Практичне заняття №12 надзвичайні ситуації та організація дій для їх усунення

 

Мета роботи: ознайомитись з загальним поняттям “Надзвичайна ситуація”, визначити причини їх виникнення та методи усунення.

План

1.Загальна характеристика надзвичайних ситуацій.

2.Класифікація надзвичайних ситуацій.

3.План підприємств щодо захисту робітників та службовців від надзвичайних ситуацій, запобігання, реагування та ліквідація їх наслідків

 

Теоретичні відомості

Небезпеки сучасного світу мають великі негативні наслідки, що суттєво впливають на економіку, політику, соціальне життя населення цілих регіонів. Залежно від масштабності та тривалості небезпеки оцінюються як надзвичайні ситуації, якщо вони спричинили значну соціально-економічну шкоду, призвели до стресового стану населення і перш за все до людських жертв. В міжнародній термінології частіше всього використовується термін "катастрофа".

Надзвичайна ситуація – це ситуація на об’єкті чи окремій території, що викликана подіями природного, екологічного, технічного, соціального, військового та іншого характеру, що призвела чи може призвести до значної шкоди, порушення нормальної життєдіяльності та загибелі людей. До причин, що спричиняють надзвичайні ситуації відносять аварії, катастрофи, стихійні лиха. Ці поняття ототожнюються, часто плутаються, тому що переплітаються в уяві людей з великим лихом.

Аварія – це пошкодження, вихід з ладу будь-яких механізмів, технологічних ліній, руйнування будівель, мостів, транспортних магістралей та вихід з ладу виробництв. Джерелом аварії можуть бути відсталі технології, застаріле, зношене обладнання, транспортні засоби і інше.

Катастрофа – це злам, переворот, важлива подія, що безповоротно змінює долю. Найвідоміше трактування: катастрофа – це раптове лихо чи велика подія, що спричиняє важкі наслідки для людини, тваринного чи рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Згідно з теорією катастроф будь-яка економічна, екологічна, технічна, соціальна система проходить у своєму розвитку декілька етапів: етап становлення (росту), етап стабільного існування, етап кризи (відмирання, згасання, перебудови). З етапом кризи завершується загибель системи або перехід її у новий, якісно-вищий стан. Руйнування системи залежить від величини дестабілізуючих чин­ників, котрих зазнає система та надійності, добротності цієї системи. Характерними рисами етапу кризи є швидке прискорення процесів, що наближають катастрофу. До відповідного моменту етап кризи системи можна відхилити, але після настання цього моменту катастрофа стає неминучою, а надзвичайна ситуація розвивається дуже швидко.

Таким чином, надзвичайна ситуація це сукупність етапів прояву дестабілізуючих чинників, що порушують нормальне функціонування соціальної системи.

До дестабілізуючих чинників, що призводять до виникнення надзвичайних ситуацій відносять прямі та побічні небезпеки. Якщо предметна діяльність здійснюється в умовах де є загроза вибуху, удару або іншого ушкодження говорять про пряму небезпеку. Побічною загрозою в цих умовах можуть бути недоліки в організації виробничого середовища, неправильні, помилкові дії та непередбачена поведінка або реакція працюючих.

Ще зовсім недавно була думка про те. що технічний прогрес дозволить підвищити стандарти безпеки життєдіяльності людини, захистивши при цьому і довкілля. Але аналіз надзвичайних подій свідчить про те, що з кожним роком зростає число аварій та катас­троф. Кожен рік на землі реєструється понад 5 мільйонів пожеж, у вогні яких гине понад 60000 чоловік, трапляються мільйони дорожньо-транспортних пригод, тисячі великих аварій, сотні корабельних та десятки авіаційних катастроф. На 70–90–ті роки припадає дві третини великих технологічних катастроф XX століття. Якщо у 80–х роках велика катастрофа у світі відбувалася в середньому один раз на п’ять років, то у 90–х роках – двічі на рік. За останні 20 років лише природні катаклізми позбавили життя 3 млн. осіб.

