Змістовий модуль І: Європейська освітня інтеграція

ВСТУП

Самостійна робота студентів є складовою навчального процесу, важливим етапом у формуванні вміння навчатися, активізації засвоєння знань і їх використання на практиці, основним засобом опанування навчального матеріалу в позааудиторний час.

Мета самостійної роботи – сприяти засвоєнню навчальної програми дисципліни «Вища освіта України і Болонський процес» та формувати самостійність як важливу освітню та професійну якість, сутність якої полягає у систематизації, плануванні та контролі власної діяльності.

Завдання самостійної роботи – засвоєння певних знань, умінь, навичок, закріплення та систематизація здобутих знань, їх застосування при виконанні практичних та індивідуальних науково-дослідних завдань. Зміст самостійної роботи визначається навчальною програмою дисципліни «Вища освіта України і Болонський процес».

Самостійна робота організовується за допомогою:

- надання детальних методичних рекомендацій щодо її виконання;

- забезпечення творчого підходу у її виконанні;

- підтримання постійного взаємозв’язку між викладачем і студентами.

 

Мета навчальної дисципліни «Вища освіта України і Болонський процес» – формувати систему знань про сутність і зміст Болонського процесу як основи для реформування єдиного Європейського простору вищої освіти за умов ринкової економіки та виокремлення проблем створення єдиної Європейської освітньої системи. Також ставимо за мету ознайомити студентів із загальними принципами формування системи вищої освіти країн світу та показати, що європейський вибір України – невід’ємна складова її подальшого розвитку; ознайомити із формуванням і розвитком системи вищої освіти в Україні; з основними документами Болонського процесу; з Європейською кредитно-трансферною системою нагромадження та принципами, шляхами і засобами її адаптації у вищу освіту України; заходами, науково-методичними засадами впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні.

Основними завданнями навчальної дисципліни є вивчити основні поняття, категорії, інструментарій і алгоритми Болонського процесу, основні положення кредитно-модульної системи організації навчального процесу, набути практичні навички у складанні нав-чальних планів, структурно-логічних схем спеціальностей, індивідуальних планів роботи студентів за умов кредитно-модульної системи організації навчального процесу. На основі ознайомлення з основними принципами, завданнями та документами, прийнятими у рамках Болонського процесу, оволодіти методами й засобами, які забезпечать входження освіти і науки України у європейське інформаційне й освітнє поле.

 

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

· загальні принципи формування системи вищої освіти країн світу;

· принципи формуванням системи вищої освіти в Україні;

· шляхи інтеграції України в єдиний простір вищої освіти;

· основні документи Болонського процесу;

· Європейську кредитно-трансферну систему нагромадження;

· науково-методичні засади впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні.

 

Студент повинен вміти: аналізувати освітнє середовище ВНЗ, сегментувати ринки освітянських послуг, оцінювати конкурентоспроможність випускників ВНЗ і розробляти ринкову стратегію навчального закладу; використовуючи структурно-логічні схеми, навчальні плани спеціальностей та індивідуальні навчальні плани за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу формувати інформаційний пакет ЕСТS.

Опис навчальної дисципліни наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Опис навчальної дисципліни

«Вища освіта України і Болонський процес»

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
Кредитів – 1	Спеціальності 8.04010202 – мікробіологія, 8.04010205 – біохімія, 8.04010206 – біофізика, 8.04010207 – зоологія, 8.04010208 – ботаніка, 8.04010209 – генетика, 8.04010210 – фізіологія рослин, 8.04010212 – фізіологія людини і тварин, 8.070801 – екологія та охорона навколишнього середовища	Нормативна   Рік підготовки: 1 Семестр 1   Лекції – 10 год Практичні, семінарські – 8 год Самостійна робота – 18 год Індивідуальні звдання: проект   Вид контролю: залік
Модулів – 2
Змістових модулів – 2
Індивідуальне науково-дослідне завдання: проект
Загальна кількість годин – 36
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних – 1 самостійної роботи студента – 1	Освітньо-кваліфікаційний рівень: магістр

Програмний матеріал

Блоків змістових модулів

Болонського процесу

Вища освіта у Канаді

Канада має приблизно 90 вищих навчальних закладів, які можуть називатися університетами, коледжами або школами. Поряд із великими навчальними закладами, що пропонують широкий спектр освітніх програм з гуманітарних і наукових дисциплін, а також професійних кваліфікацій, існує невелика кількість ліберальних гуманітарних коледжів, коледжів теології та кілька таких спеціалізованих установ, як сільськогосподарські школи або коледжі мистецтва.

