Поняття про кооперацію та кооперативний рух

Білет 1

Поняття про кооперацію та кооперативний рух

Кооперація розглядається, як третій сектор економіки (народного господарства), поряд з приватним (індивідуальним) і державним (централізованим) секторами економіки. У ринковій економіці кооперація виступає в якості «третьої сили» або «третьої альтернативи» приватному і державному виробництва. Кооперація об'єднує в собі економічну діяльність і громадський рух. В основі діяльності кооперації лежать кооперативні принципи, прийняті Міжнародним Кооперативним Альянсом.

Кооперація (лат. cooperatio - співробітництво) - форма організації праці, при якій певна кількість людей спільно бере участь в одному або в різних, але пов'язаних між собою процесах праці, або система, що складається з кооперативів та їх об'єднань, метою якої є сприяння членам кооперації в сфері виробництва, торгівлі і фінансів.

Основні форми кооперації - кредитна кооперація, страхова кооперація, споживча кооперація, виробнича кооперація (маслодільнича кооперація, сільськогосподарська кооперація, будівельна кооперація).

Кооперативний рух є цілеспрямована діяльність - організаційна, правова, господарська, просвітницька, освітня. Конкретним її змістом є пропаганда ідей кооперації, фактичне об'єднання людей, взаємодопомога, встановлення ними солідарної відповідальності, поширення знань серед населення, підвищення її культури, законодавча ініціатива громадян, матеріальне сприяння своєму кооперативу, участь в управлінні його справами т.д. Створення кооперативів, розвиток кооперації - ось безпосередня мета і прямий результат кооперативного руху.

Сам же термін " кооперативний рух " дає поняття про людей, які співпрацюють для досягнення певних соціально-економічних цілей і використовують для цього кооперативні початку.

У кооперативному русі беруть участь робітники, селяни, кустарі і ремісники, рибалки, службовці, дуже часто - домогосподарки, пенсіонери, студенти, іноді - дрібні і середні підприємці. Вони беруть участь у кооперативному русі в якості дійсних або потенційних членів кооперативів.

Спочатку в кооперативному русі люди зазвичай брали участь стихійно, тобто без будь-якого організованого політичного керівництва. А ідейними натхненниками цього руху "знизу" тоді виступали окремі ентузіасти, авторитетні особистості. З часом кооперативному руху стали сприяти професійні спілки, релігійні установи, деякі політичні партії. Заявило про себе як прихильника кооперації і стало чинити на неї свій вплив держава. По суті з цього моменту починається кооперативне будівництво як свідомий процес підготовки необхідних передумов (правових, інформаційних та інших) для організації кооперативів та їх нормального функціонування в масштабі країни, на державному рівні.

Література

1. Вахітов, В. І. Історія споживчої кооперації Росії: Учеб. посіб. - М., 1998.

2. Цивільний кодекс Російської Федерації.

3. Закон Російської Федерації «Про споживчу кооперацію (споживчих товариствах та їх спілках) у Російській Федерації / - М.:«Видавничий будинок Центросоюзу», 2000

4. Конституція Російської Федерації. - М., 1997.

5. Клімов, А.П. Споживча кооперація в системі розвиненого соціалізму. / А.П. Клімов. - М.: Економіка. - 1980.

 

 

Білет 2

Білет 3

Білет 4

Форми об’єднань у споживчій кооперації

Коопера́ція (лат. cooperatio) — це форма організації економічної діяльності людей і організацій, для спільного досягнення загальних цілей або задоволення потреб. Використовується також для позначення характеру економічних та політичних взаємин.

 

Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Організа́ція (від грец. ὄργανον — інструмент) — цільове об'єднання ресурсів для досягнення певної мети.

 

Частіше всього термін вживається для означення соціальної групи, яка розподіляє виконання завдань між учасниками для досягнення певної колективної мети.

 

Організації, створені людиною (людьми), характеризуються наявністю людини як активного ресурсу. Для організацій, створених людиною, характерна наявність функцій управління і планування. Необхідно відзначити, що організація, що входить у більш велику організацію, є для останньої ресурсом. Підприємство — організація для підприємницької діяльності.

 

1. Вахітов, В. І. Історія споживчої кооперації Росії: Учеб. посіб. - М., 1998.

2. Цивільний кодекс Російської Федерації.

