірою це виявлялось у політиці Німеччини, Італії та Японії.

По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля в боротьбі за збереження миру. Фактично було зруйновано всю систему безпеки, створену у 20-ті роки.

По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії і Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція США", які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі.

По-четверте, не останню роль відіграв СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна була справедливою. Найбільш складну визначити характер війни стосовно Радянського Союзу. У період з 17 вересня 1939р. по 22 червня 1941р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали
на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашизмом і тоді війна для нього прийняла справедливий характер, для радянського народу це була Велика Вітчизняна війна.

1. Українське питання у міжнародній політиці напередодні та на початку Другої світової війни. Возз'єднання Західної України і Північної Буковини з Українською РСР

У 30-ті роки різко загострилися міждержавні і внутрішні суперечності провідних капіталістичних країн. Незадоволені наслідками першої світової війни, правлячи кола Японії, Німеччини та Італії почали вести підготовку до нового перерозділу світу. Західні країни робили все для заохочування Німеччини і Японії до нападу на СРСР, розраховуючи вступити в конфлікт у сприятливий момент і зі своїми свіжими силами нав'язати знекровленим і виснаженим воюючим сторонам свої умови.

Це привело до окупації Австрії гітлерівськими військами, а потім до ганебного Мюнхенського зговору 29-30 вересня 1938 р. Віддавши Чехословаччину на розтерзання фашистській Німеччини, Англія і Франція зробили вирішальний крок до світової війни. Німеччина і Італія почали захоплювати теріторії інших країн, а Японія теріторію Китаю.

Уряди Англії та Франції під тиском громадської думки були змушені заявити про надання гарантій Польщі, Румунії, Греції, Туреччині, але практично нічого не зробили для приборкання агресора. Фашистська Німеччина швидкими темпами завершувала підготовку війни за світове панування.

Пропозиція Радянського Союзу про створення системи колективної безпеки дозволила б запобігти війни. Але влітку 1939 р. англо-франко-радянські переговори в Москві зайшли в безвихідь. Радянський Союз опинився перед загрозою війни на два фронти - на Сході і на Заході, без підтримки союзників. У цих умовах 23 серпня 1939 р. було укладено радянсько- німецький договір про ненапад. Договір давав певні гарантії захисту західних кордонів, тимчасового нейтралітету у війні, яка насувалася. Проте, він викликав неминучі негативні наслідки компромісу з розбійницьким нацистським режимом політичного, ідеологічного і військового характеру. Пакт про ненапад був розрахований на 10 років. Документ складався з двох частин. Першою з них був Договір про ненапад, оприлюднений 24 серпня. В ньому заявлялось, що обидві сторони хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язуються не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої сторони, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до іруп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками.

Набагато важливішим був таємний протокол, що складався з трьох основних статей. Стаття 1 вносила до російської зони впливу Фінляндію, Естонію та Латвію. Стаття 2 визначала межу зон впливу в Польщі по лінії річок Нарев Вісла Сян, в ній також додавалося: "Питання про те, чи бажано в інтересах обох сторін зберегти незалежну польську державу та як мали б бути визначені кордони цієї держави, може бути остаточне вирішене тільки в перебігу майбутньою політичного розвитку. В усякому разі обидва уряди розв'язуватимуть це питання шляхом дружніх домовленостей". Стаття З визначала "інтереси СРСР щодо Бессарабії". Якщо укладення подібного з потенційним агресором можна було тлумачити як законну спробу відвернення війни, то вже зовсім інакше слід було розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про задоволення територіальних претензій обох держав. За цими домовленостями, існування яких СРСР протягом півсторіччя категорично заперечував, Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР майже до кордонів Росії 1913 р.

Результатом Мюнхенської угоди 1938 р. і пакту "Молотова Рібентропа" був початок 1 вересня 1939 р. Другої світової війни. Гітлерівська Німеччина напала на Польщу. У воєнному плані Польща чинила опір недовго. Німецький наступ був нищівний, проведений з великою перевагою в силі та з використанням нової тактики, де провідна роль відводилась авіації й танкам. 17 вересня у Польщу зі Сходу увійшли радянські війська.

Розмежувальну лінію між Радянським Союзом і територією загарбаної Гітлером Польщі було уточнено на основі ггідписаного 28 вересня 1939 р. між двома сторонами договору про дружбу і кордон. Цей договір ще один великий прорахунок Сталіна, що поставив СРСР у становище невоюючого союзника Німеччини, який надавав їй не лише моральну, але й значну матеріальну допомог у.

У складних і драматичних умовах напередодні та на початку Другої світової війни вирішувалась доля українських земель. Тут були створені тимчасові органи народної влади. Здійснивши ггротягом місяця значну господарсько-організаційну, культурну і роз'яснювальну роботу серед населення, тимчасові органи влади підготували вибори до Народних зборів Західної України, які мали вирішити питання про суспільний лад і державну владу на західноукраїнській теріторії.

