Спілкування: від взаєморозуміння до спільної діяльності

Сім'я і дитячий садок

Удосконалення роботи, спрямованої на налагод­ження взаємин вихователя з батьками дошкільнят, можна здійснювати в різних напрямах. Найголовніші з них такі:

1) гуманізація змісту і форм роботи з сім'єю;

2) гармонізація взаємовідносин педагогів і батьків;

3) підвищення ефективності прийомів і засобів впливу на сім'ю.

Гуманізація змісту і форм роботи з сім'єю

Гуманізація змісту і форм роботи з сім'єю не­можлива без прийняття педагогом ідеї гуманізму як провідної, визначальної у своїй діяльності. Оскільки гуманізм — це насамперед визнання цінності люд­ської особистості, її права на вільний розвиток, на реалізацію своїх здібностей, процес удосконалення до­вільно розпочати з критичної переоцінки вихователем типової для нього педагогічної позиції, ціннісного ставлення до батьків своїх вихованців. Ціннісне став­лення виявляється:

=» в умінні надавати представникам сімей право на власну Позицію, точку зору, систему цінностей;'

=> у здатності інформувати батьків не лише про обов'язки по відношенню до дитячого садка, а й про їхні права;

=> у готовності позитивно ставитись до проявів батьківської ініціативи та творчості, стимулювати та заохочувати їх;

=> у відмові від звички розглядати сім'ю як без­відмовного, залежного, слухняного партнера, у спові­дуванні ідеї рівного партнерства;

=> в умінні не лише навчати і повчати батьків, а й вчитись у них;

=> у здатності підтримувати у батьків почуття сво­єї самоцінності, самоповаги, значущості (для дитини, для сім'ї, для дитячого садка);

= у зваженому підході до визначення змісту ро­боти з батьками, в умінні орієнтуватись на їхнє за­мовлення;

=> у звичці планувати спілкування з бать­ками, прогнозувати його характер і можливі наслідки;

=> у схильності до проявів гуманізму — при­вітності, поваги, турботи, готовності допомогти;

=> у розумінні специфіки сім'ї, особливо при­значення родинного виховання.

Час від часу педагогам корисно вдаватися до са­моаналізу, критично оцінювати реальний стан справ своїй групі, визначати резерви власного «я», потенціал невикористаних людських і професійних мож­ливостей. У цьому допоможе анкетування, мета якого привернути увагу вихователя до самозвіту як дійового засобу самовдосконалення, культивувати звичку

до самоаналізу і потребу в ньому, стимулювати прагнення педагога до досконалості.

 

Анкета 1

{вивчення ціннісних орієнтирів батьків)

Якою б Ви хотіли бачити свою дитину через кілька років?

Що Вас радує в дитині?

Що найбільше в ній турбує?

За що Ви найчастіше схвалюєте дитину?

За що висловлюєте їй невдоволення?

Яким би Ви хотіли бачити друга (подругу) своєї дитини? Чому?

7. Яким, на Вашу думку, повинен бути вихова­тель малюка?

8. Чому Ви віддаєте перевагу? На що переваж­но витрачається Ваш час?

На сон.

На роботу.

Перебування у транспорті.

Приготування їжі.

Турботу про свою зовнішність.

Купівлю необхідних предметів і речей у магази­нах.

Турботу про дитину.

Спілкування з друзями.

Читання газет, художньої літератури.

Відвідування театрів, виставок, кінотеатрів.

Прослуховування радіо- і перегляд телепередач.

Заняття спортом.

 

Анкета 2

{вивчення системи сімейною виховання)

Якій системі виховання Ви віддаєте перевагу?

Авторитарній (вимагаєте від дитини беззаперечної слухняності).

Демократичній (сприймаєте дитину як самостій­ного співучасника).

Ліберальній (дозволяєте дитині займатись своїми справами поруч з вами).

2. Ви частіше схвалюєте свою дитину чи вияв­ляєте невдоволення нею?

Як звичайно Ви реагуєте на прохання дитини допомогти їй?

Радите ще раз спробувати зробити самій. Даєте непрямі, часткові вказівки. Підказуєте, показуєте їй, як треба зробити: Ухиляєтесь від допомоги, посилаючись на свою зайнятість.

Сердитесь, просите не морочити голову.

4. Якщо син (донька) не послухались, Ви: виявляєте свою ображеність;

виявляєте невдоволення, кричите;

позбавляєте приємностей;

говорите, що не любите його (її);

ставите у куток;

б'єте;

не звертаєте уваги.

5. Як Ви реагуєте на те, що Ваша дитина вда­рила іншу?

