Обмеження, зв'язані з економікою галузі.

Обмеження, зв'язані з ринком. Обмеження й уразливість для бізнесу можуть лежати в сфері структури й економіки ринку, що не відповідають структурі й економіці чи компанії цілої індустрії. Багато підприємств військово-промислового комплексу після перебудови зштовхнулися з гострою проблемою збуту продукції. Їхній ринок перестав існувати. Часто «на руїнах» цих заводів створювалися невеликі виробництва, що задовольняють попит на товари широкого вжитку. Але зміст великих корпусів, надлишкового верстатного парку, складної системи комунікацій тяжким тягарем лягало на їхні плечі.

Часто обмеження виникають у зв'язку з недосконалістю інфраструктури ринку і відсутністю корисних традицій.

Результати діяльності підприємства і його позиція на ринку, інвестиційна і кредитна привабливість традиційно оцінюються за фінансовими показниками. Однак ці показники основну увагу приділяють поточному стану справ, а параметри комплексної оцінки підприємства і динаміка їхньої зміни в майбутньому залишаються невизначеними. Тим часом, і економісти-теоретики і менеджери-практики всі частіше звертаються до проблеми загальній оцінці життєздатності підприємства і його потенціалу.

Ефективність роботи підприємств усі частіше зв'язуються з використанням потенціалу фірми, а управлінські рішення, при якому ефективність заданого рівня досягається за рахунок зниження потенціалу, вважаються непродуктивними.

Потенціал підприємства являє собою сукупність засобів і можливостей підвищення ефективності його діяльності. Цим поняттям поєднуються:

- ресурси, взаємодіючі із системою керування;

- методи, застосування яких дозволяє найбільше ефективно реалізувати наявні ринкові можливості.

Потенціал варто аналізувати як згруповані джерела, можливості і засоби, що можуть бути приведені в дію і використані саме для забезпечення конкурентноздатності підприємства по видах діяльності.

Більшість підходів до трактування поняття «потенціал підприємства» спираються на два моменти, розглянутих нижче.

1. У структурі потенціалу окремим блоком виділяють ресурси, що маються в розпорядженні підприємства. При їхній класифікації найчастіше говорять про трудових, інформаційних, фінансових і матеріальних (виробничо-технічний) ресурси. Трудові ресурси іноді пропонується розглядати як інтелектуальні.

З метою стратегічного аналізу часто людські ресурси підрозділяються на три складові:

- особи, що приймають рішення;

- колектив підприємства (співробітники як єдине ціле);

- персонал як трудовий потенціал.

Для потенціалу підприємства можна сформувати наступний набір характеристик:

- ринкові можливості галузі;

- ресурсні можливості підприємства;

- здатність менеджменту використовувати ресурси і ринкові можливості;

- рівень і результати реалізації потенціалу.

Перші три характеристики можна вважати первинними. Остання – рівень і результати реалізації потенціалу – це інтегруюча характеристика. Її можна інтерпретувати у виді вектора в тривимірній системі координат (рис. 9.2).

 

 

У таблиці 9.1 приведені приклади різноманітних факторів, що визначають характеристики потенціалу конкретних підприємств.

Таблиця 9.1

Характеристики потенціалу підприємства, і приклади, що ілюструють їхня зміну

Характеристики потенціалу підприємства	Приклади факторів
…що знижаюють потенціал	…що підвищують потенціал
Ринкові можливості галузі	Товар, вироблений фірмою, перестає цікавити споживача	У районі розташування торгової точки будуються житлові будинки
Поява фірми-конкурента з великими фінансовими можливостями	Фінансові труднощі конкурента перешкоджають його активним діям
Ресурсні можливості підприємства	Зовнішнє фінансування неможливе	Добра кредитна історія, легко домовитися з банком.
Працівники з низькою кваліфікацією і мотивацією.	Молодий персонал з гарним утворенням
Високий ступінь зносу устаткування	Наявність нового обладнання, що використовує сучасні технології
Здатність менеджменту використовувати ресурси і ринкові можливості	Неуважність адміністрації до проблем персоналу.	Схильність адміністрації до інновацій
Некваліфікована служба маркетингу.	Зацікавленість адміністрації в зміцненні зв'язків із громадськістю.
Відсутність системи керування якістю.	Наявність ефективної програми забезпечення конкурентноздатності

 

Відзначимо, що потенціал підприємства завжди більше, ніж результати його реалізації. На рис. 9.3. у тій же системі координат проілюстрований зв'язок понять «реалізований потенціал», «видимий потенціал» і «схований потенціал». Очевидно, що задачею керування є не тільки реалізація видимого потенціалу, але і виявлення схованого.

