Поняття та види екологічних прав громадян

Право на екологічну інформацію

Право на екологічну інформацію (або право вільного досту­пу до інформації про стан довкілля чи на одержання повної, до­стовірної інформації про стан довкілля) в Україні закріплене в ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також відображене в багатьох інших актах екологічного законодавства (наприклад, у ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епіде­міологічного благополуччя населення», ст. 10 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ст. 14 Закону України «Про відходи», ст. 5 Закону України «Про за­хист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру» та ін.).

Особливу роль у створенні механізмів реалізації цього пра­ва відіграла Орхуська Конвенція про доступ до інформації і участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуд­дя з питань, що стосуються охорони навколишнього середо­вища. У зв'язку з її прийняттям були внесені зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», якими, насамперед, введено визначення поняття «екологіч­на інформація». Так, відповідно до ст. 25 Закону: «Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) — це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізу­альній, електронній чи іншій матеріальній формі про:

стан навколишнього природного середовища чи його об'єк­тів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тва­ринного світу та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи гене-тично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами нав­колишнього природного середовища;

джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випроміню­вання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо за­ходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на при­родні об'єкти та здоров'я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середо­вища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, прове­дений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються дов­кілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизо­вані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповно­важеними на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими поса­довими особами.»

Детальний порядок доступу до екологічної інформації ви­значений загальними законодавчими актами, такими як Закон України «Про інформацію»1, Закон України «Про звернення громадян»2, а також спеціальним Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим на виконання положень Орхуської конвенції наказом Мінприроди України 18.12.2003і.

Яким ж чином можна реалізувати дане право? По-перше, доступ до інформації означає можливість самому збирати її шля­хом спостережень, аналізу (наприклад, зміни кольору, вигляду води у річці).

По-друге, шляхом ознайомлення з офіційно поширюваною інформацією державними органами. Так, Верховною Радою України прийнята постанова «Про інформування громадськос­ті з питань, що стосуються довкілля»2, якою рекомендовано Ка­бінету Міністрів України забезпечити щорічне інформування населення через засоби масової інформації про 100 об'єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного се­редовища, та щоквартальне інформування — про десять об'єк­тів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього при­родного середовища на загальнодержавному рівні за минулий квартал; Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування та місцевим органам виконавчої влади, Київській та Севасто­польській міським державним адміністраціям забезпечити що­квартальне інформування населення через засоби масової інфор­мації про об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навко­лишнього природного середовища; екологічно небезпечні аварії та надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, дії, які можуть застосовуватися громадянами для зменшення їх впливу на здоров'я людей та довкілля, а також про заходи, що вживаються для подолання і ліквідації наслідків таких аварій та надзвичайних ситуацій.

По-третє, через звернення громадян до відповідних органів з вимогою про надання інформації. Детальний порядок подан­ня і розгляду запиту про надання екологічної інформації регу­люється статтями 32—36 Закону України «Про екологічну ін­формацію», пунктами 3.2—3.9 Положення про порядок надан­ня екологічної інформації, затвердженого наказом Мінприроди України 18.12.2003р.

У випадку відмови у наданні інформації, наданні неповної, перекрученої інформації громадяни можуть звертатись в суд по захист свого порушеного права, зобов'язувати в примусовому порядку надати інформацію, притягнути через суд винних осіб до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

 

Право на участь у прийнятті екологічно-значимих рішень

Правовими формами цього екологічного права є:

участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів;

участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будів­ництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань (п. «б» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Механізм реалізації такого права визначений Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. (із змінами та доповненнями від 19 червня 1992 р.), згідно з яким обов'язок виносити питання екологічного характеру на референ­дум покладено на ради відповідних рівнів. Громадськість також може ініціювати обговорення екологічно важливих рішень. Прав­да, у нас це буває досить рідко.

Орхуська конвенція вимагає вдосконалити процедури участі громадян у прийнятті екологічних рішень. Зокрема, передбачається залучення громадськості до дозвільної діяльності компетентних ор­ганів у галузі охорони довкілля, до формування екологічних планів і програм, а також захист такого права у суді.

 

Поняття та види екологічних прав громадян

Екологічні права громадян — це закріплена в законі і гарантована правом сукупність юридичних можливостей та засобів, які дозволя­ють задовольняти потреби громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечен­ня екологічної безпеки.

Питання про екологічні права людини і громадянина є цент­ральним у національному й міжнародному екологічному праві. Воно тісно пов'язане з правом на життя та охорону здоров'я насе­лення.

У теорії екологічного права екологічні права громадян за рівнем правового регулювання поділяють на основні та інші. Перші — фундаментальні — закріплені в Конституції України, другі — в за­конах України.

Є й інші класифікації: поділ на галузеві та міжгалузеві еко­логічні права (залежно від суб'єктів реалізації); на еколого-політичні, економічні, соціальні, культурні права (залежно від видів регульованих відносин).

