Робота з літературними та іншими джерелами

Під час опрацювання джерел студенту необхідно їх конспектувати, зазначаючи повний бібліографічний опис, а якщо записуються фрагменти текстів, - обов'язково вказувати сторінку першоджерела. Це у подальшому полегшить оформлення посилань в роботі. Конспектування доцільно здійснювати в загальному зошиті або ж на окремих аркушах паперу формату А4. Інший спосіб дозволяє, до речі, компонувати матеріал за рубриками. Пізніше це дозволить тематично згру­пувати такі записи, об'єднати їх за хронологією розвитку ідей, за спільністю чи відмінністю висвітлення окремих питань тощо. Техніка оформлення карток проста, але вона дає змогу зекономити час при подальшому оформленні роботи, а також допомагає поступо­во нагромаджувати матеріал для майбутніх досліджень. Наведемо опис найбільш поширеної форми картки.

Звичайний аркуш ділять на чотири частини: у лівому верхньому куті залишають місце для точного бібліографічного запису роботи, яка опра­цьовується; у правому куті коротко зазначають зміст чи вузьку тему, якої стосується запис; ліворуч по всій довжині аркуша залишають поля для власних зауважень, порівнянь тощо; основна площа картки відводиться для конспектування чи виписок. Усі записи роблять з одного боку аркуша. При цитуванні авторський текст беруть у лапки, у кінці зазначають номер сторінки. Якщо ж текст переходить із однієї сторінки на іншу, то нумера­цію сторінок зручно подавати на полях, а в тексті цей перехід позначати двома вертикальними рисками. Зрозуміло, що така методика запису має багато переваг: а) вона дає можливість швидко згрупувати записи, що мають спільну тематику (для цього досить зібрати усі картки, орієнтую­чись на зміст написаного у правому верхньому куті); б) при остаточному оформленні роботи точно фіксується бібліографічний апарат — посилан­ня, цитування (при цьому орієнтуються на лівий верхній кут, де подано вихідні дані роботи, номер сторінки зазначається залежно від записів на по­лях чи в кінці цитати); в) власні позначки на полях дозволяють у процесі роботи над літературою простежити особливості трактування окремих питань і фактів, виявити своє ставлення до них.

Опрацьовуючи таким чином літературу, треба завжди зазначати, які виділення — шрифтом, розрядкою тощо — є в книзі, а які належать тому, хто конспектує. Це треба робити для того, щоб при цитуванні виписок у курсо­вій роботі зауважити, кому належать виділення: авторові цитованого джере­ла (підкр. авт.) чи авторові курсової (підкр. мною (нами). — початкові літери імені та прізвища).

Необхідно зважати на те, що, конспектуючи праці, написані іноземною мовою, не варто їх відразу перекладати. Адже не все із виписаного буде використано у курсовій роботі, та й під час такого перекладу можна при­пуститися помилок, неточностей, для виправлення яких доведеться знову повертатися до оригіналу. Цитуючи перекладені тексти, обов'язково слід зазначати, кому належить переклад — авторові курсової чи науковцям, які наводять інтерпретацію іншомовного фрагмента.

В результаті ознайомлення із змістом публікацій студент повинен мати вичерпне уявлення про стан розробленості проблеми, більш чітко окреслити завдання роботи, а також визначити зміст етапів її написання.

Значне місце під час роботи над темою, пов'язаною з практикою роботи служб діловодства, посідає аналіз різних видів документації, зокрема, організаційно-розпорядчої, планової, звітної, з інформаційного обслуговування тощо.

Слід також висловити окремі зауваги щодо викладу зібраного матеріалу в тексті курсової.

1. Обов'язково потрібно відмежовувати загальновідоме від власних су­джень, результатів самостійної дослідницької роботи.

2. Неприпустимо подавати чужі думки без посилань. У тексті роботи можливі такі застереження: за твердженням... (назвати ім'я та прі­звище, якщо можливо, то й наукове звання); за словами...; на дум­ку...; як відзначає, наголошує...; у такій-то роботі висловлюється думка про те, що ітаке інше.

3. Цитування має бути точним і повним (не можна вилучати ту частину висловлювання, без якої думка спотворюється або стає незрозумілою).

4. Треба знати міру у використанні цитат. Їх надмір у роботі свідчить про те, що автор курсової не здатен самостійно викласти суть питання.