3. Закон Російської Федерації «Про споживчу кооперацію (споживчих товариствах та їх спілках) у Російській Федерації / - М.:«Видавничий будинок Центросоюзу», 2000

4. Конституція Російської Федерації. - М., 1997.

5. Клімов, А.П. Споживча кооперація в системі розвиненого соціалізму. / А.П. Клімов. - М.: Економіка. - 1980.

 

Білет 5

Білет 6

Законодавство про кооперації

Закон України Про кооперацію від 10.07.2003 № 1087-IV

Зміст

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Кооперація

Стаття 2. Визначення термінів

Стаття 3. Мета та основні завдання кооперації

Стаття 4. Основні принципи кооперації

Стаття 5. Законодавство про кооперацію

Розділ II КООПЕРАТИВ

Стаття 6. Кооператив

Стаття 7. Порядок створення кооперативу

Стаття 8. Статут кооперативу

Стаття 9. Державна реєстрація кооперативу

Стаття 10. Член кооперативу

Стаття 11. Вступ до кооперативу

Стаття 12. Основні права та обов'язки члена кооперативу

Стаття 13. Припинення членства в кооперативі

Стаття 14. Асоційоване членство в кооперативі

Стаття 15. Вищий орган управління кооперативу

Стаття 16. Виконавчий орган кооперативу

Стаття 17. Спостережна рада кооперативу

Стаття 18. Ревізійна комісія (ревізор) кооперативу

Стаття 19. Майно кооперативу та джерела його формування

Стаття 19-1. Права членів кооперативу на його майно

Стаття 20. Фонди кооперативу

Стаття 21. Паї членів кооперативу

Стаття 22. Земля кооперативу

Стаття 23. Економічні засади діяльності кооперативів

Стаття 24. Ціни і тарифи на продукцію та послуги кооперативів

Стаття 25. Дохід кооперативу та його розподіл

Стаття 26. Кооперативні виплати та виплати на паї

Стаття 27. Майнова відповідальність кооперативу та його членів

Стаття 28. Реорганізація кооперативу

Стаття 29. Ліквідація кооперативу

Розділ III КООПЕРАТИВНЕ ОБ'ЄДНАННЯ

Стаття 30. Кооперативне об'єднання

Стаття 31. Порядок створення кооперативного об'єднання

Стаття 32. Установчий договір кооперативного об'єднання

Стаття 33. Статут кооперативного об'єднання

Розділ IV ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ В КООПЕРАТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Стаття 34. Правове регулювання трудових відносин

Стаття 35. Соціальна підтримка членів кооперативних організацій та найманих працівників

Стаття 36. Охорона праці

Розділ V ДЕРЖАВА І КООПЕРАЦІЯ

Стаття 37. Взаємовідносини між державою і кооперативними організаціями

Стаття 38. Контроль за діяльністю кооперативних організацій

Розділ VI МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ КООПЕРАТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 39. Міжнародні зв'язки кооперативних організацій

Стаття 40. Зовнішньоекономічна діяльність кооперативних організацій

Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 41. Прикінцеві положення

Прикінцеві положення

 

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

 

Білет 7

Білет 9

Білет 10

Білет 11

Білет 12

Білет 13

Білет 14

Білет 15

Міжнародний кооперативний альянс (МКА) та історія його виникнення

 

Наприкінці XIX ст. в кооперативному рухові відбулися кількісні та якісні зміни. Створювалися гуртові товариства, виникали спілки окремих видів кооперації відповідно до адміністративного устрою тієї чи іншої країни. З'явилися перші спілки на національному рівні. Тоді ж виникли перші спонтанні контакти між кооперативними товариствами Великобританії, Франції, Німеччини, Іспанії, Голландії, Бельгії, Данії, Австрії та інших країн. Це були акти солідарності, обміну досвідом кооперативного будівництва, взаємозбагачення кооперативних ідей та принципів діяльності, перші торговельні й економічні зв'язки.

 

Поміж кооператорами різних країн зародилася думка про неодмінну потребу виникнення міжнародної кооперативної організації. Найбільшу ініціативу в створенні міжнародного кооперативного об'єднання виявив англійський кооперативний рух і його керівники. До 1890 р. кооперативний рух Англії і Шотландії набрав масового характеру й досягнув помітних господарських та економічних успіхів. Він об'єднував понад 1 млн. членів, що становило близько 15% населення країни. Англійські та шотландські кооператори наприкінці 80-х років завершили організаційну побудову на національному рівні, утворили Англійське й Шотландське кооперативні гуртові товариства та Кооперативну спілку.