Звичайно університет складається з факультетів, департаментів, шкіл і інститутів, що проводять викладання, науково-дослідну діяльність і роботу з надання певних послуг. Університети керуються комітетом губернаторів, що відповідають за фінансову діяльність установи, і сенатом, що відповідає за академічну політику і планування.

Значна частина фінансування надходить у навчальні заклади з державної скарбниці – провінції і території оплачують 65% бюджету. Близько 15% коштів надходить прямо з федеральної скарбниці, і вони, в основному, призначені для науково-дослідної діяльності. Інші кошти надходять за рахунок плати за навчання та з інших джерел.

Отримати освіту після закінчення середньої школи можна в навчальних закладах, що пропонують вищу і професійно-технічну освіту. Незважаючи на те, що канадські студенти повинні платити за навчання, вони мають доступ до фінансової допомоги.

Тривалість навчання визначається самими навчальними закладами, дисциплінами, що викладаються, структурою і вимогами системи освіти конкретної провінції. Наприклад, диплом вищої освіти (Bachelor Degree) можна одержати після 3 або 4 років навчання, залежно від того, який рівень обраний студентом – загальний або почесний. Більшість університетів – англомовні, але існують незалежні французькі заклади освіти, в основному в Квебеку. Такі провінції як Alberta, Saskatchewan, Manitoba, Ontario і Nova Scotia мають університети, де викладання ведеться двома мовами. Деякі вищі навчальні заклади, що ведуть навчання тільки однією мовою, дають можливість студентам складати іспити і захищати дисертації на кожній із двох мов.

У Канаді можна набути як кваліфікації початкової вищої освіти (undergraduate studies), так і дипломи та сертифікати на аспірантському рівні (postgraduate studies). Навчальні заклади, а іноді окремі факультети, установлюють свої власні стандарти прийому на курс навчання. У той же час навчальні заклади в одній і тій же провінції, як правило, мають однакові вимоги щодо зарахування на навчання, особливо для набуття першої вищої освіти. У Канаді немає загальнонаціональних вступних іспитів. Окремі навчальні заклади не проводять вступних екзаменів. Деякі фахові факультети, однак, вимагають складання вступних екзаменів з дисциплін, що належать до курсу навчання. Атестат про середню освіту є мінімальною, але іноді недостатньою вимогою для вступу до університету. Більшість навчальних закладів або факультетів вимагають від абітурієнтів успішного закінчення певних курсів або одержання мінімальних оцінок за підготовче навчання.

Приймають на навчання студентів по досягненню ними 21 року.

Академічний рік має 2 терми, або семестри, хоча деякі установи мають літні або міжсезонні програми. Тільки невелика кількість навчальних закладів працює за системою 3-х семестрів, тривалість яких однакова. У цьому випадку студенти можуть розпочати навчання на початку кожного з 3-х семестрів. Деякі університети мають програми, що дають студентам змогу одержувати академічні знання й у той же час працювати на повну ставку. Незважаючи на те, що такі програми триваліші від звичайних програм, вони допомагають студентам одержати кваліфікацію і цінний досвід роботи за фахом.

У Канаді також поширені вечірнє та дистанційне навчання, особливо для набуття першої вищої освіти. Це пов’язано з тим, що Канада – це дуже велика країна, де багато людей живуть у районах з обмеженим доступом до традиційного навчання.

У Канаді існують дві офіційні мови – англійська і французька. Мовні школи можуть бути державними і приватними, великими і малими, самостійними або філіями при навчальних закладах (коледжах і університетах). Більшість (але не всі) мовних шкіл із викладанням французької мови розташована у провінції Квебек. У середньому вартість одного тижня навчання на мовних курсах коштує від 220 до 250 канадських доларів.

Bachelor degree (диплом початкової вищої освіти – бакалаврські кваліфікації) – це кваліфікація вищої освіти з присвоєнням ступеня бакалавра за такими спеціальностями: інженер, фармаколог, фахівець із бізнесу, комерції, юриспруденції і т.д. Одержати цю кваліфікацію можна після 3-х років навчання. Студенти, що добре закінчили трирічне навчання, мають можливість продовжити навчання й одержати кваліфікацію почесної початкової вищої освіти (honours degree). Ця кваліфікація дає перевагу при пошуку роботи, а також дає студентові змогу продовжити навчання на аспірантському рівні. Деякі дисципліни, такі як юриспруденція або медицина, потребують від студентів навчання в інтернатурі для одержання ліцензії (права) на роботу за даною спеціальністю.

