Особливості фінансового правовідношення

Однією з найскладніших методологічних проблем загальної теорії фінансового права є проблема фінансових правовідносин, їх суті, змісту, видів та особливостей. У її розв'язання зробили свій внесок чимало юристів-фінансистів, проте ряд аспектів цієї проблеми ще очікує свого вирішення.

Фінансові правовідносини є різновидом правовідносин, у які їх суб’єкти вступають на підставі юридичних прав та обов’язків, передбачених правовими нормами, а тому їм властиві ознаки останніх:

По-перше, фінансове правовідношення - це зв'язок між його суб'єктами, що виникає, змінюється та припиняється виключно на основі норм права. При цьому принципово важливим є наступний момент. У фінансових правовідносинах реалізуються фінансово-правові норми та встановлюються права та обов’язки їх учасників.

По-друге, фінансове правовіднощення - це зв'язок між його конкретними суб'єктами, що виникає на основі норм права через їх суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Особливий юридичний зв'язок між суб'єктами, що завжди виникає на базі їх матеріальних інтересів, відносин, існує саме тому, що дані суб'єкти є носіями відповідних прав і обов'язків. Юридичні норми надають одному суб'єкту фінансового правовідношення права, а на іншого суб'єкта - покладають обов'язки. А право й обов'язок (в цьому суть правовідношення) єдині, точніше - дві сторони єдиного цілого. Вони єдині за своїм об'єктом, за своїм фактичним змістом, втіленим для одного суб'єкта в тому, що він може, а для іншого - в тому, що він повинен. В силу цієї єдності прав і обов'язків суб'єкти фінансового правовідношення пов'язані між собою.

По-третє, фінансове правовідношення - це зв'язок, що виникає на основі норм фінансового права між суб'єктами, який має індивідуальний, конкретно визначений характер. Це зумовлено насамперед тим, що правовідношення так або інакше індивідуалізоване за своїм суб'єктним складом, за змістом прав і обов'язків цих суб'єктів.

Фінансове правовідношення - це завжди зв'язок між конкретними суб'єктами через реальні, фактично сущі, наявні права і обов'язки, що фіксують чітко визначену міру поведінки цих осіб. Інакше трактування фінансового правовідношення, коли під ним маються на увазі всі можливі для даних суб'єктів права і обов'язки (наприклад, для конкретного платника податків - всі права та обов'язки суб'єкта оподаткування взагалі), з неминучістю веде до конструкції правовідношення як "моделі" і, відповідно, до надання йому нормативного характеру і, звідси, до стирання якісних відмінностей між фінансово-правовою нормою, юридичною конструкцією та фінансовим правовідношенням. А це вже груба методологічна помилка.

Водночас необхідно мати на увазі, що права і обов'язки суб'єктів фінансового правовідношення як явища динамічного перебувають в русі, розвитку. І тут справа не лише в тому, що на початкових фазах формування фінансового відношення наявне суб'єктивне право його учасників може виступати (і виступає) у вигляді праобразу, тобто передумови - можливості, але й тому, що в уже сформованому правовідношенні суб'єктивне право чи обов'язок у ряді випадків до настання відомих фактів має потенційний характер (таким є, наприклад, потенційне право платника податку не сплачувати податків з доходів від операцій, звільнених законодавцем від оподаткування).

По-четверте, фінансове правовідноешння - це зв'язок між його суб'єктами, що виникає на підставі норм права і підтримується (гарантується) примусовою силою держави. Як тільки ті чи інші суб'єкти стають носіями юридичних прав і обов'язків, вони одразу ж потрапляють у специфічне становище по відношенню до держави. Держава підтримує, гарантує дії носія суб'єктивного права, забезпечує виконання обов'язків. Тобто, правовідношення, будучи зв'язком між тими чи іншими суб'єктами, являє собою також зв'язок, правда, в іншій площині та з іншими характеристиками, даних суб'єктів з державою.

По-п’яте, фінансові правовідносини, як правило, є об’єктивно-вольовими відносинами, які виникають відповідно до волі їх суб’єктів, у ваших підручниках переважно наголошують на волі публічного суб’єкта, забуваючи, що і воля приватного суб’єкта також відіграє важливу роль, прикладом може слугувати цілий ряд як диспозитивних норм так і імперативних, наприклад податкові правовідносини мають вольовий характер, оскільки будь-яке правовідношення здійснюється через поведінку його суб’єктів. Поведінка платника податків як суб’єкта податкових правовідносин закріплює за ним роль зобов’язаної особи, але у зв’язку з цим вони і є вольовими. В більшості випадків, коли суб’єкт податкового правовідношення отримує право здійснити певну дію, норма права фактично зобов’язує його до її здійснення, як правило, це стосується податкових органів. Платник податків має право, але не обов’язок оскаржити дії податкового органу, але право податкового органу здійснювати податковий контроль одночасно є його обов’язком. Відповідно, встановлене в законі право держави чи державного органу має імперативний характер, а свобода платника податків досить обмежена, хоча, податково-правові норми можуть регулювати деякі форми угод. Наприклад, надання розстрочення чи відстрочення грошових зобов’язань можливе за рішенням уповноваженого органу і на основі договору.

Разом з тим фінансові правовідносини мають і свої спеціальні ознаки, обумовленні особливостями предмету та методу правового регулювання, а саме:

1. Особливий юридичний зміст:

(етатистський підхід) відносини виникають, змінюються та припиняються в особливій сфері суспільних відносин, що складає предмет фінансового права - виключно у сфері фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування;

природно-правовий підхід – відносини виникають у сфері правового регулювання публічних фінансів, тобто розподілу та перерозподілу ВВП та НД;

2. Завжди однією з його обов'язкових сторін виступає публічний суб’єкт, або особа, якій делеговано публічні функції.

3. є формою реалізації публічних інтересів, тобто фінансові правовідносини є публічно-правовими. Є формою реалізації публічних інтересів, які згідно егалітарної концепції фінансового права належать індивідам, а не державі, як стверджують етатисти;

4.Особливе коло суб’єктів, які наділенні правоздатністю, відмінною від правоздатності суб’єктів інших відносин: громадянське суспільство, держава, юридичні та фізичні особи, громадські організації, адміністративно-територіальні одиниці.

Представники етатистського підхіду наголошують на особливій, виключній ролі держави у цих правовідносинах. Представники природно-правового підхіду зазначають, що суб’єкти фінансового правовідношення є формально рівними (ст. 1, 8 Конституції України), а особливим суб’єктом повинно виступати громадське суспільство.

5. У ваших підручниках згідно етатистської концепції наводять ще одну ознаку, а саме те, що суб’єкти фінансових правовідносин нерівноправні, оскільки у таких правовідносинах діє принцип влади та підпорядкування, тому що однією стороною цих відносин завжди виступає держава чи орган місцевого самоврядування, що надає їм державно-владного характеру. Проте, згідно природно-правового типу право розуміння фінансові правовідносини повинні будуватися в першу чергу на основі правового начала, а саме принципу формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин.

6. У ваших підручниках також гіперболізується та абсолютизується грошовий (майновий) характер фінансових відносин, зазначаючи, що фінансові правовідносини виникають, змінюються та припиняються з приводу коштів обо грошових зобов’язань. Це положення є хибним, оскільки суперечить предмету фінансового права та зіштовхує його з предметом цивільного права. На нашу думку, не слід абсолютизувати майновий (грошовий) характер, оскільки фінансові правовідносини виникають в процесі розподілу та перерозподілу ВВП та НД, а на даний момент розвитку грошова система найбільш досконалий інструмент, засіб такого розподілу та перерозподілу. (Хоча сучасна економічна криза показала, що і не такий вже досконалий інструмент)

7. Згідно етатистської доктрини виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин завжди пов’язані з виданням приписів державними органами та органами місцевого самоврядування, наділеними відповідними повноваженнями. Проте, згідно природно-правового типу право розуміння виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин може також будуватися і на диспозитивних началах, наприклад,договірних - ст.. 104 БКУ.

Орлюк О.П. також виділяє певні додаткові особливості фінансово-правових відносин. Однією з основних є те, що ці відносини завжди є грошовими відносинами. Виокремлення такої риси фінансових відносин, на її думку, пов’язано з дією законів вартості та товарно-грошових відносин. Фінансовим відносинам властива також планомірність, нерозривно пов'язана з дією закону планомірного розвитку. Фінансові відносини — організаційні. Організація фінансових відносин належить до функцій держави, яка шляхом видання нормативно-правових актів стає організатором та координатором економічного життя суспільства загалом. Слід визнати: якщо виникнення фінансових відносин завжди пов'язано з нормативними актами, що їх видає держава, то вони, на відміну від інших економічних відносин, практично завжди мають правовий характер, тобто початково є правовими відносинами. Фінансові відносини існують лише у формі правовідносин. Якщо фінансові відносини не є правовідносинами, вони будуть порушенням фінансового законодавства. Фінансові відносини завжди мають цілісність, системність та формальну визначеність, пов'язану з тим, що вони регулюють чітко визначені зв'язки, які складаються між суб'єктами. Фінансово-правові відносини створюють складну специфічну систему правових утворень, які становлять структуру фінансового права.

Всі ці особливості фінансових правовідносин, взяті в сукупності, визначають специфіку фінансових правовідносин. Причому жодна з цих рис зокрема не в змозі охарактеризувати фінансове правовідношення в цілому. З'ясування загальних та специфічних особливостей фінансового правовідношення дозволяє зрозуміти та розкрити його юридичну природу, що має надзвичайно важливе значення для теорії і практики фінансового права.

До того ж принципове значення тут належить декільком моментам. Як відзначає Алексєєв С.С., вирішальна конститутивна риса будь-якого, в тому числі і фінансового правовідношення, полягає в тому, що " воно виражає особливий суспільний зв'язок між конкретними особами, зв'язок через їх права і обов'язки ".

Це означає, що учасники правовідношення "пов'язані", тобто займають по відношенню один до одного відповідне становище (позицію). На думку Алексєєва С.С., така характеристика правовідношення в повній мірі узгоджується з філософським розумінням відношення, у відповідності з яким уже сам факт, що це є відношення, означає, що в ньому є дві сторони, які відносяться одна до одної.

Ось цей момент - "відносяться одна до одної" - і показує Алексєєв С.С. як ключовий для розуміння правовідношення. Якщо вже ті чи інші суб'єкти виступають в якості носіїв суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, то вони в силу нерозривної єдності цих прав і обов'язків відносяться один до одного як учасники правовідношення.

Обґрунтування цього положення, на думку багатьох теоретиків права, має методологічне значення для істинного розуміння таких надзвичайно важливих явищ правової матерії, як суб'єктивні юридичні права та обов'язки.

По-перше, тому, що розгляд суб'єктивних прав і обов'язків як правовідношення дозволяє з'ясувати їх соціальну природу. Адже кожне явище в суспільстві розкривається як соціальне явище лише тоді, коли воно розглядається у вигляді відношення. До сказаного можна додати, що, як стверджує загальна теорія права, " право може впливати тільки на суспільні відносини і тому такі суспільні явища, як правоздатність, дієздатність, загальний обов'язок дотримуватись громадського порядку, закріплені в конституції як основи суспільного і державного ладу, є юридичним оформленням різних суспільних відносин ". Суб'єктивне право і юридичний обов'язок поза соціальними зв'язками (поза правовідношеннями) - це "соціальний нуль".

По-друге, тому, що розгляд суб'єктивних прав і обов'язків як правовідношення дозволяє побачити їх особливість як явищ юридичних. В реальному житті немає суб'єктивного права (як явища юридичного), якщо воно не "право" по відношенню до кого б то не було, тобто якщо воно так або інакше не пов'язано з обов'язками. Немає і обов'язку (як явища юридичного), якщо його не доповнює право вимагати. Право, не забезпечене обов'язками, і обов'язки, не підкріплені правом вимагати, перетворюються в "юридичний нуль".

З цього, на думку Алексєєва С.С., з неминучістю випливає, що органічний, нерозривний зв'язок між суб'єктивними юридичними правами і обов'язками є однією з найістотніших об'єктивних закономірностей в галузі правової дійсності. Цей зв'язок відзначається таким жорстким, конституїтивним характером для права, що у випадку його відсутності правова матерія, так би мовити, розсипається: суб'єктивні юридичні права і обов'язки втрачають властивості юридичних і соціальних явищ. Поняття правовідношення і склалося в юридичній науці для позначення цієї неодмінної умови існування та функціонування правової матерії - органічного, нерозривного зв'язку між суб'єктивними права і обов'язками суб'єктів правовідношення.

В залежності від обставин поведінка сторін фінансового правовідношення може бути активною чи пасивною, але вона завжди в межах прав та обов'язків взаємна, що в підсумку і визначає динамічність всієї системи фінансового права, оскільки це не що інше як динамічність самої реалізації об'єктивного і суб'єктивного права в житті суб'єктів цих правовідносин. Якщо абстрактне право, навіть належним чином закріплені наявні юридичні права та обов'язки в певному розумінні є галуззю правової можливості, належності, то фінансово-правові відносини - це вже галузь перетворення можливості в дійсність, належного в суще.

Таким чином, фінансові правовідносини - різновид суспільних відносин, які за своєю формою є індивідучільно-визначеним зв'язком управомочених та зобов'язаних його суб'єктів, а за безпосереднім змістом їх - взаємодією цих суб'єктів, які реалізують свої суб'єктивні права та виконують покладені на них юридичні обов'язки у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД.