Вибір лексичного мінімуму. Поняття лексичної одиниці. Критерії відбору.

У процесі засвоєння лексичного матеріалу (так само, як і граматичного) можна виділити: 1) етап ознайомлення учнів з новими ЛО — семантизація ЛО; 2) етап автоматизації дій учнів з новими ЛО, де розрізняють а) автоматизацію на рівні словоформи, вільного словосполучення та фрази/ речення, б) автоматизацію на понадфразовому рівні — діалогічної або монологічної єдності. Далі здійснюється удосконалення дій учнів з ЛО і як результат — ситуативне вживання засвоєних ЛО при висловлюванні своїх думок в усній формі (говоріння) та письмовій формі (письмо), а також контекстне розуміння ЛО при читанні та аудіюванні. Тут ми маємо справу з мовленнєвими вміннями, які грунтуються на навичках, у тому числі й на лексичних, іншими словами, лексичні навички мають функціонувати в мовленнєвих уміннях.

Ознайомлення з новими лексичними одиницями

Цей процес починається, як правило, з семантизації, тобто розкриття значення нових ЛО. Всі різноманітні способи семантизації можна поділити на дві групи: перекладні та без перекладні.

Перекладні способи розкриття значень іншомовних ЛО включають: однослівний переклад (англ.: bird-птах, salt-сіль); багатослівний переклад (англ.: go - йти, їхати, летіти, пливти;); пофразовий перекчад (цей спосіб застосовується в інтенсивних методах); тлумачення значення і/або пояснення ЛО рідною мовою(англ.: big - великий - означає величину, розмір; go - рухатися будь-яким способом від даної точки); дефініція/визначення ( англ.: watch - годинник, що носять на руці або в кишені).

До безперекладних способів розкриття значень іншомовних ЛО відносяться: наочна семантизація — демонстрація предметів, малюнків, діапозити­вів,картин, жестів, рухів тощо); мовна семантизація: а) за допомогою контекс­ту, ілюстративного речення/речень (англ.: The basket weighs 5 pounds); б) зіставлення однієї ЛО з іншими відомими словами іноземної мови — за допомогою антонімів і зрідка синонімів (англ.: cold - warm, quick- slow); дефініція - опис значення нового слова за допомогою уже відомих слів (англ.: a teenager - a person from 13 to 19 years of age); тлумачення значення ЛО іноземною мовою (англ.: sir - a respectful term of address to a man).

Названі способи семантизації мають свої переваги і свої недоліки. Ось чому усі спроби знайти оптимальний спосіб залишаються марними. Вибір способу семантизації залежить від цілого ряду факторів, насамперед від особ­ливостей самого слова: його форми, значення, сполучуваності, збігу або розбіжності зі словами рідної мови. Так, слова, що виражають абстрактні поняття, недоцільно семантизувати за допомогою унаочнення або ілюстра­тивного речення, а слова, що виражають поняття, які відсутні в рідній мові учнів, — за допомогою однослівного перекладу.

Обираючи спосіб семантизації, необхідно також брати до уваги належність слова до активного чи пасивного мінімуму, ступінь навчання (початковий, середній, старший), вікові особливості та мовну підготовку учнів. Так, семантизація нових ЛО активного мінімуму здійснюється вчителем, а незнайомі слова, що належать до пасивного мінімуму, можуть бути семантизовані учнями самостійно за допомогою словника при читанні у класі. На початковому ступені навчання переважають такі способи семантизації як наочність та однослівний переклад, а на старшому можна застосувати дефініцію або тлумачення іноземною мовою тощо. Оптимальність того чи іншого способу семантизації кожного конкретного слова в конкретних умовах визначається його економіч-І ністю і надійністю: чим менше зусиль і часу потрібно для розкриття значення нового іншомовного слова, чим точніше розуміння учнями його значення, тим j краще обрано спосіб семантизації.

У багатьох випадках доцільно об'єднувати два чи більше способів, наприк­лад, вербальну наочність (контекст) та невербальну (малюнок, рухи, жест тощо. Таку можливість дає вчителю розповідь з елементами бесіди, яка включає новіЛО. Перед новою ЛО вчитель трохи уповільнює темп мовлення і виділяє ЛО слово інтонацією. Потім в залежності від факторів, про які йшлося раніше і семантизує нове слово тим чи іншим способом і продовжує свою розповідь, час від часу залучаючи учнів до бесіди в межах їх мовних можливостей.

 

Процесс засвоєння лексичного матеріалу.

У процесі засвоєння лексичного матеріалу (так само, як і граматичного)

можна виділити: 1) етап ознайомлення студентів з новими ЛО –

семантизація ЛО; 2) етап автоматизації дій студентів з новими ЛО, де

розрізняють а) автоматизацію на рівні словоформи, вільного

словосполучення та фрази/речення, б) автоматизацію на понадфразовому

рівні – діалогічної або монологічної єдності. Далі здійснюються

удосконалення дій студентів з ЛО і як результат – ситуативне вживання

засвоєних ЛО при висловлювання своїх думок в усній формі (говоріння) та

письмовій формі (письмово), а також контекстне розуміння ЛО при читанні

та анулюванні. Тут ми маємо справу з мовленнєвими вміннями, які

грунтуються на навичках, у тому числі й на лексичних, іншими словами,

лексичні навички мають функціонувати в мовленнєвих уміннях.