Можна згадати великі катастрофи на Чорнобильській АЕС (1986), вибух на продуктопроводі недалеко від Уфи (1989), забруднення систем водопостачання в Харкові (1995) та інше. Усі згадані лиха об’єднуються поняттям надзвичайної ситуації. Всі надзвичайні ситуації відбуваються на фоні титанічних зусиль за збільшення надійності технічних систем, та використання новітніх засобів захисту людини і навколишнього середовища.

Зростання кількості надзвичайних ситуацій є наслідком загострення суперечностей між людиною і природою. Конфлікти між людиною і природою пояснюються швидким зростанням населення Землі, розширенням масштабів предметної діяльності, різким збільшенням енергоспоживання та інших природних ресурсів. Не досконало пізнавши закони природи, не передбачивши можливі негативні наслідки від реалізації своїх проектів людина почала створювати потужні інженерні комплекси та технічні системи, штучне середовище існування. В технічних системах ризик виникнення надзвичайних ситуацій збільшується внаслідок того, що свідомість, моральний та загальнокультурний розвиток людей відстає від темпів науково-технічного прогресу.

Аналіз розслідування надзвичайних ситуацій дає можливість виділити два джерела небезпек зовнішні та внутрішні. Зовнішні джерела це стан виробничого середовища, технічні засоби, технологічні процеси, санітарно-гігієнічні умови виробничого середовища, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію і безпосередню небезпеку для людини. Внутрішні джерела небезпеки обновлені особистими якостями людини, її помилковими та непередбаченими діями, що пов’язано з соціальними та психологічними властивостями. Соціально-психологічне середовище, незадоволення станом між особистих взаємовідносин (окрім випадків прямої шкоди) впливають на людину через її психологічний стан, через дезорганізацію адаптаційних можливостей і являють собою суб’єктивний аспект небезпек.

Глобальні катастрофи неодноразово відбувалися у геологічному минулому, вони охоплювали цілі континенти і ставили на межу існування не тільки рослинний і тваринний світ, але і всю біосферу. Кліматичні умови під час глобальних катастроф дуже змінювалися. Знижувалася середня температура, змінювалися конфігурації континентів, склад атмосфери та морської води.

До чинників ризику надзвичайної ситуації можна віднести: недосконалу технологію виробничого процесу, недоліки при виконанні проектних робіт: недостатню експертизу проекту, конструктивні недоліки машин; порушення правил технічної експлуатації: недостатність в технологічних процесах та машинах протиаварійних засобів захисту; відсутність професіоналізму, відповідних навичок, знань; недостатню навченість з техніки безпеки: порушення виконавчих, орієнтовних, мотиваційних функцій: недостатність психічних функцій зумовлених шкідливими звичками (алкоголь, наркотики); порушення стану здоров’я, життєвого ритму, а також незадовільні умови праці, побуту, відпочинку та ін.

Отже описані причини є факторами ризику, що окремо чи сукупно являють собою ланки ланцюгової реакції, що запускають механізми аварій або катастроф. Багато аварійних та катастрофічних ситуацій були зумовлені інтелектуальною недостатністю деяких фахівців, відсутністю у них трудової культури, обов’язкової дисциплінованості, акуратності, почуття відповідальності за доручену ділянку робіт.

В розвитку надзвичайної ситуації, незалежно від причин та походження, можна виділити чотири характерні фази: зародження, ініціювання, кульмінацію та затухання.

Загальнодержавна стандартна класифікація надзвичайних ситуацій ще не розроблена, тому за основу існуючої класифікації взято Класифікатор надзвичайних ситуацій, затверджений постановою Кабміну від 15 липня 1998 р. № 1099. Цією постановою встановлено загальні ознаки надзвичайних ситуацій та їх розподіл відповідно до походження аварійних подій, що можуть мати місце на території України.

