Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

У ст. 207 КК 2001 р. встановлено відповідальність за умисне ухилен ня службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбачені за коном строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт то варів (робіт, послуг) або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також за умисне приховування будь-яким способом та кої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей.

На відміну від ст. 80-1 попереднього КК, де містилась проста диспо зиція, яка лише називала злочинне діяння — приховування валютної виручки, ст. 207 нового КК, диспозиція якої є описово-бланкетною, дає більш-менш детальний опис цього складу злочину. Зокрема прямо на звано одну з форм об'єктивної сторони (ухилення від повернення вируч ки в іноземній валюті), конкретизовано суб'єкта посягання, за рахунок вказівки на певні товари та інші матеріальні цінності розширено пред мет злочину. Крім цього, незаконні дії з валютними рахунками, які у ст. 80-1 КК 1960 р. поєднувались разом із власне приховуванням валют ної виручки, зараз виділені в окремий склад злочину (ст. 208 КК), що з точки зору законодавчої техніки видається виправданим.

Сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов вітчизняна система валютного регулювання і контролю, на процес ут ворення якої впливав ряд негативних чинників (розрив традиційних госпо дарських зв'язків між республіками колишнього СРСР, різкий занепад ви робництва, постійне зростання інфляції тощо), і в наш час зазнає постійних змін. І це зрозуміло, адже від ефективності її функціонування значною мірою залежить стійкість фінансово-кредитної системи країни в цілому, стан експортно-імпортних операцій, вирішення різноманітних соціальних про блем. У зв'язку з цим валютна система України потребує кримінально-пра-вового захисту, що не виключає, а, навпаки, передбачає вдосконалення ва лютного і кримінального законодавства з урахуванням розумного балансу інтересів суспільства, держави та окремих юридичних осіб і громадян.

Основним нормативним актом, який встановлює режим здійснення ва лютних операцій на території України, визначає загальні принципи валют ного регулювання, повноваження державних органів, банків та інших фінан сово-кредитних установ у регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю і відповідальність за дотримання валютного законодавства, на момент підго товки книги до друку є Декрет КМУ від 19 лютого 1993 р. № 15-93 із зміна ми "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Статтею 1 цього нормативного акта до валютних цінностей віднесеш: 1) валюта Ук раїни — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з

нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; 2) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, ак редитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; 3) іно земна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які пе ребувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжна родних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахун ках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; 4) платіжні документи та інші цінні папери (акції", облігації", купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, че ки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; 5) банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової гру пи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертификат якості, а також монети, вироб лені з дорогоцінних металів.

Таким чином, до валютних цінностей законодавство України не відно сить: 1) дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утво рення та напівдорогоцінне каміння; 2) ювелірні, промислові і побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також брухт цих виробів; 3) грошові знаки, що не перебувають в обігу, не є законним платіжним засобом на території України і не підлягають обмінові на гро шові знаки, які перебувають в обігу; 4) іноземні грошові знаки, що не перебувають в обігу, не є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави і не підлягають обмінові на грошові зна ки, які перебувають в обігу.

Враховуючи особливе значення валютних цінностей як різновиду майна, що може цілком легально знаходитись у власності фізичних і юридичних осіб, держава встановлює особливі правила здійснення угод з ними і передбачає різні види юридичної відповідальності за порушен ня таких правил. Деякі з порушень валютного законодавства Криміна льний кодекс України 2001 р. визнає злочинами (ст. 207 і ст. 208).

Тут доречно нагадати, що тривалий час одним з найбільш спірних се ред фахівців питань (мається на увазі проблематика валютних злочинів) було питання про соціальну обумовленість кримінально-правової норми про відповідальність за порушення правил про валютні операції. Прибічники збереження кримінальної відповідальності за незаконне скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як за собу платежу або як засобу застави зауважували, що валютні цінності внаслідок протиправних дій з ними виходять з-під контролю держави, а це порушує стабільність національної грошової одиниці, тягне за собою її девальвацію. З точки зору захисту фіскальних інтересів держави, зверталась увага на поширеність незаконної діяльності так званих

"мінял". Держава, істотно розширивши для юридичних і фізичних осіб можливості застосування валютних цінностей, зацікавлена у максималь ному отриманні від їх обігу надходжень у вигляді податкових та інших обов'язкових платежів, чого, зрозуміло, не відбувається у разі вчинення нелегальних валютних операцій.

