Сутність довгострокових активів, їх класифікація та оцінка

 

Для забезпечення діяльності кожного підприємства поряд з наявністю поточних активів важливе значення має присутність довгострокових активів, до яких належать основні засоби, інші матеріальні та нематеріальні активи, що тривалий час використовуються підприємством. В окремих країнах їх ще називають необоротними, позаоборотними, постійними, непоточними.

Активи відносяться до довгострокових за умови відповідності їх таким критеріям:

– придбані з метою використання в господарській діяльності підприємства;

– не призначені для продажу;

– мають термін корисного використання більше одного року.

Основною метою придбання довгострокових активів є їх використання в процесі виробництва продукції, надання послуг чи реалізації товарів, а не для подальшого перепродажу. Іншим призначенням довгострокових активів може бути також здача в оренду, використання для адміністративних потреб і підтримки основних засобів у робочому стані.

До довгострокових активів належать: земля, основні засоби, природні ресурси, нематеріальні активи, а також довгострокові фінансові вкладення, характеристика яких буде розглянута у наступних темах.

При віднесенні активів до довгострокових у зарубіжних країнах вартісні обмеження, в більшості випадків, не встановлюються. Підприємства мають можливість залежно від розмірів і виду діяльності самостійно вирішувати капіталізувати такі витрати чи списувати як поточні. Специфіка діяльності підприємства спричиняє також різні характеристики довгострокових активів та їх поділ за різними ознаками (рис. 1). Такими ознаками класифікації даного виду активів є:

– наявність матеріальної форми;

– нарахування амортизації (зносу);

– здатність до відтворення.

За наявністю матеріальної форми довгострокові активи поділяють на: матеріальні та нематеріальні.

Матеріальні активи володіють фізичною субстанцією, тобто мають матеріальну форму (земля, основні засоби, природні ресурси). Тому в окремих країнах їх ще називають відчутними. Матеріальні активи у балансах підприємств зарубіжних країн, в більшості випадків, не відображаються за однією загальною статтею – "Основні засоби", а за декількома статтями здеталізованим розкриттям їх структури (наприклад: земля; будівлі і споруди; устаткування; конторське обладнання; природні ресурси). Степінь деталізації визначається підприємством самостійно.

Нематеріальні активи не мають фізичної (матеріальної) форми, тому їх ще називають невідчутними. До них відносять права користування майновою та інтелектуальною власністю: ліцензії, товарні знаки, патенти, комп'ютерне програмне забезпечення, авторські права тощо. У фінансовій звітності (балансі) нематеріальні активи відображаються в основному без поділу на групи, але інколи окремо виділяються торговельні марки та гудвіл.

Рис. 1. Класифікація довгострокових активів

 

За відношенням до нарахування амортизації (зносу) довгострокові активи поділяються на такі, що:

– амортизуються (основні засоби, природні ресурси, нематеріальні активи);

– не амортизуються (земля).

Амортизація довгострокових активів передбачає розподіл вартості цих активів впродовж терміну їх корисного використання з метою визначення реального фінансового результату у кожному обліковому періоді.

За здатністю до відтворення довгострокові активи класифікують на:

– відтворювані (земля, основні засоби, нематеріальні активи);

– не відтворювані (природні ресурси).

Під, відтворенням розуміють процес повернення активу можливості використання його за цільовим призначенням шляхом здійснення відповідних витрат.

Оцінка довгострокових активів при надходженні на підприємство, згідно із загальноприйнятими принципами обліку, проводиться за собівартістю, яка включає ціну закупівлі за вирахуванням одержаних знижок та витрати на доведення їх до стану використання за призначенням (брокерські витрати, митні збори, податок з продажу, витрати на транспортування, оплата праці монтажників тощо). При цьому витрати, які формують первісну вартість довгострокових активів, повинні бути обґрунтованими і необхідними.

Особливості оцінки окремих видів довгострокових активів полягають у наступному.

Первісна вартість землі включає: купівельну вартість; комісійні, сплачені агентам з торгівлі нерухомістю; податки при купівлі; оплату юридичних послуг; витрати на страхування права володіння землею; витрати на осушення, покращення і очистку землі, що має необмежений термін використання, тощо. Якщо на земельній ділянці є старі непридатні будівлі, які покупцеві не потрібні, то незважаючи на це, в ціну землі включається також їх вартість та усі витрати на ліквідацію цих будівель. Тобто до початкової вартості землі відносяться всі витрати, пов'язані з придбанням та доведенням її до стану, придатного для використання і відображаються вони на дебеті рахунка " Земля". Витрати на покращення землі, що має обмежений термін використання, (наприклад, витрати на тротуари, огорожі, паркани, парковки тощо) відображаються на рахунку ''Покращення землі" і амортизуються протягом строку корисного її використання. Справедливою вартістю землі, як правило, є її ринкова вартість, яка визначається під час проведення професійними оцінювачами експертної оцінки.

Початкова вартісна оцінка основних засобів і нематеріальних активів буде залежати від способу придбання того чи іншого об'єкта (табл. 1).

Таблиця 1