Практикум із прикладної селекції плодових і овочевих культур

Гель І.М.

 

 

Практикум із прикладної селекції плодових і овочевих культур

ІІ частина

Плодові, ягідні та горіхоплідні культури

 

Львів 2015

 

ББК 42.3-31 Я73

Г- 32

УДК 631.527(075.8)

 

Автор: к. с.-г. н., доцент кафедри плодоовочівництва, технології зберігання та переробки продукції рослинництва І.М. Гель

 

Рецензенти: О.І. Савіна, доктор с.-г. наук, завідувач кафедри плодоовочівництва і виноградарства ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

М.М. Вислободська, к. с.-г. н., доцент Львівського національного аграрного університету

 

Видається у авторській редакції

 

Рекомендовано до друку методичною радою Львівського національного аграрного університету.

Протокол №1 від 26.01. 2015 р.

 

Гель І.М. Практикум із прикладної селекції плодових і овочевих культур / ІІ частина. Плодові, ягідні та горіхоплідні культури / І.М. Гель. – Львів, 2015. – 324 с.

 

Практикум розроблений відповідно до програми передбаченої навчальним планом, для студентів вищих аграрних навчальних закладів освітньо-кваліфікаційного рівня ”Бакалавр” спеціальності 6.090101 „Плодоовочівництво і виноградарство”. Друга частина практикуму призначена для виконання лабораторних робіт із прикладної селекції з плодовими культурами. В практикумі викладено види плодових культур, як джерело вихідного матеріалу, основні питання організації селекційного процесу, основні апробаційні ознаки плодових культур, які враховуються в селекційній роботі, методологію гібридизації і виведення нових форм, основи моделювання сорту. Практикум ілюстровано світлинами, рисунками, схемами та таблицями, що полегшує сприйняття теоретичного матеріалу.

 

ISBN

© Львівський національний аграрний університет, 2015

Вступ

 

Сорт – основна структурна одиниця в заходах по збільшенню продуктивності сільськогосподарських культур. Високоякісний врожайний сорт – результат кропіткої, тривалої роботи селекціонерів. На сучасному етапі Україна потребує істотної координації в національних селекційних програмах для окремих городніх, плодових і ягідних культур та впровадження новостворених сортів і гібридів у виробництво. Впровадження в селекцію нового цінного матеріалу служить запорукою її успіху. Найважливіше завдання селекціонера – вивчення наявного й використання найпридатнішого вихідного матеріалу для реалізації селекційних програм.

Для реалізації великого потенціалу садівництва у виробництві конкурентоспроможної продукції сучасні спеціалісти повинні мати глибокі знання з генетики, селекції та володіти матеріалом з прикладної селекції плодових, ягідних та овочевих культур.

Практикум допоможе студентам вищих аграрних навчальних закладів освітньо-кваліфікаційного рівня ”Бакалавр” спеціальності 6.090101 „Плодоовочівництво і виноградарство” освоїти програму з прикладної селекції, вивчити основи селекційної роботи з окремими плодовими культурами, опанувати матеріали з апробації, методологію гібридизації та виведення нових форм, основи моделювання сорту, навчитися організовувати селекційну роботу.

 

Розділ 1

РОДИ І ВИДИ ПЛОДОВИХ КУЛЬТУР

Ботанічна класифікація зерняткових культур

Основні види роду Malus Mill.

 

Рід Malus Mill., який належить до підродини яблуневих Pomoidae L. об’єднує понад 30 видів яблуні. Дикі види роду поширені лише в північній півкулі Землі.

 

Родина розанних Rosaceae L.

 

Підродина яблуневих Pomoidae L.

 

Рід яблуня Malus Mill.

 

Яблуня лісова M. silvestris Mill.

Яблуня ягідна M. baccata Borkh.

Яблуня Недзвецького M. niedzvetzkyana Sch.

 

Яблуня Сіверса M. sieversii Roem.

Яблуня сливолиста M. prunifolia Borkh.

Яблуня низька M. pumila Mill.

Яблуня квітчаста M. floribunda Sieb.

Парадизка M. pumila var. paradisiaka Sar.

Дусен M. pumila var. praecox Borkh.

 

Яблуня Саржента M. sargetii Rehd.

Гібридні види

Яблуня східна, або Кавказька M. orientalis Uglitzk.

Яблуня Цумі M. zumi (Mats) Rehd.