Протилежний підхід у питанні про обґрунтованість і доцільність існу вання кримінальної відповідальності за порушення правил про валютні операції виходив із нереальності досягнення за допомогою кримінально-правової репресії позитивного економічного ефекту. За умов, коли національна грошова одиниця країни не здатна у повному обсязі викону вати функції повноцінних грошей і як результат спостерігається значна "доларизація" економіки і повсякденного споживчого обігу, реалізація принципу невідворотності покарання за вчинення даного злочину става ла досить примарною, а відповідна стаття КК відігравала роль зручного і вибіркового засобу розправи в руках правоохоронних органів, що озна чало вже не правосуддя, а свавілля. Чимало науковців і працівників пра воохоронних органів вважало, що угоди з іноземною валютою є невід'ємною частиною підприємництва і ринкової економіки, а тому їх укладення доцільно декриміналізувати. У ході підготовки проекту поста нови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції" близько двадцяти облас них судів висловились якщо не за скасування кримінальної відповідаль ності за порушення правил про валютні операції, то принаймні за збільшення мінімального розміру валютних операцій, за які має настава ти така відповідальність1. На Пленумі Верховного Суду України, що відбувся наприкінці березня 1997 р. і на якому аналізувалась практика застосування законодавства щодо порушення правил про валютні опе рації, зазначалось, що ст. 80 КК 1960 р. має стояти на сторожі передусім законності використання валютних інвестицій, банківського кредитуван ня, карати "акул" відтоку валютних цінностей за кордон. Для інших осіб, виходячи із необхідності певних обмежень щодо обігу в Україні іно земної валюти, достатньо існування адміністративних стягнень2.

Врешті-решт вказану проблему було вирішено на законодавчому рівні. За коном від 14 вересня 2000 р. "Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-цроцесуального кодексів України щодо відповідальності за по рушення правил про валютні операції" ст. 80 із попереднього КК було ви ключено, що означало декриміналізацію зазначених у ній протиправних дій з валютними цінностями. Такий же підхід втілено у КК України 2001 р. На разі незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінно стей як засобу платежу або як засобу застави визнаються не злочином, а адміністративним проступком і тягнуть за собою попередження або накла дення штрафу у розмірі від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей (ст. 162 КАП у редакції Закону від 18 травня 2000 р. "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення пра вил про валютні операції"). Роз'яснення, які наводяться у постанові Плену-

1 Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 2. — С. 9

2 Юридичний вісник України. — 10-16 квітня 1997. — № 15

му ВСУ від 18 квітня 1997 р. № 5 "Про практику застосування судами зако нодавства щодо порушення правил про валютні операції" частково продов жують зберігати свою актуальність — в плані адмшістративно-правової оцінки порушень валютного законодавства. Питання про кваліфікацію дій осіб, які здійснюють незаконні банківські операції, у тому числі з валютни ми цінностями, розглядається у главі 7 книги при аналізі складу злочину "порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю".

Суспільна небезпека ухилення від повернення виручки в іноземній ва люті — злочину, передбаченого ст. 207 КК, полягає в дестабілізації фінансово-кредитних відносин у сфері операцій з валютними цінностями, заподіянні економічних збитків державі, посяганні на її фінансові інте реси, сприянні процесу легалізації доходів, отриманих злочинним шля хом, розширенні тіньового сектора економіки. Приховування валютної виручки поглиблює інвестиційну кризу в країні, не дозволяє збільшува ти позитивне сальдо платіжного балансу, призводить до зростання зовнішньої заборгованості та через звуження потенційної бази оподатку вання зменшує доходи державного бюджету. Крім цього, вчинення дано го злочину позбавляє державу можливості через механізм обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті збільшувати свої валютні резер ви, формувати стабілізаційний фонд національної грошової одиниці.

