Третя дія починається піснею одарки “ой казала мені мати”, В якій вона згадує про свою молодість. Мелодія нескладна, наближається до народної.

Далі вступає в права комічна лінія опери. Карась, повернувшись з турецького свята, не знімає свого іноземного одягу і вирішує трошки налякати жінку. Звучить їх дует “На туркенях оженюся “,який за характером нагадує дует з першої дії – іскристий гумор, яскравий національний колорит. Але, порівняно з першим дуетом, цей – значно простіший, не такий барвистий.

Після великої масової сцени, де відбувається розв’язка попередніх подій – з’являється турецький Імам і оголошує наказ Султана про те, що всі бажаючі козаки відпускаються на Україну – починається життєрадісний фінал. Музика передає різні відтінки настроїв людей, що зібралися на площі. Побудований фінал за чисто народною традицією – сольний заспів та хоровий приспів. Заспівують по черзі всі основні герої: Оксана, Одарка, Карась (“Там за тихим за Дунаєм на землі є божий рай”). Інтонації мелодій близькі до українських народних танцювально – жартівливих пісень.

Важко переоцінити значення опери “Запорожець за Дунаєм” для української культури. Вона пронизана народністю, патріотизмом і є класичним зразком справжньої комічної опери.

ПЕТРО ІВАНОВИЧ НІЩИНСЬКИЙ (1832- 1896)

Автор всесвітньо відомого хору “Закувала та сива зозуля” Петро Іванович Ніщинський народився 9(21)вересня 1832р. В селі Неменка Липовецького повіту Київської губернії. Батько його був служителем культу (дияконом), мати – з простої селянської сім’ї.

Відомостей про дитинство Ніщинського дуже мало. Родина весь час перебувала в нужді. Мати зібралася і поїхала з дітьми до Києва. Петру на той час було десять років. Його прийняли до Київсько – Софійського духовного училища. Учився він дуже старанно і успішно. Через два роки його перевели до Києво – Подільського духовного училища, на рахунок державної скарбниці. В роки навчання у Ніщинського проявилися великі музичні здібності, він швидко здобув славу чудового співака. Співав він у семінарському, академічному та митрополичому хорах. В бурсі, де навчався Петро, також розвивали і дбайливо зберігали хороші співацькі традиції. Бурсаки добре знали народну пісню, любили співати романси, народні пісні. Під час канікул вони часто мандрували, заробляючи собі на життя виставами із співом і танцями.

Після закінчення духовного училища Ніщинського було прийнято до Київської духовної семінарії. Тут він захоплюється гуманітарними науками (стародавні і нові мови, історія, словесність). Великі музичні здібності, чудовий голос Петра привернули увагу київського архімандрита. В 1850р. в житті Ніщинського відбулася щаслива негадана подія: архімандрита призначили настоятелем російської посольської церкви в Афінах, і він для посилення церковного хору викликав з Києва свого улюбленого співака.

Перебуваючи у Греції, Ніщинський закінчує філологічний і богословський факультети Афінського університету, вивчає стародавню грецьку культуру, докладно знайомиться з мистецтвом Греції. В Афінах Ніщинський захищає магістерську дисертацію і починає викладати грецьку мову в гімназії.В 1857р. Ніщинський іде у відставку і повертається на батьківщину. Деякий час він живе у Петербурзі, а потім переїжджає до Одеси. Щоб забезпечити сім’ю, Ніщинському доводилось багато працювати: він викладав грецьку мову і літературу, співи, російську мову, словесність, виступав у пресі як літературний критик і публіцист, писав пісні і вірші. Вся ця різноманітна діяльність поєднувалась з великою громадською культурно – освітньою роботою.

У 60-ті роки Ніщинський бере активну участь в організації хорових і драматичних аматорських гуртків. Знайомиться з відомим російським революціонером А. Желябовим а також українськими діячами мистецтва Сокальським та Кропивницьким. Під впливом своїх друзів він починає записувати народні пісні, виконувати їх обробки(“Козак Софрон”,”Байда”,”Ой гук, мати, гук”).

Тяжке матеріальне становище примусило Ніщинського переїхати з Одеси в провінціальне містечко Ананьїв(нині райцентр на Одещині). Тут він теж викладає російську і грецьку мови, веде уроки співів у гімназії, організує хор, який часто з успіхом виступав на учнівських вечорах і мистецьких концертах.

У 70 –ті роки Ніщинський з величезним захопленням працює над героїчним епосом. Він перекладає на грецьку мову “Слово о полку Ігоревім”, а з грецької на українську – “Одісею” Гомера, “Антігону” Софокла.