Екологічна сертифікація. Інші функції екологічного управління.

Екологічна сертифікація — це функція управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність об'єкта сертифікації (продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу) встановленим екологічним законодавством вимогам.

Запровадження і здійснення відповідного інституту регулюється законами України «Про захист прав споживачів» (1991, в редакції від 1 грудня 2005 р.), «Про підтвердження відповідності» (2001), «Про безпечність та якість харчових продуктів» (в редакції 2005 р.), декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами відносин щодо сертифікації є:

1) повноважний орган, визнаний у встановленому законом порядку (наприклад, акредитований) здатним здійснювати діяльність із сертифікації у відповідній сфері. Такий орган може бути як державним, так і приватним, як національним, так і міжнародним, якщо законом не передбачений спеціальний суб'єкт відповідної діяльності з сертифікації;

2)господарюючі суб'єкти

3) фізичні особи.

Екологічна сертифікація може бути як обов'язковою (вимога щодо якої встановлена законодавством України), так і добровільною. Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджується наказом Держспоживстандарту України за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади (нині чинний).

Відповідно до статей 14, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» продукція, щодо якої встановлено обов'язкові вимоги забезпечення безпеки навколишнього природного середовища, має пройти встановлену законодавством процедуру оцінки відповідності.

Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджено наказом Держспоживстандарту від 1 лютого 2005 р. № 28, із наступними змінами. Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватись інформація про таку сертифікацію. Реалізація продукції (у тому числі імпортних товарів) без маркування національним знаком відповідності та/або без сертифіката відповідності чи декларації про відповідність забороняється.

Декларування як функція екологічного управління, так само як і екологічна сертифікація, є способом підтвердження відповідності. Але на відміну від екологічної сертифікації декларування відповідності про дукції, послуг, безпеки, систем екологічного менеджменту тощо встанов леним екологічним законодавством вимогам — це процедура, що здійснюється самим суб'єктом господарювання (уповноваженою ним особою), на власну відповідальність і документально ним засвідчується. Тому цю функцію інакше називають самодекларуванням.

Оцінка рівня ризику проводиться згідно з Методикою визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Суб'єкт господарської діяльності відповідно до вимог законів України «Про екологічну експертизу», «Про наукову та науково-технічну експертизу» здійснює експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику, а також обґрунтованості та достатності прийнятих щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій рішень.

Екологічне маркування полягає в установленні спеціального позначення для засвідчення високих екологічних якостей певного продукту чи пов'язаних з ним процесів і методів виробництва. Екологічне маркування здійснюється шляхом розміщення на первинній (внутрішній) чи вторинній (зовнішній) упаковці, прикріплення до неї, вкладення всередину упаковки, вміщення в супровідній документації, технічному описі, рекламному проспекті, інформаційному повідомленні для громадськості чи в інший спосіб інформації про екологічні характеристики у вигляді умовного позначення, слова, знаку, торговельної марки, графічного зображення, символу або малюнка, відповідно до нормативних вимог. Наявність на продукції (упаковці, етикетці) знаку екологічного маркування має на меті доведення до споживача надійної, точної та достовірної інформації про екологічні аспекти продукції (товарів чи послуг), екологічні переваги цієї продукції серед певної визначеної групи продуктів, її менший негативний вплив на довкілля. Екологічне маркування допомагає зорієнтувати споживачів зробити свідомий вибір. Цим стимулюється вплив ринку на безперервне поліпшення довкілля. Визнання такої переваги базується на оцінці повного життєвого циклу продукції: від добування сировини чи використання природних ресурсів аж до розміщення (утилізації) відходів.

Законодавство України не вживає поняття «екологічне маркування».

Водночас термін «екологічне маркування» застосовується в міжнародних стандартах, у тому числі — адаптованих в Україні. Це міжнародні стандарти: ДСТУ ISO 14020 «Екологічні маркування та декларації. Основні принципи»; ДСТУ ISO 14021 «Екологічні маркування та декларації. Самодекларовані екологічні заяви (екологічне маркування типу II)»; ДСТУ ISO 14024 «Екологічні маркування та декларації. Екологічне маркування типу I. Принципи та методи».

Екологічний менеджмент (екологічне керування) — функція екологічного управління, що спрямована на забезпечення гармонізації діяльності та розвитку господарських та інших об'єктів із еколого-правовими вимогами і реалізується на об'єктовому рівні в будь-якій галузі господарювання.

69. Правові форми розподілу та перерозподілу природних ресурсів.

Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує в своїй діяльності.

Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.

Оскільки звичайно під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства загалом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту.

Природні ресурси - категорія історична, їх використання пов'язане з розвитком технології виробництва.

В умовах нашого суспільства розподіл і перерозподіл природних ресурсів (виробничої і іншої діяльності) – закономірний процес. Держава, здійснюючи такого роду діяльність, переслідує власні інтереси, а також сприяє задоволенню потреб різних підприємств, установ, організацій і громадян в ресурсах природи. Оскільки розподіл і перерозподіл природних ресурсів – досить складний процес, що вимагає спеціальних пізнань, органи державного управління залучають до цього процесу різні міністерства, держкомітети і відомства, підприємства, установи і організації. Істотну роль тут грають органи експертизи. Подібне залучення необхідне для здобуття вичерпних даних про природний об'єкт, визначення мети його використання, необхідності і доцільності передачі його від однієї особи іншому. В окремих випадках органи відомчого управління в порядку і на умовах, наданих їм державою, самі здійснюють розпорядливі функції. Це так зване внутрішньогосподарське управління природними ресурсами. Розподіл і перерозподіл ресурсів природи у загальних рисах можна було б визначити, по-перше, як встановлення мети і характеру їх використання і, по-друге, як фактичне надання або вилучення ресурсів для тих або інших потреб. Діяльність першого роду включає, наприклад, устрій земельної території, лісовпорядження, складання Генеральних схем, територіальних схем охорони природного середовища. Сюди ж слід віднести визначення і закріплення законодавчим шляхом категорій земель, лісів, вод, видів тварин (рідких, зникаючих), тобто в даному випадку відбувається правова індивідуалізація природних ресурсів, в процесі якої визначаються загальна мета і характер, умови експлуатації природних ресурсів. Таким чином, створюються доцільні, з екологічної і економічної позицій, передумови використання природних з екологічної і економічної позицій, передумови використання природних ресурсів. В процесі здійснення такого виду діяльності створюються умови, значною мірою застережливі порушенню вимог в області охорони середовища, права власності держави на природні ресурси, прав і законних інтересів пріродопользователей. Ми не випадково звертаємо увагу на дану обставину, бо всі функції державного управління, а дана функція особливо, переслідують мету запобігання порушенням в цій сфері екологічних відносин. Ігнорування ж охоронного аспекту функцій управління може заподіяти істотну екологічну і економічну шкоду. Так, незадовільний устрій лісових масивів, неправильне визначення мети використання можуть привести до виснаження лісів, втрати їх захисних властивостей, погіршення місця існування тварин. Все це не може не позначитися негативно на інтересах держави і суспільства, стані природного довкілля.