Як відомо, порядок обов'язкового продажу валютних надходжень на користь резидентів через уповноважені банки на міжбанківському ва лютному ринку було введено у 1993 р. з метою створення необхідних умов для запровадження внутрішньої конвертації української національної валюти та стабілізації її курсу. Скасування на підставі За кону від 3 червня 1997 року "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" 50-відсот-кового обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті дозволило резидентам використовувати одержану ними валюту у повному обсязі на власний розсуд з урахуванням обмежень, встановлених чинним законо давством. З метою недопущення неконтрольованого розвитку ситуації у зв'язку з фінансовою кризою постановою КМУ та НБУ від 10 вересня 1998 р. № 1413 були затверджені Антикризові заходи фінансової стабілізації. Одним з таких заходів, спрямованих на підтримання курсу гривні, стало відновлення обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку 50 відсотків валютних надходжень на користь рези дентів від здійснення експортних операцій. Порядок здійснення цього заходу встановлено постановою Правління НБУ від 4 вересня 1998 р. № 349 із змінами "Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів" та Правилами проведення опе рацій на міжбанківському валютному рахунку, затвердженими постано вою Правління НБУ від 18 березня 1999 р. № 127 із змінами. Обов'яз ковий продаж частини валютних надходжень — це не податок, який пе редбачає безоплатне вилучення власності, а валютне обмеження — при мус з боку держави до обміну іноземних грошей на гроші національні.

В залежності від стану валютної кон'юнктури і на різних історичних етапах багатьом країнам світу доводилось звертатись до подібних прий омів. Так, у 1984-1985 pp. із 148 країн — учасників МВФ 120 держав

10 3-Ю8 289

практикували обов'язкове переведення валютної виручки в країну, її обов'язковий продаж або поєднання першого і другого. У 1995-1996 pp. цей показник склав відповідно 180 і 123 країни; при цьому у 95 країнах існував обов'язковий продаж експортної виручки у державний резерв чи на валютному ринку1. Правило повного продажу валютної виручки діє на сьогоднішній день у КНР та Ісландії. В Австрії виручка в іноземній валюті обов'язковому продажу не підлягає, однак депонується на спеціальних рахунках, призначених для обмеженого кола операцій2. За даними МВФ, обов'язкова умова репатріації валютної виручки зафіксо вана наразі у правових актах близько 50 держав3.

Валютні кошти, незаконно вивезеш за межі України, вносяться на рахун ки іноземних фінансово-кредитних установ, вкладаються в легальний госпо дарський обіг зарубіжних країн, інвестуючи їх економшу. Приховування ва лютної виручки є кримінальне караною формою втечі капіталів — негатив ного явища, притаманного в першу чергу для країн, котрі зазнають значних труднощів у своєму соціально-економічному розвитку. Чинниками, які зу мовлюють як легальні, так і нелегальні прояви відпливу капіталовкладень з конкретної країни за кордон, звичайно визнаються: несприятливий інвес тиційний клімат, високий бюджетний дефіцит, політична нестабільність, за конодавча лихоманка, слабкість національної валюти та очікування її де вальвації, прагнення приховати кримінальне походження прибутків, бажан ня уникнути посягань на власність з боку злочинних структур, сильний по датковий тягар. Зарубіжні фахівці відзначають, що країни, в яких встанов лені високі податки, змушують підприємців акумулювати гроші в країнах низького оподаткування і звідти вести свої комерційні справи4.

