Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Ст. 267 ЦК передбачає наслідки спливу позовної давності, встановлюючи у якості загального правила втрату права на задоволення позову.

Разом з тим, із загального правила є винятки, котрі регулюють захист прав кредитора. Вони полягають в тому, що, по-перше, боржник, який виконав зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (тобто, втрата права на судовий захист не означає втрату самого права); по-друге, заява про захист цивільного права або інтересу все одно має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (тобто, саме право на позов не втрачається); по-третє, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (отже, якщо такої заяви не було, суд може винести рішення про захист права, хоча строк позовної давності пропущений); по-четверте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (тобто, остаточне вирішення питання про те, чи має пропуск строку позовної давності правове значення, залежить від суду).

Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Додатковою гарантією прав осіб, чиє цивільне право чи інтерес порушені, є встановлення у ст. 268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Причому цей перелік не має вичерпного характеру, тобто інші випадки можуть бути передбачені в спеціальних законах. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, яке не обмежене в часі. Так, спеціальному захисту підлягають:

- особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом і фізична особа володіє ними довічно (див. коментар до ст. 269 ЦК);

- права вкладників за договором банківського вкладу (депозиту) (див. коментар до ст. 1058 ЦК), що пояснюється тим, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (див. коментар до ст. 633 ЦК);

- відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю передбачені ЦК (див. наприклад, ст.ст. 1162,1166, 1168) та іншими законодавчими актами;

- скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна (див. коментар до ст. 393 ЦК);

— виплата сум за договором страхування, які одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі (див. коментар до ст. 879 ЦК).

 

 

Книга друга

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА

ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Загальні зауваження до Книги другої

Введення книги другої до структури ЦК є не лише суттєвою новелою цивільного законодавства, але й розвитком конституційного положення про пріоритетність людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки серед інших соціальних цінностей (ст. З Конституції України).

Розташування у Цивільному кодексі книги, що містить норми, присвячені особистим немайновим правам фізичних осіб, одразу після загальних положень цивільного права ще раз підкреслює намір України гармонізувати своє законодавство до загальноєвропейських стандартів, основні з яких містяться в Загальній декларації прав людини (1948 р.), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), різних міжнародних договорах, що прийняті Організацією Об'єднаний Націй, Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями. Отже, розширення обсягу норм та виділення особистих немайнових прав із загальних положень про суб'єкти, де вони традиційно містилися раніше, в окрему структурну одиницю, ЦК свідчить про важливість даного виду прав в системі інших цивільних прав.

Варто також звернути увагу на те, що вперше за всю історію національного цивільного законодавства офіційно визнано, що особисті немайнові правовідносини є не лише повноцінним предметом цивільно-правового регулювання нарівні з майновими відносинами, але й мають пріоритет перед останніми, оскільки згадані першими при визначенні предмета цивільно-правового регулювання (див. коментар до ст. 1 ЦК). Це певною мірою ставить крапку в даній суперечці відносно того, чи регулює цивільне право немайнові відносини, чи тільки охороняє у випадку їх порушення. Цивільний кодекс дає однозначну відповідь на це питання: цивільне право і регулює, і охороняє особисті немайнові правовідносини, які входять до його предмета, як частина правового статусу приватної особи.

Позиція Цивільного кодексу стосовно віднесення особистих немайнових прав фізичної особи до предмета цивільно-правового регулювання має не тільки теоретичне, концептуальне значення, але й тягне важливі практичні наслідки. Адже тепер особисті немайнові права, які складають зміст даних правовідносин, відображають не лише можливу реакцію держави на «негативні» дії правопорушника, тобто можуть підлягати захисту у випадку їх порушення, але й у багатьох випадках наділені «позитивним» змістом, тобто передбаченою законом можливістю вчинення певних активних дій для реалізації даного права, поділяються на глави, містять багато істотних нововведень. Зокрема, з'явилися нові глави: глава 1 «Цивільне законодавство України», глава 2 «Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних прав та виконання обов'язків», глава 3 «Захист цивільних прав та інтересів», глава 5 «Фізична особа — підприємець», глава 6 «Опіка та піклування», глава 7 «Загальні положення про юридичну особу», глава 8 «Підприємницькі товариства», глави 9-11 присвячені регулюванню участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах, глава 18 «Визначення та обчислення строків».

Отже, при тлумаченні та застосуванні норм ЦК слід враховувати особливості її структури і не обмежуватися при вирішенні питань реалізації суб'єктивних прав зверненням лише до котрогось з розділів Кодексу, а мати на увазі, що він є законодавчим актом системного характеру. Звідси слідує, що, визначаючи, скажімо, особливості здійснення цивільних прав, треба використовувати не лише положення глави 2 ЦК, але й відповідні норми з розділів «Особи», «Правочини. Представництво», а також норми Книги п'ятої ЦК, котрі регулюють відповідний договір або недоговірні відносини тощо.

 

Глава 20

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 269. Поняття та види особистого немайнового права

Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.

Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.