Яблуня робуста або ренетка пурпурова M. robusta (Carr) Rehd.

 

Рис. 2. Систематика роду Malus Mill.

Центри походження

ЄВРОПЕЙСЬКІ ВИДИ

 

Яблуня лісова (M. silvestris Mill., 2n=34). У дикому стані росте по всій Європі у лісових масивах. Північна межа ареалу – Карелія, на сході – до Волги, на півдні – до Північного Кавказу. В Сибіру і Середній Азії в природі не зустрічається.

 

 

Рис. 3. Ареал поширення яблуні лісової

 

 

Рис. 4. Дерево яблуні лісової

 

 

 

а

 

б

Рис. 5. Поліморфність ознак (а, б) плодів у яблуні лісової

 

Дерево сягає 7 м. Крона густа і широка, з колючками на стовбурі. Пагони, листя і бруньки без опушення. Плоди до 2 см в діаметрі, хоча зустрічаються форми з більшими плодами. Забарвлення при достиганні жовте з рум’янцем. Смак плодів кисло-терпкий, звідси й народна назва виду – кислиця. Вид зимостійкий, але звичайно не може конкурувати з сибірськими видами. Вважають, що яблуня лісова є родоначальником сортів помірного клімату. Типовим сортом, що веде своє походження від яблуні лісової є Антонівка Звичайна.

Яблуня домашня (M. domestica Borkh, 2n=34, 51, 68). Родоначальниками виду стали M. silvestris L. і М. pumila Mill., і дали величезну кількість культурних форм, понад 10000 сортів. Вид об’єднує всі селекційні та старі місцеві сорти. Більша частина сортів це внутрішньовидові і міжвидові гібриди, а також сорти-клони – відібрані брунькові мутації.

Серед сортів яблуні переважають диплоїди (2n=34), існує велика кількість триплоїдів (2n=51) і тетраплоїдних форм (2n=68). Для триплоїдних форм характерними є слабо виражена періодичність плодоношення, здатність до тривалого зберігання плодів, підвищена стійкість до хвороб, пізньостиглість. Але вони мають високий рівень стерильності плодів (безнасінність), через що їх не використовують в схрещуваннях.

 

СХІДНО-АЗІАТСЬКІ ВИДИ

Яблуня сливолиста, або китайка (M. prunifolia Borkh., 2 n=34, 51, 68). Ареал поширення Північний Китай. Сливолистою назвали через схожість її листя з листками сливи. Існує гіпотеза, що цей вид є міжвидовим гі­бридом між М. pumila та M. baccata. Дерево невисоке, тонке з дрібними, до 20 г, яскраво забарвленими помаранчево-червоними плодами, придатними для переробки. Вино, соки, повидло, джеми та інше надзвичайно високої якості. Вид виключно цінний в програмах селекції на високу зимостійкість.

 

 

 

Рис. 10. Плоди яблуні сливолистої

 

Яблуня ягідна, або сибірка (M. baccata Borkh., 2n=34). Ареал поширення – Південно-східний Сибір і Далекий Схід. Надзвичайно морозостійка (до – 56° С). Росте по берегах річок, в долина, зустрічається на схилах гір. Плоди надзвичайно дрібні до 1 см в діаметрі. Цінна в селекції на морозостійкість.

 

 

Рис. 11. Плоди яблуні ягідної

 

Яблуня Саржента (M. sargetii Rehd., 2n=68). Ареал поширення – Японія і Далекий Схід. Не виділяється якістю плодів, але цінна для селекційних програм на стійкість до основних хвороб яблуні. Імунна до парші і борош­нистої роси.

 

 

Рис. 12. Яблуня Саржента в цвіту

Яблуня квітчаста (M. floribunda Sieb., 2n=34). Поширена в Японії і тільки, як декоративна форма. Росте у вигляді дерева, або куща. Поліморфна за формою і опушенням листя. Плоди дрібні, практично не їстівні. Одна з найчарівніших декоративних яблунь. Носій гену стійкості до парші. Використана в селекційних програмах на створення сортів імунних до цієї хвороби (Прима, Присцилла, Пріам, Ліберті, Макфрі та інші).

 

 

 

Рис. 13. Деревце Malus floribunda Sieb.

 

 

Рис. 14. Цвітіння яблуні Malus floribunda Sieb.

 

 

Рис. 15. Плоди яблуні Malus floribunda Sieb.

