Спартанський поліс в період архаїки та ранньої класики

План

1. Законодавство Лікурга

2. Герусія, царі та ефори

3. Виховання та суспільне життя у Спарті

4. Власні стосунки серед спартиатів; походження та стан ілотів; особливість соціального стану періеків

Джерела та література

Плутарх. Избранные жизнеописания. Т.1.: Ликург.

Аристотель. Афинская политика: В помощь студенту-историку. М., 2000.

Аристотель. Политика. II. 6.

Тиртей // Античная лирика. М., 1968.

Ксенофонт. Лакедемонская полития // Антология источников по истории, культуре и религии Древней Греции: учебное пособие. /Под ред. В.И. Кузищина. СПб., Алетейя, 2000. С.130-151.

Штолль Г.В. Герои Греции в войне и мире. М., 2000. – С.11-24. Ликург Спартанский.

Печатнова Л.Г. Формирование спартанского государства (VIII-VI вв. до н.э.): учебное пособие. СПб., 1998.

Печатнова Л.Г. История Спарты: период архаики и классики. СПб., 2001.

Андреев Ю.В. Спарта как тип полиса // Античная Греция. Т.1. М., 1983. С.194-216.

Андреев Ю.В. Архаическая Спарта: культура и политика // ВДИ. 1987. № 4. С.72-76.

Андреев Ю.В. Спартанская гинекократия // Женщина в античном мире: Сб.статей. М., Наука, 1995. С.44-62.

Фролов Э.Д. Из предыстории младшей тирании (Столкновение личности и государства в Спарте на рубеже V-IV столетий до н.э.) // ВДИ. 1972. № 2. С.22-41.

Суриков И.Е. Античная Греция: политики в контексте эпохи: архаика и ранняя классика. М., 2005. Гл. IV.

 

Методичні рекомендації

В історії давньої Еллади провідні позиції займали два поліси – Афіни та Спарта. Обидві ці держави зробили значний вклад в становлення и розвиток античної цивілізації. Спарта відрізнялась від більшості грецьких полісів та викликала досить різноманітні оцінки. Ще у давнину за Спартою закріпилась репутація найзагадковішої та найдивнішої держави. Коло міфів и легенд, які склались навколо Спарти ще в античності, в сучасній науці називають «спартанським міражем». Надалі модернізація давньої історії, зазвичай теж супроводжувалась ідеалізацією Спарти. Існує й протилежна концепція – уявлення про тоталітарну Спартанську державу, яка була ворожа по відношенню до людини. Таким чином, головною метою семінарського заняття є відмова від сліпого сприймання на віру результатів міфологізації та спроба виявити історичні реалії.

Дослідження особливостей античного полісу на матеріалі Спарти дає змогу розширити уявлення про різноманітність античного державного устрою. Процес становлення Спартанського полісу припадає на кінець IX – кінець VI ст. до н. е. та здійснюється за рахунок безперервного впливу воєнного фактору. Головною подією цього періоду вважається законодавство Лікурга. Законодавство Лікурга та становлення спартанського державного устрою вивчається перш за все з використанням «Лакедемонської політії» Ксенофонта та біографії Лікурга з «Порівняльних життєписів» Плутарха. Під час заняття студенти будуть вперше використовувати політичну біографію як історичне джерело, що вимагає окремої критики. Надалі біографії Плутарха будуть систематично використовуватись при розгляді тем з історії Греції та Рима. Жанр політичної біографії передбачає особливий підбір та організацію матеріалу. Достовірність та надійність свідчень Плутарха у більшості випадків залежить від джерел, які він використовував. Знайомство з працею Плутарха дозволить звернутися до витоків уявлень про Спарту, які домінують і сьогодні.



Історичність постаті Лікурга тривалий час викликала сумніви, у сучасній науці ця постать визнана багатьма дослідниками, але це не означає, що працю Плутарха слід сприймати як біографію історичної особи. Ім’я Лікурга не зустрічається у творах поетів архаїчної доби (вперше він згадується лише Геродотом). Але Тіртей переказує зміст Великої Ретри – головного законодавчого документа реформи архаїчної доби. Час проведення реформи у Спарті визначається у межах кінця IX–середини VIII ст. до н.е. Заснування ефорату в 754 р. до н. е. знаменувало перемогу поліса над суверенною царською владою.

Давні автори особливу увагу зосереджують на достатньо ефективній спартанській системі суспільного виховання. Завдяки суспільному вихованню і суспільним обідам у Спарті вдалося уніфікувати все життя громадян. Історики також відмічають особливу форму рабства у Спарті та значну кількість рабів. При розгляді цього питання студенти вперше торкаються принципової проблеми античного рабства.