Відповідно до причин походження подій, Класифікатор на території держави розрізняє чотири класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

1. Надзвичайні ситуації техногенного характеру – це аварії (катастрофи) з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин або раптове руйнування споруд, будівель, інженерних мереж життєзабезпечення, неспровоковані вибухи, пожежі чи їх загроза.

2. Надзвичайні ситуації природного походження – це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, зміна стану повітряного середовища, водних ресурсів, деградація ґрунтів, природні пожежі, інфекційні захворювання людей, масові ураження рослин і тварин хворобами або шкідниками,

3. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру – це протиправні дії терористичного і антиконституційного спрямування є загроза або збройний терористичний напад, захоплення важливих об’єктів, заручників, транспортних засобів, виявлення застарілих боєприпасів чи вибухівки в громадських місцях.

4. Надзвичайні ситуації воєнного характеру – це застосування зброї масового чи звичайного ураження внаслідок чого виникають вторинні чинники загрози для населення і руйнування об’єктів народного господарства.

В Положенні про класифікацію надзвичайних ситуацій наведені деякі визначення та терміни.

Надзвичайна ситуація – це порушення нормальної діяльності людей на об’єкті або території, що спричиняється небезпечною подією, яка призвела або може призвести до загибелі людей та значних матеріальних втрат.

Небезпечне природне явище – це подія природного походження, яка за своєю інтенсивністю і тривалістю може вражати людей, об’єкти економіки та довкілля.

Надзвичайні ситуації природного походження прийнято називати стихійним лихом.

Стихійне лихо – це явище природного походження що створює катастрофічну обстановку, порушує нормальну діяльність населення, руйнує будівлі, споруди, загрожує життю і призводить до загибелі людей, тварин, знищення матеріальних і духовних цінностей.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру це безпосередній результат діяльності людини. Вони можуть виникати внаслідок аварій і катастроф, що відбуваються через недостатню надійність, зношеність технічних систем або через несподівані помилкові діяння людей, викликані некомпетентністю, професійною не відповідністю або злим наміром.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює загрозу для життя і здоров’я людей, призводить до руйнування будівель, споруд або порушення виробничого процесу чи завдає шкоду навколишньому середовищу.

Аварії, що призводять до значних людських жертв називають катастрофами.

Катастрофа – це великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких трагічних наслідків.

Аварії (катастрофи) поділяють на дві категорії. До першої категорії відносяться аварії, що призвели до повної або часткової зупинки виробництва з великими матеріальними збитками, внаслідок яких загинуло п’ять і більше чоловік, або створилася загроза життю і здоров’ю працівників підприємства чи населення, що перебуває поблизу об’єкту, де сталася подія. Сюди відносяться аварії з можливим викидом у навколишнє середовище радіоактивних або сильнодіючих отруйних речовин з розповсюдженням їх за межі території промислових підприємств.

До другої категорії відносяться аварії, внаслідок яких сталися руйнування або пошкодження окремих виробничих споруд, внаслідок яких або загинуло до 5 чоловік, або створилася загроза життю і здоров’ю працівників цеху, дільниці.

З великої кількості надзвичайних ситуацій техногенного характеру найчастіше спостерігаються аварії та катастрофи транспортних засобів, несподівані руйнування будинків, аварії на електрое­нергетичних та комунальних системах життєзабезпечення.

Особливості транспортних аварій зумовило виділення їх в окремий вид надзвичайних ситуацій для систематизації і розробки способів і засобів ведення рятувальних робіт.

В окремий блок аварій виділяється раптове завалювання споруд. Даний тип аварій відбувається не сам по собі, а ініціюється будь-яким іншим чинником: великим скупчення людей, активною виробничою діяльністю, проведенням вибухових або інших ударних дій. Цей вид аварій дуже небезпечний внаслідок його раптового виникнення.

Надзвичайні ситуації подібного типу важко передбачувані, вони наносять значні збитки народному господарству і супроводжуються великими людськими жертвами.