Master degree (диплом магістра) – це кваліфікація на аспірантському рівні з присвоєнням магістерського ступеня з дисциплін: учительська справа, інженерна справа, гуманітарні науки тощо. Одержати цю кваліфікацію можна за 2 роки навчання.

Doctorate (диплом доктора наук) – це вища аспірантська кваліфікація, що надає право присвоїти студентам ступінь доктора філософії. Для вступу на цю програму навчання необхідно мати кваліфікацію магістра, за рідким винятком обдарованих студентів приймають на цю програму після одержання кваліфікації початкової вищої освіти (у більшості випадків за наявності почесної початкової вищої освіти). Докторська програма триває 3 роки і включає відвідування занять, науково-дослідну роботу і захист дисертації наприкінці навчання. За деякими програмами тривалість навчання може становити 4 або 5 років.

Плата за навчання у вищих навчальних закладах дуже відрізняється у різних провінціях і залежить від навчального закладу, програми навчання і рівня кваліфікації.

Професійно-технічне освіта також пропонується суспільними коледжами (більш 200). Існують державні та приватні коледжі, що пропонують напівпрофесійні й технічні кваліфікації, а також підготовчі курси для вступу в університети. Суспільні коледжі у провінції Британська Колумбія дозволяють студентам перехід на курс навчання у вищі навчальні заклади, що розташовані в цій провінції. Також діють вузькоспеціалізовані коледжі, що готують випускників за кваліфікаціями працівників швидкої допомоги, працівників рибного господарства або фахівців у сфері мистецтва.

Для вступу в суспільний коледж зазвичай потрібен атестат про середню освіту, хоча в деяких випадках можливі й інші варіанти вступу, що залежать від програми навчання і віку абітурієнта.

Вища освіта у Франції

Система з 80французьких університетів і близько 300вищих шкіл і дослідних центрів дає змогу набути практично будь-яку спеціальність. Освіта здебільшого безкоштовна, не має релігійного змісту й обов’язкова для дітей від 6 до 16 років. У Франції співіснують приватна і державна системи освіти. З часу прийняття закону Дебре від 1959 року приватна освіта одержує допомогу від держави (contrat d’association) – саме держава оплачує працю викладачів і бере участь у витратах на навчання (8 із 9-ти закладів освіти користуються цією допомогою).

Французька система освіти має різні форми: «короткий» і «довгий» цикли навчання у вищих школах (Grandes ecoles) та університетах. «Короткий» цикл вищої освіти доступний тільки за наявності ступеня бакалавра. Він триває зазвичай два роки і тому користується попитом у суспільстві, оскільки дає можливість реального і швидкого працевлаштування.

Є такі види освітніх установ «короткого» циклу:

· Відділення вищої технічної освіти в ліцеях. Вони готують до одержання BTS (brevet de technicien superieur) – диплома про вищу технічну освіту.

· Університетські технологічні інститути (institut universitaire de technologie) діють при університетах і провадять до одержання DUT (diplome universitaire de technologie) – університетського технологічного диплому.

· Спеціалізовані школи готують упродовж 2 або 3 років фахівців за медичними спеціальностями і для соціальних служб (акушерок, медсестер, масажистів-кінезіотерапевтів тощо).

Університети «довгого» циклу є єдиними установами, що приймають усіх кандидатів без попереднього добору, і саме тому в університетах часто опиняються студенти, яким не вдалося вступити до інших шкіл.

Більше половини бакалаврів вступають до університету, але близько 40% залишають навчання протягом першого року.

Можливий вступ до університету без наявності ступеня бакалавра, шляхом складання спеціального іспиту в університет (ESEU), але це можливо тільки в обмеженій кількості випадків і тільки для досвідчених фахівців, що мають великий стаж практичної роботи.

Університетська освіта має три цикли. Перший цикл (2 роки) готує до одержання DEUG (диплом про загальну університетську освіту), але цей диплом не має практичної цінності на ринку праці. Другий цикл готує до ліцензії (licence) протягом одного року після DEUG і maitrise (рік після licence). Недавно була також створена можливість професійної освіти: MST (maitrises des sciences et techniques) і магістратура (les magisteres), у якій навчаються три роки.