Схвалюєте її за бійцівські якості.

Прагнете розібратись у ситуації, встановити спра­ведливість.

Примушуєте просити вибачення.

Звинувачуєте потерпілого малюка, виправдовуєте свого.

Лишаєтесь осторонь, дозволяєте подіям розгорта­тись стихійно.

Заспокоюєте потерпілого, робите йому щось при­ємне.

Якщо Ви завинили перед своєю дитиною, чи вибачаєтесь перед нею?

Так, завжди.

Час від часу.

Ні, ніколи.

 

Анкета З

{визначення інформованості батьків про дитини)

1. Чим любить (не любить) займатися Ваша ди­тина вдома?

Ваша дитина чуйна?

Завжди до всіх без винятку.

Періодично і вибірково.

Ніколи, «глуха» до потреб і переживань інших.

Що Ви відносите до чеснот своєї дитини?

Що вважаєте її недоліками?

5. 3 ким дружить син (донька) в дитячому сад­ку? Чим Ви це пояснюєте?

6. Якому з двох завдань дитина віддасть пере­вагу?

Легкому, знайомому, яке гарантує успіх. Складному, незнайомому, ризикованому.

7. Що для сина (доньки) важливіше? Одержати схвалення дорослого. Самоствердитись.

8. Ваша дитина виявляє старанність:

завжди і без нагадувань і спонукань дорослого; тільки за умови зовнішнього контролю і спонукань; ніколи, завжди працює похапки, будь-як.

Чи виявляє дитина почуття гордості? Як Ви до цього ставитесь?

Ваша дитина працелюбна? На підставі чого Ви робите свій висновок?

Як поводить себе Ваш малюк у суперечці з однолітками?

Сперечається заради встановлення справедливості, істини.

Сперечається, щоб настояти на своєму.

Ухиляється від участі у суперечці, легко приймає точку зору більшості.

Гра «Зробимо по-своєму»

Мета: навчити дітей самостійно розподіляти завдання на складові, поетапно виконувати його; роз­пивати просторове мислення, виховувати уважність, самостійність.

Хід. Діти повинні поетапно переробити предмет, докорінно змінивши його, перетворити на інший. На кожному етапі діяльності змінюється лише одна оз­нака. Наприклад: двері переробити на стіл; квітку — на сонечко; склянку — на коробку. Завдання можна виконувати словесно, графічно або за допомогою кон­структорів.

Гра «Як використовувати?»

Хід. Перед дитиною ставиться предмет, їй про­понується дати кілька варіантів відповідей щодо спо­собів його використання. Склянка для пиття, для складання предметів, для вимірювання об'єму рідких та сипучих речовин тощо.

В основі методу аналогій лежить навчання ди­тини самостійному пошуку різноманітних аналогій, виділенню однакових або подібних якостей.

Гра «Мої добрі справи»

Хід. Вихователь: «Я сьогодні зробив добру спра­ву — погодував птахів на вулиці». Дитина повинна побудувати аналогічне речення. Наприклад: «Я сьо­годні зробив добру справу — приніс бабусі капці»

Гра «Продовж речення»

Мета: навчити дітей самостійно закінчувати думку, спираючись на аналогічні відповіді ведучого; розвивати уяву, пам'ять; виховувати гуманні почуття, повагу до оточуючих, любов до природи.

Хід. Ведучий називає початок речення і пропо­нує дитині самостійно його закінчити. «Я думаю, що добре, коли...» «Птахи відлітають у теплі краї, тому що...» «Коли бабуся спить, не можна кричати, тому що...» «Ластівки низько літають над землею, тому що...»

Метод протиріччя базується на розвитку вмін­ня самостійно виявляти протиріччя, на виділенні про­тилежних якостей, їх зіставленні і поєднанні.

Гра «Гарно - погано»

Мета: розвивати вміння самостійно знаходити протилежні якості предметів та явиш, розвивати ува­гу, мислення, здатність оцінювати свої дії; виховува­ти почуття справедливості, вміння розв'язувати про­блеми і ситуації.

Хід. Організовують дві команди «Гарно» і «По­гано». Ведучий називає предмет або явище. Коман­ди по черзі називають позитивні та негативні його якості. Наприклад, ведучий говорить: «Йде сніг». Ко­манда «Гарно»: «Можна кататися на санчатах». Ко­манда «Погано»: «Але слизько». Команда «Гарно»: «Усім людям весело». Команда «Погано»: «Не мож­на сісти на лаву» і т.д.