 

Гібридні види. Яблуня Цумі (M. zumi (Mats) Rehd.), 2n=34) – складний гібрид між яблунею Зібольда, різновидністю яблуні ягідної і яблунею маньчжурською. Поширена в Японії. Викорис­товується як декоративна культура. Донор стійкості до борошнистої роси.

 

 

 

Рис. 16. Яблуня цумі в цвіту

 

 

Рис. 17. Плоди ранетки пурпурової

 

Яблуня робуста, або ранетка пурпурова (M. robusta (Carr) Rehd., 2n=34) – гібрид між яблунею сливолистою і яблунею ягідною. Поширена в Сибіру і Північному Китаї. Вид високо- морозостійкий і посухостійкий. Має домінантний ген стійкос­ті до борошнистої роси.

 

Основні види роду Pуrus L.

Рід груша Pуrus L. налічує до 60 видів. При спонтанній гібридизації багатьох видів груші і наступному доборі кращих форм протягом віків людством створено понад 5 тис. сортів, які об’єднують у культурний вид груша домашня – Pуrus domestica Medik.

 

Родина розанних Rosaceae L.

 

Підродина яблуневих Pomoidae L.

Рід Pуrus L.

 

Груша лісова P. communis L.

Груша кавказька P. caucasica Fed.

Груша уссурійська P. ussuriensis Maxim.

 

Груша австрійська P. austriaca A.Kerner

Груша лохолиста P. elaеagrifolia Pall.

Груша піщана P. serotina Rehd.

 

Груша шалвійолиста P. salvipolia D.C.

Груша верболиста P. salicifolia Pall.

Груша Вретшнейдера P. bredschneideri Rehd.

Груша снігова P. nivalis Jaeg.

Груша березолиста P. betulifolia Pall.

Груша сирійська P. cyriaca Boiss.

 

 

Рис.18. Систематика роду Pуrus L.

 

Як і у яблуні серед сортів груші відомо диплоїдні форми (2n=34), а також триплоїди (2n=51) і тетраплоїди (2n=68). Сортове розмаїття виникло від спонтанних та цілеспрямованих міжвидових та внутрішньовидових схрещувань, а також брунькових мутацій, явищ поліплоїдії та інших.

Найбільша кількість форм на різних етапах розвитку виду виникла від гібридизації видів груші сірійської, груші верболистої, груші лісової, груші снігової та груші лохолистої. Далекосхідний ареал груші домашньої створений на базі видів груші уссурійської та груші піщаної.

Центри походження

Рід груші відомий лише в північній півкулі. Ареал поширення диких видів – від гір Атласу в північній Африці, Західна Європа, середня і південна (крім Піренейського пів­острова і Британських островів), Мала Азія, Середня Азія, Південний Сибір, Китай, Тайвань, Корейський півострів і Японія.

 

ЄВРОПЕЙСЬКІ ВИДИ

Груша звичайна, лісова (P. communis L., 2n=34). Найбільш поширений вид. Дико росте в Європі. Дерево велике, з високим штамбом, утворює глибоку кореневу систему. До ґрунту невимогливе. Гілки з колючками. Листя велике, еліптичне. Плоди кулясті, або груше-подібні, розмаїтого забарвлення, різних строків достигання.

Груша звичайна – поліморфний вид, вважають, що ряд інших видів виділилися з груші звичайної і адаптувалися до певних регіонів (груша австрійська, груша кавказька та інші).

Груша австрійська ( P. austriaca A.Kerner., 2n=34) – росте дико в Швейцарії, Австрії, Чехії і Словаччині, Угорщині та Румунії. За морфологічними ознаками подібна до груші звичайної. Різниться масою та формою плодів, опушенням пагонів і листя.

Груша шавлійолиста (P. salviofolia D.C.) – зустрічається в західній і південній Європі від Франції і Белігії до Криму. Виділяється слабшим ростом, будовою листя, посухостійкістю.

 

 

Рис.19. Дерево лісової груші в полі

 

 

 

Рис. 20. Гілка з плодом груші лісової

 

Груша снігова (P. nivalis Jaeg., 2n=34) – росте і Південно-східній Європі, зокрема на Балканах, а також зустрічається в Малій Азії, часто створюючи цілі зарослі. Вважають, що цей вид сформувався на Європейському континенті і став одним з родоначальників європейських сортів.