Ґрунтуючись на виділених характеристиках потенціалу, його узагальнену заелементну структуру будемо розглядати далі у виді набору наступних блоків:

- ринковий потенціал,

- трудовий,

- виробничо-технологічний,

- фінансово-економічний,

- блок керування.

Очевидно, що задачею керування є не тільки реалізація видимого потенціалу, але і виявлення схованого.

Рис. 9.3. Реалізований потенціал підприємства, видимий потенціал і його схований потенціал.

 

Потенціал підприємства з погляду маркетингу – це сукупність прийомів, моделей, алгоритмів і методів постановки ринкової діяльності підприємства

Аналіз ринкового потенціалу складається, почасти, в оцінці можливостей використання визначених маркетингових засобів і інформаційно-аналітичних ресурсів для визначення стратегії підприємства.

Трудовий потенціал характеризує можливості персоналу, що можуть бути мобілізовані для досягнення конкретної мети. Трудовий потенціал працівників - це їхні ресурсні можливості в області праці. Його характеризує не тільки чисельність виробничого персоналу, але і система показників, що відбиває і можливості працівників як виробничого ресурсу і характеристику якостей працівників.

Виробничо-технологічний потенціал підтверджує здатності підприємства випускати конкурентноздатну продукцію на основі використання наявних основних засобів і технологій.

Фінансово-економічний потенціал. Для його визначення використовується моніторинг фінансів, побудований на угрупованні даних бухгалтерського обліку, установленні контрольних співвідношень і аналізі підсумкових коефіцієнтів.

Структуру потенціалу можна представити у виді схеми на рис. 9.4. Тут трудовий, виробничо-технологічний, фінансово-економічний і маркетинговий потенціали підприємства віднесені до зони дії підсистем менеджменту, а ринковий потенціал – до зони впливу ринкових можливостей (рис. 9.4).

Виробнича потужність фірми

 

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку і переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; понаднормативне резервне устаткування; понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування.

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул:

 

Вn_i = Пв × Фn × КУс, (9.1)

(9.2)

де Вn_i – потужність і-го виробничого підрозділу підприємства, одиниць продукції;

П_в – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;

Ф_п – ефективний (плановий, корисний) річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год;

КУ_С – середньорічна кількість устаткування;

Т_р – трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

(9.3)

де t₀ - норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

К_в.н. — коефіцієнт виконання норм часу.

Інакше потужність можна визначити за такою формулою:

(9.4)

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність.

Визначення і регулювання резервної потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв.

Результати розрахунків окремих показників технічного та організаційного рівня виробництва.

Від рівня матеріально-технічної бази підприємства, ступеню використання його виробничого потенціалу залежать всі кінцеві результати господарювання, зокрема обсяг випуску продукції, рівень її собівартості, прибуток, рентабельність, фінансовий стан і ін.

Якщо виробнича потужність підприємства використовується недостатньо повно, то це призводить до збільшення частки постійних витрат в загальній їх сумі, зростання собівартості продукції і, як наслідок, зменшенню прибутку. Тому в процесі аналізу необхідно встановити, які зміни відбулися у виробничій потужності підприємства, наскільки повно вона використовується і як це впливає на собівартість, прибуток, рентабельність, беззбитковий обсяг продажів, зону безпеки підприємства і інші показники.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі (Вп_вих), обчислюється за формулою:

 

Вп_вих = Вп_вх + Вп_вв – Вп_вив, (9.6)

 

де Вп_вх – виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Вп_вв – введена в календарному періоді виробнича потужність, грн.;

Вп_вив – виведена в календарному періоді виробнича потужність, грн.