Аварії (катастрофи) на електроенергетичних системах переважно призводять до надзвичайних ситуацій через вторинні наслідки і створення надзвичайно несприятливих умов. До особливо несприятливих наслідків призводять ці аварії у зимову пору року, а також у віддалених чи важкодоступних районах. Особливо характерні такі надзвичайні ситуації у холодні зими через перевантаження енергомереж у зв’язку з додатковими витратами енергії на зігрівання житла.

Аварії на комунальних системах життєзабезпечення переважно відбуваються у містах, де є велике скупчення людей, на промислових підприємствах, що порушує встановлений ритм життєдіяльності. Аварія подібного типу може викликати масовий психоз серед населення з важкими патологічними наслідками.

Аварії на промислових очисних спорудах призводять до великих залпових викидів отруйних, токсичних та просто шкідливих речовин у навколишнє середовище. Даний тип аварій виділяється у окремий вид ще тому, що зумовлює різкий негативний вплив на обслуговуючий персонал та населені пункти.

Надзвичайні ситуації можуть виникати внаслідок гідродинамічних аварій при руйнуванні (прориві) гідротехнічних споруд.

Найважчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, що спричиняють катастрофічні затоплення. Основними уражаючими чинниками катастрофічного затоплення є руйнівна хвиля прориву, водний потік та води, що затоплюють територію. Довготривалі наслідки цього типу аварій пов’язані з залишковими чинниками затоплення – наносами, забрудненням, змивом ґрунту.

Антропогенні екологічні катастрофи спричиняються людиною, її нерозумною діяльністю, що закінчується не тільки аварією, але і значними змінами оточуючого середовища, що призводить відразу або в недалекому майбутньому до патологічних змін в організмі людини.

Усі надзвичайні ситуації екологічного характеру поділяються на 4 групи.

Надзвичайні ситуації 1–ї групи спричиняються катастрофічними змінами ґрунту, надр, ландшафту. При видобуванні корисних копалин чи іншої діяльності людини виникають западини, зсуви, обвали. Хімічна промисловість спричиняє понад нормальну концентрацію важких металів і інших шкідливих речовин в ґрунті. Аграрна діяльність людини викликає інтенсивну деградацію ґрунтів, ерозію, засолення тощо. Захоронення відходів, звалища призводять до забруднення навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації 2–ї групи пов’язані з зміною складу і особливостей атмосфери, призводять до перевищення гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в атмосфері, гранично до­пустимого шуму, виникнення кислотних опадів, до значної зміни прозорості атмосфери та інших чинників.

Надзвичайні ситуації 3–ї групи пов’язані з зміною стану гідросфери. Вони викликають різку нестачу питної води внаслідок виснаження вод або їх забруднення, а також нестачу для господарських, побутових і технологічних потреб, призводять до порушення господарської діяльності та екологічної рівноваги внаслідок забруднення зон внутрішніх морів та світового океану.

Надзвичайні ситуації 4–ї групи пов’язані з зміною стану біосфери і характеризуються зникненням видів тварин, рослин внаслідок зміни умов їх існування, масовою загибеллю тварин та рослин на певній території, різкою зміною здатності атмосфери до відтворення поновлюваних ресурсів.

Отже, до характерних умов виникнення надзвичайних ситуацій відноситься:

о наявність джерела небезпеки (технічні системи з використанням вибухових, легкозаймистих, хімічно-агресивних речовин, радіоактивні, біологічні, токсичні матеріали, гідротехнічні споруди, трубопроводи, транспортні засоби, військова діяльність, будівлі та споруди);

о наявність чинників ризику (звільнення енергії та інших речовин в дозах, що загрожують життю і здоров’ю людей, забруднення навколишнього середовища, помилкові дії людей тощо).

Характер заходів, що спрямовуються для захисту людей від дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій визначається ступенем раптовості події, кількістю людей, що загинули та масштабністю заподіяних економічних збитків.