 

 

Рис. 21. Груша снігова

 

Груша снігова менш зимостійка, ніж груша лісова, але посухостійка. Дерево з широкою кроною, гілки короткі, товсті, без колючок. Пагони і листя густо вкриті сріблясто-білим опушенням. Плоди великі, 5 см в діаметрі, жовто-зелені з яскравим рум’янцем, кисло-терпкуваті. М’якоть тверда і в’яжуча, придатна для споживання лише після морозів і першого снігу. Звідси і назва виду.

 

СЕРЕДНЬОАЗІАТСЬКІ ВИДИ

Груша Регеля, або різнолиста (P. regelii Rehd., P. heterophylla Rgl. et Schmalh.). Поширена в Середній Азії на кам’янистих схилах, добре почувається і на вологих ґрунтах долин. Ареал зростання сягає в горах 1200м над рівнем моря. Вид посухостійкий. Переважно зустрічається у вигляді куща, або дерева висотою до 10 м. Листя перисто-розсічені, молоді – опушені, пізніше опушеність втрачається. Для виду характерна гетерофілія. Плоди плескато-округлі, грушоподібні, дрібні до 3 см в діаметрі. Використовується як посухостійка підщепа. Вважається родоначальником середньоазіатських сортів груш.

Груша бухарська (P. bucharica Litv.) Ареал поширення – гірський Таджикистан на висоті 1200-1600м над рівнем моря, на південних схилах Гіссарського хребта, в Західному Тянь-Шані і на Памірі і Алтаї. Ксерофільний вид. Дерево до 15 м висотою. Молоді пагони опушені, листя з пильчастою зубчастістю. Плоди до 5 см в діаметрі, кулясті. М’якоть соковита, в’яжуча, сильно гранульована. Вид – цінна підщепа для місцевих сортів груш.

 

Рис. 25. Ареал поширення груші Регеля

Рис. 26. Груша Регеля: плід і листя.

 

 

Рис. 27. Цвітіння груші Регеля

СХІДНО-АЗІАТСЬКІ ВИДИ

Груша уссурійська (P. ussuriensis Maxim., 2n=34) – найбільш морозостійкий вид. Витримує максимально відоме зниження температури до -56°С. Росте на Далекому Сході, Північному Китаї, Кореї. В Сибіру від Омська до Хабаровська. Росте в долинах рік, на узліссях поодиноко, або групами.

 

 

Рис. 28. Цвітіння груші уссурійської

 

 

Рис. 29. Плодоношення груші уссурійської

 

Дерево з кулястою кроною, поверхневою кореневою системою. Плоди округлі, зелено-жовті, до 3 см в діаметрі. М’якоть груба, в’яжуча, але підчас зберігання ніжна соковита і запашна. В межах виду зустрічаються форми з великими плодами, які культивуються місцевим населенням. Використовується в селекції, як донор морозостійкості.

Груша піщана (P. serotina Rehd. 2 n=34), синонім груша груше листа (P. pyrifolia Burm.) – батьківщина Центральний і Західний Китай.

Дерево до 15 м висотою. Пагони червоно-коричневі. Плоди кулясті, бурі, м’якоть борошниста. Прародичка східно-азіатських сортів груші, плоди у яких великі видовжені, з дуже соковитим і солодким, але грубим м’якушем, який швидко стає борошнистим. Вид стійкий до парші, іржі, бактеріального опіку та інших захворювань, через те в селекційних програмах використовується як донор стійкості до основних хвороб.

 

 

 

Рис. 30. Цвітіння груші піщаної

 

 

 

Рис. 31. Плодоношення груші піщаної

 

Груша березолиста ( P. betulifolia Pall., 2n=34). Поширена в Китаї. Не вимоглива до ґрунтів. Добре росте на сухих, глинистих ґрунтах. Витривала до засолення.

 

 

Рис. 32. Плодоношення груші березолистої

Груша березолиста має глибоку кореневу систему, може рости на галькових кам’янистих ґрунтах, стійка до вітрів. Дерево до 10 м висотою. Молоді пагони опушені, з яскраво-зеленим лопатевим листям. Плоди дрібні до 1,5 см в діаметрі, коричневі, з опадаючою чашечкою.

Груша Бретшнейдера (P. bredschneideri Rehd., 2 n=34). Культурний вид батьківщина якого – Північний Китай, об’єднує багато сортів під назвою "Лі".