 

Кооператори Великобританії почали шукати виходу на міжнародну арену для того, щоб розширити кооперативну торгівлю, налагодити торговельний обмін з кооперативними організаціями різних країн, розповсюджувати кооперативні ідеї, практику ведення кооперативного господарства, розвивати кооперативне законодавство. До налагодження міжнародних зв'язків кооператорів Великобританії штовхала зростаюча конкуренція з боку торговельного капіталу та приватного капіталу взагалі, а також про­тидія політичних сил у державних органах, які відображали інтереси приватного капіталу. Кооператори Великобританії сподівалися за допомогою міжнародних кооперативних зв'язків розширити свою господарську діяльність. Особливо прагнули розвивати міжнародні контакти члени споживчої кооперації Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччини. Створенню Кооперативного альянсу сприяла й та обставина, що в середині XIX ст. вже існувало чимало норм та інститутів міжнародного права, які регулювали діяльність міжнародних організацій.

 

Деякі керівники кооперативного руху Великобританії й прихильники християнського соціалізму були зацікавлені в створенні міжнародного кооперативного центру для того, щоб поширювати кооперацію та християнську мораль.

 

Ідеї співпраці кооператорів різних країн зародилися ще на початку XIX ст. В 1835 р. в Лондоні було засновано Асоціацію всіх класів і всіх націй, яка ставила перед собою мету пропагувати кооперативні ідеї на міжнародному рівні. Це об'єднання стало першою спробою розвитку співпраці кооператорів різних країн і створення міжнародного кооперативного центру.

 

В 1869 р. на кооперативному конгресі Англійської кооперативної спілки здійснили нову спробу утворити міжнародну кооперативну організацію. Заснували міжнародний комітет для створення міжнародного кооперативного центру. Але цей комітет і асоціація проіснували недовго, тому що кооператори Європи ще не відчували себе готовими до широкої міжнародної співпраці. Тогочасний кооперативний рух ще був роздрібненим, малочисленим і економічно слабким.

 

У 1867 р., в дні Всесвітньої промислової виставки в Парижі, кооператори Англії та Франції спробували скликати перший міжнародний кооперативний конгрес, але уряд Наполеона III це заборонив.

 

У 1886 р., на Британському кооперативному конгресі в Плімуті, представник французьких кооператорів де Буав знову закликав до створення міжнародного кооперативного центру. Він запропонував обрати терміном на три роки Міжнародний комітет кооперації, місцем перебування якого мав стати Манчестер. Цей комітет, на думку де Буава, повинен був налагодити стосунки з усіма центральними кооперативними організаціями в Європі, Австралії, Америці для того, щоб спонукати їх прийняти загальні кооперативні принципи, посилати своїх представників на міжнародні кооперативні конгреси та готувати доповіді про стан справ у кооперації їх країн. В Італії, Німеччині, Франції на національних кооперативних конгресах того часу висувалися ідеї й конкретні пропозиції щодо створення міжнародного кооперативного центру. Але до практичних кроків тоді не перейшли.

 

Перші конкретні заходи в справі міжнародної кооперативної співпраці здійснили керівники англійської кооперації. В 1889 р. Генеральний секретар Кооперативної спілки Великобританії, християнський соціаліст В. Ніл створив ініціативний комітет для організації Міжнародної спілки друзів кооперативного виробництва. Цей комітет звернувся до кооперативних спілок усіх країн із закликом створити міжнародний кооперативний центр із штаб-квартирою в Лондоні. В. Ніл і його прихильники ставили собі за мету створити таку міжнародну кооперативну організацію, яка сприяла б зародженню виробничої кооперації в усіх країнах.