5. Недостатньо розроблені та дискусійні питання варто оцінювати обе­режно. Неприпустимим є категоричне і беззастережне засудження поглядів опонента. Щодо положень, із якими автор курсової не по­годжується, більш прийнятними є такі висловлювання: важко по­годитися з думкою... (назвати ім'я та прізвище, якщо можливо, то й наукове звання); не можна погодитися із поглядами...; це твер­дження викликає заперечення, тому що...; із цим не можна пого­дитися, тому що...; це положення видається не зовсім точним, тому що... і т. п.

У реферативних роботах, як і у роботах дослідницького типу, для повноти розкриття теми необхідно стисло подати історію досліджуваного пи­тання. Матеріал можна викласти по-різному: за формально-хронологіч­ним принципом або, враховуючи хронологічну послідовність, подати ви­світлення досліджуваних фактів у минулому під певним кутом зору. Зрозуміло, що другий спосіб має значні переваги: він дозволяє уникнути одноманітності, повторень, виявить здатність автора курсової узагальню­вати матеріал, зіставляти думки різних авторів. Висвітлюючи ж історію питання за формально-хронологічним принципом, досягти цього важче.

Розкриваючи будь-яку тему, можна повідомити про те, хто вперше звернув увагу на цю проблему, а потім послідовно викласти думки з цього приводу різних науковців.

Кожна курсова робота повинна містити узагальнення. Власне вони і є сенсом наукової роботи, а факти — це, здебільшого, лише матеріал для узагальнень. Не можна визнати задовільною роботу, у якій лише викладе­но погляди вчених та різні наукові положення, подано приклади і факти, але немає узагальнень.

Щоб цього не сталося, студент уже під час опрацювання літератури з певної проблеми повинен на полях конспектів чи виписів робити помітки, які пізніше допоможуть зіставити, об'єднати чи узагальнити матеріал. На­приклад: див. подібні висновки, доведення у праці...; пор. із думкою (вка­зується автор і праця) тощо. Можна також відзначати сумнівні положення знаком питання (?), а найбільш важливі для висвітлення теми курсової — знаком оклику (!).

Кожен розділ, підрозділ і робота в цілому повинні закінчуватися вис­новками, які є наслідком власних міркувань і спостережень.

 

План роботи

Визначення структури курсової роботи та складання її плану передбачає попереднє вивчення значної кількості літературних джерел стосовно обраної теми: монографій українських і зарубіжних авторів, наукових праць, статей, брошур, періодичних видань. Спочатку розробляється попередній план, який конкретизується, деталізується, доповнюється в процесі подальшого вивчення теоретичних і практичних аспектів обраної теми.

План курсової роботи студент складає самостійно і погоджує з науковим керівником, який коректує та затверджує його. План курсової роботи може бути простим або складним, але в обох випадках він повинен охоплювати всі важливі аспекти обраного предмету дослідження.

Структура курсової роботи:

 

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1._______.

1.2._______.

1.3._______.

2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА

2.1._______.

2.2. _______.

2.3.________.

3. СУЧАСНИЙ СТАН ПРЕДМЕТУ ДОСЛІДЖЕННЯ (МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ІСНУЮЧИХ ПРОБЛЕМ)

3.1._______.

3.2.________.

3.3.________.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

У вступі курсової роботи обґрунтовується актуальність теми, рівень її теоретичного і практичного опрацювання, значення для вирішення практичних проблем управління на підприємствах, формулюються мета та предмет дослідження, аргументується вибір об'єкта, а також характеризується структура роботи.

Теоретична частина – основа всієї роботи, оскільки в ній відображається вміння студента використовувати набуті теоретичні знання, працювати з літературою, творчо оцінювати різні теоретичні підходи, точки зору та давати їм аргументовану оцінку.

Аналітична частина демонструє вміння студента виявити позитивні та негативні моменти досліджуваної ним теми, дати власну оцінку теоретичних розробок у конкретній галузі. У цій частині студент може конкретизувати досліджуване ним питання, що буде логічним продовженням його теоретичної частини роботи. Закінчуватись аналітична частина може постановкою проблеми, вирішення якої буде метою третьої частини.

Третя частина курсової роботи передбачає творчий пошук, обґрунтування кращого варіанта вирішення проблемної ситуації, яку, можливо, виявив студент. Студент на основі виявлених недоліків може запропонувати найновіші науково-практичні розробки та напрацювання або нетрадиційні підходи усунення проблеми, можливість адаптації зарубіжного досвіду до практики діяльності українських державних та приватних установ.

Висновки та пропозиції охоплюють короткий опис основних результатів дослідження, можливостей їх впровадження в практику українських підприємств.