 

Рис. 33. Плодоношення груші Бретшнейдера

 

Вважають грушу Бретшнейдера гібридом між грушею піщаною і грушею березолистою. Зустрічається в Середній Азії, в районах Ташкенту і Алма-Ати. Дерево з гладенькими гілками, з пурпурово-бурою корою. Великими квітами до 3 см в діаметрі. Плоди дрібні 3 см, але зустрічаються форми з великими плодами. М’якоть соковита, м’яка.

 

РОДИ І ВИДИ АЙВИ

У виробництві під назвою айва об’єднують представників трьох родів: Cydonia Mill., Chaenomeles Lindi. і Docynia Decne. Всі роди представлені видами, що мають по 2n=34.

 

Родина розанних Rosaceae L.

 

Рід Cydonia Mill

Рід Chaenomeles Lindi

Рід Docynia Decne.

 

Айва звичайна C. oblonga Mill.

Хеномолес японський Ch. Japonica Lindl

Хеномелес катаянський Ch.cathagensis C.K. Schneid.

Хеномелес Маулея (низька айва) Ch. maulei C.K. Schneid.

 

 

Рис. 34. Систематика айви.

 

Рід Cydonia Mill в культурі представлений лише одним видом – айва звичайна, яка має промислове значення. Батьківщина айви звичайної (C. oblonga Mill., 2n=34) – Північний Іран, Закавказзя, Мала Азія. В дикому стані зустрічається в Середній Азії, Північному Кавказі, Криму, на Балканах, в країнах Південної Європи. У складі виду виділяють 5 форм, які різняться формою плодів і морфологічними особливостями в будові рослин.

Рід Chaenomeles Lindi., налічує 4види, батьківщиною яких є Китай і Японія. З роду хеномелес впроваджений в культуру хеномелес японський (Ch. Japonica Lindl., 2n=34.) або, як часто називають ця рослину – айва японська, яку використовують скоріше, як декоративну рослину, хоча плоди цього виду можна споживати. Окремі форми використовують, як купажуючу культуру для збагачення продуктів переробки з яблук та груші вітаміном С, якого міститься в плодах хеномелесу 100-224 мг %.

Рід Docynia Decne. (2n=34), або айва вічнозелена, має декоративне значення.

 

 

 

Рис. 35. Айва звичайна

 

Рис. 36. Цвітіння хеномелесу японського

 

 

 

Рис. 37. Плодоношення хеномелесу

 

 

 

 

Рис. 38. Плоди хеномелесу в розрізі.

 

 

Інші зерняткові

До зерняткових відносять ще декілька родів, які мають менше ви­робниче значення, ніж яблуня, груша та айва, але їх також можна споживати свіжими, і вони є чудовою сировиною для переробки, містять велику кількість біологічно активних речовин.

 

Родина розанних Rosaceae L.

 

Рід Горобина Sorbus L.

Рід Аронія Aroria Pers. (Medic.)

Рід Мушмула Mespilus L.

Рід Глід Crataegus L.

Рід Ірга Amelane-hier Medic.

Горобина звичайна S. aucuparia L.

Аронія Чорно-плідна Ar. Мelano-carpa Eliot

Мушмула кавказька M. germa-nica L.

Cr. аzarolus L.

Ірга кругло-листа A. rotundi-folia Lam.

Cr.orientalis L.

Горобина садова S. domestica L.

Аронія червоно-плідна Ar. arbutifolia Elliot.

Cr. oxya-cantha L.

Ірга коло-систа A. spicata Koch.

Горобина бузинолиста S. sambucifolia Roem.

Cr. san-duinea Pall.

Аронія сливолиста (Ar. prunifolia Rehd.)

Берека S. torminalis L.

 

Рис. 39. Систематика інших зерняткових.

 

Рід Горобина ( Sorbus L.) налічує 84 види і багато міжвидових гібридних форм. Більшість видів – диплоїди (2n=34), біля 20 видів триплоїди (2 n=51) і тетраплоїди (2n=68). Найпоширеніші, які мають певне використання види горобина звичайна, горобина домашня.

 

Горобина звичайна ( S. aucuparia L., 2n=34 ). Високо зимостійкий вид, невибагливий до ґрунтів, тіневитривалий. Ареал величезний, росте по всій Європі і Західному Сибіру. Великого значення, як плодова культура не має, але з плодів можна виготовляти соки, пастилу, варення, джеми, шипучі напої. В результаті селекційної роботи з цим видом отримано ряд сортів: Кубова, Червона, Жовта. Від міжвидових схрещувань сорти Бурка (горобина звичайна х горобина альпійська), міжродових схрещувань – Гранатна (горобина звичайна х великоплідний глід), Лікерна (горобина звичайна х аронія чорноплідна), Рубінова і Красуня (горобина звичайна х груша), Мічурінська Десертна (Лікерна х мушмула).

