Вікна ліхтарі, вітрини, двері й ворота

Вікна. Розміри й розташування вікон у будівлі призначають відпо­відно до нормативних вимог природної освітленості, архітектурної композиції, одноразових і експлуатаційних затрат. Вони залежать від необхідної освітленості приміщення й архітектурного рішення фасаду. Зі збільшенням розмірів вікон підвищуються тепловтрати зовнішніх стін, вартість експлуатації й споживання енергії на опалення будинків. У південних районах великі засклені поверхні вікон сприяють пере­гріву приміщень, внаслідок сонячної радіації. Тому розміри вікон не повинні перевищувати площ, необхідних для природного освітлення приміщень будівлі.

Природне освітлення в будь-якій точці приміщення характе­ри­зу­єть­ся коефіцієнтом природної освітленості, що визначається про­цент­ним відношенням освітленості приміщення в даній точці до освітле­ності зовнішньої точки на небосхилі. Такий коефіцієнт визначається за нормами залежно від призначення приміщень. За допомогою світ­ло­технічних розрахунків можна визначити необхідну площу світлових прорізів. Однак така площа може прийматися на основі практичного досвіду, й складати, наприклад у будівлях ресторанно-готельного комплексу 1/8 від площі підлоги приміщення. У районах південніше 45° північної широти залежно від місцевих кліматичних умов і орієн­тації приміщення за сторонами світу допускається зменшення таких площ у межах до 25 %.

Зали різного призначення, конторські приміщення, виробничі й ад­міністративні приміщення підприємств ресторанно-готельного комп­лексу, житлові кімнати повинні обов’язково мати природне освіт­лен­ня. В інших приміщеннях допускається штучне світло.

Розміри стандартних віконних блоків по довжині й ширині прий­маються кратними модулю 300мм (ЗМ), прийнятому для розбивки елементів зовнішніх стін за відрахуванням зазорів у 30–50 мм, необ­хідних для встановлення блоку в проріз.

Для заповнення вікон будівель частіше застосовують стандартні одно- і двостулкові дерев’яні віконні блоки для громадських будівель з подвійним спареним (рис. 3.16) або роздільним заскленням. У пів­нічних районах застосовують також вікна з потрійним, а в південних – із одинарним склінням.

Рис. 3.16. Типи вікон: а – одностулчасті; б – двостулчасті; в – розріз по вікну з роздільною коробкою; г – розріз по вікну зі спареною коробкою;

1 – кватирка; 2 – фрамуга; 3 – нижній брусок стулки; 4 – розчин; 5 – конопатка; 6 – коробка; 7 – верхній брусок стулки;

8 – злив із покрівельної сталі; 9 – підвіконна дошка; 10 – вертикальний брусок стулки

Конструкція вікна складається з коробки, переплетень, підвіконної дошки й зовнішнього зливу. При великих розмірах вікна коробка може мати додаткові горизонтальні елементи – імпости. Коробку ви­конують із одного бруска шириною 94 мм для спарених пере­пле­тень або із двох брусків шириною 200 мм для роздільних переплетень. Коробки кріплять до стін цвяхами або костилями за допомогою ан­тисептованих дерев’яних брусків, що закладаються в цегельну кладку або стінову панель. Зазор між коробкою й стіною в 20–30 мм зовні герметизують монтажною піною або конопатять повстю. Зазор під нижньою обв’язкою закривають підвіконною дошкою. Зовнішній ниж­ній укіс виконують із цементного розчину й покривають оцин­ко­ваною покрівельною сталлю.

Переплетення навішують на коробку за допомогою шарнірних пе­тель. Переплетення можуть бути глухими (що не відкриваються) і стулчастими (які відкриваються). У всіх освітлюваних природним світ­лом приміщеннях віконні переплетення повинні бути стулковими з фрамугами, що відкриваються, або – з кватирками.

Для скління віконних стулок застосовують листове скло товщиною 3–5 мм. Кріплять стекла дерев’яними або пластиковими штапиками трикутного перетину й промащують із двох сторін замазкою. Постав­ляють віконні блоки на будівельні майданчики в готовому вигляді, вклю­чаючи установку пристроїв і засклення.