Згідно з підрахунками спеціалістів, загальний обсяг коштів, неле гально вивезених з України протягом 1991-1998 pp., на 1 липня 1998 р. перевищував зовнішній борг України і становив 15-20 млрд доларів СІЛА5. Україна стала найбільшим у Європі експортером тіньових капіталів, віддаючи пріоритет у цьому питанні лише РФ. Із Росії, за оцінками фахівців, лише на протязі 1988-1995 pp. було вивезено 285 млрд доларів. І це при тому, що сумарний борг Росії перед західни ми кредитними організаціями на сьогодні складає приблизно 150 млрд доларів6. Станом на 1 січня 2002 р. дебіторська заборгованість 3 485 ук раїнських суб'єктів господарювання за зовнішньоекономічними опе раціями склала 871,5 млн доларів СІЛА7.

За умов розбіжності між інтересами індивідуального інвестора та інтересами національного розвитку країни у вітчизняного законодавця, на мою думку, були вагомі підстави для криміналізації приховування

1 Борисов С.М. Обязательная продажа экспортной выручки — 75 или 100 процентов? // День 
ги и кредит. — 2000. — № 6. — С. 36

2 Платонова И.В. Валютное регулирование в современной мировой экономике. — М., 1999. —
С. 124

3 Струкова А.А. Уголовно-правовая характеристика невозвращения из-за границы средств в
иностранной валюте: Автореф.... канд. юр ид. наук. — СПб, 2001. — С. 3

4 Файерабенд И. Тайники для миллионов. Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1989. — С. 38

5 Урядовий кур'єр. — 23 липня 1998 p.

6 Что имеем — не храним. Российский капитал исчезает за границей // Налоговая полиция. —
2000. — № 20

7 Вісник податкової служби України. — 2002. — № 16. — С. 43

валютної виручки. Доповнивши Законом України від 28 січня 1993 р. попередній Кримінальний кодекс статтею 80-1, Верховна Рада України поставила поза законом відплив капіталів як своєрідний і масовий засіб захисту особами своєї власності.

Появі вказаної законодавчої новели сприяла лібералізація у зовнішньоекономічній сфері, внаслідок якої права учасників зовнішньо економічних відносин отримали всі без винятку суб'єкти підприємниць кої діяльності, у тому числі фізичні особи, а також міжнародні об'єднан ня, неприбуткові організації, об'єднання фізичних і юридичних осіб, державні органи та органи місцевої влади. Скасування державної моно полії на зовнішню торгівлю без одночасного створення ефективного ме ханізму контролю за поверненням в Україну валютних коштів та імпортних товарів, збільшення експорту високоліквідної продукції (ме талу, вугілля, хімічної сировини, електроенергії, нафтопродуктів тощо) наших підприємств призвело до осідання за кордоном значних валютних коштів, належних українським господарюючим суб'єктам.

З огляду на зазначене вище, навряд чи коректно, як це роблять деякі автори, характеризувати ст. 207 КК як яскравий приклад пережитку адміністративно-командної системи радянського управління1.

Водночас, оцінюючи перспективи кримінально-правової протидії при ховуванню виручки в іноземній валюті як формі нелегальної відплив капіталів, не варто переоцінювати значення кримінального закону. Нор малізація ситуації в сфері оподаткування, загальне поліпшення інвес тиційного клімату, стабільність законодавства і подальший рух шляхом ринкових реформ дозволить з часом інтегрувати вітчизняну економіку у світове господарство і стимулювати такі цивілізовані форми капіталов кладень за кордон як експортні кредити та легальні прямі інвестиції. В Україні мають бути створені умови, за яких приховане вивезення капіталів за кордон, втратить для резидентів економічне значення, а от же відпаде потреба в кримінально-правових засобах впливу на учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Проблемою боротьби з відпливом капіталів переймаються не лише Україна та її сусіди по СНД із ближнього зарубіжжя. Цікавим і повчаль ним є кримінально-правовий досвід КНР — країни, з якої нелегальне "витікання" іноземної валюти за кордон досягло значних масштабів, що з урахуванням азіатської валютно-фінансової кризи 1998 р. суттєво ско ротило валютні резерви і могло викликати девальвацію юаня. Як повідо мляло агентство Сіньхуа 8 листопада 1998 p., 958 китайських підприємств визнали, що вони здійснюють незаконні операції з інозем ною валютою. Лише в 1998 р. правоохоронні органи КНР порушили 230 кримінальних справ на суму понад 4 млрд доларів США2.

