Управління, як соціальне явище

Приступаючи до вивчення змісту й особливостей державного управління, необхідно насамперед визначити, що ж таке управління?. Цей термін став універсальним засобом характеристики певного виду діяльності, тобто сукупності дій, вчинених заради досягнення відповідних суспільно значущих цілей.

У самому широкому розумінні управління означає керівництво чим-небудь (або кимось). У подібному розумінні воно трактується й у наші дні. Проте обмежитися такою констатацією недостатньо. Виникає потреба розкриття змісту цього керівництва, його функціонального значення. Загальнотеоретичні позиції, включаючи кібернетичні, дають достатні підстави для наступних висновків:

Управління є функція організованих систем різної природи (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує їх цілісність, тобто досягнення поставлених перед ними завдань, збереження їх структури, підтримання режиму їхньої діяльності. Управління служить інтересам взаємодії складових ту чи іншу систему елементів і які мають єдине ціле зі спільними для всіх елементів задачами. Управління - внутрішня якість цілісної системи, основними елементами якої є суб'єкт (керуючий елемент) і об'єкт (керований елемент), постійно взаємодіючі на засадах самоорганізації(самоврядування). Управління передбачає не тільки внутрішню взаємодію складових систему елементів. Існує безліч взаємодіючих цілісних систем різного ієрархічного рівня, що передбачає здійснення управлінських функцій як внутрішньосистемного, так і міжсистемного характеру. В останньому випадку система вищого порядку виступає в ролі суб'єкта управління стосовно системи нижчого порядку, що є в рамках взаємодії між ними об'єктом управління. Управління у своїй суті зводиться до керуючого впливу суб'єкта на об'єкт, змістом якого є упорядкування системи, забезпечення її функціонування в повній відповідності з закономірностями її існування і розвитку. Це - цілеспрямоване впорядкує вплив, що реалізовується в зв'язках між суб'єктом і об'єктом і здійснюване безпосередньо суб'єктом управління. Управління реально тоді, коли в наявності відоме підпорядкування об'єкта суб'єкту управління, керованого елемента системи її керуючому елементу. Отже, що управляє (впорядкує) вплив - прерогатива суб'єкта управління.

Такі основні риси, які характеризують загальне поняття управління. Вони повністю прийнятні, і для розуміння управління в соціальній (суспільної) сфері, де в ролі суб'єктів і об'єктів управління виступають люди і їх різні об'єднання (наприклад, держава, суспільство, територіальне утворення, суспільні об'єднання, виробничі і невиробничі об'єкти, родина і т. п.) Звичайно, при цьому враховуються особливості соціальної сфери, найважливішою з яких є те, що управлінські зв'язки реалізуються через відносини людей. Товариство являє собою цілісний організм зі складною структурою, з різного роду індивідуальними проявами, так само як і з функціями загального характеру. Звідси потреба у вираженні загального зв'язку і єдності соціальних процесів, яка знаходить свій вияв у здійсненні соціального управління. Воно є одним з провідних умов нормального функціонування і розвитку суспільства.

Соціальне управління як атрибут суспільного життя виражається в ознаках, зумовлених загальними рисами, властивими управління як наукової категорії, а також особливостями організації суспільного життя. (1 с. 41) Найбільш істотне значення мають такі з них:

1. Соціальне управління є тільки там, де виявляється спільна діяльність людей. Сама по собі такого роду діяльність (виробнича та інша) ще не в змозі забезпечити необхідну взаємодію її учасників, безперебійне та ефективне виконання поставлених перед ними спільних завдань, досягнення спільних цілей. Управління організовує людей саме для спільної діяльності і певні колективи та організаційно їх оформляє.

2. Соціальне управління своїм головним призначенням має впорядкує дію на учасників спільної діяльності, що додає взаємодії людей організованість. При цьому забезпечується узгодженість індивідуальних дій учасників спільної діяльності, а також виконуються спільні функції, необхідні для регулювання такої діяльності і прямо випливають з її природи (наприклад, планування, координація, контроль тощо).

3. Соціальне управління має в якості головного об'єкта впливу поведінка (дії) учасників спільної діяльності, їхні взаємини. Це - критерії свідомо-вольового характеру, в яких опосередковується керівництво поведінкою людей.

4. Соціальне управління, виступаючи в ролі регулятора поведінки людей, досягає цієї мети в рамках громадських зв'язків, які є по суті управлінськими відносинами. Виникають вони, насамперед, між суб'єктом і об'єктом у зв'язку з практичною реалізацією функцій соціального управління.

5. Соціальне управління базується на певній співпідпорядкованості воль людей - учасників управлінських відносин, тому що їх відносини мають свідомо-вольове опосередкування. Воля керуючих пріоритетна по відношенню до волі керованих. Звідси - владність соціального управління, що означає, що суб'єкт управління формує і реалізує "панівну волю", а об'єкт підкоряється їй. Так виражається владно-вольовий момент соціального управління. Отже влада є специфічний засіб, що забезпечує дотримання волі керованих волі керуючих. Так відбувається вольове регулювання поведінки людей, а в умовах державної організації суспільного життя забезпечується необхідне "втручання" державної влади в соціальні відносини.

Соціальне управління має потребу в особливому механізмі його реалізації, який уособлює суб'єкти управління. У ролі таких виступає певна група людей, організаційно оформлена у вигляді відповідних органів управління (суспільних або державних), або ж окремі, уповноважені на це особи. Їх діяльність, що має специфічне призначення і особливі форми вираження, є управлінською.

Управління, що розуміється в соціальному сенсі, різноманітне. У самому широкому сенсі воно може розумітися як механізм організації громадських зв'язків. У такому сенсі можна говорити про те, що його завдання і функції практично виконують усі державні органи, незалежно від їх конкретного призначення, а також громадські об'єднання. Елементом системи соціального управління є також і місцеве самоврядування. Як об'єкт управління тут виступає все суспільство в цілому, усі варіанти розвиваються в ньому громадських зв'язків.

Соціальне управління має і спеціальний зміст. У цьому варіанті його звичайно характеризують як державне управління, під яким розуміється специфічний вид державної діяльності, що відрізняє її від інших проявів (наприклад, законодавча, судова, прокурорська діяльність), а також від управлінської діяльності громадських об'єднань та інших недержавних формувань (трудові колективи, комерційні структури і т.п.).

1.2Специфіка державного управління

Багато авторів підставою видів управління визнають при-роду і субстанціональні специфіку суб'єктів управління, виходячи з чого розмежовують державне управління (суб'єкт керуючих впливів - держава), громадське управління (суб'єкт керуючих впливів - суспільство та його структури) менеджмент (суб'єкт керуючих впливів підприємець, власник) (8, с. 34). Серед усіх видів управління державне управління займає особливе місце, тому що характеризується тільки йому притаманними властивостями. Розглянемо найважливіші з них: 1. Держава, виступаючи в якості суб'єкта управління, надає державному управлінню важлива властивість, без якого воно не могло б відбутися. Це властивість системності. Як інакше, могло б бути здійснене управління величезними масами як людських, так і матеріальних ресурсів. Дана властивість принципово адже тільки при його наявності може здійснюватися узгодженість, координація, цілеспрямованість і ефективність.

2. Визначальний вплив на характер впливів, здійснюваних даним видом управління, надає його суб'єкт, тобто держава, і закладена в ньому владна сила. Так, звернувшись до сучасної "Короткої філософської енциклопедії" держава розуміється як "структура панування, яка постійно поновлюється в результаті спільних дій людей, дій, що відбуваються завдяки представництву, і яка, в кінцевому рахунку, впорядковує суспільні дії у тій чи іншій області". Держава, тим і відрізняється від громадських структур, що їм реалізується по відношенню до людей державна влада, яка має в джерелі правову обумовленість (легітимність), а в реалізації силу державного апарату, який володіє засобами примусу. Це силове тиск, який веде до того, що поставлені в управлінні мети, що містяться в ньому організаційні моменти, і встановлені ним норми повинні бути виконані. Отже, всі проблеми, пов'язані з державним управлінням, носять історичний характер: яке держава, що і як воно робить, які ставить перед собою мети.

3. Це, безумовно, межі розповсюдження державного управління. Такі межі можуть бути визначені, як проходять не в рамках всього суспільства, а виходять за його рамки і проявляються в зовнішній політиці цієї держави. Нормальний варіант взаємозв'язку держави і суспільства характеризується тим, що суспільне життя людей володіє великим обсягом свободи і самоврядування, межі ж даної автономії визначаються як громадськими інститутами, так і державою. Тобто, держава через законодавство встановлює основні типи і норми поведінки людей у ​​всіх сферах життя та забезпечує їх дотримання своєї владної силою. У даному контексті проблемою є "поширеність державного управління на суспільство", оскільки тут вже піде мова не про технологічні зміни, а про аналіз стану самого суспільства, від здатності його до саморегуляції і адаптації до чогось нового. Дана сентенція приводить нас до висновку, що державне управління буде зберігати свій вплив на суспільство, але є питанням глибина цього впливу. Важливо відзначити те, що цей вплив буде призвано відображати і відтворювати в собі стан суспільства. Тим самим управління повинне знаходитися в корелятивної зв'язку з тим процесом і явищами на які воно спрямовує свої Целеполагающіе, що організують і регулюючі дії.

Отже, Державне управління - це практичне, організуюче і що регулює вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її упорядкування, збереження чи перетворення, що спирається на його владну силу.

Термін "державне управління" широко використовується у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, а також у законодавстві багатьох країн. Понад 70 років він вживався й у нас, даючи тим самим конституційні підстави для виділення даного виду державної діяльності.