Віконні переплетення застосовуються не тільки в зовнішніх світ­ло­вих прорізах, але й у перегородках усередині будівлі. Такі перепле­тення називають фрамужними. Вони служать для додаткового освіт­лення приміщень і виконуються глухими й одинарними.

Віконні блоки виготовляють із дерева, сталі, алюмінію, пластмаси, а також у комбінації цих матеріалів. Принцип конструкції зали­ша­ється незмінний. Для виготовлення вікон зі сталі й алюмінію про­мис­ловістю випускаються спеціальні прокатні профілі.

Ліхтарі. Для освітлення природним світлом приміщень, віддалених від зовнішніх стін, у даху будівлі влаштовують ліхтарі. Вони служать також для аерації приміщень. Несучим елементом ліхтарної надбу­дови служать сталеві рами. Ліхтарні прорізи заповнюються сталевими переплетеннями, які підвішують до верхньої кромки ліхтаря.

Ліхтарне освітлення має істотні недоліки: засклення швидко за­бруд­нюється, між ліхтарями взимку утворюються снігові мішки, екс­плуа­тація покрівлі стає складнішою й дорожчою. Більш економічними є так звані зенітні ліхтарі – що являють собою ілюмінатори з опуклого склопластику, вмонтовані в панель покриття.

Вітрини виконують функції світлопрозорих огороджень (рис. 3.17). Вони призначені для експонування товарів і реклами, окрім інформа­ційної функції створюють архітектурно-художній вигляд будівлі.

Рис. 3.17. Стрічкова вітрина: 1 – зовнішнє скло; 2 – внутрішнє скло; 3 – горизонтальні імпости;

4 – стінова панель; 5 – радіатор опалення; 6 – притискний металевий кутик; 7 – гумова прокладка; 8 – вітринне скло

Зовнішні вітрини за можливістю повинні використовуватисянавсюдовжину вуличного фасаду, забезпечувати необхідний фронт екс­позиції і проглядатися як із вулиці, так і з торговельного залу. При проектуванні вітрин необхідно прагнути того, щоб створити мак­си­мальні зручності для виставки товарів і реклами, систематичної зміни експозиції, прибирання міжвітринного простору й протирання стекол.

Для зручності експлуатації і поліпшення огляду рекомендується вітрини робити з одинарним заскленням. У районах із холодною зи­мою при значній різниці зовнішньої й внутрішньої температур оди­нарне засклення призводить до великих тепловтрат через огородження й, отже, до збільшення витрат на опалення. В цих районах слід засто­совувати вітрини з подвійним спареним або роздільним склінням.

У зв’язку з тим, що вітрини є джерелом значних тепловтрат у зимовий час, площа зовнішніх стін, що відводиться для вітрини, по­винна бути оптимальною й визначатись із урахуванням усіх експлуа­таційних факторів.

Розміри вітрини зовнішньої стіни повинні бути кратні модулю 300 мм, прийнятому для заповнення всіх віконних і дверних прорізів, а також відповідати розмірам вітринного скла, що випускається про­мис­ловістю. Висоту цоколя вітрини призначають із таким розра­хунком, щоб рівень експозиційної площадки був не нижче 800 мм від рівня тротуару й вище підлоги магазину не менше, ніж на 450 мм.

Устаткування вітрин може бути досить складним і містити в собі пристрої: для динамічної експозиції реклами, обігріву самої вітрини, запобігання від запотівання й зледеніння внутрішньої поверхні, ос­вітлення вітрин і експозиції штучним світлом.

У зимовий час вітрини захищають від зледеніння, а в літній – від яскравого сонячного світла й перегріву. Для захисту виставлених зраз­ків товарів від псування й вигоряння, скла вітрини обладнають сон­цезахисними пристроями у вигляді штор, маркіз або стаціонарних козирків. Нижня позначка сонцезахисних пристроїв повинна знахо­ди­тися в межах від 2,3 до 3,0 м від рівня тротуару перед вітриною.