29 грудня 1998 р. на засіданні Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників було прийнято Постанову "Про покарання за придбання обманним шляхом, відпливу за кордон і незаконну торгівлю

1 Сломчинская С., Бронза А. Новый Уголовный кодекс о преступлениях в сфере внешнеэконо 
мической деятельности // Бизнес. Бухгалтерия. — 15 ноября 2001 г. — № 46/2

2 Ахметшин Х.М., Ахметшин Н.Х., Пастухов А.А. Современное уголовное законодательство
КНР. — М.: ИД "Муравей", 2000. — С. 108-109

ю* 291

іноземною валютою", згідно з якою викладено у новій редакції ст. 190 КК. Встановлено, що самовільне розміщення іноземної валюти за кордоном або незаконне переведення валюти з країни за кордон з порушенням дер жавних приписів, вчинене компаніями, підприємствами та організаціями на значну суму, тягне за собою накладення на організацію штрафу у розмірі від 5 до ЗО % суми втраченої державою валюти. Фізичні особи, котрі керували підприємством або безпосередньо здійснювали операції, караються позбавленням волі на строк до п'яти років або арештом. Пока рання посилюється, якщо діяння вчинюється у великому розмірі або за наявності інших обтяжуючих обставин. Законодавець спеціально акцен тує увагу на тому, що змова працівників митниці, контролюючих органів, фінансових установ та інших організацій, які займаються зовнішньотор говельною діяльністю, з особами, що вчинили придбання шляхом обману або відплив за кордон іноземної валюти, якщо ця змова стосується питань надання відповідних документів і продажу валюти, має розглядатись як співучасть і тягнути посилену кримінальну відповідальність.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 207 КК України, вважаю встановлений порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності в частині проведення міжнародних валютних розрахунків, по кликаний забезпечувати надходження валютних коштів і формування ва лютних резервів держави. Додатковим об'єктом виступає закріплений за конодавством порядок формування доходної частини бюджету за рахунок збирання податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Предметом злочину у ст. 207 КК названо: 1) виручку в іноземній ва люті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) товари та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

Валютна виручка суб'єктів господарської діяльності підлягає обов'яз ковому і повному зарахуванню на спеціальні рахунки, що відкривають ся і ведуться для клієнтів в комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ, і тільки на ті рахунки, які зазначені в контрактах з іно земними партнерами.

Під іноземною валютою розуміється як власне іноземна валюта у готівковій чи безготівковій формі, так і банківські метали, платіжні до кументи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Згідно з чинним законодавством України обов'язковому продажу через уповноважені банки і фінансові установи на міжбанківському валютному ринку підлягають кошти в іноземній валюті лише першої групи Класифіка тора іноземних валют НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р. № 34 (у редакції постанови від 2 жовтня 2002 р. № 378). Видається, однак, що для кваліфікації за ст. 207 КК не має значення те, до якої саме групи Класифікатора іноземних валют належить валюта, в якій отримана виручка за експортовані товари (роботи, послуги).

Під експортом словники розуміють вивезення за межі країни (за кор дон) товарів, капіталів, цінних паперів1. Однак інколи експорт визна чається не лише як продаж іноземному контрагенту товару з вивезенням

1Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. —К., 1974. — С. 238; Ожегов С.И. Сло варь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. — М., 1986. — С. 786

його за кордон, але й як продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам і організаціям без вивезення їх за кордон1. Український законо давець поділяє друге з наведених вище тлумачень експорту.

Відповідно до ст. 1 Закону від 16 квітня 1991 р. із змінами "Про зовнішньоекономічну діяльність" експорт — це продаж товарів (робіт, послуг) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іно земним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезен ня цих товарів через митний кордон України.