Важливо пам'ятати, що робота з виховання са­мостійності — це не «кампанія», яку можна розпочати і припинити. Це — систематичний, копіткий і довготривалий процес, який потребує постійної уваги. Тільки за такої умови очікування стосовно самостій­ності малюків реалізуються в конкретних особистісних проявах.

Одним із ключових аспектів особистісного станов­лення дошкільників є формування в них почуття са­моповаги.

Самоповага — це позитивне емоційно-забарв­лене ставлення дитини до самої себе, що складається внаслідок переживання шанобливого ставлення до неї дорослих (батьків, вихователів, родичів) та однолітків. Самоповага — це внутрішнє утворення самосвідомості, що проявляє себе у поведінці, діяльності, взаєминах. Виховувати у дітей самоповагу означає створити для них таке середовище, де б кожна дитина відчула свою цінність у зв'язку з володінням суспільно визнаними якостями. На думку психологів, для дошкільників та­кими якостями можуть стати: здатність бути незалеж­ними від допомоги інших (ровесників чи дорослих), прагнення реалізуватися через власноручно виготовле­ний предмет, прояви критичності у самооцінці, го­товність до непопулярної поведінки заради збережен­ня хорошої думки про себе дорослих. Міра доброго, шанобливого ставлення педагога до дитини у зв'язку з названими якостями багато в чому визначає особ­ливості самоповаги останньої.

Сигналами неблагополучного внутрішнього світу дитини (відчуття мало цінності, невпевненості в собі, незадоволеності собою) для вихователя можуть бути:

— надзвичайно висока залежність дитини від ото­чуючих (інших дітей чи дорослих), коли часто чути від неї «я не можу», «я не вмію», «у мене не вий­де». Такі діти претендують на допомогу, ще не спро­бувавши щось зробити самостійно. І якщо для деяких зних досить підбадьорюючого погляду чи просто постояти поряд, коли вони виконують якесь завдання, то інші почувають себе абсолютно безпорадними без прямої допомоги педагога, їм важко визначитися в ситуації вибору виду і змісту діяльності, тому вони просто повторюють вибір інших. Невпевненість у собі

призводить до того, що ці діти намагаються уникати ситуацій підвищеної уваги до себе, змагальних мо­ментів. Вони вирізняються підвищеною тривожністю, образливістю, невпевненістю;

— недбалість при виконанні доручень, нездатність доводити розпочату справу до кінця. Значно рідше, аніж інші, ці діти намагаються привернути увагу до себе через власноручно виготовлений предмет, а по­требу у визнанні задовольняють часто неприйнятними способами: кривляються, блазнюють, ігнорують заува­ження дорослих, обдурюють тощо;

— неадекватність самооцінки старшого дошкільни­ка. Прагнення дитини не бачити недоліки своєї ро­боти, будь-що вважати її найкращою або, навпаки, постійно бути незадоволеною результатами — це оз­наки проблемної самооцінки. Тому педагогові не­обхідно так організувати взаємодію з дитиною, щоб на тлі критичної самооцінки в дитини не знижувало­ся відчуття власної цінності, отже, не страждала са­моповага.

У роботі з дітьми дошкільного віку слід врахову­вати наявний рівень самоповаги кожної дитини з тим, щоб створити оптимальні умови для її розвитку. І все ж можна говорити про певні загальні тенденції сто­совно будь-якої дитини, на які доцільно орієнтувати­ся педагогові, виховуючи в дошкільника самоповагу. Наведемо деякі з них.

1. Шанобливе ставлення вихователя до дітей. Вихователь для дитини є значущою людиною. Все, що йде від цієї людини, поступово набуває для дитини значення «цінності», отже, добре, шанобливе ставлення не тільки переконує дитину в її «високій ціні», а й формує спосіб поведінки: шанобливо ста­витися до інших людей та приймати від інших лише у достатній мірі шанобливе ставлення. Що означає «шанобливо ставитися до дітей»? Необхідно врахову­вати дитячі інтереси, потреби, можливості. Для цьо­го частіше надавати змогу вибрати вид діяльності, ступінь складності завдання, спосіб виконання; ради­тися з нею щодо змісту діяльності, разом складати плани.