Конструкція вітрини складаєтьсяз металевої рами, у яку вставлене вітринне скло. Металевий каркас вітрини (вертикальні й горизон­таль­ні імпости) виконують зі сталевих або алюмінієвих профілів відкри­того (смугових, кутикових, швелерних) або закритого (коробчастих і трубчастих) типу. Сполучення елементів вітрин улаштовують на гвин­тах і болтах із застосуванням литих з’єднувальних вкладишів.

Вузли кріплення вітрин до несучих конструкцій будівлі повинні бути міцними, стійкими проти корозії, допускати можливі перемі­щен­ня від осідання й зміни температур.

Вітрини монтують на місці з окремих елементів або збирають на заводі у вигляді великорозмірних панелей, що включають металеву обв’язку й засклення. Транспортують вітрини в спеціальних контей­нерах, що забезпечують доставку виробів на місце монтажу без по­шкоджень і втрати геометричної форми.

Двері. Конструкція й розміри дверей залежать від місця їхнього розміщення (у зовнішніх або внутрішніх стінах), а також від евакуа­ційних вимог пожежних норм і габаритів підлогового транспорту.

Висоту дверних полотен приймають 2 000, 2 100, 2 400 мм, шири­ну – 600, 700. 800, 1 100 (одностулкові), й 1 202, 1 400, 1 802 мм (дво­стулкові). Товщина дверних полотен 40 мм.

Вхід в зали площею до 90 м² дозволяється влаштовувати з одними дверима шириною не менш 900 мм, а при більшій площі – потрібно передбачати не менше двох таких розділених дверей. Двері приміщень для приймання й зберігання товарів мають бути шириною не менш 1 300 мм, висотою 2 300 мм. Такі ж двері необхідно влаштовувати в за­вантажувальних, складських і виробничих приміщеннях підпри­ємств громадського харчування. У приміщеннях, де товари й продук­ти транс­портують на візках з піддонами, двері влаштовують шириною 1,8 м.

Конструкція дверей включає коробку й дно або два дверних полот­на, які утворюють дверний блок. Дерев’яні стандартні дверні блоки розраховані на заповнення прорізів висотою від 2 000 до 2 400 мм. Дверну коробку виконують із брусків товщиною 47, 57 і 77 мм. Вона складається з вертикальних косяків, верхнього горизонтального брус­ка (вершника) і нижнього бруска (порога). Входи, а також двері між внутрішніми приміщеннями влаштовують, як правило, без порогів (рис. 3.18).

Рис. 3.18. Деталі дверних коробок: а – з порогом; б – без порога; 1 – коробка;
2 – смоляне клоччя; 3 – розпірна дошка

У таких випадках замість нижнього бруска в дверній коробці ста­виться розпірна дошка. Дверна коробка так само, як і віконна, крі­питься до стін за допомогою брусків, закладених у кладку.

Дверні полотна виготовляють із дощок, деревинно-волокнистих плит, фанери. Навішують полотна на коробку на шарнірних петлях. Залежно від розмірів і кількості полотен двері називають одно­стул­ко­вими двостулковими або полуторними. Полотна дверей, що розташо­вуються на шляхах евакуації під час пожежі, повинні обов’язково відкриватися назовні.

Двері в приміщення, які повинні бути відділені вогнезахисною пе­решкодою, виготовляють із гладких дощок, які оббивають із обох сто­рін повстю, змоченою в глині, і покрівельною сталлю.

Скляні двері виготовляють із обв’язкою алюмінієвими профілями і без обв’язки. Їх обладнають утопленими в підлозі приладом, що до­зволяє закривати двері автоматично, плавно, без ударів.

Ворота. У будівлях із приміщеннями, обладнаними дебаркадерами (платформами для розвантаження автотранспорту), влаштовують во­рота. Їх розміри залежать від габаритів вантажів, їхнього пакування, транспортних засобів, на яких ці вантажі завозять у дебаркадер. Такі розміри воріт приймаються наступні: 2 000 × 2400; 3000 × 3000; 3000 × 3600; 4000 × 3000 і 4000 × 4000 мм.