 

У 1892 р. в Лондоні міжнародна конференція друзів кооперативного виробництва, яка розглянула й схвалила проект статуту майбутньої міжнародної спілки, вирішила скликати І конгрес у 1893 р. Конференція створила спеціальний тимчасовий комітет для здійснення підготовчих заходів. По смерті В. Ніла його роботу щодо створення міжнародного центру продовжив один з теоретиків англійської кооперації Генріх Вольф, який пропагував кредитні й сільськогосподарські кооперативи в Великобританії. Він підтримував широкі зв'язки з керівниками цих кооперацій у Франції, Італії, Бельгії та Німеччині. Г. Вольф не погоджувався з ідеями В. Ніла про створення спілок самих лише прибічників принципу участі в прибутках. Очоливши тимчасовий комітет, він звернувся із закликом до кооперативних організацій різних видів, в тому й до споживчих, взяти участь у запланованому міжнародному кооперативному конгресі. Цю ідею підтримали в деяких кооперативах європейських країн. У 1893 р. здійснили спробу скликати конгрес, але на нього прибули мало представників, тому що Кооперативна спілка Великобританії займала негативну позицію стосовно тимчасового комітету, і споживча кооперація проігнорувала цей форум.

 

Лише після домовленості, за спільною ініціативою тимчасового комітету й Кооперативної Спілки Великобританії, 19 серпня 1895 р. в Лондоні було скликано І установчий Міжнародний кооперативний конгрес, у роботі якого взяли участь 207 представників різних кооперативних організацій з Австралії, Австро-Угорщини, Англії, Бельгії, Голландії, Данії,' Італії, Сербії, США, Франції, Швейцарії та спостерігачі з деяких інших країн (Аргентини, Індії, Німеччини, Росії та ін.).

 

Організаційне та ідеологічне керівництво роботою конгресу зосереджувалося в руках представників англійської кооперації, тобто в руках членів лондонського підготовчого підкомітету. З 207 делегатів конгресу 160 представляли англійських кооператорів, що зумовило великий вплив англійських кооперативних принципів на розвиток усього світового кооперативного руху. Після привітання, з першою доповіддю виступив лідер англійських кооператорів Оуен Грінін, який наголосив, що мета Альянсу — це розвиток торговельних зв'язків кооператорів різних країн. О. Грінін запропонував створити в складі Альянсу міжнародне комерційне агентство. Форум підтримав цю пропозицію. Для того щоб під­готувати проект рішення щодо комерційного агентства до наступного конгресу, було створено комісію для вивчення стану справ на місцях. Уже через місяць після першого конгресу англійські кооператори організували в Лондоні виставку зразків товарів, які виробляли або продавали кооперативні організації Англії, Франції, Італії, Данії та інших країн. Експозицію влаштували в приміщенні щорічної виставки англійських виробничих кооперативів. І конгрес обговорив проект Статуту Міжнародного кооперативного альянсу (МКА), якого запропонував тимчасовий комітет. Дебати відбувалися бурхливо й напружено. Конгрес призначив керівним органом до наступного конгресу тимчасовий Центральний комітет у складі 15 осіб. Вирішили запровадити три види членства: індивідуальні, колективні члени та члени-кореспонденти. Визна­чили розміри членських внесків залежно від виду членства. Колективні члени мали право посилати одного делегата і додатково по одному делегатові на кожні 135 фунтів стерлінгів внесків, але не більше 15% вирішальних голосів на конгресі. Організації могли довірити свої голоси одному або декільком делегатам, але один делегат не міг мати більше як 10 голосів. Індивідуальні члени могли мати одного делегата з одним голосом, а члени-кореспонденти могли присилати на конгрес спостерігачів без права голосу, але з правом виступу за згоди конгресу. Таким чином, конгрес ухвалив рішення про створення МКА. Його штаб-швартира розміщувалася в Лондоні. Було узгоджено скликати конгреси раз на три роки. Виникнення Альянсу стало прогресивним явищем у громадському житті того часу. Кооперативний рух включився в сферу міжнародних відносин.

 

ІІ конгрес Міжнародного кооперативного альянсу відбувся 28 жовтня 1896 р. в Парижі. Він прийняв Статут МКА. В цьому документі сформулювали цілі, принципи та методи діяльності Альянсу: форми й порядок зв'язків з національними організаціями, терміни скликання конгресів Альянсу, норми представництва в його центральних органах, розміри членських внесків, характер діяльності Центрального комітету Альянсу та його бюро.