До особливостей системи екологічних прав громадян можна віднести наступне:

По-перше, екологічні права спрямовані на задоволення еко­логічних потреб і забезпечують реалізацію екологічних інтере­сів. Це основна особливість екологічних прав громадян, яка вка­зує на суть, призначення цієї категорії прав.

По-друге, центральною ланкою, основою системи екологіч­них прав є право громадян на безпечне довкілля. Система еко­логічних прав громадян складається на базі цього права. Воно і є метою їх реалізації.

По-третє, пріоритет екологічних прав громадян у загальній системі прав людини і громадянина, в першу чергу пріоритет права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Виходячи з інтересів забезпечення безпеки навколишнього природного се­редовища допускається обмеження низки інших прав, в тому числі і прав природокористування.

По-четверте, забезпечення екологічних прав громадян є цент­ральною і кінцевою метою екологічної політики держави. Вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави в екологіч­ній галузі.

По-п'яте, система екологічних прав громадян України, їх ме­ханізми реалізації перебувають в стадії формування.

Екологічні права, як і будь-які суб'єктивні права особи, охоп­люють низку можливостей (правомочностей). Це, насамперед, можливість активних дій особи, яка поля­гає у задоволенні своїх потреб, реалізації своїх повноважень у сфері екології, перш за все, це можливість користуватися при­датним для проживання середовищем як джерелом і місцем жит­тєзабезпечення людини. Сюди входять також дії, спрямовані на охорону, відновлення довкілля, забезпечення відповідності ста­ну навколишнього природного середовища встановленим еколо­гічним стандартам (наприклад, участь у проведенні громадської екологічної експертизи, у здійсненні громадського екологічного контролю, в обговоренні законодавчих актів). При цьому це зо­всім не означає перетворення права на обов'язок. Екологічні права визначають міру можливої поведінки суб'єкта і від нього са­мого залежить, здійснювати їх чи ні. Крім того, екологічні права включають можливість вимага­ти від інших осіб, у першу чергу держави, належної поведінки, виконання ними обов'язків по охороні, збереженню, відновлен­ню сприятливого стану довкілля, інших дій, які б забезпечили здійснення громадянами наданих їм прав (наприклад, надання їм інформації, що вимагається, здійснення заходів у галузі еко­логічної освіти і виховання тощо), а також дотримання встанов­лених екологічних вимог. Звичайно, в кінцевому рахунку всі ці дії спрямовані на створення нормальних умов для існування, забезпечення екологічної рівноваги, належного стану навколи­шнього природного середовища. Якщо виникають перешкоди в реалізації суб'єктивних прав, зобов'язані особи не виконують поставлених перед ними вимог, то в дію вступає третій елемент суб'єктивного права — можли­вість звернутися до компетентних органів по захист порушено­го права.

Наявність сукупності правових норм про екологічні права гро­мадян дає змогу розглядати їх у об'єктивному значенні, тобто як комплексний міжгалузевий інститут загальної частини екологічно­го права.

Екологічні права громадян розглядаються й в іншому аспекті — як суб'єктивні права, що становлять сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології. За таких умов екологічні права гро­мадян — це персоніфіковані права, які належать кожній фізичній особі.

Слід розмежовувати екологічні права і екологічні інтереси, які не персоніфіковані й тому належать усім громадянам (суспільству). Екологічні права громадян розглядаються як забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених за­конодавством формах надані повноваження в галузі екології. Такі можливості випливають з мети та завдань екологічного законодав­ства. Екологічні інтереси — це природні і соціально зумовлені по­треби осіб у відповідній галузі, які випливають зі змісту норм еко­логічного законодавства. Вони задовольняються в процесі ре­алізації сукупності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних та в процесі забезпечення екологічно­го порядку.

Форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються системою соціально-правових гарантій. Порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судо­вому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Екологічні інтереси задовольняються в процесі реалізації сукуп­ності екологічних заходів: організаційних, технічних, економічних, превентивних та в процесі забезпечення екологічного порядку.

У Загальній декларації прав людини — першому міжнародно-правовому документі, що проголосив основні права та свободи людини, — було виділено право на життя, але прямо нічо­го не говорилося про екологічні права. На це світове співтоварист­во звернуло увагу тільки на початку 70-х років минулого століття. Перший принцип Стокгольмської декларації ООН з навколишнь­ого середовища проголосив, що людина має основне право на «сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дає змогу вести гідне благополучне життя»1.

Більш повно екологічні права людини відображені в Орхуській конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів охорони навколишнього середовища в місті Орхусі (Данія) у червні 1998 р. і ратифікованій Верховною Радою України.

Конвенція проголосила права людини на: сприятливе навко­лишнє середовище; екологічну інформацію; участь у прийнятті екологічних рішень, проведенні екологічної експертизи, розробці екологічних програм, планів, політики, проектів нормативних актів тощо.

В Україні екологічні права належать до конституційних. Стат­тя 50 Конституції України закріпила право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої пору­шенням цього права шкоди. З метою забезпечення цього права кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бу­ти засекречена.

Найбільш повний перелік екологічних прав громадян міститься у Законі України «Про охорону навколишнього природного сере­довища», який уперше закріпив екологічні права та обов'язки гро­мадян як правову категорію. Відповідно до ст. 9 закону кожен гро­мадянин України має право на:

безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середо­
вище (право на екологічну безпеку);

участь в обговоренні та на внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будів­ництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на
стан навколишнього природного середовища, внесення пропози­цій до органів державної влади та місцевого самоврядування, юри­дичних осіб, які беруть участь у прийнятті рішень із цих питань (право на участь в обговоренні проектів екологічно значущих рішень);

участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

здійснення загального і спеціального використання природ­них ресурсів;

об'єднання в громадські природоохоронні формування;

вільний доступ до інформації про стан навколишнього при­родного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за ви­нятком обмежень, встановлених законом (право на екологічну інформацію);

участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва
і реконструкції об'єктів та проведенні громадської екологічної екс­пертизи;

одержання екологічної освіти;

подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, запо­діяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на на­вколишнє природне середовище;

оскарження в судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у по­рядку, передбаченому законом.

Крім цього, екологічний характер мають права, закріплені іншими законами. Так, Основами законодавства України про охо­рону здоров'я (ст. 6) визначається право кожного на охорону здо­ров'я, що передбачає: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя тери­торії й населеного пункту, де він проживає; безпечні й здорові умо­ви праці, навчання, побуту та відпочинку; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включа­ючи наявні і можливі фактори ризику та їх ступінь тощо.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачив (ст. 4) право на безпечні для здоров'я та життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природ­не середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській екс­пертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій із цих питань до відповідних органів та інше.

Закон України «Про екологічну експертизу» конкретизує мож­ливості громадян та їх об'єднань брати участь у проведенні гро­мадської експертизи об'єктів при додержанні встановлених цим за­коном принципів, вимог та правил.

Екологічні права закріплені також у законах України «Про ви­користання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру» та ін.

Право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє се­редовище є основою всієї системи екологічних прав. Поряд з ним ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює перелік інших прав, віднесених до кате­горії екологічних. Даючи їх системну характеристику, зробимо кілька загальних зауважень.

По-перше, окреме зауваження доцільно зробити щодо за­кріпленого в ст. 9 права на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів. Включення його в систему

екологічних прав виходячи з наявності в його змісті екологіч­них пріоритетів є до певної міри умовним. Його зміст надзви­чайно багатогранний і містить велику кількість повноважень громадян, у ньому опосередковано виражені різноманітні по­треби й інтереси (в першу чергу економічні, споживацькі). На нашу думку, слід розрізняти поняття «права громадян у галузі екологічних відносин» і поняття «екологічні права громадян». Права громадян в галузі екологічних відносин охоплюють всі передбачені законодавчими актами у сфері екології права гро­мадян, усі надані їм повноваження, які так чи інакше пов'язані з навколишнім природним середовищем, природними ресурса­ми1. Відповідно, права в галузі природокористування складають самостійну групу прав громадян, які разом з екологічними пра­вами входять до загальної системи прав громадян у галузі еко­логічних відносин.

По-друге, більшість прав, закріплених ст. 9 Закону, мають комплексний характер, базуються на загальних правах, перед­бачених Конституцією та законодавством України і вказують на специфіку їх реалізації в екологічних відносинах. Поряд з основними екологічними інтересами і потребами в них опосер­едковано виражені і ряд інших інтересів громадян. Наприклад, окремі екологічні права діють на межі екологічних і політичних відносин (право на об'єднання в громадські природоохоронні формування, на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишньо­го природного середовища та внесення пропозицій до держав­них та господарських організацій, установ та організацій з цих питань та інші). Механізми їх реалізації відображені, як прави­ло, в загальних законодавчих актах і лише в окремих випадках конкретизовані спеціальними нормативними актами (напри­клад, Положенням про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, затвердженим наказом Мінприроди України 18.12.2003р.2).

По-третє, особливу групу в системі екологічних прав скла­дають права, закріплені в пунктах «б», «в», «є» Закону, які передбачають можливості участі громадян у забезпеченні охоро­ни довкілля, в управлінні цією діяльністю, зачіпають сферу ор­ганізаційних відносин і є основою окремого інституту: «участі громадськості в охороні довкілля» (детальніше вони будуть роз­глянуті в розділі 5).

По-четверте, за юридичним значенням екологічні права мож­на поділити на: а) конституційні; б) інші, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середови­ща». До конституційних прав відноситься право на безпечне для життя і здоров'я довкілля; право на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних вимог; право вільного до­ступу до інформації про стан довкілля та її поширення. Консти­туційне закріплення названих прав вказує на їх важливість, не­порушність і невідчужуваність, хоча і не робить менш значними інші екологічні права. Екологічні права, зафіксовані Конститу­цією України, є життєво важливими і найбільш соціальне зна­чущими для громадян. Реалізація цих прав має першочергове значення не лише для окремого громадянина, а й для всього су­спільства, держави.