З огляду на те, що у ст. 207 КК йдеться про приховування виручки в іно земній валюті, одержаної саме від продажу експортованих товарів, робіт або послуг, предметом даного злочину, за загальним правилом, не визнаються: 1) дохід в іноземній валюті, одержаний від продажу на території України то варів, робіт, послуг, навіть якщо кошти перераховані резидентові України на його закордонний валютний рахунок; 2) іноземна валюта, одержана внаслідок конвертації виручки у національній валюті України, отриманої від продажу товарів, за надання послуг або виконання робіт в Україні.

Правила використання готівкової іноземної валюти на території Ук раїни, затверджені постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 119 із змінами, встановлюють порядок і випадки використання в Ук раїні готівкової іноземної валюти як засобу платежу. Скажімо, на тери торіях вокзалів, аеропортів і портів зазначена валюта може використову ватись у разі реалізації нерезидентам суб'єктами підприємницької діяль ності паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, медика ментів та у разі надання нерезидентам послуг з обслуговування іноземних транспортних засобів (літаків, суден, поромів, потягів), їх пасажирів і членів екіпажу. При цьому потрібно мати на увазі те, що предметом зло чину, передбаченого ст. 207 КК, є не будь-яка виручка в іноземній валюті, а лише виручка від реалізації експортованих товарів (робіт, послуг). Ска зане, щоправда, не означає, що "виручка в іноземній валюті може бути предметом цього злочину тільки тоді, коли вона знаходиться за кордо ном"2, що валютна виручка, отримана за реалізацію товарів, надання по слуг або виконання робіт на території України з оплатою в іноземній ва люті, нібито в жодному разі не може бути предметом розглядуваного зло чину, а її приховування має тягнути відповідальність не за ст. 207, а ли ше за ст. 212 КК (за наявності до цього підстав).

Вважаю, що виручку в іноземній валюті за продаж товарів (робіт, по 
слуг) в межах території України потрібно розглядати як предмет злочи 
ну, передбаченого ст. 207 КК (в частині приховування валютної вируч 
ки), — але лише у тому разі, коли невивезений через митний кордон то 
вар (послуга, робота) був проданий резидентом України іноземному
суб'єкту господарської діяльності, тобто експортований з точки зору
зовнішньоекономічного законодавства. Видається, що протилежний
підхід, який таку можливість заперечує, означає обмежувальне тлума 
чення кримінального закону, ігнорує тісний зв'язок останнього із поло-
 женнями зовнішньоекономічного законодавства.

1 Основы внешнеэкономических знаний: Словарь-справочник / С.И. Долгов, В.В. Васильєв,
С.П. Гончаров и др. — М.: Высш. шк., 1990. — С. 411

2 Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. M.I.Баженова, В.В.Ста-
шиса, В.Я.Тація. — К.: Юрінком Інтер, X.: Право, 2001. — С. 162

З погляду розуміння сутності експорту треба мати на увазі те, що іно земними суб'єктами господарської діяльності визнаються суб'єкти гос подарської діяльності, які мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України, створені та (або) діють відповідно до законодавства іноземної держави, зокрема юридичні осо би, суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи, об'єднання суб'єктів господарської діяльності, іноземні громадя ни та особи без громадянства, які провадять господарську діяльність, а також громадяни України, що мають постійне місце проживання за ме жами України і провадять господарську діяльність. Про це йдеться у п. 1 Порядку здійснення іноземними суб'єктами господарської діяль ності операцій з продукцією українського походження на території Ук раїни без вивезення її з митної території України, затвердженого поста новою КМУ від ЗО липня 19996 р. № 853.

Від виручки в іноземній валюті — предмета злочину, що розгля дається, необхідно відрізняти більш широке поняття, котре вживається у фінансовому праві, — надходження в іноземній валюті.

Не можуть розглядатись як виручка в іноземній валюті валютні ко шти, які надходять резидентам у вигляді оплати випущених ними акцій чи облігацій, як кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до ста тутного фонду спільного підприємства або як внесок у здійснювану спільну діяльність, а також та іноземна валюта, котра одержана як да рунок, спадщина, благодійна допомога.

