Становлення експериментальної психології як науки. Становлення нормативів експериментального дослідження.

Експериментальна психологія – галузь психологічної науки, яка розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.

Становлення експериментальної психології пов’язують з 1879 р., коли В. Вундт у Лейпцигу створив перший інститут психології, тобто першу експериментальну психологічну лабораторію.

В історії становлення експериментальної психології можна умовно виокремити два періоди:

• долабораторний, у якому провідними є психофізика та психофізіологія (Г. Гельмгольц, І. Сєченов, Г. Фехнер);

• лабораторний, у якому, залежно від методологічних підходів, розрізняють етапи, пов’язані з розвитком:

1) фізіологічної та інтроспективної методології у вигляді вундтівської експериментальної психофізіології та ряду її різновидів;
2) експериментальної інтроспекції, започаткованої вюрцбурзькою школою;
3) французького патопсихологічного підходу;
4) двох напрямів, які розвивалися паралельно — біхевіоризм і гештальтпсихологія;
5) діалектико-матеріалістичний підхід у вітчизняній психології.

Роботи, які проводилися В. Вундтом і його численними учнями (Е. Крепелін, Е. Тітченер) у рамках першого із зазначених підходів, стосувалися в основному простих реакцій, а їхньою кінцевою метою було вивчення під час цих реакцій “змісту” свідомості, про який експериментатор робив висновок на підставі інтроспективного звіту досліджуваного. В. Вундт виключав із експериментального вивчення вищі психічні процеси як такі, що недоступні пізнанню в експерименті. Але вже 1885 р. Г. Еббінгауз експериментально досліджує пам’ять, використовуючи кількість повторень як міру запам’ятовування, а 1897 р. — інтелект або розумову обдарованість, використовуючи метод доповнення.

У цьому ж напрямі йшли дослідження А. Біне та Ф. Гальтона.

Експериментальна інтроспекція була створена одним з учнів В. Вундта О. Кюльпе, який, на відміну від В. Вундта, вважав, що можна експериментально вивчати вищі психічні функції, зокрема мислення. У своїх експериментах він використовував інтроспекцію як основний метод.

У Франції поширився патопсихологічний підхід до експериментального дослідження психіки, засновником якого був Т. Рібо. На його думку, хвороба — найтонший експеримент, який здійснено природою за певних обставин і такими засобами, яких не має в своєму розпорядженні людина (йшлося про дослідження хвороб пам’яті, волі, особистості, уваги).

Відкриття І. Павловим умовних рефлексів привело до виникнення біхевіоризму. Дж. Уотсон, засновник цього напряму, зауважував, що труднощів інтроспекції для тварин не існує і запропонував підхід зоопсихологів до вивчення фактів поведінки тварин застосувати до людей. При цьому поведінка розглядалася як результат научіння. Такий підхід започаткував цілий ряд експериментальних досліджень за схемою “стимул-реакція”, а пізніше за схемою “стимул - проміжна змінна - реакція” (К. Халл, Б. Скіннер, А. Бандура).

На цей же час активно розвивалася гештальтпсихологія. Зокрема, учень О. Кюльпе М. Вертгеймер експериментально дослідив ілюзії руху, виявивши, що складний психічний образ не є простою сумою його складових. Е. Рубін 1915 р. експериментально довів існування розрізнення фігури та фону.

Значний внесок у становлення експериментального методу у вітчизняній психології пов’язують насамперед із відкриттями І. Павлова і працями І. Сєченова та В. Бехтерева, які базувалися на природничо-матеріалістичній парадигмі вивчення психіки. І. Сєченов стверджував детермінізм, обумовленість психіки зовнішнім світом.

В Україні у 80-ті роки ХІХ ст. було відкрито кілька експериментальних психологічних лабораторій. Одним із перших у вітчизняній та світовій психології на значенні експерименту наголошував М. Ланге — професор Новоросійського університету (Одеса). Він експериментально досліджував психомоторику, увагу, сприймання, встановивши, зокрема, закон перцепції щодо послідовності фаз сприймання від менш диференційованого до більш диференційованого, які пов’язувалися з філогенетичним розвитком людини і, отже, вносили у психологічний експеримент ідею розвитку.

Новий крок у запровадженні експерименту в психології зробив Л. Виготський, провівши дослідження процесів утворення понять, активного запам’ятовування, особливості розвитку психічних процесів на основі історико-генетичного підходу.

Значний внесок у запровадження експерименту в психологію зробили також О. Лурія, С. Рубінштейн, Б. Теплов, О. Леонтьєв.