Поняття, загальна характеристика договорів в сфері інтелектуальної власності.

Інститут права інтелектуальної власності є одним з найважли­віших інститутів цивільно-правової науки. Охороняючи духовні цінності нашого народу, він створює правові підстави регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі творчої та науково-технічної діяльності людей. Так, відповідно до чинного законодав­ства України створення творів літератури, науки та мистецтва, ви­находів, корисних моделей, промислових зразків тощо є підставою для виникнення у їх автора комплексу особистих немайнових та майнових прав на результат своєї творчої праці.

Право інтелектуальної власності на твори літератури, науки та мистецтва (авторське право) виникає в автора автоматично, без ви­конання будь-яких формальностей, з моменту створення твору. На відміну від авторського права, момент виникнення права інтелек­туальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз­ки (патентного права, або права промислової власності), супрово­джується проходженням процедури реєстрації зазначених об'єктів у відповідних державних органах.

Правомірно набуте авторське або патентне право може переда­ватись іншим особам на підставі договору (слід акцентувати увагу на тому факті, що відчужуватися можуть лише майнові права авто­ра, особисті немайнові авторські права, за окремими винятками, є невідчужуваними). Відповідно до ст. 1107 ЦК України розпоря­дження майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелекту­альної власності;

5) інший договір щодо розпорядження майновими правами ін­телектуальної власності.

Договори щодо розпорядження майновими правами інтелекту­альної власності є двосторонніми (правами та обов'язками наділені обидві сторони договору: суб'єкт права інтелектуальної власності та особа, яка виявляє бажання використовувати об'єкти авторського чи патентного права); консенсуальними (договір вважається укла­деним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами), від-платними (обов'язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов'язок іншої сторони).

Істотними умовами договору щодо розпорядження майнови­ми правами інтелектуальної власності є: предмет (об'єкт права інте­лектуальної власності, права щодо використання якого передають­ся за договором; конкретні права, що передаються; способи використання зазначеного об'єкта тощо), ціна (плата за викори­стання об'єкта права інтелектуальної власності) та строк (період у часі, протягом якого діє договір). Крім того, за власним бажанням сторони можуть включити у договір й інші умови, без досягнення згоди за якими договір не буде вважатись укладеним.

Сторонами договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є суб'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар, автор тощо) та особа, яка виявила бажання використо­вувати об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіат, замовник тощо).

Сторонами даного договору можуть бути як фізичні особи, які досягли 14 років, так і юридичні особи (незалежно від форми влас­ності та місцезнаходження).

Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інте­лектуальної власності є письмовою. У разі недодержання письмової форми дані договори є нікчемними. Проте законом можуть вста­новлюватись випадки, в яких договори щодо розпоряджання май­новими правами інтелектуальної власності можуть укладатися усно (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелекту­альної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації, хоча вона може бути здійснена на вимогу однієї із сторін у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зок­рема на право звернення до суду за захистом своїх прав.

Розглянемо особливості окремих договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

 

2. Правова характеристика ліцензійного договору. Поняття та види ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ч. 1 ст. 1108 ЦК України).

За згодою ліцензіара, наданою в письмовій формі, ліцензіат мо­же видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію) (ч. 4 ст. 1108 ЦК України).

Види ліцензій на використання об'єктів права інтелектуальної власності: виключна, одинична, невиключна та іншого виду, що не суперечить закону.

Виключна ліцензія надається лише одному ліцензіату і унемож­ливлює використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і унемож­ливлює видачу ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежені цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що

обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері.

Виходячи із законодавчого визначення ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності, можна дійти висновку, що остання повністю охоплюється поняттям ліцензійного договору (який буде розглянуто в подальшому), а отже, не потребує додат­кового закріплення в ЦК України як окремий вид договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. На наш погляд, названі норми ЦК України в контексті розглянутої проблеми потребують деякого редагування.

Ліцензійний договір. Поняття та загальна характеристика ліцензійного договору. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сто­рін з урахуванням вимог закону (ч. 1 ст. 1109 ЦК України). Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат. Ліцензіар — фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним до­говором передає у визначених межах та на певний строк належне їй право інтелектуальної власності на результат творчої чи науково-технічної праці.

Ліцензіат — фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним до­говором отримує дозвіл на використання об'єкта права інтелекту­альної власності у визначених межах та на певний строк.

Істотними умовами ліцензійного договору слід вважати: вид ліцензії (за загальним правилом, за ліцензійним договором нада­ється невиключна ліцензія, якщо інше не зазначено в договорі), сфе­ру використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкрет­ні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права то­що), розмір, порядок і строки оплати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір.

Сторони ліцензійного договору мають чітко визначити можли­вий обсяг використання об'єкта права інтелектуальної власності:

ті права та способи використання об'єкта права інтелектуальної власності, які не визначені в ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Крім того, предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інте­лектуальної власності, що не були чинними на момент укладання договору.

Досить детально в ЦК України врегульовано питання щодо строку ліцензійного договору. Відповідно до ст. 1110 ЦКУкраїни ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключ­ного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інте­лектуальної власності. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідо­мивши про це другу сторону за шість місяців до його розірвання, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домов­леністю сторін.

Ліцензійний договір у випадках, передбачених законом, може передбачати укладання субліцензійного договору, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідаль­ність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Права та обов'язки сторін ліцензійного договору. Основними обов'язками ліцензіара є:

1) передати ліцензіату об'єкт інтелектуальної власності (разом зі всією інформацією та необхідною технічною документа­цією);

2) забезпечити ліцензіату безперешкодне використання даного об'єкта в обумовлених межах;

3) не розголошувати змісту предмета ліцензії;

4) не передавати об'єкт інтелектуальної власності третім осо­бам, якщо інше не передбачено договором. Ліцензіар має право:

1) на отримання винагороди за ліцензійним договором;

2) вимагати від ліцензіата використовувати об'єкт інтелекту­альної власності відповідно до умов договору;

3) на інформацію про межі і обсяг використання об'єкта інтелек­туальної власності ліцензіатом, про одержані в результаті та­кого використання прибутки; про подальші вдосконалення ліцензіатом предмета договору та їх безоплатне використання.

Основними обов'язками ліцензіата є:

1) сплачувати винагороду за використання об'єкта інтелекту­альної власності;

2) використовувати предмет договору в межах наданої ліцензії;

3) надавати інформацію про межі використання об'єкта інте­лектуальної власності, отримані прибутки, а також зроблені вдосконалення.

Ліцензіат має право:

1) на використання об'єкта інтелектуальної власності в межах, обумовлених ліцензійним договором;

2) вимагати від ліцензіара забезпечення належних умов вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності;

3) на негайну та безоплатну передачу ліцензіаром усіх подаль­ших удосконалень предмета ліцензії, якщо це передбачено до­говором.