13-15 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу УРСР.

Було проведено розмежування областей між Україною та Білорусією, створено у складі Української РСР шість нових областей Волинську, Дрогобицьку (у 1959 р. об'єдналася з Львівською), Львівську, Ровенську, Станіславську (тепер Івано-Франковська), Тернопільську та ліквідовано старий адміністративно-територіальний поділ, зокрема новіти та волості, замість яких створено райони, селищні та сільські ради. Загальна площа цієї теріторії становила 88 тис. кв.км, на якій проживало 8 млн. чоловік, з них 7,5 млн. українців.

У міжнародній обстановці, що склалася після початку Другої світової війни, королівський уряд Румунії змушений був задовольнити ультимативну вимогу уряду СРСР про повернення Радянському Союзові анексованої у 1918 р. Бесарабії та передачу йому Північної Буковини.

Визволення Бесарабії і Північної Буковини відбулося мирним шляхом. 28 червня 1940 р. Червона Армія перейшла Дністер і незабаром вийшла на нові кордони з Румунією. 2 серпня 1940 р. сьома сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про включення до складу Української РСР Північної Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаільського повітів Бесарабії. Північна Буковина разом з північним Хотинським повітом Бесарабії утворили Чернівецьку область у складі УРСР. У грудні 1940 р. центр Акерманської області УРСР було перенесено з Акермана до Ізмаіла, а область була перейменована в Ізмаільську. Були поновлені або створені органи Радянської влади.

Шість центральних повітів Бесарабії після возз'єднання з частиною теріторії Молдавської АРСР, з переважно молдавським населенням, створили нову союзну республіку Молдавську РСР.

Після возз'єднання у складі УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бесарабії населення республіки збільшилося на 8809 тис. чоловік і на середину 1941 р. становило 41657 тис. жителів, а її територія розширилася до 565 тис. кв. км. На нових територіях була проведена націоналізація землі, банків, промислових і торгових підприємств.

Розставляючи акценти в цьому досить суперечливому періоді нашої історії, зауважимо: возз'єднавшись з єдинокровними братами, український народ, що проживав у західних областях України, мав усі підстави сподіватися на поліпшення свого житія. Так воно на початок й було. Але подальший масовий терор і репресії похигнули віру трудящих західних областей. Самоуправство, беззаконня, сваволя органів НКВС, партійних і радянських працівників викликали масове невдоволення місцевого населення, яке виступало проти насильницького "розкуркулення", вилучення майна, вивезення часто безвинних до Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. У 1939-1941 рр. із Західної України було депортовано приблизно 10% населення краю. Таким чином, "радянізація" західноукраїнських земель за сталінськими рецептами з масовими репресіями значно посилювали напруженість у цьому регіоні. А згодом ці землі були втягнуті у довгі роки Великої Вітчизняної війни.

ТЕМА 8

ПЛАН

1. Геополітичні наслідки Другої світової війни. Зміни в післявоєнній Україні (територія, кордони, чисельність населення)

2. Соціально-економічний і політичний розвиток українського суспільства (друга половина 40-х перша половина 80-х рр.)

3. Соціально-економічний розвиток України у другій половині 80-90-х рр. Проголошення незалежності.

ТЕМА 9

ПЛАН

1. Державотворчі процеси розбудови незалежності.

2. Становлення багатопартійності в Україні.

3. Проблеми реформування економіки.

4. Події, повязані з виборами Президента України у листонаді-грудні 2004 р.

(.Державотворчі процеси розбудови незалежності

На початку 90-х років XX ст. починається новий етап в історії України, пов'язаний з розбудовою незалежної, демократичної держави. Він став наслідком глибокої кризи попередньої соціально-економічної і політичної системи країни.

Можливість проголошення незалежності була зумовлена низкою чинників. Серед зовнішніх можна назвати:

1. Значне погіршення соціально-економічного становища в СРСР.

2. Загострення політичної ситуації, падіння авторитету і впливу Компартії.

3. Втрата центральною владою контролю за подіями на місцях.

4. Поразка консервативних сил під час серпневого (1991 р.) путчу та ін.

Проголошенню незалежності сприяли і внутрішні чинники:

1. Існування в Україні органів державного управління.

2. Активізація національно-демократичних сил.

3. Більш стабільна, у порівнянні з іншими регіонами, економічна ситуація в республіці.

4. Посилення відцентрових настроїв у суспільстві, особливо після серпневого путчу та ін.

Поворотною датою для України стало 24 серпня 1991 р., коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, який був затверджений конституційною більшістю (300 чол.).

Проголошення незалежності надзвичайно гостро поставило проблему розбудови держави. По суті треба було створювати принципово новий політичний механізм та економічний фундамент суспільства. На початковому етапі державотворення провідними напрямками трансформації суспільства були: по-перше, запровадження атрибутів державності; по-друге, створення власних Збройних сил; по-третє, формування державних інститутів влади; по-четверте, прийняття нової Конституції України.

Серед заходів по запровадженню атрибутів державності слід виокремити наступні:

1. Встановлення громадянства України. Вже у жовтні 1991 р. Верховна Рада приймає Закон «Про громадянство України», відповідно до якого громадянство надавалося усім, хто проживав на території країни, а також тим, хто бажав цього.

2. Визначення кордонів України. Ще у Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята 16 липня 1990 р, наголошувалося, що суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади на території всієї України. В Акті проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) зазначено, що «територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України діючими є виключно Конституція і закони України». 4 листопада Верховна Рада (ВР) прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканість кордонів, визначив порядок їх охорони та правила переходу.

3. Визнання національної символіки як державної. На початку 1992 р. низкою постанов ВР були затверджені гімн (мелодія М.Вербицького «Ще не вмерла Україна», слова П.Чубинського); державний прапор - синьо-жовтий; малий герб України - тризуб.

4. Запровадження власної грошової одиниці. У 1992 р. на території України було започатковано обіг купонів багаторазового використання, а з 2 вересня 1996 р. введено національну валюту - гривню.

Другим важливим кроком на шляху державотворення стало створення власних Збройних сил. Відомо, що без них немає самостійної держави. На момент проголошення української незалежності на території нашої держави налічувалося понад 725 тис. військовослужбовців колишньої Радянської Армії. Реформування українських Збройних сил розпочалося за постановою ВР України від 24 серпня 1991 р. «Про військові формування на території України», за якою всі війська, дислоковані на території республіки підпорядковувалися ВР. Тоді ж було створено Міністерство оборони України.

У жовтні 1991 р. ВР затвердила концепцію розбудови Збройних сил України, в якій констатувалося прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою. Передбачалося значне скорочення збройних сил. На основі цієї концепції у грудні 1991 р. прийнято Закон «Про Збройні сили України», пізніше ще низку законів («Про прикордонні війська України», «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та ін.), які створювали певну правову базу для реформування власних збройних сил.

В процесі їх реорганізації:

відбулося значне їх скорочення (до приблизно 450 тис.);

-Україна вже на початку 1994р. вивезла зі своєї території всю тактичну ядерну зброю;

відбулося суттєве скорочення озброєнь.

Третім пріоритетним напрямком державтворчого процесу було формування інститутів влади.

Вищій законодавчий орган - Верховна Рада дістався у спадок від Української РСР. Її було обрано ще навесні 1990 р. і до весни 1994 р. депутати саме цієї Ради (а більшість з них займали консервативну позицію) формували законодавчу базу України.

Перші вибори до ВР незалежної України відбулися у березні 1994 р. Більшість місць одержали ліві сили: з 338 місць, Компартія - 96, Соціалістична партія - 14, Селянська партія 18. Головою ВР став - О.Мороз.

Найважливішою подією цієї ВР стало прийняття Конституції (28 червня 1996 р.). Важливою подією були вибори до ВР у березні 1998 р. Вони вперше проходили по змішаній виборчій системі (пропорціонально- мажоритарній): 225 депутатів обиралося в одномандатних виборчих округах на засадах відносної більшості, а 225 за списками від політичних партій (блоків) у багатомандатних загальнодержавних округах. За результатами голосування знову перемогу отримали ліві сили: КПУ 24,7%, СПУ + Селянська партія - 8,6%.

На виборах у березні 2002 р. найбільшу кількість голосів одержав блок «Наша Україна» (23,55%) на чолі з В.Ющенко. КПУ здобула 20%. Але більшість у ВР було сформована на основі блоку «Єдина Україна» (177 чол.), проте фракція «Єдина Україна» на чолі із В.Литвином розпалася на 6 окремих фракцій вже у червні 2002 р. Відсутність у Раді стабільної більшості знижувала ефективність її роботи, сприяла гострій політичній боротьбі.

Важливим елементом державотворчого процесу стало введення інституту президенства. Першим президентом України був Л. Кравчук (1991- 1994 рр.), потім цю посаду займав Л.Кучма (1994-2004 рр.). Нині з 2004 р. діючим Президентом України є В.Ющенко.

Найслабшою ланкою управлінської системи була виконавча влада. Протягом 1990-1994 рр. змінилося 4 уряди (а всього 12 урядів). Ця гілка влади залишалася нестабільною і в наступні роки: один за одним йшли у відставку уряди В.Масола, Є.Марчука, П.Лазаренка, В.Пустовойтенка, В.Ющенка, Ю.Кінаха, В.Януковича, Ю.Тимошенко, Ю.Сханурова.