Третій циклподіляється на дві філії:

· DESS (диплом вищої спеціалізованої освіти), що є професійним дипломом, підготовка до якого триває протягом 1 року після одержання ступеня maitrise і включає навчання та практику.

· DEA (диплом поглибленого вивчення) – це навчання дослідницької роботи.

Після одержання DEA (протягом одного року) можна підготувати наукову працю (these), мінімально протягом двох років. Вивчення медицини і фармацевтики є особливим розділом освіти. Воно відбувається у CEU (госпітальних університетських центрах), при цьому університет забезпечує теоретичне навчання, а лікарня – практичні навички.

Вивчення медицини триває від двох до десяти років. Наприкінці першого року студенти складають дуже важкий іспит і тільки після позитивної оцінки можуть продовжувати навчання. Після шести років навчання студенти проходять конкурс у спеціалізовану інтернатуру, що дає змогу стати лікарем-фахівцем після чотирьох або п’яти років навчання або одержати диплом із «загальної медицини» за конкурсом після двох років навчання.

Навчання на диплом DESS прирівнюється до третього, останнього циклу вищої освіти (аналог аспірантури і кандидатського ступеня в Україні). DESS одержують не тільки студенти, але і співробітники компаній, що уклали зі своїм підприємством угоди про підвищення кваліфікації. При вступі проводиться відбірковий тест-співбесіда (concours d’еntrе). Обов’язкова умова для вступу – вища освіта (диплом Maitrise). Не менш (а іноді й більш) важливий досвід управлінської роботи. В окремих випадках цей досвід може бути зарахований як перші чотири університетських курси. Подібні питання вирішує комісія з еквівалентності. Вона ж займається визнанням отриманих кваліфікацій у закордонному вузі. Для всіх іноземців є ще одна загальна вимога – володіння французькою мовою. Як підтвердження цього факту приймається документ про успішну здачу іспиту DELF.

 

Вища освіта у Німеччині

Серед більш ніж 300 вищих навчальних закладів Німеччини особливе місце займають університети. Перший німецький університет (університет у Гейдельберзі) був заснований у 1386 році. Більшість вузів Німеччини – державні. Безкоштовна освіта – головна перевага навчання в цій країні. Приватні платні університети теж є, але їх небагато.

Для вступу в німецький університет найкраще навчатися в коледжі довузівської підготовки (Studienkolleg) два роки. Хто не вчиться за програмою довузівської підготовки, повинний скласти іспит на підтвердження рівня знань німецької мови (Feststellungs-pruefung).

Програма коледжу має п’ять напрямів:

- Т-курс закінчується складанням екзаменів з математики і фізики (або хімії – на вибір),

- М-курс – біологія або хімія, фізика або математика,

- W-курс – математика й економіка,

- S-курс – іноземна мова, історія або соціальні науки, або географія, або німецька література,

- G-курс – історія, німецька література, англійська література або соціальні науки, або географія.

Скрізь, крім S, потрібно також скласти екзамен з німецької мови. Щоб вступити до коледжу, теж потрібно підтвердити знання німецької мови (досить, наприклад, пред’явити сертифікат ZMP – Zentrale Mittelstuffen Pruefung – Інститут ім. Ґете).

Вузи Німеччини можна умовно поділити на університети загального профілю (Universitaeten) і технічні (Technishe Universi-taeten), об’єднані вищі школи – технічні (Technishe Hochschulen) і професійні (Fachhochschulen), а також гуманітарні вищі навчальні заклади. До складу останніх входять коледжі мистецтв (Musik-hochschulen, Kunsthochschulen), педагогічні вузи (Paedagogishen Ho-chschulen), вузи з підготовки чиновників і священиків.

Від спеціальних вузів університети відрізняються тим, що надають право одержати ступені кандидата і доктора наук. Крім університетів і прирівняних до них вузів, у німецькій системі вищої освіти близько 30 років тому з’явилися спеціальні вищі навчальні заклади.

Багато вищих шкіл Німеччини в останні кілька років організували платні магістерські програми, що передбачають можливість навчання англійською мовою. Тривалість навчання становить 3-5 семестрів.

