Загальна матриця класифікації кредитної операції залежно від фінансового стану одержувача позики і якості обслуговування кредиту

 

Фінансове становище одержувача позики	Обслуговування боргу
«належне»	«слабке»	«незадовільне»
«А»	Стандартні	Під контролем	Субстандартні
«Б»	Під контролем	Субстандартні	Сумнівні
«В»	Субстандартні	Сумнівні	Безнадійні
«Г»	Сумнівні	Безнадійні	Безнадійні
«Д»	Безнадійні	Безнадійні	Безнадійні

 

Банки самостійно розробляють методику оцінки фінансового становища одержувача позики і затверджують її в НБУ. На основі методики визначається величина валового кредитного ризику, потім з використанням нормативно встановленого коефіцієнта враховується величина забезпечення за позикою і вираховується чистий кредитний ризик.

Таким чином, у практиці вітчизняних банків не оцінюється ймовірність дефолту, а також обумовлена нею величина можливих збитків при дефолті.

 

Відповідно до угоди Базельского комітету з банківського нагляду «Міжнародна конвергенція вимірювання капіталу і стандартів капіталу: нові підходи» (скорочена назва – Базель II) розроблено підходи до оцінки кредитного ризику:

 

1. Стандартизований підхід включає:

- спрощений підхід, за яким 11 категорій активів класифікуються за ступенем кредитного ризику. При цьому чітко визначається коефіцієнт зважування;

- загальний підхід, за яким 13 категорій активів класифікуються за ступенем кредитного ризику. При цьому розраховуються кілька альтернативних коефіцієнтів зважування на ризик кожної категорії; активно використовується необхідність зовнішньої оцінки рейтингів кредитного ризику для різних одержувачів позики. Область значень коефіцієнтів зважування включає від 0 до 150%.

2. Підхід на основі внутрішніх рейтингів, відповідно до якого всі активи банку – експозиції (за термінологією Базельського комітету) діляться на 5 класів, певні класи діляться на субкласи. При цьому окремо оцінюються очікувані та неочікувані (тобто випадкові) збитки. Такий підхід включає:

- фундаментальний підхід, за яким банк самостійно оцінює ймовірність дефолту (PD); усі інші компоненти ризику визначає Базельський комітет (орган нагляду – центральний банк);

- поглиблений підхід, за яким банк самостійно визначає всі компоненти ризику – ймовірність дефолту (PD), експозиція при дефолті (EAD), збиток у разі дефолту (LGD).

 

 

 

Оцінюються випадкові збитки за формулою:

 

 

Компонентами ризику, що використовуються у формулі, є:

- PD – ймовірність дефолту (probability of ruin – PD), тобто ймовірність дефолту протягом року з моменту оцінювання. Відповідно до позиції Базельського комітету, двома незалежними свідченнями дефолту є (1) затримка будь-якого платежу на 90 і більш днів і (2) наявність у банку сумніву щодо можливості одержання заборгованості без вживання певних заходів. Показник ймовірності дефолту може становити від 0 до 100%;

- LGD – збиток у разі дефолту (loss given default – LGD), тобто максимально можлива сума втрат (зниження вартості) активу у разі дефолту, вимірювана у відсотках від його облікової вартості. Величина цього компонента ризику встановлюється Базельським комітетом залежно від класу і субкласу кредитної операції – експозиції;

- EAD – експозиція при дефолті (exposure at default – EAD), тобто величина заборгованості контрагента. Величина цього компонента ризику встановлюється Базельським комітетом залежно від класу і субкласу кредитної операції;

- М – ефективний строк (effective maturity – M) – це реальний строк дії активу.

Інші фактори, що використовуються у формулі, не є компонентами ризику:

- R – кореляція. Використовується для визначення того, наскільки фактичний профіль збитків відрізняється від нормального розподілу;

- е – основа натурального логарифма (дорівнює 2,71828182845904);

- b – фактор коректування на строк до погашення;

- ln – натуральний логарифм;

- N – кумулятивна функція розподілу для стандартизованої нормальної випадкової змінної N(x). Позначає ймовірність того, що нормальна випадкова змінна з медіаною, що дорівнює нулю, і варіацією, що дорівнює одиниці, набуває значення, яке менше або дорівнює числу х.

- G – інтегрована (зворотна) кумулятивна функція розподілу для стандартизованої нормальної випадкової змінної величини. Якщо G(z) = x, то N(x) = z;

- К – вимога до капіталу;

- RWA – еквівалент зважених активів.

 

Аналіз компонентів і параметрів ризику, що визначають випадкові збитки, свідчить про те, що ймовірність дефолту і рівень збитків при дефолті оцінюється окремо один від одного.

У межах фундаментального підходу банк повинен самостійно визначати ймовірність дефолту в процесі тривалих спостережень. Під час використання поглибленого підходу усі інші параметри ризику також визначає сам банк, але при цьому банк повинен виконати низку жорстких вимог щодо практики ризик-менеджменту. У такому разі банк функціонує як своєрідне рейтингове агентство.

 

Для визначення очікуваних збитків (expected losses – EL) використовують, як правило, формулу:

.

 

Ця формула модифікується під час оцінки очікуваних збитків від операцій спеціалізованого кредитування: проектного, товарного фінансування, операцій з житловою і нежитловою нерухомістю.

Графічно формулу представлено на рис. 3.2.

 

 

 

Рис. 3.2. Компоненти ризику, що визначають очікувані збитки

 

Якщо отримана величина очікуваних збитків перевищує суму припустимих резервів, різницю вилучають із регулятивного капіталу банку в пропорції 50% з основного і 50% з додаткового капіталу.

 

Очікувані збитки портфеля активів розраховуються за формулою:

,

де Edfi – очікувана частота дефолтів (імовірність дефолту) за i-м кредитом;

Eadi - експозиція при дефолті за i-м кредитом;

- збиток у разі дефолту за i-м кредитом.

При цьому стандартне відхилення за портфелем активів (збитку від кредитного ризику) становить:

,

де ρ – кореляція між кредитними втратами за i-м кредитом і цілого портфеля.

,

де Voli – стандартне відхилення LGD за i-м кредитом.

 

Також може використовуватися підхід, за яким враховується не тільки ризик безпосередньо дефолту, але і ризик зміни рейтингу на більш низький. Для цього створюється матриця переходів (табл. 3.2).

Таблиця 3.2