Зобов'язальне право. Цивільно-правові договори

Зобов'язальне право - це підгалузь права, сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб.

Цивільні зобов'язання є найбільш поширеним видом цивільно-правових відносин. Зобов'язання складається з суб'єктів, об'єктів і змісту.

У зобов'язанні, як і в будь-якому іншому цивільному правовідношенні, беруть участь не менше двох осіб, які іменуються його суб'єктами. Згідно ст.509 ЦК України суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто сторона, яка має право вимагати від другої сторони виконання якоїсь дії або утримання від неї, і боржник, тобто сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора. Об'єкти зобов'язань - це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовано права та обов'язки суб'єктів. Зміст зобов'язання складають права та обов'язки сторін.

Зобов'язально-правові відносини, як правило, встановлюються на певний, конкретно визначений строк. Підставою виникнення зобов'язання є передбачені законом юридичні факти.

Зобов'язання виникають з таких підстав:

1) за договорами (договірні зобов'язання) та іншими правочннами;

2) безпосередньо з акту цивільного законодавства (акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, рішення суду);

3) настання або ненастання певної події (охорона і рятування суспільного майна від небезпеки, знахідка, скарб, заподіяння шкоди іншій особі). Зобов'язання є правовідносинами, тому вони охороняються засобами примусового характеру, до яких можна віднести так звані загальні міри, що застосовуються у всіх випадках, за винятком тих, що виключені законом, договором або характером встановлених відносин та так звані спеціальні забезпечувальні міри, що застосовуються лише для забезпечення тих зобов'язань, для яких вони безпосередньо встановлені законом або договором.

Останні називаються способами (видами) забезпечення виконання зобов'язань.

Забезпечення виконання зобов'язань - це традиційний інститут цивільного права і відповідно до ст.546 ЦК України може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правовий зв'язок, що існує між суб'єктами зобов'язань, ніколи не може бути довічним. Тобто виникають ситуації, коли права й обов'язки, що пов'язували учасників того чи іншого зобов'язального правовідношення, перестають існувати і, як наслідок, правовий зв'язок між цими учасниками, що існував раніше, також втрачається.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється:

1) якщо виконання проведено належним чином;

2) за домовленістю сторін внаслідок иередання боржником кредиторові відступного (грошей, майна тощо);

3) при зарахуванні зустрічних однорідних вимог;

4) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від зобов'язання;

5) поєднання боржника та кредитора в одній особі;

6) за неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає;

7) зі смертю особи боржника або кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з їх особою;

8) з ліквідацією юридичної особи-боржника чи кредитора.

Договір - одна з центральних категорій цивільного права. Згідно ст.626 ЦК України договір - це домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія. тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотриманням таких умов:

1) законної дії;

2) волевиявлення сторін;

3) дотримання встановленої законом форми договору;

4) право та дієздатності сторін.

Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Класифікація договорів:

- залежно від розподілу обов'язків між сторонами договори поділяються на односторонні та двосторонні. В односторонньому договорі одну сторону наділено лише правом вимоги, а іншу - лише обов'язком задовольнити цю вимогу. У двосторонньому договорі, яких у цивільному праві переважна більшість, обидві сторони наділено взаємними правами та обов'язками. Договори, в яких беруть участь більше ніж дві сторони, шо наділені взаємними правами та обов'язками є багатосторонніми;

- залежно від наявності зустрічного відшкодування договори поділяються на відплатні та безоплатні. До відплатних належать договори, в яких одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування. Договір вважається відплат-ним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з суті договору. Безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено (договір дарування);

- залежно від моменту виникнення договору договори поділяються на реальні та консенсуальні. Реальними є договори, які набувають юридичного значення з моменту фактичного здійснення певних дій. тобто передача контрагенту певного майна, грошей. Консенсуальннми є договори, що набувають сили з моменту досягнення сторонами згоди. Більшість цивільно-правових договорів є консенсуальннми;

- залежно від юридичної спрямованості договори поділяють на основні та попередні. Основними вважають договори, які безпосередньо спрямовані на виникнення прав та обов'язків між учасниками конкретного договору. Ст.635 ЦК України вперше дало визначення поняття попереднього договору. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором:

- залежно від наявності волі осіб на укладання договору договори поділяються на договори, що укладені на користь контрагентів, та договори, що укладені на користь третьої особи. Переважна більшість договорів укладається на користь контрагентів. Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь не контрагента за договором, а третьої особи, яка встановлена або не встановлена законом;

- залежно від способу укладання договори поділяються на взаємопогоджені та приєднання. У взаємопогоджених договорах враховується воля обох контрагентів, а у договорах приєднання в формулюванні умов договору бере участь тільки одна сторона, а інша може або прийняти ці умови в цілому, або ні. Сформульовані цією однією стороною умови вказують у формулярах або інших стандартних формах.

За формою договори можуть бути усними та письмовими. Усна форма договору виконується при здійснені усних домовленостей сторін (усно укладається договір купівлі-продажу рухомої речі).

Письмова форма договору поділяється на:

1) просту письмову форму, яка застосовується у разі укладання договорів між юридігчними особами, між фізичною та юридичною особами, крім договорів, що виконуються під час їх укладення;

2) нотаріально засвідчену письмову форму, яка обов'язкова у випадках, передбачених законом (договір купівлі-продажу житло­вого будинку).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язання відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства настає цивільно-правова відповідальність, лише при наявності певних умов:

1) вини;

2) протиправності дії (бездіяльності):

3) наявності шкоди (майнової, моральної):

4) причинного зв'язку між протиправною дією і шкодою.

Різновидами цивільно-правової відповідальності є: договірна та позадоговірна. Договірна відповідальність настає в разі порушення договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю чи майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було;

1) часткова та солідарна. За часткової відповідальності кожна із зобов'язальних осіб несе відповідальність тільки у своїй частці. За солідарної відповідальності кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них;

2) основна та субсидіарна (додаткова). Субсидіарна відповідальність має місце за наявністю крім основного боржника ще й додаткового. У разі неможливості відшкодування збитків основним боржником до відповідальності притягається додатковий.

Спадкове право