Якщо у абітурієнта немає відповідного сертифіката Ґете-інституту, він складає екзамен з німецької мови DSH (Deutsche Sprachpruefung fuer den Hochschulzugang). Екзамен передбачає письмове завдання, прослуховування тексту, постановку питань до обох завдань і співбесіду. Без відповідної підготовки скласти його важко.

Вступних іспитів у німецьких університетах немає. Винятками є тільки творчі спеціальності і найпрестижніші у країні спеціальності – медицина, стоматологія, філософія. У вузах Німеччини можна одержати вищу освіту з більше ніж 400 спеціальностей.

Навчальний рік у німецьких вузах розділений на 2 семестри: зимовий і літній. Оскільки розпочати навчання в німецькому вузі можна з будь-якого семестру (зимового – з вересня-жовтня, літнього – з березня-квітня), є два терміни прийому документів: на зимовий семестр треба зареєструватися до 15 липня, на літній – до 15 січня.

Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс (Grundstudium) і наступний професійний курс (Haupts-tudium), кожен тривалістю мінімум 4 семестри. Перший завершується складанням проміжних іспитів (Zwischenpruefung) або переддипломного іспиту (Diplom-Vorpruefung). У цей період навчальний план має включати 20 і більше годин занять у тиждень з обов’я-зкових предметів і семінари (кількість обов’язкових годин може змінюватися в залежності від факультету). У завершальний період навчання з’являється більше предметів на вибір.

Дані про успішність заносяться в аналог української залікової книжки (Scheine). Тривалість навчання у вузі – від 8 до 12 семестрів. По закінченні навчання залежно від спеціальності і типу вузу зскладається або дипломний іспит (Diplom), або іспит на ступінь магістра (МА), або державний іспит (Staatexmen). Диплом про вищу освіту одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах, – магістр.

Випускники університетів мають право продовжити наукову діяльність в аспірантурі (докторантурі) і по закінченні захистити дисертацію. Після закінчення аспірантури можна отримати ступінь Ph (Доктор).

 

Вища освіта у Чехії

На території цієї країни діють 37 вищих навчальних закладів (не враховуючи одного поліцейського і кількох військових вузів). Найбільш відомим багатопрофільним (відсутнє економічне відділення) вищим навчальним закладом є Карлов університет, а серед економічних – Економічний університет у Празі. Введення чехами з 1 січня 1999 року безкоштовного навчання для іноземців, що знають чеську мову, змусило багатьох задуматися про набуття вищої освіти в цій країні. У Чехії відсутні вікові обмеження для іноземних абітурієнтів. Крім того, окремі програми в Чехії можна вивчати і англійською мовою. Така послуга платна – від $3000 до $10 000 на рік – залежно від вузу і факультету.

Для вступу в університет потрібно складати іспити.

З усіх чеських університетів 27 є державними, а три – приватними. За останні десять років кількість факультетів у цих вузах зросла з 70 до 120. Після 1989 року багато інститутів одержали статус університетів і відкрили нові напрями навчання.

Усі чеські вузи пропонують програми, що провадять до одержання ступенів бакалавра (Bakalavr), магістра (Magistr) або доктора(Doktor). На факультетах природничих наук можна одержати також диплом «інженера» (inženyr), еквівалентний ступеням М або MSc. Терміни навчання залежать від спеціальності. Наприклад, щоб стати магістром за фахом «початкова шкільна освіта», необхідно 4 роки. Якщо вас цікавлять філологія або юриспруденція, це буде вже 5 років, медицина – 6 років. Одержання магістерського ступеня передбачає складання державного іспиту і захист дипломної роботи. Навчальний рік складається з зимового і літнього семестрів.

 

Вища освіта у Польщі

У Польщі діють державні вищі навчальні заклади, а також створені після 1990 р. приватні. Після 1998 р. створено групу професійних ВНЗ. Важливим елементом приготування випускників до практичної діяльності є проведення обов’язкових практик упродовж 15 тижнів.

Навчання має денну, вечірню, заочну та екстернатну форми.

Вступати до ВНЗ мають право особи, що отримали «свідоцтво зрілості». Принципи відбору до ВНЗ визначаються кожним навчальним закладом окремо. Форми відбору: вступні екзамени, конкурс «свідоцтв зрілості», запис бажаючих.