За класифікаційними ознаками визначається чотири рівні надзвичайних ситуацій – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

До загальнодержавного рівня відносяться надзвичайні ситуації, які розвиваються на території двох та більше областей або загрожують транскордонним перенесенням, а також коли для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують можливості окремої області.

До регіонального рівня відносяться надзвичайні ситуації, коли наслідки їх охоплюють території двох та більше адміністративних районів або загрожують перенесенням на територію суміжної області, а для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси, що перевищують можливості окремого району.

До місцевого рівня відносяться надзвичайні ситуації, які виходять за межі потенційно-небезпечного об’єкта, загрожують навколишньому середовищу, або сусіднім населений пунктам, інженерним спорудам, а для їх ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси, що перевищують можливості потенційно-небезпечного об’єкта,

Потенційно-небезпечний об’єкт – це об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні та біологічні речовини, гідротехнічні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

До об’єктового рівня відносяться надзвичайні ситуації загроза виникнення яких чи розповсюдження їх наслідків обмежується тільки територією об’єкта. Наслідки об’єктових надзвичайних ситуацій ліквідуються за рахунок сил та ресурсів підприємства.

Надзвичайні події, що лежать в основі надзвичайних ситуацій можуть бути класифіковані за: сутністю і характером подій та процесів, що становлять їх основу; характером уражаючих чинників чи джерел небезпеки (теплові, хімічні, радіаційні, біологічні тощо); найважливішими ознаками прояву, місцем виникнення та відомчою належністю; основними причинами виникнення (конструктивні, виробничі, експлуатаційні, погодні тощо); інтенсивністю протікання та масштабами ураження, впливом або характером наслідків (руйнування, зараження, затоплення тощо).

При розслідуванні надзвичайних ситуацій головною ознакою в загальній класифікації є: визначення їх техногенного, природного, екологічного, соціального характеру, систематизація ризик-чинників, джерел дестабілізуючих небезпек за ознаками прояву, подіями та процесами, що мали місце в конкретній аварії або катастрофі.

Серед надзвичайних ситуацій особливе місце займають соціально-політичні конфлікти, криміногенні ситуації із застосуванням сучасних засобів ураження, вплив яких на об’єкти навколишнього середовища та людей можна прирівняти за розмірами до наслідків від стихійних лих або техногенних аварій.

Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру, визначаються чинним законодавством, окремими нормативними і відповідними оперативними та мобілізаційними планами.

Надзвичайні ситуації є явищем багато причинним, раптовим, малопередбачуваним, але, як правило, виникаючим в найслабших ланках технологічних систем чи промислово-господарських споруд, створених людиною. Засухи та повені, озонові діри та кислотні дощі, зростання інтенсивності сонячної активності є відповідною реакцією біосфери на непродуману діяльність людини.

Прогнозування надзвичайних ситуацій – це метод орієнтовного визначення терміну настання стихійного лиха та оцінка стану надійності технічних систем з метою запобігання негативних наслідків аварій та катастроф. В процесі прогнозування оцінюється район, характер та масштаби можливих надзвичайних ситуацій в умовах неповної та ненадійної інформації. Прогнозування надзвичайних ситуацій буває довгостроковим та короткостроковим.

Завдання прогнозування в області безпеки життєдіяльності полягає в тому, щоб орієнтовно визначити час можливого виникнення надзвичайної події. Згідно з прогнозом приймаються оперативні рішення щодо забезпечення безпеки населення.

Коли визначено момент виникнення надзвичайної ситуації, відповідні служби приводять у готовність систему оповіщення населення та систему спостереження і розвідки за вогнищем небезпеки. В дію вводяться спеціальні правила функціонування економіки та суспільного життя аж до визначення надзвичайного положення. Для зменшення негативних наслідків надзвичайних ситуацій нейтралізуються джерела підвищеної небезпеки (АЕС, виробництва токсичних і вибухонебезпечних речовин), припиняються технологічні процеси, здійснюється додаткове зміцнення або демонтаж потенційно небезпечних об’єктів. Приводяться в готовність аварійно-рятувальні служби, а при необхідності завчасно здійснюється часткова евакуація населення.