 

Середньорічна виробнича потужність (Впсер.р) підприємства (цеху) обчислюється за формулою:

 

(9.7)

 

де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Виробнича потужність на підприємствах з безперервним технологічним процесом визначається за формулою:

 

, (9.8)

 

де m - маса сировини, що завантажується в агрегат;

к _в - коефіцієнт виходу готової продукції з сировини;

Фп - ефективний фонд часу роботи устаткування;

Тц - тривалість виробничого циклу.

 

Виробнича потужність постійної потокової лінії визначається за формулою:

 

, (9.9)

 

де r - такт потокової лінії.

 

6. Виробнича потужність змінної потокової лінії визначається за формулою:

 

, (9.10)

 

де К_пер - коефіцієнт, який враховує витрати часу на переналагодження потокової лінії;

r₁, r₂, rn - такти на виробництво першого, другого, n-ого виду продукції;

d₁, d₂, dn - доля першого, другого, n -ого виду продукції в загальному обсязі продукції.

 

Для оцінки використання виробничої потужності служить коефіцієнт використання виробничої потужності:

 

, (9.11)

 

де В - випуск продукції в натуральному виразі;

Вп_сер.р - середньорічна виробнича потужність.

Пропускна спроможність устаткування, верстато-годин:

 

Пспр = Фn × КУс, (9.12)

9. Пропускну спроможність устаткування ділять на трудомісткість програми за певним видом робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж):

(9.13)

Коефіцієнт виробничії потужності - це співвідношення пропускної спроможності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми.

10. Коефіцієнт завантаження устаткування (Кз.у.) визначається так:

(9.14)

тобто

(9.15)

При Кз.у. = 1 – устаткування використовується повністю; при Кз.у. > 1 — устаткування перевантажене; при Кз.у. < 1 — устаткування недовантажене.

Виробничі ресурси фірми

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) І підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників - оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.
Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Обчислення потреби в матеріалах

Потреба в матеріально-технічних ресурсах визначається по-різному, залежно від їхнього призначення. Кількість технічних засобів, тобто машин
та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі. Кількість матеріалів певного різновиду, яка потрібна підприємству в розрахунковому періоді в натуральному вимірі (Мп) і яку слід закупити, обчислюєть­ся за формулою

Мп =Мв +Мз.к. +Мз.п. (9.16)

де Мв - витрати матеріалів за розрахунковий період;

Мз.п., Мзк - перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Матеріали витрачаються (Мв) на такі потреби: основне виробництво, виготовлення технологічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво власними силами. Витрати матеріалів обчислюються множенням обсягу продукції (робіт) на норму витрати матеріалу. Цей засадний принцип конкретизується відповідно до того чи того об'єкта нормування. Так, витрати матеріалів на виробництво продукції Мв.в. підраховується за формулою

(9.17)

де n - кількість найменувань продукції, що виготовляється;

Ni - обсяг випуску продукції i-го найменування в натуральному вимірі;

Мнi - норма витрат матеріалу на одиницю i-го виробу;

Мн в - витрати матеріалу на зміну залишків незавершеного виробництва.

Величина Мнв обчислюється тоді, коли істотно змінюються залишки незавершеного виробництва. Обчислення її проводять по-різному залежно від широти номенклатури продукції та величини норм витрат. За обмеженої номенклатури продукції й великих норм витрат визначається зміна кількості виробів у незавершеному виробництві, яку помножують на норму витрат на один виріб. В інших випадках величина Мн в обчислюється приблизно, виходячи зі зміни незавершеного виробництва у вартісному вимірі й витрат матеріалів на грошову одиницю за минулий рік.

Так підраховуються витрати на виробництво продукції основних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів і тих допоміжних матеріалів, які нормуються на окремі вироби. Витрати матеріалів на допоміжні й обслуговуючі процеси обчислюються множенням обсягу робіт або кількості об'єктів обслуговування на норму витрат. Об'єктами нормування витрат матеріалів у цьому разі можуть бути час роботи устаткування (мастильні, охолоджуючі матеріали, енергія), тонно-кілометри перевезень (матеріали для обслуговування транспортних засобів), одиниця ремонтоскладності устаткування (матеріали для ремонту, запасні частини), кількість працівників (спецодяг, спецхарчування тощо).

