Проаналізуйте напрямки зовнішньополітичної діяльності України у 1990-ті рр., якими були її основні досягнення і недоліки

Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав. Республіка не висуває жодних територіальних претензій до своїх сусідів, як і не визнає територіальних претензій до себе. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, а також у межах СНД, активна участь у діяльності ООН; дієва співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО. В основу моделі зовнішньої політики 1991 —1994 pp. було покладено принцип «балансу інтересів», що зумовлено геополітичним становищем України, її залежністю від партнерів по СНД, суперечливими внутрішніми політичними процесами, уповільненим темпом економічних реформ тощо.

Після президентських виборів 1994 р. розвиток зовнішньої політики України пішов шляхом модифікації, розстановки нових акцентів у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено виваженість, прагматизм, раціональність, професіоналізм.

Зміна базових принципів суттєво вплинула на трансформацію моделі зовнішньої політики України в цілому. Наша держава має свої інтереси і на Заході, і на Сході, її географічне розташування та структура економіки визначили для неї не роль «санітарного кордону», а мосту для взаємного проникнення і збагачення східної і західної культур. Щоб мати змогу впливати на цей процес, Україна має бути представлена як у європейських структурах, так і в СНД.

 

Охарактеризуйте особливості конституційного процесу в Україні в середині 1990-х рр.

У перший термін президентства Л. Кучми 1994-1998 рр., як і за часів президентства Л. Кравчука, голова держави хотів змінити модель здійснення влади від президентсько-парламентської на президентську республіку, а саме збільшити свої повноваження. На практиці це було здійснено через прийняття 8 червня 1995 р. Конституційного договору, який збільшував повноваження інституту Президента. Голова держави отримав право без згоди із парламентом призначати премєр-міністра. На думку більшості дослідників, відбулося фактичне перетворення інституту президентства в законотворчий інститут і оформлення квазі-президентської моделі. Проте така система влади існувала в Україні не довго, оскільки прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України суттєво змінювала конституційні повноваження Президента України. Президент утратив можливість самостійно, без парламенту призначати премєр-міністра — право, яким він володів згідно з Конституційним договором. Проте, за нової конституції за президентом затверджувалось право звільнення премєр-міністра без згоди парламенту. За Конституцією 1996 р. політичний режим в Україні перетворився на президентсько-парламентську модель.У другий термін свого президентства 1999-2004 рр. Л. Кучма наполегливо прагнув зміцнити владні повноваження Президента України, проте і референдум в 2000 р., і внесення проекту закону не мали успіху.

 

Окресліть головні напрямки розвитку середньої та вищої освіти в україні після проголошення її державної незалежності

Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури. Відбувається остаточний перехід від "соціалістичного реалізму", ідеологічної регламентації культурного життя; притаманних тоталітарній системі, до плюралізму, орієнтації на загальновизнані цінності світової культури. Першим кроком на шляху перебудови освітньої галузі, став Закон України "Про освіту" (1991). Він визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави. Освіта мала бути доступною, гуманною, незалежною від політичних партій, забезпечувати рівні можливості для всіх людей, зв'язок з національною культурою і традиціями, відповідати світовому рівневі. Основні засади функціонування та розвитку системи загальної середньої освіти окреслив Закон "Про загальну середню освіту" (1999). В Україні встановлено такі типи загальноосвітніх навчальних закладів, як середня загальноосвітня школа, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми та ін. Запроваджено поступовий перехід до 12-річного терміну навчання, введено 12-бальну шкалу оцінювання знань учнів. Навчальний процес поділено на З ступені: І — початкова школа (1—4-й кл.), П — базова школа (5—9-й кл.), Ш — старша школа (10— 12-й кл.). Відкриваються класи різних профілів: універсального, суспільно-гуманітарного, природничо-математичного, технологічного, спортивного тощо. Більша увага приділяється вивченню національної історії, культури, традицій, розширюється сфера вживання української мови. Із 2008 р. замість вступних іспитів до ВНЗ запроваджено зовнішнє незалежне тестування, яке надає рівні можливості для здобуття вищої освіти. Прагнучи увійти до освітнього простору Європи, наша держава дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до т.зв. Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні загальноєвропейської системи вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування.

Наприкінці 2000р. процес оновлення освіти вступив у нову фазу реформування, коли було ухвалено проект концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи, де передбачається, у тому числі ліквідація недоліків “Освіти 2000”:

– перехід на 12-річне навчання та 12-бальну оцінку знань;

– посилення практичного і виховного спрямування освіти;

– навчання умінню здобувати інформацію з різних джерел, переробляти і застосовувати її на практиці; – забезпечення безперервності освіти молоді; – зростання значення громадського самоуправління у школі; – посилення виховної і організаторської ролі вчителів тощо.

Отже, система освіти в умовах після проголошення незалежності України розвивається динамічно, відбувається процес її перебудови стосовно ринкових умов. Разом з тим зберігаються і примножуються традиції співробітництва між навчальними закладами.

Роскажіть про стан релігійних і міжконфесійних відносин в Україні в переше десятиліття після проголошення державної незалежності в Україні

Україна — багатоконфесійна держава. Головним її віровизначенням є християнство — одна з найпоширеніших релігійних течій сучасного світу. За церковними даними, до християнства належить близько 1 млрд, із них близько 580 млн — католики, 344 млн — протестанти і 74 млн — православні. Іслам віро-сповідують 592 млн, буддизм — 256 млн. Решта людства сповідує інші релігії.

Основними пріоритетами державної політики щодо релігії та церкви є:

• забезпечення конституційного положення про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, рівноправності всіх офіційно діючих в Україні релігій та права громадян на свободу совісті;

• сприяння релігійним організаціям у виконанні їхніх статутних завдань, участі церков у служінні, що має неабияке соціальне значення, оскільки це сприяє зміцненню моральних підвалин суспільства, розвиткові милосердницької, доброчинної діяльності тощо;

• подолання дестабілізувальних впливів церкви на суспільство, блокування спроб окремих політичних партій, рухів та інших політичних формувань використовувати релігійно-інституційні структури під час виборчих кампаній і т. п.

• сприяння розвиткові релігійної самобутності корінних народів і національних меншин, їхніх стосунків з одновірцями за кордоном.

• сприяння у створенні передумов для стабілізації релігійної ситуації, а зрештою — й утвердження громадянського миру та злагоди в суспільстві.

Неупереджений аналіз релігійної ситуації в Україні свідчить, що за наявності доброї волі церков і політичної волі державної влади негативні тенденції церковно-релігійних процесів можна подолати, і церква в Україні буде відігравати притаманну їй роль потужної інституції громадянського суспільства.