Правові основи забезпечення соціального захисту громадян

З моменту проголошення незалежності Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової та соціальної держави.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Держава взяла на себе посилену відповідальність за певні соціальні групи громадян, які неспроможні повною мірою реалізувати свої конституційні права і свободи через фізичний і матеріальний стан, похилий вік тощо. Це, зокрема, інваліди Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій, ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС та інші.

Захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина є одним з основних завдань прокуратури (стаття 4 Закону України „Про прокуратуру”).

Правовий статус та гарантії соціального захисту окремих категорій громадян, які потребують державної підтримки та допомоги, визначено Законами України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, „Про соціальний захист дітей війни”, „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Слід зазначити, що соціальний захист пільгових категорій громадян – це система гарантованих державою постійних або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів, що забезпечують даній категорії громадян умови для подолання, заміщення, компенсації обмеження життєдіяльності.

Спробуємо розкрити поняття та зміст основних соціальних гарантій зазначених категорій осіб, які потребують державної підтримки та допомоги.

Соціальний захист ветеранів війни

Відповідно до статті 4 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі – Закон) ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно зі статтею 19 Закону громадяни інших держав, що перебували в складі колишнього Союзу РСР, які є ветеранами війни, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну також користуються всіма пільгами і перевагами.

Слід мати на увазі, що перелік держав, яким надавалася допомога за участі військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території затверджений постановою Кабінету Міністрів України „Про організаційні заходи щодо застосування Закону України від 08.02.1994 № 63 „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

До інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків) чи пов’язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з’єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або за участі у бойових діях у мирний час. Основні пільги вказаної категорії громадян передбачено статтею 13 Закону, а саме:

• безплатне забезпечення ліками, лікарськими засобами, імунобіологічними препаратами та виробами медичного призначення за рецептами лікарів;

• позачергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безоплатного забезпечення іншими протезами і протезно-ортопедичними виробами;

• безоплатне позачергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад або одержання замість путівки грошової компенсації;

• 100-процентну знижку плати за користування житлом (квартирної плати) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім’ю);

• 100-процентну знижку плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб у межах середніх норм споживання;

• 100-процентну знижку вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;

• безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів;

• позачергове безплатне проведення капітального ремонту власних жилих будинків і квартир та першочергового поточного ремонту жилих будинків і квартир;

• позачергове обслуговування амбулаторно-поліклінічними закладами, а також позачергової госпіталізації;

• позачергове безплатне встановлення квартирних телефонів і позачергового користування всіма послугами зв’язку, встановлення абонементної плати за користування квартирним телефоном у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів, а для інвалідів Великої Вітчизняної війни та війни з Японією - зі 100-відсотковою знижкою від затверджених тарифів;

• користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких такі особи були прикріплені за попереднім місцем роботи;

• щорічне медичне обстеження і диспансеризації із залученням необхідних спеціалістів;

• позачергове працевлаштування за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи;

• переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємств, установ, організацій;

• виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

• виплату працюючим інвалідам допомоги по тимчасовій непрацездатності до 4 місяців підряд або до 5 місяців протягом календарного року, а також допомоги по державному соціальному страхуванню за весь період перебування в санаторії з урахуванням проїзду туди і назад у разі, коли для лікування не вистачає щорічної і додаткової відпусток;

• надання чергової щорічної відпустки у зручний для таких осіб час, а також додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

• позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а інвалідів І групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - упродовж року.

• отримання допомоги на будівництво індивідуальних жилих будинків, відведення їм у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва;

• отримання позик на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позик на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років, починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва;

• першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків (гаражі, стоянки для транспортних засобів інвалідів війни, які мають медичні показання на забезпечення транспортом, як правило, споруджуються поблизу будинків);

• безплатний проїзд один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), - 50-процентної знижки вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту;

• безплатний проїзд інвалідів III групи один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-процентною знижкою вартості проїзду;

• користування інвалідів війни та осіб, які супроводжують у поїздках інвалідів І групи (не більше одного супроводжуючого) міжміським транспортом у період з 1 жовтня по 15 травня з 50-відсотковою знижкою вартості проїзду без обмеження кількості поїздок;

• позачергове безоплатне забезпечення автомобілем (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем) на термін експлуатації до десяти років (з наступною заміною на новий), виплати компенсації на бензин (пальне), ремонт, технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування (інваліди війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією, за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, безоплатно забезпечуються автомобілем першочергово із числа позачерговиків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України);

• звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються інвалідами війни під гаражі для спеціальних засобів пересування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо) та безплатне надання для цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності;

• позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома; відшкодування у разі неможливості здійснення такого обслуговування закладами соціального захисту населення витрат, пов’язаних з доглядом за інвалідом війни, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством;

• позачергове обслуговування підприємствами, установами, організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;

• виплату до 5 травня щорічної разової грошової допомоги у встановленому законодавствам розмірі.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з’єднань, об’єднань всіх видів і родів військ Збройних сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час.

Учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, перелік їх основних пільг визначено статтею 14 Закону.

Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями „За відвагу”, а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (стаття 11 Закону).

Соціальний захист дітей війни

Відповідно до статті 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” (далі – Закон) дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Законом визнається на державному рівні важкий життєвий шлях наших громадян, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни, та встановлено низку соціальних гарантій на їх підтримку (статті 2, 5, 6, 8 Закону), зокрема:

• безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання;

• 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання;

• стаціонарну медичну допомогу дітей війни, які є інвалідами, в госпіталях ветеранів війни та у військово-медичних закладах охорони здоров’я (госпіталях);

• підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни;

• переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;

• чергову відпустку в зручний для них час, а також додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;

• допомогу по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

• першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;

• безоплатну реєстрацію та легалізацію громадських організацій дітей війни, а також місцевих осередків таких організацій.

Жертви нацистських переслідувань

Статтею 4 Закону України „Про жертви нацистських переслідувань” до числа жертв нацистських переслідувань віднесено:

• колишніх в’язнів концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни;

• осіб, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав;

• дітей, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт;

• дітей партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв’язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням.

До жертв нацистських переслідувань належать також особи, які у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни були насильно вивезені з території інших держав, що після 1944 року увійшли до складу колишнього Союзу РСР, а також особи, які після звільнення з концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання та місць примусових робіт були переселені на територію України.

Згідно зі статтею 6 цього Закону держава забезпечує соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій. Фінансування витрат, пов’язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Соціальний захист ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб

Законом України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист” (далі –Закон) встановлено статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, державної пожежної охорони, служб цивільного захисту, спеціального зв’язку та захисту інформації, а також визначено основні засади державної політики щодо соціального захисту цих громадян та членів їх сімей, гарантії із забезпечення їм гідного життя, активної діяльності, шани та поваги в суспільстві.

Відповідно до статті 5 Закону до зазначених категорій ветеранів належать громадяни України:

• які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;

• інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби чи при виконанні службових обов’язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

• інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України 20 років і більше;

• військові пенсіонери, нагороджені медаллю „Ветеран Збройних Сил СРСР” за законодавством колишнього Союзу РСР;

• які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України.

Перелік основних гарантій соціального захисту указаних категорій громадян визначено статтями 3, 6, 7 Закону, зокрема:

• безоплатне користування закладами охорони здоров’я Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, інших центральних органів виконавчої влади та військових формувань;

• першочергове безоплатне придбання ліків за рецептами лікарів;

• першочергове медичне обстеження, диспансеризацію та госпіталізацію;

• першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безоплатне забезпечення протезами та протезно-ортопедичними виробами;

• переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням з пільговою оплатою вартості путівок;

• першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов;

• безоплатний проїзд і перевезення багажу ними та членами їх сімей при переїзді до вибраного місця проживання після звільнення з військової служби.

Громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Відповідно до статті 9 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

• учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків, коло яких визначено статтею 10 Закону;

• потерпілі від Чорнобильської катастрофи – громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок указаної катастрофи.

Згідно вимог статті 13 Закону державою узято на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язання відшкодувати її за ушкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; втрату годувальника, якщо його смерть пов’язана з Чорнобильською катастрофою; матеріальні витрати, яких зазнали громадяни та їх сім’ї у зв’язку з Чорнобильською катастрофою.

На державу покладаються також зобов’язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

З цією метою статтями 12, 14, 15 Закону визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій, закріплено порядок встановлення причинного зв’язку між захворюванням, пов’язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності зазначеними особами, а також підстави для визначення статусу громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Основні гарантії соціального захисту зазначених категорій громадян встановлено розділами ІІІ – VІІІ Закону, зокрема:

· позачергове забезпечення житловою площею (включаючи сім’ї загиблих або померлих громадян), цільове використання виділених на ці цілі коштів;

· відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва для тих, хто потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, а також для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, будівництва індивідуальних гаражів;

· надання знижки з плати за користування житлом (квартирної плати, плати за утримання будинків), комунальними послугами (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги), телефоном, за проживання у гуртожитку;

· виплату компенсації вартості продуктів харчування;

· безоплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі);

· забезпечення санаторно-курортним лікуванням або виплату відповідної компенсації, дотримання черговості під час розподілу путівок;· безоплатну медичну допомогу, позачергове зубопротезування, наявність випадків стягнення коштів за діагностику або лікування під виглядом благодійних внесків, факти відмови у видачі рецептів на пільгове або безоплатне забезпечення ліками, а також невидачу ліків за такими рецептами;

· вступ поза конкурсом до державних вищих та професійно-технічних навчальних закладів;

· забезпечення студентів з числа потерпілих гуртожитком, підвищеною стипендією, безоплатним харчуванням (грошовою компенсацією);

· переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, використання чергової відпустки у зручний час;

· додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від страхового стажу.

Ветерани праці та інші громадяни похилого віку в Україні

Правовий статус ветеранів праці та інших громадян похилого віку визначені Законом України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” (далі – Закон).

Згідно зі статтею 6 Закону ветеранами праці визнаються громадяни, які працювали на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян, у фізичних осіб, мають стаж роботи 40 років – для чоловіків і 35 років – для жінок і вийшли на пенсію, а також інші категорії осіб.

Громадянами похилого віку визнаються чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року (стаття 10 Закону).

Відповідно до статті 1 Закону ветерани праці та громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, належне соціально-побутове обслуговування та створення умов для підтримання здоров’я і активного довголіття.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані розробляти і здійснювати державні цільові та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.