 

ІІ конгрес обрав Центральний комітет у складі 37 осіб і Бюро (адміністрацію) на чолі з директором, затвердив прапор і робочу мову Альянсу, рекомендував оголосити в усіх країнах один день у році днем кооперації. В деяких країнах почали проводити дні й тижні кооперації. Особливо активізувалися такі заходи на початку 20-х років в Англії, Франції й деяких інших країнах задля залучення до кооперативів нових членів. Засобом досягнення поставленої мети були мітинги, вечори, процесії тощо. Успіх таких заходів помітила світова кооперативна громадськість. Це спонукало МКА в квітні 1923 р. ухвалити постанову про Міжнародний день кооперації. Від 1923 р., щорічно в першу суботу липня святкується Міжнародний день кооперації. З часом Міжнародний день кооперації почав проводитися практично в усіх країнах і перетворився на всесвітнє свято кооператорів. У цей день кооператори земної кулі здійснюють різні масові заходи, демонструють свою волю до боротьби за краще життя, демократію й соціальний прогрес, підводять підсумки діяльності кооперативних організацій і визначають завдання їх подальшого розвитку. Кооператори про-пагують свій рух серед населення. В газетах і журналах, на радіо й телебаченні публікуються й передаються матеріали про діяльність кооперації в країні та про міжнародний кооперативий рух, влаштовуються ярмарки, виставки, урочисто відкриваються нові кооперативи, відбуваються посвяти молоді в кооператори, доповіді, лекції, концерти, спортивні змагання, народні гуляння тощо.

 

III конгрес МКА проходив у 1897р. в Делорті (Голландія). Конгрес ухвалив резолюцію, в якій закликав усіх членів МКА організувати в кожній країні зовнішньоторговельні кооперативні об'єднання, які повинні підтримувати зв'язки з бюро (адміністрацією) штаб-квартири Альянсу в Лондоні

 

В 1900 р. в Парижі проходив IV конгрес МКА, на якому відбувся розкол у кооперативному рухові: в ньому виділилися дві течії. Першу очолювали бельгійські кооператори-соціалісти (Е. Ансель, Л. Бертран), другу — представники Німської наукової школи кооперації Франції (Шарль Жід і де Буав). На наступних конгресах суперечка між цими течіями посилювалася, особливо загострилася вона в 1921 р., після X конгресу МКА в Базелі. Тоді було визнано представництво російської Центроспілки в МКА. Конгреси відігравали й відіграють важливу роль у консолідації міжнародного кооперативного руху. Перед першою світовою війною відбулося дев'ять конгресів МКА. В 1914 р., коли почалася перша світова війна, діяльність Альянсу припинилася. Тільки через 8 років, після тривалого підготовчого періоду, в Базелі (Швейцарія) було скликано відомий X конгрес МКА.

 

В 20-30-х роках фашисти Італії, Угорщини, Болгарії, Австрії й Німеччини проводили політику ліквідації кооперативів, якими керували комуністи, соціалісти й безпартійні демократи. Керівництво МКА засудило антикооперативні дії фашистів. Кооператори закликали докерів відмовитися розвантажувати італійські кораблі. Але матеріальний і моральний тиск на режим Муссоліні не мав успіху. Лігу кооператорів Італії методично руйнували фашисти. Якщо в 1921 р. в Італії було 8 тис. кооперативів різних видів, то в 1924р. їх залишилася лише половина, а в 1925р. — близько 1000. 11 листопада 1921 р. було розпущено Національну лігу кооператорів Італії. Протест МКА і 25 національних організацій проти цієї акції ні до чого не привів. Тема боротьби з фашизмом стала домінуючою на XIV конгресі МКА в Лондоні в 1934 р. В 1937 р., на XV конгресі МКА в Парижі, в зв'язку з фашистським путчем в Іспанії Альянс знову розглядав питання про ставлення кооперативного руху до фашизму. МКА звернувся до кооператорів світу із закликом надати матеріальну й моральну підтримку кооператорам Іспанії, іспанському народові. Протягом короткого терміну Національній федерації кооперативів Іспанії було зібрано й перераховано понад 10 тис. фунтів стерлінгів. Міжнародний кооперативний рух у 20-30-х роках вніс великий вклад у боротьбу проти фашизму.

 

Друга світова війна перервала розвиток міжнародних кооперативних зв'язків. Замість 1940 р., черговий конгрес МКА відбувся лише в 1946 р. В повоєнні роки конгреси скликалися регулярно й розглядали різноманітні питання політичного, економічного, господарського, соціального характеру.

 

В жовтні 1972 р. в Варшаві проходив ХХУ конгрес МКА, який ліквідував категорію членів-кореспондентів, запровадив демократичнішу систему сплати членських внесків і представництва. Внаслідок цього кооперативні організації молодих національних держав Азії, Африки та Латинської Америки стали повноправними членами МКА. Вирішили, що засідання конгресу будуть проводитися раз на чотири роки. Вперше в історії Альянсу рішення ухвалювалися не таємним, а відкритим голосуванням.

 

У 1976 р. відбулася ще одна важлива подія з історії МКА: було впроваджено єдине членство для всіх кооперативних організацій-членів. Делегат кожної організації міг мати лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв-внесків. Отже, МКА здійснив важливий крок до розширення демократії в міжнародному кооперативному рухові. 27-30 жовтня 1992 р. в Токіо відбувся XXX конгрес МКА, в якому брала участь і делегація споживчої кооперації України. ХХХІ конгрес вирішили провести в 1995 р. в Англії, в Манчестері. Цей форум присвячуватиметься століттю МКА. \

 

Серед найважливіших питань, що виносилися на обговорення XXX конгресу, був звіт про діяльність МКА. Доповіді з цього питання зробили Президент конгресу Ларс Маркус та директор конгресу Брюс Тордарсон.

 

На форумі обговорили й прийняли новий Статут, структуру МКА, а також Правила, Процедури й Положення МКА. Далі подаємо короткий виклад змісту основних документів, ухвалених XXX конгресом Міжнародного кооперативного Альянсу.

 

Всесвітній кооперативний конгрес може скликатися МКА за участю членів і широкої кооперативної публіки.

 

Час, місце зібрання, порядок денний і методи проведення конгресу вирішує Генеральна Асамблея.

 

Генеральна Асамблея є вищою владою МКА, складається з представників, призначених на відповідну посаду в організації на 4-річний термін, а також з одного представника від кожної Спеціальної організації й Комітету.

 

Генеральна Асамблея збирається переважно кожних 2 роки. Екстраординарні збори Генеральної Асамблеї можуть бути скликані за рішенням Міністерства, або за бажанням 1/5 членів організації, або 1/5 всіх представницьких голосів Генеральної Асамблеї.

 

Всі члени організації повністю підпорядковуються виконанню їх фінансових зобов'язань і мають право одного представницького голосу.

 

Чисельність представників визначається за кількістю внесків від голови служби МКА згідно з правилами, встановленими Генеральною Асамблеєю, за умови, що жоден член організації або група членів організації з однієї країни не повинен мати менше як 20 представницьких голосів, за винятком Президента МКА.

 

Генеральна Асамблея може обирати з-поміж членів представників Аудиту і Контрольного Комітету, які складають не менше трьох і не більше п'яти членів.

 

На розгляд конгресу було подано також доповідь «Кооперативні цінності в світі, що змінюється». В резолюції з цього питання, зокрема, підкреслювалося, що процес перегляду кооперативних вартостей здобув широке визнання серед організацій-членів МКА. Зазначалося, що в основу кооперативної концепції покладено три фундаментальні ціннісні складові: рівність і справедливість, добровільна й взаємна самодопомога, економічний і соціальний прогрес. Наголошувалося також, що підгрунтя кооперації становлять її члени, чиї інтереси й потреби завжди мають відоб­ражатися в завданнях і діяльності кооперативних організацій. Маючи на увазі цей аспект, конгрес визнав, що кооперативи повинні проявляти свої фундаментальні цінності через економічну діяльність для задоволення потреб членів, через демократію участі, розвиток людських ресурсів, соціальну відповідальність, національне й міжнародне співробітництво.

 

З 1921 по 1966 р. діяла Міжнародна кооперативна жіноча гільдія, яка в 1921 р. об'єднала 27 млн. жінок-кооператорів з 20 країн. Ця жіноча кооперативна організація була самостійною й незалежною: вона скликала свої конгреси й мала свої керівні органи. Міжнародна кооперативна жіноча гільдія провела велику роботу щодо підвищення громадського становища жінок, розширення їх освіти, досягнення їх політичної та економічної рівності, поліпшення життя їх родин тощо. Через фінансові труднощі в 1963 р. гільдія зупинила роботу на три роки, а в 1966 р. ввійшла до МКА як Жі­ноча кооперативна консультативна рада (ЖККР), що об'єднує жінок-кооператорів з багатьох країн світу.

