Загальні положення виховного процесу (історичний аспект).

Загальні положення виховного процесу (історичний аспект).

Методика (від лат. Met – знак, мітка) дитячого музичного виховання в Україні є заснованою на загальних засадах виховного процесу. Найновіші наукові дослідження в галузі музичної педагогіки, досвід викладачів багатьох напрямків культури та історичний досвід свідчать, що музичне виховання впливає не лише на емоційно-естетичний розвиток особистості дитини, але й на розумовий. Достатньо лише підкреслити, що виховання слухових якостей та голосу дитини впливає й на формування її мови. Крім того, виховання музично-ладового відчуття пов,язане з утворенням в корі головного мозку людини складної системи нервових зв,язків, розвиває здатність його нервової системи до тонкого регулювання процесів збудження, заспокоєння та інших, що відбуваються в людському організмі.

Загальні положення виховного процесу засновані на закономірностях психології сприйняття: «від загального – до конкретного – до узагальненого», першим імпульсом у якому має бути зацікавленість особистості в отриманні інформації. Для її засвоєння необхідно конкретизувати завдання, що ставляться перед аудиторією, а, отже, звернути увагу на окремі складові інформаційного блоку. Зрозуміло, що цей процес має займати найбільший проміжок часу відведеного для засвоєння матеріалу.

Проблема узагальнення тісно пов,язана з Філософсько-поетичним мисленням людини, тому що є сутністю буття. Психологічно, перше враження й узагальнений висновок залишаються у свідомості людини назавжди, але формування конкретної інформації має відновлюватися постійно. Узагальнений висновок про засвоєну інформацію може змінюватися в результаті нових «прозрінь» у сутність засвоєного.

Сьогодні, в умовах глобалізації світової економіки, стрімкого науково-технічного прогресу, швидкого розповсюдження сучасних інформаційних та комунікаційних технологій освіта стає найефективнішим шляхом людського прогресу. Особливу роль у світовому та вітчизняному культурно-освітньому просторі відігріє й музична освіта як одна з найважливіших сфер духовної діяльності людства.

Культурно-освітній простір України характеризується входженням до загальноєвропейських інтеграційних процесів, які мають на меті формування відповідного інтелектуального, освітнього й наукового простору, розробку єдиних критеріїв і стандартів цього напрямку людського існування. Він отримав назву «Болонського процесу» за назвою університету в італійському місті Болонья. Головна мета цього процесу – консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для підвищення конкуренто спроможності системи науки і вищої освіти у світовому вимірі.

Національна освіта в Україні в XXI ст. має бути націленою в майбутнє без заперечення власних здобутків, розв,язувати актуальні проблеми нового століття опираючись на свій історичний досвід, формувати нові способи мислення у контексті вироблених віками, усвідомлених постулатів православної віри, гуманістичної філософії, заснованої на демократичних принципах поваги до національних цінностей народів світу.

2. Сучасний стан виховного процесу (питання національного виховання та міжетнічних стосунків).

Сучасний тип культури характеризується досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації суспільства. Тим не менше, важливою традицією виховання дітей та розвитку української культури, порівняно з європейською, є фольклор та етнографія, народна пісня й традиційний побут: християнська обрядовість, поважне ставлення до батьків та рідної землі, навколишнього середовища, в цілому.

Однак, специфічною рисою сучасного життя є відчуження людей, порушення традиції спілкування, привнесених новими технологіями та ідеологічними постулатами, заснованими на засадах конкуренції та фінансово-економічних законах приватної власності.

Відтак, перспективність виховання підростаючого покоління та розвитку української культури залежить від вже сформованого менталітету, в якому характерною рисою називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності та загальну «де соціалізацію» суспільства, в якому зростає цінність матеріальних взаємовідносин, збудованих на принципах приватної власності. Крім того, на сьогодні, в моделюванні систем базових цінностей української національної культури існують значні відмінності між східними та західними регіонами України, які мають принциповий характер і є свідченням варіативності її розвитку. Ці тенденції мають історичне значення й пов,язані з ідеологією «європоцентризму» та цілісності зв,язків з, так іменованим, «сло в,янським світом».

Подолання суперечностей і закріплення позитивних наслідків розвитку української культури залежить від наполегливої праці кожного громадянина суспільства. Запорукою цьому є могутній потенціал нації та демократизація всіх напрямків існування українського суспільства, що може стати головним рушієм культурного поступу, гарантом подальшого розквіту української культури.

В умовах розвитку українського суспільства XXI ст. з,ясовується важливість принципів безперервності та зв,язків між поколіннями на теренах розробки напрямів історичної науки, осмислення проблем освіти та культури. Всі ці аспекти набувають особливого значення в системі родинного, дошкільного, шкільного й вузівського навчання.

Знання історії та культури власного народу закладає міцний фундамент світогляду людини, формує її високі морально-етичні якості. Відповідно до філософсько-гуманістичних, історіософських, культурологічних основ українознавства є визнання: світ – єдиний, цілісний, що може проявляти свою повноту лише у різноманітності націй і народностей; кожна людина, народ, його мова, культура має природне право на самореалізацію; тільки у взаємодії з іншими народами культурний простір може проявити свою повноту; посягання на право кожної людини, нації, мови, культури до самобутності є злочином проти людства; шлях до повної реалізації сутності, покликання людини і людства є пізнання як синтез самопізнання й самотворчості.

Слухання музики на уроках.

Роль слухання музики на уроках в загальноосвітніх школах у вихованні музичного мислення. Воно пов,язане, з одного боку, з вмінням сприймати, відчувати, розуміти музичний матеріал, вбачати в інтонаційній сфері та логіці музичної композиції можливість створення асоціацій, уявлень, образів; з іншого боку – з вмінням користуватися цими навиками в інших сферах музичної діяльності (виконавській, музично-теоретичній тощо).

Музичне мислення – це особливий вид художнього відображення дійсності, що полягає у цілеспрямованому пізнанні та перетворенні індивідом цієї дійсності, відтворенні й сприйнятті музично-звукових образів. Музичне мислення включає в себе наступні структурні компоненти: сприймання музики, виконавське мислення, емоційно-чуттєве мислення, музично-логічне мислення, музично-творче мислення.

Слухання музики на уроках відбувається у відповідності до затверджених педагогічною радою тематичного та поурочного планів. Для слухання музики відводиться найчастіше друга половина уроку, що пов,язано з необхідністю зміни форм роботи. В основі цього напрямку роботи лежить методичний принцип, за яким вчитель спочатку розповідає про твір, який належить прослухати, після прослуховуння проводить обговорення і лише потім підсумовує його, надає свої коментарі й відповідає на можливі запитання.

В разі технічної можливості необхідно використовувати для прослуховування музики комп,ютерні технології та інтернет.

Загальні положення виховного процесу (історичний аспект).

Методика (від лат. Met – знак, мітка) дитячого музичного виховання в Україні є заснованою на загальних засадах виховного процесу. Найновіші наукові дослідження в галузі музичної педагогіки, досвід викладачів багатьох напрямків культури та історичний досвід свідчать, що музичне виховання впливає не лише на емоційно-естетичний розвиток особистості дитини, але й на розумовий. Достатньо лише підкреслити, що виховання слухових якостей та голосу дитини впливає й на формування її мови. Крім того, виховання музично-ладового відчуття пов,язане з утворенням в корі головного мозку людини складної системи нервових зв,язків, розвиває здатність його нервової системи до тонкого регулювання процесів збудження, заспокоєння та інших, що відбуваються в людському організмі.

Загальні положення виховного процесу засновані на закономірностях психології сприйняття: «від загального – до конкретного – до узагальненого», першим імпульсом у якому має бути зацікавленість особистості в отриманні інформації. Для її засвоєння необхідно конкретизувати завдання, що ставляться перед аудиторією, а, отже, звернути увагу на окремі складові інформаційного блоку. Зрозуміло, що цей процес має займати найбільший проміжок часу відведеного для засвоєння матеріалу.

Проблема узагальнення тісно пов,язана з Філософсько-поетичним мисленням людини, тому що є сутністю буття. Психологічно, перше враження й узагальнений висновок залишаються у свідомості людини назавжди, але формування конкретної інформації має відновлюватися постійно. Узагальнений висновок про засвоєну інформацію може змінюватися в результаті нових «прозрінь» у сутність засвоєного.

Сьогодні, в умовах глобалізації світової економіки, стрімкого науково-технічного прогресу, швидкого розповсюдження сучасних інформаційних та комунікаційних технологій освіта стає найефективнішим шляхом людського прогресу. Особливу роль у світовому та вітчизняному культурно-освітньому просторі відігріє й музична освіта як одна з найважливіших сфер духовної діяльності людства.

Культурно-освітній простір України характеризується входженням до загальноєвропейських інтеграційних процесів, які мають на меті формування відповідного інтелектуального, освітнього й наукового простору, розробку єдиних критеріїв і стандартів цього напрямку людського існування. Він отримав назву «Болонського процесу» за назвою університету в італійському місті Болонья. Головна мета цього процесу – консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для підвищення конкуренто спроможності системи науки і вищої освіти у світовому вимірі.

Національна освіта в Україні в XXI ст. має бути націленою в майбутнє без заперечення власних здобутків, розв,язувати актуальні проблеми нового століття опираючись на свій історичний досвід, формувати нові способи мислення у контексті вироблених віками, усвідомлених постулатів православної віри, гуманістичної філософії, заснованої на демократичних принципах поваги до національних цінностей народів світу.

2. Сучасний стан виховного процесу (питання національного виховання та міжетнічних стосунків).

Сучасний тип культури характеризується досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації суспільства. Тим не менше, важливою традицією виховання дітей та розвитку української культури, порівняно з європейською, є фольклор та етнографія, народна пісня й традиційний побут: християнська обрядовість, поважне ставлення до батьків та рідної землі, навколишнього середовища, в цілому.

Однак, специфічною рисою сучасного життя є відчуження людей, порушення традиції спілкування, привнесених новими технологіями та ідеологічними постулатами, заснованими на засадах конкуренції та фінансово-економічних законах приватної власності.

Відтак, перспективність виховання підростаючого покоління та розвитку української культури залежить від вже сформованого менталітету, в якому характерною рисою називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності та загальну «де соціалізацію» суспільства, в якому зростає цінність матеріальних взаємовідносин, збудованих на принципах приватної власності. Крім того, на сьогодні, в моделюванні систем базових цінностей української національної культури існують значні відмінності між східними та західними регіонами України, які мають принциповий характер і є свідченням варіативності її розвитку. Ці тенденції мають історичне значення й пов,язані з ідеологією «європоцентризму» та цілісності зв,язків з, так іменованим, «сло в,янським світом».

Подолання суперечностей і закріплення позитивних наслідків розвитку української культури залежить від наполегливої праці кожного громадянина суспільства. Запорукою цьому є могутній потенціал нації та демократизація всіх напрямків існування українського суспільства, що може стати головним рушієм культурного поступу, гарантом подальшого розквіту української культури.

В умовах розвитку українського суспільства XXI ст. з,ясовується важливість принципів безперервності та зв,язків між поколіннями на теренах розробки напрямів історичної науки, осмислення проблем освіти та культури. Всі ці аспекти набувають особливого значення в системі родинного, дошкільного, шкільного й вузівського навчання.

Знання історії та культури власного народу закладає міцний фундамент світогляду людини, формує її високі морально-етичні якості. Відповідно до філософсько-гуманістичних, історіософських, культурологічних основ українознавства є визнання: світ – єдиний, цілісний, що може проявляти свою повноту лише у різноманітності націй і народностей; кожна людина, народ, його мова, культура має природне право на самореалізацію; тільки у взаємодії з іншими народами культурний простір може проявити свою повноту; посягання на право кожної людини, нації, мови, культури до самобутності є злочином проти людства; шлях до повної реалізації сутності, покликання людини і людства є пізнання як синтез самопізнання й самотворчості.