Ознайомлення з новими лексичними одиницями.

Цей процес починається, як правило, з семантизації, тобто розкриття

значення нових ЛО. Всі різноманітні способи семантизації можна поділити

на дві групи: перекладні та безперекладні.

Перекладні способи розкриття значень іншомовних ЛО включають:

однослівний переклад (нім.: der Garten – сад, lesen – читати);

багатослівний переклад (нім.: laufen – бігти, йти); пофразовий переклад

(цей спосіб застосовується в інтенсивних методах – див. розділ 6.7.);

тлумачення значення і/або пояснення ЛО рідною мовою (нім.: breit –

широка (вулиця, дорога), weit – широкий, вільний (одяг, взуття); нім.:

das Kaufhaus – велика крамниця, де продають промислові та продовольчі

товари).До безперекладних способів розкриття значень іншомовних ЛО відносять:

наочна семантизація – демонстрація предметів, малюнків, діапозитивів,

картин, жестів, рухів тощо); мовна семантизація: а) за допомогою

контексту, ілюстрованого речення/речень (нім.: Keine Rose ohne Dornen);

зіставлення однієї ЛО з іншими відомими словами іноземної мови – за

допомогою антонімів і зрідка синонімів (нім.: schnell-langsam,

schlecht-schlimm); дефініція – опис значення нового слова за допомогою

уже відомих слів (нім.: der Belohnung fur den Finder); тлумачення

значення ЛО іноземною мовою (нім.: Frau… (Name) – hofliche).

 

Фонетичний мінімум

Основою будь-якої мови є звук. Багато років мова існувала лише у звуковій формі. Письмовий код виник значно пізніше як відображення звукової мови. Усі види МД базуються на звуках. Роль звукових компонентів дуже важлива у писемному мовленні. Оволодіння усним мовленням та читанням вголос взагалі не можливе без стійких слухо - вимовних та ритміко-інтонаційних навичок.

Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполучення виучуваної іноземної мови, наголосом та основними інтонаційними моделями найбільш поширених типів простих і складних речень.

Критерії відбору фонетичного мінімуму:

-за ступенем трудності фонетичного явища об’єктом спеціального засвоєння при навчанні вимови є лише ті, що являють для учнів певні труднощі;

-за критерієм відповідності потребам спілкування до мінімуму передусім включаються ті звуки та інтонеми, що виконують у мовленні смислорозрізняльну функцію;

-за критерієм нормативності з фонетичного мінімуму для середніх навчальних закладів вилучаються всілякі відхилення від норми, а об’єктом навчання виступає повний стиль зразкової літературної вимови.

Вимоги до вимови учнів

Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість – ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному(середньо-нормальному) темпі мовлення(130-150 слів за хвилину).

Принцип до вимог вимови - принцип апроксимації – наближення до правильної вимови;обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей.

Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної мови та іноземних мов,що є одним з важливих спеціальних принципів навчання фонетичного матеріалу.

Враховуючи труднощі, з якими зустрічається учень при оволодінні вимовою англійської мови, у процесі навчання доцільно використовувати імітативний та аналітичний методи одночасно(пояснення та аналіз слід застосовувати в такій мірі, в якій вони можуть бути корисні учням для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння). Такий метод одержав назву аналітико-імітативного.

Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо – вимовних(навички фонемно-правильної вимови усіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні) і ритміко-інтонаційних навичок(навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно розуміння мовлення інших людей.

 

12. Навчання звуків іноземної мови
За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мови всі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.
До першої групи відносять звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за своїми акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [b, m, s, z, ]).
Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.
Друга група включає звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, англ.: [е; І; h]).
Сприймання та відтворення звуків, що належать до другої групи, характеризується високим ступенем інтерференції. Учні автоматично переносять навички вимови цих звуків з рідної мови в іноземну, що призводить не тільки/до появи акценту в мовленні, але й до помилок на рівні змісту. Звуки цієї групи вимагають від вчителя посиленої уваги та спеціального тренування в різноманітних вправах, особливо в тих, де є контрастування з відповідними звуками рідної мови.
До третьої групи входять звуки, які не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові учнів (наприклад, англ.: [ w, r, h ]).
Звуки цієї групи також викликають значні труднощі при засвоєнні, тому що має місце формування абсолютно нової артикуляційної бази.
Таким чином, належність звуку іноземної мови до тієї чи іншої із трьох згаданих груп зумовлює методику його засвоєння — способи ознайомлення учнів з ним, вибір і кількість вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та (ре) продукції.

Розрізняють два методи введення звука в школі:
а) імітативний (для фонем близького ряду);
б) аналітико-імітативний (для фонем подібного та далекого ряду). Розрізняють 2 етапи роботи над звуком:
а) введення;
б) автоматизація дій учнів.
Алгоритм введення звуку:
1. Створення ситуації.
2. Аудіювання тексту вчителем.
3. Виділення слів з новим звуком.
4. Виділення окремого звуку.
5. Імітація та аналіз артикуляції звуку.
6. Артикуляція окремого звука.
7. Включення звука в слово (ряд вправ).
8. Включення слова в речення.
9. Включення слова в контекст.