 

ЖККР консультувала МКА з проблем жіночого кооперативного руху, провадила освітню й дослідницьку діяльність, встановлювала контакти з жінками-кооператорами та національними жіночими організаціями, вела боротьбу за рівні права жінок та чоловіків в освіті, професійному навчанні, оплаті праці, в висуванні на керівні посади, а також співпрацювала з ООН та її спеціалізованими установами, іншими міжнародними організаціями.

 

В 1974 р. Центральний комітет МКА ухвалив рішення надати представнику Жіночої кооперативної консультативної ради повний статус. Того ж року ЖККР було реорганізовано в Комітет жінок-кооператорів, відтак вона отримала статус допоміжного комітету. Комітет жінок-кооператорів об'єднує представників споживчих, сільськогосподарських, виробничих і житлових кооперативів. Комітет має свій Виконком, який збирається в разі потреби.

 

Головним завданням Комітету жінок-кооператорів є залучення жінок до кооперативного руху. Обмін інформацією між кооперативними організаціями, яку провів Комітет, показав, що жінки почали частіше обіймати відповідальні посади, а кооперативні організації — надавати більше уваги освіті жінок та їх фаховій підготовці. Комітет жінок-кооператорів проводить велику роботу в країнах, що розвиваються.

 

В зв'язку з Міжнародним роком дитини (1979) Комітет жінок-кооператорів виступив ініціатором кампанії «Відро води», метою якої стало будівництво криниць у посушливих районах країн, що розвиваються. В 1980 р. відбулася конференція жінок-кооператорів на тему «Жінки і праця в кооперативному рухові».

 

За час існування МКА перетворився на велику міжнародну організацію. МКА має статус «А» першої категорії в Економічних і Соціальних радах, в ЮНЕСКО та деяких інших міжнародних організаціях.

 

За повоєнний період помітно збільшилися авторитет і вплив МКА на міжнародній арені. Альянс почав активно підтримувати й захищати інтереси широких мас населення, брати участь у заходах, що проводяться ООН та її спеціалізованими органами, підтримувати акції демократичних і миролюбних сил. Розширилися діяльність МКА щодо надання допомоги кооперативам країн, що розвиваються, зросла його роль у розвитку міжнародної спів­праці, міжнародної кооперативної торгівлі, туризму, страхування, захисту прав споживачів тощо. Альянс виступив організатором деяких заходів, спрямованих на залучення до кооперативного руху жінок і молоді. Серйозну увагу МКА надає проблемам кооперативної демократії,"зміцненню єдності лав міжнародного кооперативного руху. Щораз більшого значення для МКА набирає проблема захисту кооператорів від натиску монополій, які настирливо втручаються в традиційні сфери діяльності кооперативів. Глибокі зміни, що відбулися в економічному й суспільному житті, спричинили постання проблеми кооперативної демократії, яка глибоко хвилює мільйонні маси людей. Рівень розвитку кооперативної демократії залежить від рівня розвитку демократії в тій чи іншій країні.

 

Проблема залучення молоді до кооперації є однією з актуальних у міжнародному кооперативному рухові. Цій темі МКА надає велику увагу.

 

Раніше при МКА діяли Міжнародна федерація молодих кооператорів і робоча група «Молодь і кооперація». Але ці організації існували недовго. Починаючи від 1969 р., МКА проводить міжнародні конференції молоді, на яких обговорюються проблеми, пов'язані з членством і працею молоді в кооперативах, а також питання щодо ознайомлення молоді з кооперативними принципами, залучення молодих кооперативних спеціалістів до участі в наданні допомоги кооперативам країн, що розвиваються. МКА ухвалив декілька резолюцій з проблем залучення молоді до кооперації. Важливого значення набирає кооперативне співробіт­ництво Альянсу й національних кооперативних організацій з Всесвітньою федерацією демократичної молоді та Міжнародною спілкою студентів, з молодіжними комісіями й відділами ЮНЕСКО та МОП.

 

Білет 16

Білет 17

Білет 18

Білет 19

Білет 20

Білет 21

Білет 22

Білет 23

Білет 24

Білет 25.