Слід враховувати права дітей. Мова йде про пра­ва, що реалізуються у повсякденному житті: право на недоторканість («ніхто не має права бити і обража­ти інших»), право на приватну власність («ніхто не має права брати без дозволу чужі речі, можна лише попросити»), право на власну думку («кожний має право висловлювати свою думку, погляди, і ніхто не має права їх ігнорувати») тощо. Відчуття задоволен­ня від володіння правами викликає в дитини пере­живання своєї цінності й значущості. Доцільно залу­чати дітей до обговорення прав, оскільки свідоме їх вироблення певною мірою гарантує їх дотримання. Паралельно з розмовою про права дітей слід пору­шити і питання самостійного вироблення дошкільни­ками правил поведінки. До самостійно вироблених правил інше ставлення, аніж до тих, що нав'язані ззовні. Така позиція щодо дітей не лише перетворює їх на активних суб'єктів життєдіяльності, а й переко­нує у власній значущості.

Не менш важливим є прагнення оволодівати куль­турою спілкування. Елементами такої, що найбільшою мірою впливають на виховання самоповаги, можна вважати силу та інтонацію голосу, лексику, жести, міміку. Не слід кричати, вживати брутальні слова, надмірно жестикулювати, домінувати як у просторі, так і психологічно над дитиною.

Необхідно забезпечити індивідуальне спілкування педагога з кожною дитиною протягом дня. Сам по собі факт індивідуального спілкування додає дитині відчуття ЇЇ значущості. З метою упорядкування періо­дичності та характеру спілкування доцільно завести спеціальний щоденник. Це допоможе вихователю не тільки краще пізнати кожну дитину і проаналізувати особливості її внутрішнього світу, а й виробити пев­ну стратегію у вихованні. Змістом спілкування може бути настрій дитини, характер її ставлення до людей, подій, до себе, різноманітні ініціювання. Особливу увагу слід звернути на дітей із зниженим рівнем са­моповаги, оскільки вони в першу чергу потребують таких індивідуальних контактів. За оптимальну норму контактів дорослого і дитини можна вважати 3—4 про­тягом дня. Дуже важливим є виважене ставлення педагога до оцінок. Неприпустимо, коли характер часткового оцінювання визначає і характер сприйняття дитини в цілому. Тому педагог повинен навчитися позитивно, із щирою зацікавленістю ставитися до будь-якої ди­тини, незважаючи на її успіхи на заняттях, здібності, поведінку. Надзвичайно шкідливим для * самоповаги можна вважати і. оцінювання, що полягає у порів­нянні "дітей. Краще не поспішати оцінювати дитину. Відомо, що оцінка дорослого впливає на самооцінку, яка є регулятором дитячої поведінки. Часто досить доброзичливого погляду і посмішки, щоб дитина зро­зуміла, що до неї добре ставляться, її «приймають». Це активізуватиме її життєдіяльність. Корисно ширше залучати дітей до самооцінювання; ініціювати дитину до роздумів щодо докладених зусиль при виконанні діяльності, результатів зробленого нею, можливих змін, доцільності чи недоцільності власної поведінки тощо. Не треба лякатися, що діти спочатку виробля­ють неадекватну самооцінку. Це процес тривалий. Поступово вони навчаться зіставляти свої результати з результатами інших дітей, із запропонованими взір­цями, зрозуміють, що висловлена вголос критична самооцінка не знижує доброго ставлення до них пе­дагога. Так складається оптимістична, достатньо кри­тична самооцінка.

2. Навчання дітей прояву шанобливого, прихильного ставлення до однолітків і дорос­лих. Психологи підкреслюють, що у ставленні до се­бе ніби віддзеркалюється ставлення до інших. Отже, якщо ми навчимо дітей шанувати людей, це сприя­тиме кращому пізнанню себе і цінуванню в собі то­го, що цінується в інших. Для цього вихователеві не­обхідно збагатити традиційні форми роботи певними нюансами. Дітей, зокрема, треба навчити виявляти радість за успіх іншого. Це можуть бути такі спосо­би, як аплодисменти, потискування рук, схвальні ви­гуки тощо. Особливу увагу слід приділити навчанню виявляти співчуття тим дітям, які з якихось причин не досягли успіху («Наступного разу в тебе вийде», «Це з кожним може трапитися» тощо).

Ефективним прийомом демонстрації шанобливого ставлення є написання записок своїм одноліткам із словами подяки. Можна зробити спеціальну «скринь­ку подяки», куди діти будуть вкладати ці записки. Зрозуміло, вихователь має допомогти дітям у їх на­писанні і потурбуватися, щоб кожна дитина отрима­ла таке послання. У кінці тижня чи місяця записки зачитують у присутності інших дітей.