Семінарське заняття № 3

Аристократичні роди у політичному житті Афін

VII–V ст. до н. е.

План

1. Аристократичний рід Алкмеонідів в житті Афін VII–V ст. до н.е.

2. Внутрішні та зовнішні зв’язки афінської аристократії.

3. Афінський аристократ як соціокультурний тип.

4. Кілонова смута та її оцінювання античними авторами.

 

Джерела та література

Геродот. Історії в дев’яти книгах. К., 1993. I. 59-73; VI. 115-136.

Фукидид. История. М.,1999. Книга I. 126-127.

Аристотель. Афинская полития. Глава 1.

Плутарх: Солон.

Пиндар. Седьмая Пифийская ода. // Пиндар, Вакхилид. Оды. Фрагменты. М., 1980.

Антология источников по истории, культуре и религии Древней Греции: учебное пособие. /Под ред. В.И. Кузищина. СПб., Алетейя, 2000. С. 154-169.

Штолль Г.В. Герои Греции в войне и мире. М., 2000. Книга 2. С.50-81.

Зайцев А.И. Заговор Килона // Античный мир. Проблемы истории и культуры. СПб., 1998.

Радциг С.И. Килонова смута в Афинах // ВДИ. 1964. № 3.

Зельин К.К. Борьба политических группировок в Аттике в VI в. до н.э. М., 1964.

Строгецкий В.М. Клисфен и Алкмеониды // ВДИ. 1972. № 2.

Суриков И.Е. Перикл и Алкмеониды // ВДИ. 1997. № 4. С.14-35.

Суриков И.Е. Из истории греческой аристократии позднеархаической и раннеклассической эпох: Род Алкмеонидов в политической жизни Афин VII-V вв. до н.э. М., 2000.

Суриков И.Е. Античная Греция: политики в контексте эпохи: архаика и ранняя классика. М., 2005.

Туманс Х. Еще раз об аристократизме и «буржуазности» Солона // ВДИ. 2007. № 2. 19-39.

Ставнюк В.В. Фемістокл і Афіни: діяльність Фемістокла в контексті еволюції афінського поліса. К. – М., 2004.

Скржинская М.В. Древнегреческие праздники в Элладе и Северном Причерноморье. К., 2009.

 

Методичні рекомендації

Внесок античної цивілізації у розвиток світової політичної теорії та практики неможливо переоцінити. Багато основоположних категорій політичного життя беруть початок з античної Еллади: громадянин, політична свобода, демократія, федералізм та інше. Політика мала у житті греків набагато важливіше значення, ніж у житті сучасної людини. Все життя полісу було наповнене різноманітними формами колективної діяльності, де політика була на першому місці. У всіх сферах життя грецького полісу епохи пізньої архаїки та ранньої класики проявлялось домінування аристократичних родів. Саме представники славетних родів стають першими вождями демосу. В суспільному житті виявили себе аристократичні за походженням, положенням та менталітетом лідери – Солон, Пісістрат, Клісфен, Фемістокл, Перикл, Мільтіад, Аристид, Кімон. Виключно важливе місце посів рід Алкмеонідів. З ранніх аутентичних джерел особливо важливими є історичні праці Геродота та Фукідіда, які створювалися у Греції класичної епохи, а також теоретичні трактати Аристотеля «Політика» і «Афінська політія». Студенти вперше ознайомляться з працею Геродота – умовного «батька історії» – та зможуть оцінити особливості стилю його розповіді, а також доповнити та відкоригувати свідчення Геродота даними більш пізніх авторів.

Для висвітлення теми доцільно опрацювати статті та монографії вчених-антикознавців і зрозуміти сучасні методи дослідження політичного устрою Стародавньої Греції.

 

Семінарське заняття № 4-5

Антична демократія

План

1. Основні етапи розвитку афінської демократії за Аристотелем.

2. Особливості функціонування афінської демократії.

 

Джерела та література

Аристотель. Афинская политика: В помощь студенту-историку. М., 2000.

Аристотель. Афинская полития. Политика.

Псевдо-Ксенофонт. Афинская полития.

Аристофан: Ахарняне. Всадники. Осы. Женщины в народном собрании.

Плутарх: Солон. Фемистокл. Аристид. Кимон. Перикл.

Плутарх. О монархии, демократии и олигархии.

Плутарх. Наставления по управлению государством.

Фукидид. История. VI. 16. 53-59. III. 37- 42; 82. VIII. 65-97. II. 34-46.

Геродот. История. V. 69-73. III. 80-82.

Лисий. Речи. М., 1994. XXI. С.217-221. XXIV. С.286-288.

Демосфен. Речи: В 3-х т. М., 1994, 1996. Т. 1. XXIV. 17-38. 59. 149-151. 192-193. 216; XXIII. 86; XXII. 55; XXI. 45-48; 175-180.223-225; XXV. 15-25; XX. 89-94. Т. 3. VIII. 32-34; XIII. 13-14; X. 4.

Полибий. Всеобщая история. В 3-х т. СПб., 1994-1995. Т. II. Кн. VI. 3.

Афинский закон против тирании // Античная демократия в свидетельствах современников /Л.А. Маринович, Г.А. Кошеленко. М., 1996

Штолль Г.В. Герои Греции в войне и мире. М., 2000. – Солон Афинский. Фемистокл Афинский. Аристид Афинский. Кимон Афинский. Перикл.

Маринович Л.П. Античная и современная демократия: новые подходы. Курс лекций. М, 2001.

Кудрявцева Т.В. Народный суд в демократических Афинах. СПб., 2008.

Андреев Ю.В. Цена свободы и гармонии. Несколько штрихов к портрету греческой цивилизации. СПб., 1998.

Бузескул В.П. История Афинской демократии. СПб., 2003.

Дэвис Дж. К. Демократия и классическая Греция. М., 2004.

Карпюк С.Г. Общество, политика и идеология классических Афин. М., 2003.

Карпюк С.Г. Клисфеновские реформы и их роль в социально-политической борьбе в позднеархаических Афинах // ВДИ. 1986. № 1.

Суриков И.Е. Остракизм в Афинах. М., 2006.

Суриков И.Е. Эволюция религиозного сознания афинян во второй половине V в. до н.э. М., 2002.

Суриков И.Е. Афинский ареопаг в первой половине V в. до н.э. // ВДИ. 1995. № 1. С.23-40.

Суриков И.Е. Политическая борьба в Афинах в начале V в. до н.э. // ВДИ. 2001. № 2.

Родс П. Дж. Кому принадлежала власть в демократических Афинах?// ВДИ. 1998. № 3.

Туманс Х. Рождение Афины. Афинский путь к демократии: от Гомера до Перикла (VIII-V вв. до н.э.). Глава VII. СПб., 2002.

Кудрявцева Т.В. Сикофанты и афинская демократия // ВДИ. 2007. № 2.

Ставнюк В.В. Становлення афінського поліса. К., 2005.

Карпюк С.Г. Общество, политика и идеология классических Афин. М., 2003.

Суриков И.Е. Солнце Эллады: история афинской демократии. М., 2008.

 

Методичні рекомендації

Протягом існування європейської цивілізації покоління за поколінням зверталися до античної демократії, захоплюючись чи засуджуючи її. Лише у другій половині XVIII–XIX ст. перемогли думки про те, що джерелом найвищих досягнень античної цивілізації був демократичних лад. Виник образ афінської демократії як ідеал та попередник сучасного демократичного режиму та демократичної ідеології. 2500 років демократії урочисто відмічали у кінці XX ст. (відлік вівся від реформ Клісфена в Афінах).

Варто з’ясувати феномен саме античної демократії, що складає зміст двох семінарських занять. Сучасні антикознавці відмічають, що в архаїчну епоху у 18 державах виник демократичний режим, а на початку V ст. до нашої ери демократія фіксується як усталений феномен. Особлива роль Афін у дослідженні проблеми в значній мірі визначається станом джерел. Демократія у Афінах не з’явилась у готовому вигляді, вона була результатом складного та довготривалого історичного процесу. Базуючи розгляд теми на розумінні проблем попереднього семінару, треба співставити перше законодавство архаїчної доби, з реформами Клісфена.

При розгляді першоджерел слід враховувати, що лише у промові Перикла (епізод “Історії” Фукідіда) відображено демократичну політичну теорію, а всі найбільш яскраві представники теоретичної думки Афін були супротивниками радикальної демократії та засуджували правління «натовпу». Практично для всіх сучасних дослідників антична демократія є невід’ємною від полісу. Упродовж двох семінарських занять необхідно проаналізувати документальні свідчення з метою зрозуміти сутність першої демократії в історії людства. Особлива увага приділяється «Афінській політії» Аристотеля, яка присвячена афінському державному устрою. Слід звернути увагу на епіграфічні джерела: афінські закони, постанови народного зібрання та інші офіційні документи. Зрозуміло, що тема має “безмежну” бібліографію і треба відмітити дискусійність деяких питань. В межах двох занять слід виокремити головні проблеми, ознайомитися з певними науковими розробками та зробити аргументовані висновки.

Семінарське заняття № 6









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь