Культура як світ смислів і знаків

Культура являє собою світ смислів. Людина – творіння природи, й усі її закони зберігають свою силу у її діяльності так само, як і в будь-яких природних явищах та процесах. Ніхто не може відмінити їх або порушити. Все, що створює людина, виникає відповідно до об'єктивних законів розвитку природи. В культурі історично складаються різноманітні системи знаків (коди). Знаковими системами є природні (розмовні, вербальні) мови - російська, англійська та ін, так і різного роду штучні мови - мова математики, хімічна символіка, "машинні" мови і т. д. До знакових систем відносяться різноманітні системи сигналізації, мови, образотворчих мистецтв, театру, кіно, музики, правила етикету, релігійні символи і ритуали, геральдичні знаки та взагалі будь-які безлічі предметів, які можуть служити засобами для вираження якогось змісту. Ми живемо не тільки в світі речей, але і в світі знаків. Явища культури - це знаки і сукупності знаків (тексти"), в яких закодована соціальна інформація, тобто вкладений у них людьми зміст, значення, сенс. Розуміти будь-яке явище культури - означає побачити в ньому не просто почуттєво сприйняту річ, але її "невидимий" суб'єктивний смисл. Саме остільки, оскільки явище виступає в якості знака, символу, тексту, який потрібно не тільки спостерігати, але і усвідомлювати, вона стає фактом культури.

Колективне несвідоме

Колективне несвідоме Юнг постулює як психічну спадщину людства, яка, подібно до людського тіла, розвивалася шляхом еволюції й позначена численними людськими досвідами. Усе, що будь-коли було виражене індивідуальною психікою окремої людини, стає складовою психічної структури людини, а на рівні колективного — складовою колективного несвідомого. За Юнгом, колективне несвідоме є надіндивідуальним і незалежним від культури. Колективне несвідоме можна досліджувати через порівняння різних культур (міфи, уявлення про магію, казки, легенди).

Соціалізація і аккультурація.

Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності.

Включає як цілеспрямований вплив на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування. Соціалізація знаходиться на межі різних наук і вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою та теологією.

Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з певних обставин (перебування в певній «антисоціальній» групі, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо.)

Акультурація (acculturare — від лат. ad — до і cultura — утворення, розвиток) — процес взаємовпливу культур, сприйняття одним народом повністю чи частковокультури іншого народу. Слід розрізняти акультурацію та асиміляцію, за якої відбувається повна втрата одним народом своєї мови та культури за контакту з іншим, більш домінантним. При цьому, без сумніву, акультурація може бути першим кроком на шляху до повної асиміляції.

Термін було запроваджено в тридцяті роки XX століття соціологами та етнографами США у зв’язку з вивченням сучасної їм культури індіанців.

 

Соціодинаміка кулітури.

Під соціодинамікою культури розуміють ті зміни, які відбуваються в культурі і людині під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. Зміни - невід'ємна властивість культури. Термін "динаміка" близький за значенням термін "розвиток". Розвиток культури - це поступальний рух культури, переходи від одного стану до іншого, виникнення якісно нових форм культури.

Динаміка включає в себе як висхідну прогресивну лінію (прогрес - спрямованість розвитку від нижчого до вищого, від простого до складного, від менш досконалого до більш досконалого), так і регресивну (регрес - перехід від вищого до нижчого, моменти застою, повернення до віджилим структур і форм).

 

41

 

42.. Ідентичність та маргінальність…

 Ідентичність – це суб’єктивне переживання люди­ною своєї власної індивідуальності. Для того щоб виявити фактори, що свідчать про маргінальність індивіда чи групи, слід визначити параметри оцінки, що ве­ликою мірою знаходяться в проблемному полі ідентичності. Адже маргіналь­ний статус пов’язаний не тільки із визнанням його в такій якості оточуючими (представниками панівної системи цінностей), але залежить і від самосприй-няття маргінального суб’єкта.

 

Сутність культури

Сутність культури - проявляється перш за все в діяльності, а не в сукупності досягнень і цінностей, накопичених людством в процесі історичного розвитку; культура - не самостійна соціальна сфера, а наскрізна характеристика всієї соціальної системи, і в будь-якому громадському явищі існує його специфічний культурний аспект; основна соціальна функція культури - людинотворчість, тобто людська особистість - абсолютний об'єктивний та суб'єктивний предмет культури. Головна мета культури - формування певного типу особистості".

Деякі культурологи вважають, що на сьогодні існує понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномена і широким вживанням терміна "культура" в конкретних дисциплінах. У галузі історичних, філософських, етнографічних, соціологічних, філологічних та інших досліджень зустрічаються різноманітні уявлення про культуру. Кожна дисципліна підходить до з'ясування поняття з власними вимогами і завданнями. Проте теоретична складність проблеми не вичерпується розмаїтістю визначень. На мій погляд, Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людствомпротягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.

Ігрова теорія культури

найяскравішого звучання "ідея гри" отримала у голландського філософа Й. Хейзінги. Саме йому належить класична концепція ігрової ґенези культури, яка викладена в роботі "Homo ludens" ("Людина граюча"). В основу цієї концепції покладено ідею про сутність та значення гри як джерела культури. Й. Хей-зінга спробував проаналізувати поняття культури, виходячи із наявності в ній ігрового елементу. На його думку, саме гра, а не праця була формоутворюючим фактором людської культури.