Для методу прогнозування використовують аналіз та розшифровку аналогічних аварій та катастроф, що мали місце у відповідній місцевості або технічній структурі, щоб вирішити безліч питань і дати більш достовірну відповідь щодо моменту настання надзвичайної ситуації.

В Україні функції забезпечення безпеки життєдіяльності, що спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, передані в компетенцію Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи.

Захист населення – це комплекс організаційних і технічних заходів та засобів, спрямованих на попередження чи максимальне послаблення ступеню негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій на здоров’я людей, об’єкти, технічні системи та природне оточуюче середовище.

Захист населення здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду і ступеню небезпеки можливих надзвичайних ситуацій. Заходи щодо захисту населення проводяться у всіх населених пунктах і охоплюють усе населення України. Розподіл міст і об’єктів за значимістю щодо засобів та заходів захисту здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Основні заходи захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується перш за все підтримки у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення в разі необхідності евакуації населення з зон підвищеного ризику. Захист населення в умовах надзвичайної ситуації залежить від того, наскільки ефективно будуть використовуватися всі наявні засоби захисту (захисні споруди, індивідуальні засоби захисту і ін.).

Заходи забезпечення безпеки населення за ознаками її реалізації поділяють на три групи: завчасна підготовка; диференційований підхід; комплексні заходи.

Завчасна підготовка – це захисні заходи, що здійснюються на території всієї держави. Сюди відносять принцип завчасного накопичення засобів захисту населення від дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій, а також підтримка їх у стані готовності для використання в разі необхідності.

Диференційний підхід – це визначення характеру, об’єму та часу проведення захисних заходів. Характер та об’єм цих заходів встановлюється диференційно, залежно від виду джерела небезпечних та шкідливих чинників, а також конкретних місцевих умов.

Комплексні заходи – це створення безпечних та здорових умов в кожній галузі та сфері діяльності людини. Даний принцип обумовлюється тим, що в умовах техногенного середовища людина може будь-де наражатися на небезпечні та шкідливі чинники, захист від яких повинен входити в комплексні заходи.

Таким чином, основні заходи щодо забезпечення захисту населення у надзвичайних ситуаціях базуються на таких засадах (принципах):

1. Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійне його інформування про наявну небезпеку.

2. Навчання населення вміло застосовувати засоби індивідуального захисту і правильно діяти у надзвичайних ситуаціях.

3. Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.

4. Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.

5. Організація та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах надзвичайної ситуації та вогнищах ураження, створення запасу матеріальних засобів для виконання цих робіт.

6. Профілактичні проти епідеміологічні та санітарно-гігієнічні заходи, санітарна обробка людей, дегазація, дезактивація та дезинфекція матеріальних засобів, одягу та взуття, будівель та споруд.

7. Забезпечення відповідного режиму роботи об’єктів народного господарства та поведінки населення в зонах ризику та вогнищах надзвичайної ситуації.

Планування заходів щодо забезпечення безпеки життєдіяльності на випадок надзвичайної ситуації дозволяє конкретизувати мету і способи діяння за часом, ресурсами та виконавцями. Планування цих заходів базується на аналізі та оцінці людських і матеріальних ресурсів, а також на досягнутому рівні розвитку теорії та практики захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій.

План заходів – це сукупність документів, у яких визначені сили і засоби, порядок і послідовність дій з метою забезпечення захисту населення, виробничих об’єктів, природного середовища від негативного впливу надзвичайної ситуації.