Білет 26

Білет 27

Білет 28

Білет 29

Білет 30

Білет 31

Білет 35

Споживча кооперація України в етапі переходу від планово-адміністративної системи до ринкової

По-різному тлумачаться й та економіка, економічна система або спосіб виробництва, від яких слід переходити до іншої економіки, системи тощо. Переважна більшість авторів називає її адміністративно-командною системою, окремі – плановою економікою, соціалістичним устроєм, базисом, що ґрунтується на позаекономічній залежності. Оскільки сутністю перехідного періоду є докорінна трансформація економічної системи, то існує необхідність з'ясування, з одного боку, типу економічної системи, яка розвиватиметься після перехідного періоду, з іншого – економіки, яка існувала в колишньому СРСР. Найпоширенішою її характеристикою була адміністративно-командна система. Проте ця назва характеризує лише один із важливих елементів економічної системи – її господарський механізм або управлінський аспект. Визначально-синтезуючим аспектом при характеристиці типу економічної системи є тип економічної власності, передусім власності на засоби виробництва. В колишньому СРСР 92% власності було зосереджено в руках держави, тому невід'ємною провідною рисою такої системи і складовою частиною поняття, що відображає тип цієї системи, є термін «державний». Державна власність (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, об'єкти інтелектуальної власності, частку національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет тощо) різна за своєю соціально-економічною сутністю. Це залежить, по-перше, від типу управління цією власністю, по-друге, від того, хто привласнює основні результати праці, створені працівниками державних підприємств, по третє, від характеру самої праці (здійснюється вона методами економічного чи позаекономічного примусу, є індивідуальною чи колективною тощо), по-четверте, від характеру влади (економічної політичної), оскільки власність і влада діалектичне взаємопов'язані між собою. Управління виробництвом і власністю в колишньому СРСР мало адміністративно-командний характер, тобто кожному регіону, республіці, галузі, підприємству директивно доводили з єдиного центру показники господарської діяльності, виділяли обсяги ресурсів і фонду заробітної плати, визначалася номенклатура продукції, споживачам внаслідок цього нав'язувалися значною мірою неякісні товари і послуги. Все це формувало затратний характер економіки, низьку ефективність виробництва (за рівнем виробництва ВВП на душу населення СРСР відставав від розвинутих країн світу майже в 10 разів). Адміністративно-командна система управління поширювалася на сільське господарство, споживчу кооперацію. Господарський розрахунок був формальним, виробництво здійснювалося заради виробництва, відчутний був товарний дефіцит. Власником виробленої на підприємствах продукції була держава, оскільки і самі підприємства, і власність на засоби виробництва знаходилися в її руках. При цьому проголошувалося існування загальнонародної власності. Насправді персоніфікатором державної власності була правляча еліта. Значна частина створеного національного доходу (до 40%) витрачалася на військові цілі, про що свідчила низька частка особистого споживання в національному доході. Так, якщо в 1908 вона становила 54,8%, у 1928 – 58,1%, то у 1988 – 40,1%. За рівнем особистого споживання в розрахунку на душу населення СРСР посідав 77 місце в світі. Водночас справедливішою була система освіти (в т. ч. вищої – до вузів щорічно вступали 75% дітей робітників і селян), охорони здоров'я (внаслідок безплатного характеру медичних послуг), культури, відпочинку, надання житла, хоча правляча еліта отримувала такі послуги набагато вищої якості. Соціалістичним за змістом була реалізація права на працю, яка мала здебільшого колективний характер. При оплаті робочої сили домінувала зрівнялівка на досить низькому рівні. Щодо певного виду примусу, то на різних етапах існування СРСР переважав економічний або позаекономічний примус до праці. Так, до сталінського періоду переважав економічний примус, що супроводжувався безробіттям. В період сталінського режиму майже 12 млн. осіб були здебільшого політв'язнями і виконували рабську за характером працю в таборах. Приблизно 35 млн. селян були примусово прив'язані до колгоспів і радгоспів, що значною мірою відповідало феодальному типу залежності й праці. Лише в останні два-три десятиріччя існування СРСР праця набула характеру економічного примусу. Оскільки власність була майже тотально одержавлена і перебувала насамперед у руках бюрократичної еліти, то відповідною була й політична влада. Таким чином, в економічній системі колишнього СРСР, з погляду визначального критерію, поєднувалися елементи одержавленого бюрократично-елітарного соціалізму, капіталізму (одна з рис якого – існування нелегальної економіки як складової частини тіньової економіки), феодалізму, рабовласницького та справді соціалістичного устрою. Таке поєднання тривало упродовж майже чотирьох десятиліть, тобто більшого періоду існування СРСР після політики непу, під час якої значно посилилися процеси капіталізації е