На підставі індивідуальних ліцензій НБУ і Мінекономіки України ре зиденти України можуть здійснювати валютні і майнові інвестиції за межі України шляхом: 1) участі у підприємствах, що створюються спільно з іноземними юридичними і фізичними особами; 2) придбання частки у діючих іноземних підприємствах або придбання у власність діючих іноземних підприємств повністю; 3) створення за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій та інших відокремлених підрозділів; 4) придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав, а та кож будь-яких прав інтелектуальної власності; 5) придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо; 6) в інших формах, які прямо не заборонені чинним законодавством Ук раїни та країни інвестицій.

Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснен ня резидентами майнових інвестицій за межами України затверджено постановою КМУ від 19 лютого 1996 р. № 229 із змінами, а Інструкцію про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон — постановою Правління НБУ від 16 березня 1999 р. № 122 із змінами. Наказом Міністерства економіки від 7 листопада 2000 р. № 240 затверджено Порядок прийняття і розгляду Мінекономіки доку ментів для отримання індивідуальних ліцензій на здійснення резидента ми майнових інвестицій за межами України.

За інформацією В.Б.Петльованого, 9 січня 2001 р. прокуратурою Жи томирської області було порушено кримінальну справу № 70331 за озна ками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 165, ч. З ст. 166 і ч. 2 ст. 172 КК

I960 p., відносно генерального директора ВАТ "Віброеепаратор" П. і го ловного бухгалтера цього підприємства М. Вказані службові особи на протязі 1998-1999 pp., порушуючи зовнішньоекономічне законодавство і не маючи відповідного дозволу на інвестування в економіку іноземної держави, під виглядом участі у конкурсі виробників хлібопродуктів у м. Джизак (Узбекистан) реалізували ряд угод і передали за межі митної території України до статутного фонду спільного україно-узбецького підприємства "УДОН" обладнання та послуги по його встановленню на загальну суму 152 200 доларів США1.

Доходи і дивіденди в іноземній валюті, одержані в результаті здійснен ня інвестиційної діяльності за межами України, не є виручкою резидентів в іноземній валюті. Тому умисне невиконання обов'язку зарахувати такі надходження в іноземній валюті на валютні рахунки в уповноважених банках України (даний обов'язок покладається на резидентів після спла ти ними податків і зборів, передбачених законодавством іноземної держа ви) не містить ознак аналізованого складу злочину. Висновок про неохоп-лення іноземної валюти, яка надходить у вигляді дивідендів, поняттям виручки в іноземній валюті ґрунтується на положеннях законів "Про опе рації з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" та "Про оподаткування прибутку підприємств", які пов'язують отримання виручки в іноземній валюті саме з продажем товарів, робіт, послуг, гото вої продукції. У пропозиціях щодо коментарю до ст. 207 КК, люб'язно надісланих редакційній колегії журналу "Підприємництво, господарство і право" заступником начальника Юридичного управління Першого Ук раїнського Міжнародного банку (м. Донецьк) О.Северином, пропонується таке визначення поняття "виручка в іноземній валюті". Це — грошові ко шти в іноземній валюті, право на отримання яких від нерезидента має ре зидент відповідно до договору про експорт товарів (робіт, послуг).

Оскільки використане у ст. 207 КК поняття виручки в іноземній ва люті однозначно передбачає грошову форму цієї виручки, навряд чи мож на погодитись з думкою про те, що "у разі здійснення зовнішньоеко номічних операцій, які не передбачають оплату в грошовій формі (бар тер, різноманітні взаєморозрахунки, операції з давальницькою сирови ною), валютною виручкою вважається еквівалентна вартість товарів, яку повинна отримати по вказаних угодах українська сторона"2.

Продаж майнових цінностей, інвестованих за межі України, виз 
нається експортом товарів, а тому виручка в іноземній валюті, отрима 
на в результаті такого продажу, підлягає зарахуванню на рахунки рези 
дентів в уповноважених банках у 90-денний термін з моменту підписан 
ня документа про купівлю-продаж цінностей (ст. 4 Указу Президента
України від 13 вересня 1995 р. "Про інвестування майнових цінностей
 резидентам за межами України").