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників підприємства, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору.

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах () — контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням — розраховується за нормами обслуговування, а саме:

(9.18)

 

де m0 - кількість об'єктів, що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);

nзм - кількість змін роботи на добу;

Кяо - коефіцієнт переводу явочної чисельності у облікову, який розраховується за формулою

(9.19)

 

де f - плановий процент невиходів робітників на роботу;

Hоб - норма обслуговування одного агрегату (машини) - кількість об'єктів на одного робітника.

Чисельність робітників (в основному допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт визначається за формулою

(9.20)

де nрм - кількість робочих місць.

 

Чисельність працівників управління, спеціалістів, службовців розраховується по кожній функції методом прямого нормування, якщо дані щодо трудомісткості є вірогідними.

Первинна професійна підготовка робітників – професійно – технічне навчання людей, які раніше не мали робочої професії.

Ця підготовка забезпечує рівень кваліфікації робітника, який необхідний для продуктивної професіональної діяльності згідно вимогам ДСТУ ISO 9001.

Підготовка робітників із числа жінок або неповнолітніх здійснюється лише по тим професіям і видам робіт, по яким немає протипоказань Міністерства охорони здоров’я.

Нормативний строк кадрів по робочим не перевищує 1 року і визначається затвердженими планами і програмами. При навчанні керуються типовими планами і програмами навчання, затвердженими керівником Управління кадрів і кадрової політики Мінпромполітики.

Професійна підготовка робітників на виробництві здійснюється шляхом курсового або індивідуального навчання.

Перепідготовка робітників – професійно – технічне навчання, направлене на оволодіння іншою професією робочого, який отримав професійну підготовку.

Підвищення кваліфікації – професійно–технічне навчання робітників, керівників та спеціалістів, яке дає можливість розширювати та поглиблювати раніше добуті знання, вміння та навики на рівні вимог виробництва.

Навчання робітників другим і суміжним професіям є перепідготовкою. Таку перепідготовку необхідно робити виходячи з потреб виробництва в розширенні професійного профілю робочих, покращення організації праці робочих і раціонального використання обладнання.

Необхідний рівень кваліфікації персоналу визначається в штатному розкладі виходячи з складності в управлінні даним технологічним обладнанням, трудомісткості виконання необхідних технологічних операцій при виробництві окремого виду продукції даного функціонального підрозділу у співвідношенні з вимогами технології, єдиного тарифно–кваліфікованого довідника і вимог системи менеджменту якості.

Критеріями оцінки ефективності стилю діяльності менеджера є: ступінь впливу на постійне підвищення результативності фірми, творчий рівень спрямованості у майбутнє, вплив на вияв ініціативи, розвиток творчості підприємливості персоналу фірми, наявність програм дій і кінцевої мети діяльності фірми. Відсутність таких програм – ознака поганого стилю керівництва менеджера і непридатність керівного персоналу.

Питання до самоконтролю

1. Що таке маркетинг як вид підприємницької діяльності?

2. Покажіть роль маркетингу в системі організації та управлінні діяльністю малого підприємства.

3. З погляду маркетингу що є потенціал підприємства?

4. Який фонд часу (кількість годин) роботи устаткування береться для розрахунків виробничої потужності підприємства?

5. Як розраховується вихідна виробнича потужність?

6. Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів які чинники слід ураховувати?

7. Як визначається потреба в матеріально-технічних ресурсах?

8. Покажіть роль менеджменту у розвитку підприємництва.

9. Що таке реклама?

10. Обґрунтуйте роль реклами в маркетинговій діяльності

11. На які стадії можна поділити процес маркетингового планування?

12. Покажіть роль підвищення кваліфікації персоналу.

13. Назвіть та охарактеризуйте етапи саме процесу планування.

14. Що є критеріями оцінки ефективності стилю діяльності менеджера?