 

 

 

Рис. 40. Горобина звичайна

 

Горобина домашня, або садова (S. domestica L., 2n=34). Об’єднує культурні форми, обмежено вирощується в Криму і Півдні України в садах і на гірських схилах. Загалом налічують до 30 сортів. Селекційна робота з цією культурою незначна.

Берека, або гологовина (S. torminalis L., 2n=34). Поширена в Західній Європі, зустрічається в Криму і на Балканах.

Плоди до 18 мм, жовтувато-бурі. Рослина тіньо-витривала, дерева сильнорослі, але поступається морозостійкістю горобині звичайній. Легко схрещується з грушею, мушмулою, айвою, іргою, глодом і яблунею, через що цінна для селекційної роботи.

 

а

б

Рис. 41. Горобина S. torminalis L. – берека (гологовина):

а – цвітіння; б – плоди.

 

Горобина арія (S. aria Grantz., 2n=34). Неморозостійкий вид, поширений в Південній Європі і зустрічається на Кавказі. Плоди до 15 мм, борошнисті і прісні на смак. Використовуються для переробки. Цінна для селекції.

 

а

 

б

 

Рис. 42. Горобина арія: а – суцвіття; б – плоди.

 

Аронія (Aroria Medik.) – ендемік Північної Америки. Об’єднує близько 15 видів. Плоди цієї культури надзвичайно цінні, насамперед для лікування гіпертонічної хвороби. Найбільш поширений у культурі вид аронія чорноплідна (Ar. мelanocarpa Elliot., 2n=34). В декоративному садівництві в Україні зустрічаються ще два види – аронія червоноплідна (Ar. arbutifolia Elliot.) і аронія сливолиста (Ar. prunifolia Rehd.)

Перспективна в селекції робота з аронією чорноплідною, з якою провадять аналітичну селекцію в межах виду і міжродові схрещування з горобиною (Sorbus L.) та іншими зернятковими культурами.

 

 

 

Рис. 43. Аронія чорноплідна

 

Мушмула (Mespilus L.) Рід представлений одним видом мушмула звичайна, або кавказька (M. germanica L., 2n=34). Мушмула росте в лісах Кавказу, Криму та Середній Азії, заслуговує на увагу і в нашій країні, оскільки плоди цієї культури є цінною сировиною для кондитерської промисловості.

 

Рис. 44. Мушмула звичайна

 

 

Рис. 45. Мушмула японська – локва

 

 

Крім мушмули кавказької під цією назвою відома інша плодова культура – мушмула японська, або субтропічна (локва), яка відноситься до роду Eriobotria Lindl.

Основними методами селекційної роботи з мушмулою є відбір в природних популяціях а також віддалена гібридизація. Зокрема, мічурінський сорт горобини Лікерна створений шляхом гібридизації горобини звичайної з мушмулою кавказькою.

Ірга ( Amelanehier Medic.) Рід об’єднує 25 видів. Найбільш перспективні види: ірга круглолиста (A. rotundifolia Lam.), ірга канадська (A. canadensis L.), ірга колосиста (A. spicata Koch.), які мають по 2n=68; малоплідна (A. oligocarpa Roem.), рясно-квітуча (A. florida Lindl.), вільхолиста (A. alnifolia Nutt.), утахська (A. utachensis Koehne.) і азіатська (A. asiatica Lam., по 2n=34. В Україні найчастіше зустрічається ірга колосиста. Як садова культура ірга вирощується переважно в північних зонах плодівництва. Дрібні плоди ірги використовують для виготовлення різних продуктів переробки, а також сушать.

Селекційна робота з іргою в Україні практично не ведеться. В Росії існують селекційні програми по доборах з природних популяцій з наступною внутрішньовидовою і міжвидовою гібридизацією, та в США, в межах виду ірги круглолистої, створено культурні сорти для промислового виробництва плодів.

