Графіка. Галерея Намистюка. Графіка олівцем. Чорно-біла графіка.

Грифон — в давньосхідній міфології фантастична тварина з туловищем лева, крилами та головою орла чи лева.

Рельеф грифона. Бронзова статуя грифона. Скульптури грифонів.

Гротеск – в образотворчому мистецтві, театрі, літературі зображення людей або предметів у найфантастичнішому, комічно-химерному, неправдопоподібному вигляді; орнаментика у вигляді переплетених зображень тварин, рослин тощо, найдавніші зразки якої були виявлені в руїнах давньоримських будов, що в народі називались «гротами», звідки цей орнамент і запозичив свою назву; вид друкарського шрифту з рівномірною товщиною штрихів без засічок. У широкому розумінні Г.називають все різко характерне, карикатурне до повторного, дивовижне до фантастичного.

Гротеск.

Д

Дентикула — ряд невеликих прямокутних виступів, розташованих у вигляді орнаменту на карнизі будівлі, що виконують роль декору. Зустрічаються в іонічному, коринфському ордерах, а також в римському варіанті доричного ордера.

Дентикули.

Дольмен — це доісторична споруда у вигляді двох або більше величезних брил, поставлених вертикально й перекритих зверху кам'яною плитою. Найчастіше ці споруди використовували як місце поховання. Дольмени можна побачити в Краснодарському краї (Росія) та у Західній, Північній та Південній Європі. Деякі з каменів важать декілька тонн.

Дольмен Пулнаброн, що в Ірландії.

Донжон — головна житлова і найкраще укріплена башта феодального замку в середньовічній Європі, яка виступала в якості рятівного пункту оборони. Якщо ворог захоплював замок, то донжон залишалась останнім «володінням», звідсіля й назва. Донжон вважавсь символом неприступності замку. Являв собою масивну циліндричну або призматичну споруду з товстими міцними стінами, прорізаними бійницями й амбразурами. Донжон знаходився всередині фортечних мур і часто розміщувався на підвищеному і важкодоступному місці, відкритому з усіх боків.

Донжон у Ліллебонні. Франція. Замок у Шотландії. Донжон городського замку.

Дивізіонізм — манера письма роздільними мазками правильної, точкової або прямокутної форми.

Лондонська Національна Галерея.

Е

Еге́йська культу́ра, також Кри́то-міке́нська культу́ра — загальна назва цивілізацій бронзової доби у 3000-1000 роках до н. е. на островах Егейського моря, Криті, у материковій Греції та Малій Азії (насамперед Анатолія).

Егейська культура.

Еллада — самоназва Греції грецькою мовою. В історичних творах та художній літературі означає стародавню Грецію.

Елліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.

Основні осередки еллінізму, включаючи монархії діадохів:

Царство Птолемея I Сотера

Царство Кассандра

Царство Лісімаха

Царство Селевка І Нікатора

Епір

Також на мапі виділено:

Давньогрецькі колонії

Карфаген (негрецький)

Рим (негрецький)

1. * На мапі не показано Індо-грецьке царство

Енеоліт — мідна доба — назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв'язку з появою й поширенням у той час виробів із міді. Мідні знаряддя вживалися поряд з кам'яними, які переважали. Найдавніші мідні предмети й шматки руди виявлені у ранньоземлеробних поселеннях Передньої Азії (8-5 тисяч років до н. е.). У 4-3 тисячоліттях до Різдва Христового мідні й бронзові знаряддя стали витісняти кам'яні на Стародавньому Сході з 4 тисячоліття до н. е., в Європі — з 3 тисячоліття до н. е. На території України мідний вік датується 4-3 тисячоліттям до н. е. Вищий, порівняно з неолітом, етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин первісного суспільства. Період подальшого удосконалення відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство). Накопичення продукту, зростання суспільних багатств стимулювало міжплемінний обмін. Енеоліт — період консолідації суспільної організації племен, розквіту патріархату, формування великих, спільних за походженням, об'єднань. На території України за часів енеоліту жили племена — носії трипільської, ямної культури тощо.

Енеоліт. Керамічний посуд енеоліту. Фрагмент статуетки легендарної

культури. Глина.

Енкаустика — техніка малювання, в якій сполучною речовиною для фарб є віск. Ще римський письменник Пліній Старший згадував про малювання фарбами з воску. Енкавстика була свого часу дуже поширена для малювання образів та портретів, але з поширенням олійних фарб в XIV ст. її призабуто.

Енкаустика.

Ехін — середня частина капітелі. У класичних греко-доричному і тосканському ордерах виконувався у вигляді круглої в плані гладенької подушки з випуклим криволінійним профілем. У римо-доричному та іонічному ордерах подушка оздоблювалася іоніками.

Ехін.

Ж

Жанр у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей. У кожній області художньої діяльності жанрова диференціація особлива залежно від специфіки виду мистецтва: такий жанровий ряд, як «побутовий жанр — портрет — пейзаж — натюрморт», властивий живопису і неможливий в музиці, літературі і кіномистецтві; так само «пісня — романс — кантата — ораторія» є ряд специфічно музичних жанрів. Та все ж існують загальні для всіх мистецтв принципи жанрової диференціації, які лише по-своєму відбиваються в кожному виді.

Пейзаж. Анімалістичний жанр. Натюрморт. Побутовий жанр. Портрет.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Колір є найважливішим зображальним та емоційним засобом Ж. поділяється на монументальний, станковий, театрально-декораційний та мініатюру. Ж поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, анімалістичний. Техніка Ж. (накладання фарб, закріплення на поверхні) різноманітна. Найбільш поширені фарби: олійні, клейові, темпера. У монументальному Ж. застосовують фреску, мозаїку, вітраж, у станковому поряд з олією — акварель, гуаш, пастель.

Живопис маслом. Масло, олівці, акварель. Живопис аквареллю. Аклил. Маки.

З

Звіриний стиль — назва художнього стилю, поширеного в мистецтві кількох стародавніх культур. Основною тематикою зображень були тварини або ж частини їх тіла, та складних композицій з них, звідки й назва. Найдавніші зразки датуються III тисячоліттям до нашої ери, після нашої ери поступово виходить з ужитку, але його елементи часом трапляються й пізніше. Одним з найкращих зразків цього стилю є скіфіський звіриний стиль. Звіриний стиль давнини відрізняється від абстрактного звіриного орнаменту VI—XIII століть, розповсюдженого в романському і норманському мистецтві, і від тератологічних давньоруських мотивів. Звіриний стиль пов'язують з шануванням тварин і тотемізмом. Первісно сакральні зображення з часом стали орнаментальним мотивом. Найдавніші зразки звіриного стилю відомі в Єгипті та Межиріччі з ІІІ тисячоліття до нашої ери. В ІІ тисячоліття до нашої ери звіриний стиль вже відомий в Передній Азії, Індії, Китаї, Середній Азії, Південному Сибіру, Поволжжі, Приураллі. Найбільшого розвитку звіриний стиль набув у мистецтві іраномовних кочівників І тисячоліття до нашої ери та перших століть нашої ери — це скіфо-сарматський звіриний стиль та мистецтво племен Південного Сибіру.

олота бляшка у формі оленя — класичний зразок стилю. Золотий бик – символ багатства.

Зикура́т — східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі. Такі споруди були типовими для вавилонської, еламської, ассирійської та шумерської культур. Зикурати також були першими в історії людства центрами науки, своєрідними обсерваторіями, в яких жерці спостерігали за небесними світилами та життям Усесвіту. Перші зикурати у формі примітивних східчастих терас з'явилися в Шумері у кінці IV тисячоліття до н.е. Шумери, а за ними — ассирійці та вавилоняни, поклонялися своїм богам на вершинах гір і, зберігши цю традицію після переселення в низинне Межиріччя, зводили храми—насипи, сполучаючи небо і землю.

5-ти ступеневий зикурат релігійного центру Еламу Дур-Унташ (нині — Чогха-Занбіль), 13 ст. до н. е.

І

Іко́на — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Ікона Божої Матері. Ікона «Миколая Утішителя». Ікона Пресвятої Богородиці.

Іконографія — суворо встановлена система зображення будь-яких персонажів або сюжетних сцен.

Місцеві святі в вологодській іконографії. Іконографія Різдва. Іконографія Страшного Суду.

Ініціал у спеціальному значенні виконана митцем композиція початкової літери будь-якого розділу в книжковому тексті або рукописі. Значення І. як елемента художнього оформлення було особливо важливим у стародавніх рукописних книгах.

 

 

Ініціал А з видань

друкарні Ф. і Г. Балабанів,

Стрятин, 1604-1606 рр.

«Українська абетка» Г. Нарбута, Київ, 1919р.

 

Імпресіоні́зм — мистецька течія у живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього.

Клод Моне: «Враження, схід сонця», 1872р. Імпресіонізм Леоніда Афремова.

Іонічний ордер — один із трьох головних давньогрецьких архітектурних ордерів. Має струнку колону з базою і стовпом, які прорізані вертикальними жолобками. І. о. завершується капітеллю, що має два великі завитки. Характеризується легкістю пропорцій і багатшим декором усіх частин у порівнянні з доричним ордером.

Іонічний ордер.

К

Каме́я — вирізьблене з каменю рельєфне зображення. Мистецтво вирізання камей набуло особливого розвитку у стародавній Греції та Римі. На камеях найчастіше зображали богів, відомих осіб. Найпоширенішими каменями для вирізання камей були напівдорогоцінні: онікс, агат, сердолік. На територію України камеї завозилися завдяки торгівлі із середземноморськими країнами.

 

 

«Гема Августа», 9—12 рр. н.е., камея із сардонікса. Музей історії мистецтв, Відень.

Канелю́ра — вертикальна улоговинка на стволі колони або пілястри. У доричному ордері канелюри замикаються одна з одною, в інших ордерах — розділені тонкими плоскими жолобками.

Канелюри.

Канон – у мистецтві минулих часів: закономірність у пропорціях людського тіла, яка вважається досконалою й виражається простим співвідношенням чисел. Мірою К. слугувала та або інша частина самого тіла (ніс, обличчя, середній палець руки тощо); уширокому розумінні – будь-яка система точних правил та наказів, що існували в галузі образотворчого мистецтва.

Канон. Закономірність у пропорціях людського тіла та архітектурі.

 

Канопи називаються в єгиптології посудини в яких при муміфікації тіла окремо зберігалися внутрішні органи. Внутрішні органи, витягнуті з трупів не викидалися і не знищувалися. Вони теж зберігалися. Після вилучення органи промивалися, а потім занурювалися в спеціальні посудини з бальзамом - канопи. Всього до кожної мумії належало 4 канопи. Кришки канопи, як правило були прикрашені головами 4-х богів - синів Гора.

Канопи — чотири сина Гора: Амсет, Дуамутеф, Хапі та Кебексенуф.

Капітель — верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається бал-ка або архітрав. К. дістали детальну розробку в античних архітектурних ордерах.

Капітель.

Каріатида — статуя одягненої жінки, введена у вжиток давньогрецькими архітекторами для підтримки антаблемента, та інших несучих функцій. Каріатиди - окремий випадком кори. Якщо така статуя зображає жінку з кошиком плодів або квітів на голові, то вона називається також канефора (коробоносійка). Назва, присвоєна цьому архітектурному мотиву, походить, як вважають, від дівчат міста Карія, в Аркадії, які на святах на честь богині Артеміди, здійснювали релігійні танці з кошиками на головах. Каріатиди заміняють в архітектурі колони та пілястри та інші тримальні елементи будівельної конструкції.

Портик Каріатид, Ерехтейон, Афінський акрополь.

Карниз — горизонтальний виступ на стіні, який підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає; має також декоративне значення. К. буває верхній, що увінчує, наприклад, в антаблементі, й проміжний.

Карниз.

 

Квадр — витесаний камінь для кладки стін.