Конструкція воріт складається з обв’язувальної рами й двох по­лот­нищ. Рама може бути дерев’яною, частіше металевою або залізо­бе­тонною. Кріпиться така рама до конструкцій стіни або каркаса. По­лотнища воріт складаються з обв’язки, середніх брусів і подвійної об­бивки з утеплювачем між ними. При висоті воріт до 3 м полотнища виготовляють дерев’яними, при більшій висоті обв’язку й середні бруси полотнищ воріт виконують зі сталі.

[Вгору] [Вниз]

Підлоги

До підлог висувається ряд вимог, вони повинні бути еластичні, безшумні, не слизькі, теплі й гігієнічні та мати відповідний есте­тич­ний вигляд. У деяких виробничих приміщеннях можливі протікання на підлогу різних рідин, тому підлоги мають бути стійкими до їхньої дії. В ряді приміщень можуть відбуватись технологічні процеси з виділенням значної кількості вологи, а в деяких – підлогу миють стру­менем води під напором. Для стоку води підлогам таких примі­щень надається ухил 3–5 % убік лотка або трапа.

Напрямок схилів повинен бути таким, щоб стікаюча вода не пе­ретинала напрямки руху технологічних потоків. У приміщеннях, при­значених для мийки посуду, тари, продуктів підлоги роблять зани­женими на 2 см у порівнянні з рівнем підлоги сусідніх приміщень, щоб не допустити розтікання брудної води.

У приміщеннях із інтенсивним рухом різних технологічних пото­ків, транспортних засобів підлоги піддаються посиленому меха­ніч­ному зносу, на підлоги приміщень, де відбувається розвантаження товарів, можливе падіння предметів, – все це повинно враховуватисьпри виборі конструкційпідлог.

Значне навантаження на обмежені ділянки підлог створюють ус­таткування, стелажі, штабелі товарів, різні підставки й підкладки під важкі предмети. Конструкція підлог у цих місцях має бути досить міц­на, щоб передчасно не руйнуватися під дією місцевого зосе­ред­женого навантаження. Різні вимоги до підлог різних приміщень ви­кликають необхідність улаштовувати в одній будівлі кількох типів підлог.

Конструкція підлоги багатошарова, вона складається з верхнього шару, що називають чистою підлогою, шару що підстилає, стяжки, що вирівнює, та основи.

Чисту підлогу в торговельних залах, вестибюлях і коридорах ре­комендується виконувати з керамічної (метласької) чи пластмасової плитки, а також у вигляді безшовних наливних синтетичних підлог. Часто в таких приміщеннях улаштовують мозаїчні підлоги.

У приміщеннях для приймання, зберігання й підготовки товарів, мийних, душових і вбиралень – з керамічної плитки, бетонні або з вологостійких синтетичних матеріалів. Підлоги кухонь і заготівельних приміщень підприємств громадського харчування виконують із воло­гостійкої та гігієнічної керамічної плитки.

У зальних приміщеннях кафе й ресторанів чиста підлога може вла­штовуватися з дерев’яного паркету, який виготовляють із твердих порід деревини – дуба й бука. Такі підлоги укладають із окремих елементів або у вигляді щитів, що складаються з шару паркету й шару соснових дощок (чорної підлоги). Для зальних приміщень можуть застосовуватись більш дешеві, але менш довговічні підлоги з ліно­леу­му на повстяній або гумовій основі. Підлоги з лінолеуму красиві, без­шумні й гігієнічні. Такими ж якостями володіють наливні синтетичні підлоги.

У розвантажувальних, складських приміщеннях, що розта­шову­ють­ся безпосередньо на землі, переважно влаштовують бетонні підлоги – міцні й стійкі до механічних впливів і ґрунтової вологи. Такі підлоги виконують разом із шаром, що підстилає й для чистої підлоги слугує міцною пружною основою. Для бетонних підлог застосовують бетон класу В30.

При виготовленні підлог із керамічних плиток, що влаштовуються на перекритті, застосовується цементно-піщаний прошарок. Для по­криття з лінолеуму прошарок виконується з холодної мастики на во­достійких в’яжучих.