 

 

Рис. 46. Ірга колосиста в цвіту

 

Рис. 47. Плодоношення ірги колосистої

 

 

 

Рис. 48. Деревце ірги канадської в цвіту

 

 

Рис. 49. Плодоношення ірги круглолистої

 

Глід (Crataegus L.). Рід представлений кількома сотнями видів із поліплоїдним рядом від 32 до 72 хромосом. Види глоду в основному вирощуються як декоративні форми, але плоди видів Cr. аzarolus L. і Cr. orientalis L. можна споживати свіжими і переробляти, виготовляючи джеми, варення, киселі, компоти. Квіти, листя як і плоди, можна застосовувати, як лікарську сировину.

В Україні найбільш поширений глід звичайний, або колючий (Cr. oxyacantha L., 2n=32, 34). Росте деревцем, або могутнім кущем, невибагливий до ґрунтових умов. Зимостійкий, світлолюбний і посухостійкий вид. Зустрічається в підліску, ярах, полях. Селекційна робота направлена на створення більш великоплідних форм з високими декоративними властивостями і фармакологічними якостями.

Глід понтійський (Cr. pontica Koch., або Cr. аzarolus L., 2n=68). Дерево, висотою до 10 м, росте на східному Закавказзі, Середній Азії. В межах виду виділяють культурні форми, які вирощуються в садах цього регіону. Для виду характерні великі зеленувато-жовті м’ясисті сильно сплюснуті їстівні плоди.

 

Рис. 50. Плоди глоду звичайного

 

Глід східний (Cr. orientalis Pall., 2n=68). Дерево, або могутній кущ з великими червоно-оранжевими їстівними плодами. Поширений в горах Криму і Кавказу. В цьому регіоні зустрічаються і культурні форми цього виду.

Глід одноматочковий (Cr. monogina Jacg., 2n=32, 34). Дерево, або великий кущ, поліморфний за будовою квітки та будовою деревини. Формує лише одну кісточку. Росте на теренах Східної Європи, в Криму і на Кавказі.

 

 

Рис. 51. Глід одноматочковий

 

Рис. 52. Глід кроваво-червоний

 

Глід криваво-червоний, або сибірський (Cr. sanduinea Pall., 2n=32, 34). Дерево, або кущ, надзвичайно зимостійкий, поліморфний за ознаками квітки і габітусом. Поширений східніше Волги, західному і східному Сибіру та Середній Азії.

 

Систематика роду Prunus L.

Загалом до роду Prunus L. належить за різними джерелами від 35 до 68 видів. Рід Prunus L. ділять на два підроди – EuprunusтаPrunocerasus.

Слива домашня (P. domestica L., 2n=48) належить до підроду Euprunus. За системою М.В. Ковальова та К.Ф. Костіної до цього підроду належать також тернослива, терен, алича, слива китайська, слива уссурійська та ряд інших видів, які мають значно менше виробниче значення, ніж слива домашня. Слива – вид гібридного походження, який є складним поліплоїдом, а власне гексаплоїдом, бо базове число х=8 повторюється в соматичних клітинах шість разів. В дикому стані невідомий зустрічається лише культурі і налічує понад 3000 сортів.

Існує гіпотеза, що слива домашня спонтанний природній міжвидовий гібрид-амфідиплоїд між тереном і аличею. Але є факти, які заперечують участь терену у видоутворенні сливи домашньої. Терен є носієм домінантного гена фіолетового забарвлення плодів, через що всі гібриди в геномах яких є хоча б один ген терену мають фіолетові плоди. Тоді як в аличі і сливи домашньої спостерігається значний поліморфізм за цією ознакою з цілою гамою перехідних форм (від зеленого до червоно-фіолетового) при полігенному контролюванні ознаки забарвлення. Але зрештою це може свідчити не стільки про відсутність генів терену в геномі сливи домашньої, скільки про мутацію цих генів, або прояві одного, або кількох неалельних епістатичних генів.

Сорти сливи домашньої істотно різняться характерними ознаками плоду, що дозволяє розділити їх на декілька груп за типом плоду: ренклоди, угорки, гру­па жовтої яєчної та мірабелі.

 

 

 

Рис. 54. Слива домашня – угорка

 

 

Рис. 55. Слива домашня – типу ренклод

 

Рис. 56. Плоди сливи домашньої – типу жовта яєчна

 

Ренклоди (italіca, або Rein Claude чи Green Gage) – мають округлі, або овальні плоди зеле­ного, або жовтого забарвлення, часто лілові або з румянцем.

Угорки (oeconomica) – різного розміру, овальні, сині, або фіолетово-червоні з сильним восковим нальотом і щільним м’якушем.