. 3. Проведення спеціальної роботи з поглиблен­ня рефлексії у дітей. Вихователь повинен вчити дитину розглядати себе ніби збоку, придивлятися до себе, обговорювати ті чи інші риси свого характеру — це сприяє кращому пізнанню себе і виробленню ціннісного ставлення. Така форма роботи повинна пе­реконати дитину: незважаючи на те, що всі різні, до­брого, шанобливого ставлення до себе вартий кожен. Намагаючись активізувати рефлексію, краще звертати­ся до тих сфер життя дитини, що є найбільш інфор­мативними у плані самопізнання. Це можуть бути розмови про зовнішній вигляд, звички, уподобання, про членів сім'ї та місце, яке дитина займає у ро­дині, про ігрові інтереси дитини, про друзів, про справи, в яких дитина особливо компетентна. Названі теми можуть бути реалізовані у різних формах, але обов'язковою умовою має бути сприятливе емоційне середовище, в якому дитина відчула б до себе добре ставлення та щирий інтерес педагога і однолітків. Наслідком проведених розмов може стати створення кожною дитиною «Книги про мене», куди ввійдуть малюнки з названих тем та короткі підписи.

4. Доцільно також включити у зміст освітньої ро­боти розмови з дітьми про любов, друж­бу, повагу до людей, самоповагу. Не слід прагнути до чіткого й однозначного пояснення цих понять, значно важливіше навчити дітей «упізнавати» прояви цих почуттів у людей та навчитись самостійно виявляти їх. Це можуть бути 2—3 бесіди з однієї те­ми, що доповнюються читанням художньої літерату­ри, іграми, тренінгами, малюванням, складанням роз­повідей тощо. На таких заняттях кожна дитина при загальній підтримці має сформулювати самостійну по­зицію, спробувати переконувати інших.

Розглянемо для прикладу зміст і методику прове­дення бесід з теми «Повага».

Гра «Ланцюжок компліментів»

Діти сидять колом. Передаючи м'яч із рук у ру­ки, говорять компліменти один одному («Ти добрий, розумний, чесний, сміливий...»).

Бесіда «Як я поважаю себе»

Бесіду можна розпочати з тренінгу «Я люблю своє ім'я». Діти сидять колом. Доторкуючись рукою до плеча свого сусіда, називають варіанти свого імені, сусід, у свою чергу, повторює ці варіанти і називає свої (Марійка, Марієчка, Марічка, а я Михайлик, Михась, Мишко).

Запитання до дітей: І. Чи шануєте ви се­бе? 2. Що ви при цьому відчуваєте? 3. За що ви себе поважаєте? 4. А за що не поважаєте? 5. А хто шанує вас? 6. А хто вас не поважає? 7. Як ви про це дізналися?

Гра «Склади свій образ»

Дітям пропонується передати свій образ у вигляді якоїсь фігури з кружечків трьох кольорів, що озна­чають таке: жовтий — «я самостійний», червоний — «я старанний», синій — «я доводжу розпочату спра­ву до кінця». Потім діти розповідають, чому саме вони зупинилися на тому чи іншому зображенні та використали ті чи інші кольори.

Зазначені напрями, форми та методи роботи не вичерпують повною мірою розмови про модель опти­мального розвитку самоповаги дитини-дошкільника. Разом з тим, їх можна розглядати як базовий підхід до вирішення означеної проблеми, що отримає по­дальший розвиток.

Організація роботи в групі дошкільного навчального закладу.

 

Зростаємо дужими

Програма з фізичної культури передбачає ор­ганізаційні форми роботи, з яких складається повсяк­денний руховий режим у кожній віковій групі дитя­чого садка (таблиця 1).

Провідне місце в системі фізичного виховання дітей посідають заняття з фізичної культури. Восени, взимку та навесні (в холодну погоду) два з них про­водиться у фізкультурному залі, а три — на свіжому повітрі. З квітня до жовтня всі заняття проводять на фізкультурному майданчику.

Щотижня під час ранкової прогулянки, якщо доз­воляють погодні умови, проводиться піший перехід за межі дитячого садка. Діти йдуть у звичному для них темпі — 15 — 25 хв. (друга молодша та середня гру­пи) та 30—40 хв. (старша та підготовча до школи групи) в один бік. Під час активного відпочинку між переходами (40 — 60 хв.) малята виконують вправи з основних рухів або грають у рухливі ігри.

	Форми роботи з фізичного	виховання
Вікова група Форми роботи	Особливості організації	та тривалість занять
Форми	Наші малята	Дослідники,	Наша	Від гри
роботи		чомусики	старша група	до навчання
Заняття з фі-	20-25 хв. 25-30 хв.	30-35 хв.	35-40 хв.
зичної культури
(щоденно)
Ранкова гімнас-	Комплекс з чоти- Комплекс з п'я-	Комплекс з шес-	Комплекс з семи-
тика (щоденно)	рьох-п'яти вправ, ти-шести вправ,	ти-семи вправ,	восьми вправ, кож-
	кожна повторю- кожна повторю-	кожна повторю-	на повторюється
	ється 4—6 разів, іється 6 — 8 разів.	ється 8—10 разів,	10—12 разів, стриб-
	стрибки — 12 ра- Тривалість — 6—	стрибки — 20 ра-	ки — 24 рази.
	зів. Тривалість — 8 хв.	зів. Тривалість —	Тривалість — 10—
	5 — 6 хв.	8-10 хв.	12 хв.
Гігієнічна гім-	Комплекс з чоти- Комплекс з п'я-	Комплекс з шес-	Комплекс з семи-
настика після	рьох-п'яти вправ, ти-шести вправ,	ти-семи вправ,	восьми вправ, кож-
щоденного сну	кожна повторю- кожна повторю-	кожна повторю-	на повторюється
(щоденно)	ється 4—6 разів, ється 6—8 разів.	ється 8—10 разів,	10—12 разів, стриб-
	стрибки — 12 ра- Тривалість — 6 —	стрибки — 20 ра-	ки — 24 рази.
	зів. Тривалість — 8 хв.	зів. Тривалість —	Тривалість — 10—
	5—6 хв.	8-10 хв.	12 хв.
Рухливі ігри	Під час ранкової та вечірньої прогулянок 4—5 рухливих	ігор щоденно.
(щоденно)		Ігри спортивного характеру (футбол, баскетбол, настільний теніс, бадмін-
		тон, хокей, городки
Фізкультурні	Щоденно під час малорухливих занять
хвилинки (у ра-	Комплекс з трьох-	чотирьох вправ. Кожна повторюється
зі потреби)	4—6 разів. Тривалість 1—2 хв.
Фізкультурні	Щоденно між малорухливими заняттями: ігри середньої рухливості, хороводні
паузи (у разі	ігри, вправи
потреби)	6-8 хв. 6-8 хв.	8-10 хв.	8-10 хв.
Фізкультурні	У другу половину дня залежно від пори року та погоди	(у приміщенні або
розваги (1—2	на майданчику)
рази на місяць)	20-30 хв. 30-35 хв.	35-40 хв.	45-50 хв.
Фізкультурні свята (2 — 3 ра-	40-50 хв.	50-60 хв.	1 год. -1 год. 20 хв.
зи на рік)
Дні здоров'я	Протягом дня активна діяльність дітей на відкритому повітрі. Інші заняття
(1 раз на мі-	в цей день не проводяться. Зміст визначається вихователем.
сяць)
Самостійна ру-	Характер та тривалість залежать від	індивідуальних даних та потреб дітей.
хова діяльність	Проводиться під контролем вихователя
дітей (щоден-
но)
Піший перехід	Під час ранкової	прогулянки за межі дитячого садка.
(1 раз на тиж-	3 активним відпочинком між переходами.
день)
Завдання додо-	Ранкова гімнастика, фізичні вправи під контролем батьків і разом з ними.
му	Завдання визначається вихователем.

У всіх вікових групах щодня проводиться ранко­ва гімнастика. Комплекси вправ вивчаються з дітьми під час занять з фізичної культури і змінюються кож­ні два тижні. Необхідно поєднувати проведення ран­кової гімнастики і загартування повітрям (температу­ра у приміщенні в осінньо-зимовий період має не перевищувати +16—17 °С у молодших та +14-15 °С у старших групах), а також з водними процедурами (вологе обтирання тіла, а влітку — обливання душем) з поступовим зниженням температури води.

Після денного сну щоденно проводиться комплекс гігієнічної гімнастики, до якого входять загальнорозвиваючі вправи, вправи для профілактики порушень постави, плоскостопості, а також танцювальні. Це дає можливість як швидше ввести організм дитини у відпо­відний робочий стан.

На заняттях з математики, розвитку мовлення, малювання та інших, які потребують тривалого пере­бування в одній позі, діти втомлюються, увага зни­жується. З метою поновлення працездатності, почи­наючи з середньої групи, проводиться фізкультурна хвилинка (три-чотири загальнорозвиваючї вправи, кожна з них повторюється чотири-шість разів).

Між малорухливими заняттями проводяться фіз­культурні паузи (динамічні перерви) для активного відпочинку дітей. Вони включають гру середньої рух­ливості або хороводну, танцювальні рухи, комплекс з п'яти-шести загальнорозвиваючих вправ (бажано під музику).

Рухливі ігри є основним засобом всебічного фі­зичного розвитку дітей, виховання у них позитивних моральних та вольових рис характеру. Щоденно у кожній віковій групі планують не менше чотирьох-п'яти рухливих ігор (під час ранкового прийому дітей, ранкової та вечірньої прогулянок).

При проведенні занять з фізичної культури, ран­кової гімнастики та рухливих ігор особливу увагу слід звертати на дітей, які мають ослаблене здоров'я. Фі­зичне навантаження їм зменшують: при виконанні загальнорозвиваючих вправ знижують кількість повто­рень, замінюють важкі вправи легкими (біг — ходьбою, лазіння по канату — лазінням по гімнастичній стінці і т.д.), обмежують участь у рухливих іграх значної інтенсивності.

Програмою передбачена організація фізкультурних розваг (два-три рази на місяць). Вони включають рухливі ігри, вправи та ігри спортивного характеру, вправи на фізкультурних тренажерах. Розваги прово­дять у другу половину дня у приміщенні або на май­данчику.

Щомісяця у кожній віковій групі організовують День здоров'я. Його мета — охопити усіх дітей гру­пи різними формами фізичного виховання протягом дня. Вранці — гра середньої рухливості, ранкова гім­настика, заняття з фізичної культури. Під час прогу­лянок — рухливі ігри та вправи спортивного харак­теру. У цей день забезпечується максимальне перебу­вання дітей на свіжому повітрі (інші заняття, крім фізкультурного, в цей час не проводяться).

Два-три рази на рік, починаючи з середньої гру­пи, діти беруть участь у фізкультурному святі (три­валість 40 хв. — 1 год. 20 хв.).

Програма свята залежить від пори року та кіль­кості учасників. До їх проведення доцільно залучати батьків.

Значне місце в системі фізичного виховання посі­дає самостійна рухова діяльність дітей. Вона великою мірою залежить від створення необхідних умов для реалізації біологічних потреб дитини у русі (облад­нання майданчика різноманітним фізкультурним ін­вентарем).

Два рази на рік (на початку січня та наприкінці березня) протягом тижня тривають канікули. Плану­ються усі організаційні форми фізичного виховання та значно збільшується час перебування дітей на свіжо­му повітрі.

Таким чином, система фізичного виховання дітей трьох-шести років передбачає широке застосування усіх засобів фізичної культури в різних організаційних формах, які забезпечують оптимальну рухову актив­ність малят. За тривалістю вона складає не менш як 2 — 2,5 години на добу для кожної дитини. Значна роль у фізичному вихованні дошкільнят належить сім'ї. Програмою передбачені домашні за­вдання з фізичної культури. Зокрема, обов'язкове ви­конання основних рухів та вправ спортивного харак­теру. Педагоги мають постійно консультувати батьків з питань створення необхідних умов для занять фі­зичними вправами та ігор, а також методики їх про­ведення.

 

Мова рідна, слово рідне

Рівень володіння дошкільником рідною мовою за­лежить від багатьох факторів. Основними з них є: а) рівень культури того мовного середовища, в яко­му перебуває дитина; б) увага, яку приділяли бать­ки розвитку мовлення дитини; в) загальний розвиток малюка. Враховуючи це, перед персоналом дошкіль­ного навчального закладу, зокрема перед вихователем, мають бути поставлені такі завдання:

♦ вивчити рівень мовлення кожного вихованця, який приходить у дитсадок;

♦ спланувати індивідуальну роботу залежно від ре­зультатів вивчення;

♦ скласти тематичний план з розвитку мовлення для дітей певної вікової групи.

У роботі з дітьми рекомендується широко вико­ристовувати усну народну творчість, дитячий фольк­лор, вірші й оповідання українських письменників, музично-пісенні твори, декоративно-прикладне мис­тецтво. Усе це за відповідної уваги до слова, його образності, влучності вживання є невичерпним дже­релом розвитку мовлення, збагачення словникового запасу і разом з тим сприяє формуванню загальної культури дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови, поваги до українського народу, його традицій, звичаїв.

Очевидно, в кожній віковій групі є не лише ук­раїнці, а й малята інших національностей. Тому од­не із завдань — виховання почуття дружби, залучен­ня таких дітей до активного оволодіння українською мовою.

Велику допомогу в реалізації завдань мовленнєво­го й загальнокультурного розвитку можуть надати батьки. Спілкуючись з дітьми, вони повинні прояв­ляти зацікавленість до всього, чого навчають малят у дитячому закладі, підтримувати, заохочувати, прищеп­лювати цікавість до українського слова, брати актив­ну участь у родинних святах та інших заходах.

Робота з розвитку мовлення дітей багатогранна. Вона включає удосконалення звуковимов, збагачення й активізацію словникового запасу, розвиток грама­тичних умінь, а також умінь спілкуватися між собою (вести діалог), зв'язно, послідовно розповідати про побачене, почуте (зв'язне мовлення).

Важливе значення для розвитку мовлення дітей має здатність засвоювати слова, вирази мимовільно. Отже, в процесі виховання дошкільнят необхідно пе­редбачати слухання, наслідування, спілкування, заучу­вання напам'ять невеличких римовок, чистомовок, віршів.

Педагог має приділяти постійну увагу правильній вимові вихованців (вчасно виправляти помилки, по­казувати, як вимовляти слово) не лише на спеціаль­них заняттях, а й під час прогулянки, на заняттях з малювання, математики, ознайомлення з явищами природи, тобто під час усіх видів діяльності малят.

У програмі передбачена робота з дитячою книж­кою, спрямована на розвиток елементарної культури майбутнього читача, цікавості до книжки, бережливо­го ставлення до неї.

Зміст роботи з розвитку мовлення конкретизується в розділах: «У світі звуків», «Слово до слова — зло­житься мова», «У країні Граматики», «У нас в гос­тях книжка», «Ми розмовляємо».

Здійснення завдань з розвитку мовлення може проводитись або в повсякденному житті, або через організацію і проведення спеціальних занять. І в пер­шому, і в другому випадках ця робота повинна ма­ти чітко окреслену навчально-розвивальну мету.

Заняття повинні мати ігровий характер, проводи­тись не лише в приміщенні, а й на дитячому май­данчику. Це можуть бути екскурсії, подорожі, фольклорні дитячі ігри, співанки з проговорюванням слів, римованих рядків тощо.

Плануючи роботу з розвитку українського мовлен­ня дітей, вихователю слід орієнтуватись на завдання програми для кожної вікової групи, а також врахо­вувати індивідуальні особливості дітей даної групи, місцеві діалекти, традиції мовного етикету (звертан­ня, вітання, подяки, побажання тощо).

Особливості формування українського мовлення у російськомовних дітей

Мовна ситуація у великих містах східної України, в тому числі й Києві, нині така, що в побуті пере­важає російське мовлення. Отже, в українські дитячі садки приходять діти, які на четвертий рік свого жит­тя набули достатніх умінь, щоб самостійно будувати висловлювання (досить розгорнуті) російською мовою. Тому в дитячому закладі з українським мовним ре­жимом, який відвідують російськомовні діти, стоїть завдання формувати українське мовлення.

Формувати мовленнєві вміння означає навчати дітей слухати-розуміти українську мову, працювати над становленням їхньої літературної вимови та зба­гаченням і активізацією словникового запасу дошкіль­нят, над розвитком їх граматичних навичок, а також: умінь спілкуватися українською мовою. Спостережен­ня свідчать, що російськомовні діти в українському дитячому закладі спілкуються між собою російською мовою, часто й на запитання вихователя відповідають російською.

Якщо в сім'ях засвоєння рідної мови відбувається спонтанно, завдяки мовному середовищу, то в дитячо­му закладі навчання української мови — це педагогічно керований процес. Педагог має враховувати при цьо­му деякі психологічні фактори, які при засвоєнні дітьми рідної мови в україномовній родині відсутні. Це такі явища, як транспозиція й інтерференція.

Транспозиція — це позитивний перенос тих знань, умінь і навичок, яких людина уже набула, на новий навчальний матеріал. Вона виникає під час виконання дій, аналогічних тим, які вже засвоєні. У процесі оволодіння українським мовленням транспозиція, або позитивний перенос, виникатиме у всіх випадках, ко­ли мовний матеріал (наприклад, певна група лекси­ки: вода, трава, сонце) є однаковим у російській і українській мовах (у наведеному прикладі слова ма­ють одне й те саме значення).

Оскільки російська й українська мови споріднені, то й граматичні системи обох мов мають багато спільного. Саме завдяки цьому процес оволодіння ук­раїнським мовленням відбувається швидше, ніж будь-яким іноземним.

Поряд із спільними рисами в обох мовах є ряд відмінностей. Вони наявні і в фонетичних системах, і в лексиці, і в граматичній структурі. У випадках розбіжності при оволодінні російськомовними дітьми українською мовою виявлятиметься явище інтерфе­ренції.

Інте