1 Петльований В.Б. Боротьба зі злочинністю у сфері зовнішньоекономічної діяльності: пробле 
ми, перспективи їх вирішення // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Міжвідо 
мчий науковий збірник. Том 25 / За ред. А.I.Комарової, М.О.Потебенька, В.П.Пустовойтенка та ін.
— К., 2001. — С. 404

2 Городиський О.М. Розслідування злочинів, пов'язаних з приховуванням валютних цінностей:
питання теорії і практики // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Міжвідомчий
науковий збірник. Том 25 / За ред. А.І.Комарової, М.О.Потебенька, В.П.Пустовойтенка та ін. — К.,
2001. — С. 581

Умисне приховування будь-яким способом коштів в іноземній валюті, які не визнаються валютною виручкою, у тому числі їх неповернення з-за кордону в Україну, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 207 КК. Наприклад, службова особа суб'єкта підприємницької діяль ності укладає фіктивний договір про нібито надання даному господарю ючому суб'єкту послуг консультаційного або інформаційного характеру з боку іноземного партнера або поставку імпортних товарів, що є підста вою для переказу на рахунок в зарубіжному банку валютних коштів. Ос танні таким чином приховуються українським підприємством, не буду чи при цьому його виручкою в іноземній валюті. Ситуація усклад нюється, якщо фірма — одержувач коштів зареєстрована в одній із зон пільгового оподаткування. Характерною ознакою таких фіктивних угод із зарубіжними контрагентами є незначний розмір або взагалі відсутність санкцій за невиконання договірних зобов'язань. А нема теріальний характер об'єктів такого роду договорів ускладнює належний контроль за переміщенням на їх підставі валютних коштів.

Аналізуючи ст. 80-1 попереднього КК, Ю.М.Сухов пише, що скупову вання валюти на міжбанківському ринку з наступним перерахуванням її за кордон за фіктивними імпортними контрактами не тягне криміна льної відповідальності за статтями про валютні порушення. На думку вченого, якщо такі дії вчинюються посадовою особою підприємства без згоди його власника, вони можуть бути підставою для застосування ста тей КК про відповідальність за злочини проти власності чи посадові зло чини (ст.ст. 84, 86-1, 166, 172 КК 1960 р.). У тому разі, коли керівник підприємства є одночасно його єдиним власником або коли перерахуван ня валюти здійснюється приватним підприємцем, ознаки злочинів про ти власності відсутні, оскільки у такий спосіб особа фактично розпоря джається своєю приватною власністю. Робиться висновок про те, що пе рерахування валютних коштів у подібних випадках є законним "за фор мою", але незаконним "по суті"1. Як зазначалось вище, з моменту на брання чинності новим КК ситуація з кримінально-правовою оцінкою перерахування іноземної валюти за кордон на підставі фіктивних імпортних контрактів на краще, на жаль, не змінилась.

Під час перевірки дотримання зовнішньоекономічного законодавства прокуратурою Індустріального району м. Дніпропетровська встановлено, що ТзОВ "Мабетекс" уклало із ЗАТ "Стіл Трейд" (Росія) контракт про купівлю обгорточного паперу в кількості 240 тонн за ціною 450 доларів СІЛА за одну тонну. Виконуючи угоду, ТзОВ "Мабетекс" перерахувало на рахунок постачальника 8073 долари США, однак у встановлений за коном строк російське підприємство продукцію, зазначену в угоді, в Ук раїну не поставило. Не дивлячись на це, службові особи ТзОВ "Мабе текс" на протязі 2000-2001 pp. дієвих заходів щодо повернення валют них коштів не вживали, у зв'язку з чим прокуратура району 20 вересня 2001 р. порушила кримінальну справу за ознаками службової недба лості, що спричинила тяжкі наслідки (ч.2 ст. 367 КК).

1Сухов Ю.М. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів: проблеми відмежування від суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю: Дис.... канд. юрид. наук. — Київ, 2000. — С. 157