Неефективність діяльності урядів багато в чому була обумовлена його недостатньою самостійністю; відсутністю співпраці уряду і парламенту; намаганням у критичні моменти перетворити уряд на головного винуватця; непрофесійні дії самих урядовців.

Конституційний процес.

Однією з найважливіших складових процесу державотворення в Україні було прийняття нової Конституції.

Україна одна з перших серед пострадянських держав розпочала конституційний процес. Але два варіанти проекту Конституції, які обговорювалися у 1992 і 1993 рр. не були затверджені ВР. Це було обумовлено:

- відсутністю чіткої концепції реформування суспільства; гострою боротьбою навколо законодавства різних політичних сил;

відсутністю науково обгрунтованої моделі майбутнього суспільства і державного устрою.

У 1994 р. було створено нову Контитуційну комісію на чолі з Президентом Л.Кучмою. Навколо проекту Конституції розгорнулась гостра дискусія. Найбільш спірними питаннями були:

- статус автономної республіки Крим;

- статус державної мови;

- державна символіка;

приватна власність (особливо на землю);

- розподіл владних повноважень.

Але компроміс все ж таки було знайдено. 28 червня 1996 р. Конституція України була прийнята.

Прийняття Конституції завершило процес становлення політичної системи України як цілісного організму. В Конституції підкреслено, що «Україна є суверенна і незалежна демократична, соціальна, правова держава».

Конституція затвердила демократичні права і свободи громадян України, принципи розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, державний та територіальний устрій, політичну систему суспільства.

Доповнення, які були внесені в Конституцію передбачали перехід з 1 січня 2006 р. системи влади в Україні з президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, що значно розширює права виконавчої гілки влади, зокрема прем'єр-міністра.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

І. Підручники і посібники:

1. Аркас М. Історія України-Русі. К., 1993.

1. Борисснко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття - К., 1996.

2. Бойко О.Д. Історія України - К„ 2004.

3. Велика історія України: У 2 т./ За ред. І.П.Крин'якевича.- К., 1993.

4. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України - К., 1990.

5. Губарев В.К. Історія України. Конспект лекцій для студентів і викладачів. Донецьк, 2004.

6. Давня історія України. Кн. 1-2,- К., 1994, 1995.

7. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: у 2 т. Львів, 1991.

8. Ефименко А.Я. Исгория украинского народа. К, 1990.

9. Історія України/Кер. авт. кол. Ю.Зайцсв. Львів, 1996. 10.Історія України/ За ред. Б.Д.Лановика - К., 1999.

11.Історія України/ Кер. авт. кол. Р.Д.Лях.- Донецьк, 1998. 12.Історія України: Курс лекцій: У 2 т. / Кер. авт. кол. Л.Г.Мельник- К„ 1991, 1992.

13.Історія України: Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А.Смолія- К., 1996. 14.Історія України / За ред. В.А.Смолія - К. 1997.

15. Полонська-Василенко    Н.Д. Історія України: У 2 т - К., 1993.

16. Рибалка      І. Історія України: 4.1. Харків, 1995; 4.2. Харків, 1997.

17. Субтельний        О. Україна: історія.-К., 1996.

18. Саржан        А.О. Новітня історія Донбасу. Д., 1999.

II. Документи та матеріали

1. Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.Грушевського. К., 1992.

2. Голод 1932-1933 років в Україні очима істориків, мовою документів. - К., 1990.

3. Голод в Україні 1946-1947рр. Документи і матеріали.- К. - Нью- Йорк, 1996.

4. Кирило-Мсфодіївське товариство: У 3 т. К, 1990.

5. Колективізація і голод на Україні (1929-1933). Збірн. докум. і матеріалів- К., 1993.

6. Конституція України,- К., 1997.

7. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки.- К., 1492.

8. Літопис Руський. К., 1989.                                                             _{кн к}„

9. Репрессивно-каральна система в Україні. 1917-1953: У

¹⁹⁹⁴"                                                                                                                                ,_ум і матеріалів:

10. Національні       відносини в Україні у XX ст. Збірн. Д°^КУ У 2 кн.-К., 1994.

11.Національні процеси в Україні: Історія і сучасність. Док. матеріали: У 2 частинах,- К., 1997.

12. Хрестоматія        з історії України. К„ 1993.

13. Центральна          Рада в документах і матеріалах - Т. 1-2 - К., 1997. 14.ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи,- К., 1996. 15.Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали. К., 1997.

*

ТЕМА 4

УКРАЇНА В НОВІ ЧАСИ: МОДЕРНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО- ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН (к. XVIII - поч. XX ст.)

ПЛАН

1. Особливості геополітичного становища України: територія, населення, етносоціальна структура (к. ХУІІІ-ноч. XX ст.).

2. Буржуазна модернізація суспільних і економічних відносин на українських землях.

3. Українське національне Відродження: сутність та особливості (XIX-! XX ст.).