Група сортів жовтої яєчної (intermedia) – плоди подовжено-овальної форми, з щільним м’якушем, мають жовте забарвлен­ня м’якуша, шкірка жовта або червона.

В межах виду Prunus domestica L. деякі систематики – виділяють підвид тернослива Prunus domestica ssp. іnsititia L., а інші вважають цю форму окремим видом Prunus іnsititia L (2n=48). Походить із Східної Європи, або Західної Азії і вважається старшою культурою за Prunus domestica L. Ця форма характеризується активним утворенням прикореневої порослі. Як об’єкт селекції подібна до домашньої сливи. В межах цього підвиду є сортотип, для якого характерні дрібні округлі, жовті, солодкі плоди – ці сорти на­зивають мірабелі. Мірабелі часто дико ростуть на гірських схилах Франції, Італії, Швейцарії. За типом плодів мірабель близька до аличі, але за фенотипом дерева – типова слива.

 

 

 

Рис. 57. Плоди сортотипу сливи – мірабель

Терен (P. spinosa L., 2n=32). Вид відноситься до тетраплоїдної групи слив. Біологічна форма – кущ, або невелике деревце. Дико росте на теренах Європи, Закавказзя і Західного Сибіру. Високо зимостійка форма з дрібними терпкими плодами. В садах зустрічаються форми терену з великими плодами. Х.К. Єнікеєв вважає, що ці форми є міжвидовими гібридами між тереном і сливою домашньою, або терносливою. Число хромосом у великоплідного терену дорівнює 40 (16+24=40), але часто зустрічаються форми із 34 і 48 хромосомами. Нормальною плодоносять сорти лише 48 хромосомами.

 

 

 

Рис. 58. Плодоношення терену колючого

 

Терен добре схрещується не тільки з сливою домашньою і терносливою, але також, хоч і важче, з аличею, персиком, абрикосом, вишнею піщаною.

Слива китайська (P. salicina Lindl., 2n=16). Сильноросле дерево, яке в сприятливих умовах сягає до 10 м. Ареал походження Китай та Японія, з якої цей вид був завезений в США. Л. Бербанк на базі цьго виду створив ряд сортів з високими смаковими якостями: Бербанк, Віксон, Изобилие і ряд інших.

 

 

а

 

б

Рис. 59. Плодоношення сливи китайської:

а – червоноплідна форма; б – жовтоплідна форма.

 

Для сортів цього виду характерні великі яскраво-жовті, або червоні високо транспортабельні плоди, скороплідність і врожайність. Недоліком цього виду є низька зимостійкість дерев, раннє цвітіння, сильне осипання плодів, приросла кісточка і сильне ураження попелицею. Через ці недоліки площі під сливою китайською скорочують, надаючи перевагу сливі домашній.

При схрещуванні з морозостійкими видами слив – уссурійською, та вишне-сливами канадською, американською та іншими, а також вишнею піщаною слива китайська дає життєздатні і морозостійкі гібриди. Найбільш морозостійкі сорти отримали від далекосхідної гілки сливи китайської (Маньчжурская красавица, Маньчжурський чорнослив та інші). При міжвидовому схрещуванні з залученням сливи уссурійської отримали найбільш морозостійкі сорти для Далекого Сходу.

 

 

 

Рис. 60. Цвітіння сливи китайської

 

З сливою домашньою китайська слива схрещується важко, гібридне покоління найчастіше буває стерильним і слабо життєздатним. Але комплексні міжвидові схрещування мають великі перспективи, і поєднуючи високі смакові якості, та вишуканість плодів сливи китайської з високою врожайністю, зимостійкістю та стійкістю до патогенів інших видів роду слив можна отримати цікаві і перспективні форми.

 

 

Слива уссурійська (P. ussuriensis Kov.et Kost., 2n=16). Кущ до 7 м висотою. Деякі систематики вважають цю форму різновидом сливи китайської, хоча за М.В. Ковальовим та К.Ф. Костіною це вид пов’язаний із сливою китайською спільним ареалом походження. Ця слива найбільш морозостійка серед представників роду Prunus L., її бруньки здатні витримувати до -56°С. Дикі форми уссурійської сливи невідомі, культурні давно вирощуються в садах Далекого Сходу. Слива уссурійська легко схрещується з 32-хромосомними видами слив.

 

 

 

Рис. 61. Плоди сливи уссурійської