Для вирівнювання поверхні, на якій влаштовується підлога, або для утворення схилів убік трапів укладають шар стяжки із цементно-піщаного розчину. Така стяжка може використовуватися для розмі­щення трубопровід електромереж й інші комунікацій. Товщина стяж­ки повинна бути на 10–15 мм більше діаметра цих трубопроводів.

Для попередження проникання стічних вод через підлогу в інші приміщення, а на першому чи підвальному поверсі для захисту від ґрунтових вод під чистою підлогою прокладають шар гідроізоляції. Він може виконуватися з двох шарів гідроізолу на бітумній мастиці або трьох шарів толю на дьогтевій мастиці. Під стічними лотками та в радіусі 1 м від стічних трапів товщину гідроізоляції збільшують ще на один шар.

Головна вимога до гідроізоляції – безперервність, особливо над де­формаційними швами, у стічних лотках, стінках і днищах каналів, фун­даментах. У місцях примикання підлоги до стін, колон, фунда­мен­тів під устаткування, трубопроводів й інших елементів, що пере­ти­наються або виступають над підлогою, гідроізоляцію виводять на пев­ну висоту над підлогою й наклеюють на вертикальну поверхню.

Гідроізоляційне покриття, що захищає підлогу від проникнення капілярних ґрунтових вод, розташовується над стяжкою й виконується з бітумно-полімерних матеріалів. Такі матеріали повинні мати високі показники міцності (в тому числі адгезійної), тріщиностійкості, водо­непроникності, біостійкості, хімічної стійкості.

При знаходженні ґрунтових вод вище рівня підлоги підвалу для запобігання від попадання вологи в приміщення гідроізоляцію вико­нують у вигляді складної, дорогої багатошарової конструкції з бетону, металу або рідкого скла. Тому розташування підлоги підвалу нижче рівня ґрунтових вод у будівлях може бути допущено тільки, якщо це технічно можливо, економічно й доцільно.

Підлоги на ґрунті варто влаштовувати тільки на добре втрам­бо­ва­ному шарі непросадочних і непучинистих порід, ущільнених щебе­ня­ми або гравієм. У необхідних випадках в опалювальних приміщеннях першого або підвального поверху підлоги на ґрунті утеплюють на­сипним шаром з вологостійких матеріалів (шлаків, керамзиту) тов­щиною 0,15–0,25 см.

У місцях примикання підлог до стін, перегородок, колон, фун­да­ментів під устаткування прокладають плінтуси або галтелі (рис. 3.19). Їх роблять із тих же матеріалів, що й чисту підлога. У приміщеннях із вологим режимом експлуатації підлоги плінтуси роблять без зазору й заводять їх на висоту не менш 300 мм від рівня чистої підлоги.

Примикання може здійснюватися впритул або із зазором, який необхідний для забезпечення незалежного осідання підлог, стін і ко­лон, усунення впливу вологості кам’яної кладки, а також для зруч­ності розбору підлоги при ремонті. Плінтуси в місцях деформаційних швів повинні перериватися.

Лотки й канали в підлозі облицьовують водостійкою керамічною плиткою, як правило, такої ж, що застосовується для влаштування чис­тої підлоги. У місцях підпільних каналів для захисту кромок під­логи від руйнування вкладають сталеві кутки, що вмуровуються за допомогою анкерів у бетонну стяжку підлоги.

У приміщеннях із тривалим перебуванням людей рекомендується передбачати додаткові покриття у вигляді дерев’яних решіток або ки­лимків.

а

Рис. 3.19. Приклади примикання підлог до стін:

а – з бетонних плит; б – покритого лінолеумом; в – із метласької плитки; 1 – асфальт; 2 – бетонні плити; 3 – бетонна основа; 4 – фун­дамент; 5 – дерев’яна рейка (жо­лобник); 6 – лінолеум; 7 – гіпсова плита; 8 – залізобетонна плита; 9 – штукатурка; 10 – керамічний плінтус;

в

11 – метлаські плитки;

12 – цементний розчин; 13 – шла­кобетон; 14 –пергамін; на клебе­масі; 15 –залізобетонна плита

[Вгору] [Вниз]

План практичних занять