Плани заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності розробляються з урахуванням реальних можливостей і умов конкретної галузі народного господарства, конкретного виробництва з метою завчасної підготовки об’єкта до захисту в надзвичайних умовах і з метою ліквідації негативних наслідків стихійного лиха, виробничих аварій або катастроф, якщо вони будуть мати місце.

Реальність розроблених планів буде залежати від повноти вихідних даних, наявності сил і засобів правильного обліку всіх можливостей об’єкту. Плани об’єкта щодо безпеки життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій розробляють керівники, спеціалісти і штаб цивільної оборони. При розробці заходів, ряд питань узгоджується з відповідними службами і штабом цивільної оборони району або міста. При розробці планів використовують директивні документи Президента, Верховної Ради та Уряду України, а також дані про кількість та особовий склад формувань, що потрібно створити на даному об’єкті, та документи, що характеризують госпо­дарство і населений пункт.

В плані заходів вказуються конкретні показники (види робіт, способи); термін виконання робіт, необхідні ресурси (види, кількість, джерела); функціональні обов’язки осіб, відповідальних за виконання кожного пункту плану; способи контролю за його реалізацією.

Розробка плану відбувається у три етапи у певній послідовності.

Перший етап – підготовчий, протягом якого визначається склад виконавців, доведення до них директив, вказівок і рекомендацій, встановлюється обсяг робіт.

Другий етап – практична робота щодо оформлення документів. У документах плану визначають заходи які потрібно виконати при загрозі виникнення надзвичайної ситуації, стихійного лиха, виробничої аварії, катастрофи і при ліквідації їх негативних наслідків, а також зміст і обсяг робіт, строки виконання ураховуючи конкретні умови і можливості кожного об’єкту. В планах повинні вказуватись роботи, що потребують капітальних затрат і матеріально-технічних засобів. До таких робіт належить будівництво протирадіаційних укриттів, систем зв’язку і оповіщення, придбання спеціальної техніки, автономних джерел електроенергії, необхідної для проведення рятувальних і ін. невідкладних робіт. Ці види робіт повинні здійснюватися у комплексі з іншими економічними заходами, тому їх включають у поточні та перспективні плани об’єктів, де вони будуть забезпечені коштами. У планах заходів висвітлюється питання щодо підвищення стійкості роботи об’єктів залежно від обставин, що можуть скластися.

Фінансування капітальних вкладень на будівництво захисних споруд, складів та інших об’єктів цивільної оборони здійснюється за рахунок об’єктів, з коштів, що виділяються відповідними міністерствами. Планування таких заходів як: підготовка і забезпечення майном формувань, навчання керівного і особового складу формувань і працюючих, організація зв’язку і оповіщення, створення навчально-матеріальної бази та інше, проводиться за рахунок коштів об’єктів.

Третій етап – узгодження розроблених планів зі штабом цивільної оборони району або міста, адміністрацією населеного пункту. Після затвердження планів організується вивчення документів всім керівним складом.

В ході розробки планових заходів передбачається порядок проведення робіт щодо безаварійної зупинки виробництва, організація евакуаційних заходів, та видача засобів індивідуального захисту, порядок та черговість проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, залежно від обставин, що можуть скластися. До плану заходів можуть додаватися довідкові та графічно-текстові матеріали, а також порядок надання донесень в комісію з надзвичайних ситуацій.

План заходів має бути реальним за змістом, коротким за сутністю, економічно обґрунтованим і відображати дійсні можливості техногенно-небезпечного об’єкту. Реальність плану заходів перевіряється в ході систематичних тренувань та навчань, щодо забезпечення безпеки життєдіяльності.

Нижче наводиться приблизна структура і зміст плану для забезпечення життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях.

Після отримання інформації необхідно виконувати всі вказівки тексту інформації сигналу. Нижче наведенні сигнали і варіанти повідомлення про можливі надзвичайні ситуації.

Успіх захисту населення залежить від своєчасного і правильного повідомлення, дисциплінованості і правильної поведінки людей, дотримання рекомендацій і вимог органів цивільної оборони.

Для виживання населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій розробляється комплекс заходів в масштабі держави, головна мета яких уникнути або максимально знизити ураження населення. До комплексу заходів відносяться укриття населення в захисних спорудах, евакуація, розосередження та відселення з районів лиха, медичний, протирадіаційний, протихімічний захист, а також захист від біологічних засобів ураження.

Для виживання в умовах надзвичайних ситуаціях, населення повинно бути добре навчене. Таке навчання здійснюється наскрізно на всіх рівнях підготовки – в школі, технікумах, коледжах, вузах та заняттях цивільної оборони. Кожна людина України повинна знати правила та прийоми захисту, використання засобів індивідуального захисту.

Протирадіаційний, протихімічний та протибактеріологічний захист населення організується з метою розробки та реалізації комплексу засобів щодо попередження та послаблення впливу на населення радіаційних випромінювань, токсичних речовин, СДОР, бактеріологічних засобів, захисту харчових продуктів, складів продовольства, водних джерел. Цей комплекс включає:

о розробку можливих варіантів захисту населення та об’єктів різних галузей народного господарства;

о оцінку обстановки, вибір способів, засобів та режимів захисту, організацію дозиметричного, хімічного та бактеріологічного контролю місцевості і рівня опромінення та зараження персоналу;

о локалізацію негативних наслідків впливу дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій.

Для виживання людей в умовах надзвичайних ситуацій використовують: проведення евакуаційних заходів; укриття людей у захисних спорудах; використання засобів індивідуального захисту; використання засобів медичної профілактики.

Евакуація – це організоване виведення чи вивезення працівників підприємств та організацій, що припиняють або переносять свою діяльність у приміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у виробничій сфері населення.

Евакуації підлягає все населення району, якому загрожує небезпека. Евакуація може мати масовий характер і здійснюватися у стислі строки або поступово залежно від обстановки. Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом. Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, поїзди, автомобілі, пішки). Як правило транспортом вивозять робочі зміни, формування цивільної оборони, дітей, літніх людей, інвалідів і ін.

Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у приміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів сімей, студентів та учнів шкіл організується через підприємство, навчальні заклади. Решта населення здійснює евакуацію через ЖЕКи і будинкоуправління за місцем проживання.

Евакуація здійснюється в разі: загальної аварії на АЕС; всіх видів аварій зі СДОР наслідки яких загрожують життю і здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місцевості; масових лісових і торфових пожеж, які загрожують населеним пунктам; катастрофічних землетрусів та інших географічних та гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

Для підготовки і проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах і на об’єктах народного господарства створюють евакуаційні комісії. Комісія здійснює підрахунок населення, яке підлягає евакуації; можливість населених пунктів приміської зони прийняти і розмістити населення, підрахунок транспортних засобів, розподіл їх за об’єктами евакуації, визначення піших колон та маршрутів, розробку документів про евакуацію населення району, навчального закладу.

У навчальному закладі створюється комісія на чолі з першим проректором. Комісія навчального закладу здійснює підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їх родини; визначає склад піших колон і маршрут їх виходу, організовує забезпечення транспортом, забезпечує зв’язок з районними комісіями евакуації і збірними пунктами та приймальними комісіями у приміській зоні, займається питанням розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Населення про початок та порядок евакуації повідомляється по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт.

Одним з основних засобів захисту населення у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів є укриття людей у захисних спорудах, розташованих за місцем проживання, роботи або навчання.

Захисні споруди – це укриття спеціально призначені для захисту населення від дестабілізуючих чинників надзвичайних ситуацій, від сучасних засобів масового ураження, а також від впливу радіації, отруйних речовин, СДОР, біологічних засобів, деяких аварій і стихійних лих (ураганів, снігових заносів). Ці споруди залежно від захисних властивостей поділяються на сховища та протирадіаційні укриття. Як захисні споруди можуть також використовуватись щілини, галереї, землянки і ін.