Ступеневість освіти та кваліфікації у польській вищій освіті мають свою специфіку:

· ліцензіат – кваліфікація, що присвоюється після закінчення професійного (фахового) ВНЗ після 3–3,5 років навчання;

· інженер – кваліфікація, що присвоюється випускникам професійних ВНЗ за технічними напрямами, за винятком напряму «Архітектура і урбаністика», на сільськогосподарських, лісових напрямах тощо;

· інженер-архітектор – кваліфікація, що присвоюється за напрямом «Архітектура і урбаністика»;

· магістр, а також магістр мистецтв, магістр інженер, магістр інженер архітектор, лікар, лікар-стоматолог, ветеринарний лікар тощо – присвоюються після закінчення 4–6–річних магістерських програм.

Кваліфікацію магістра можна також отримати після закінчення 2–2,5 річних додаткових магістерських курсів на базі ліцензіата й інженера.

Щоб отримати вищевказані кваліфікації, студенти мають виконати навчальні плани, захистити дипломні роботи, скласти фаховий іспит.

За бажанням студент може отримати додаток до диплому іноземною мовою.

Список рекомендованої літератури

1. Актуальні аспекти реалізації євроінтеграційних прагнень України: збірник наукових праць за матеріалами науково-практичної конференції (м. Ужгород, 29-30 листопада 2007 р.) / відп. ред. І. В. Артьомов. – Ужгород: Ліра, 2008. – 390 с.

2. Артьомов І. В. Український вимір європейської та євроатлантичної інтеграції: навч. посібник: у 2 кн. – Ужгород: Ліра, 2008. – Кн. 1. – 476 с.

3. Болонський процес. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.asta.edu.ua/acadamy/other/bolon.php

4. Взаємодія держави та громадянського суспільства в Україні в контексті проведення євроінтеграційної політики / М. С. Калина // Теорія та практика держ. управління. – 2005. – Вип. 2.

5. Європейська інтеграція України: поточна ситуація, завдання та пріоритети державної політики: матеріали засідання «круглого столу» / за заг. ред. О.В. Снігир. – К.: НІСД, 2010. – 64 с.

6. Закони України та інші нормативно-правові акти щодо європейської та євроатлантичної інтеграції України. [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http // www.zakon.rada.gov.ua.

7. Інтеграція в Європейський освітній простір: здобутки, проблеми, перспективи: монографія / за заг. ред. Ф. Г. Ващука. – Ужгород: ЗакДУ, 2011. – 560 с.

8. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес / упоряд. М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський, Ю. В. Сухарніков. – К.: МОНУ, 2004. – 24 с.

9. План першочергових заходів щодо інтеграції України до Європейського Союзу на 2011 рік. Затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 червня 2011 року № 612-р.

10. Послання Президента України Віктора Януковича до українського народу // Експертна доповідь НІСД «Україна ХХІ століття. Стратегія реформ і суспільної консолідації». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukraine.be/data/upload/ publication/belgium/ua 51334/president1.pdf

11. Суліма Є.М., Шепелєв М.А. Глобалістика: підручник / Є.М. Суліма, М.А. Шепелєв. – К.: Вища школа, 2010. – 544 с.

12. Табачник Д.В. Мир без Украины? – Х.: Фолио. 2009. – 540 с.

13. Україна ХХІ століття. Стратегія реформ і суспільної консолідації //Експертна доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до послання Президента України В. Януковича до українського народу. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/Poslannya_2010/3.pdf

14. The Bologna Process 2020 – The European Higher Education Area in the new decade. Communiqué of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education. Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bologna 2009benelux.org

Тема 2.Формування та розвиток системи вищої освіти в Україні

У Щорічному посланні Президента України до українського народу відзначалося: «Друга половина ХХ ст. та початок ХХІ ст. ознаменувалися безпрецедентним піднесенням значення освіти і науки як чинників забезпечення комплексного розвитку держав у цілому та кожного члена суспільства зокрема. Від стану освіти і науки та від ефективності державної політики у цих сферах залежить вирішення завдання консолідації українського суспільства, формування єдиного гуманітарного, інтелектуального, інформаційного і культурного простору, залежить те, чи зможе Україна посісти гідне місце в сучасному світі». Одним з найважливіших стратегічних завдань на сучасному етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог.

Саме тому інтегрування у Європейський освітній простір, запровадження основних положень Болонського процесу передбачає врахування національних підходів до організації навчання, змісту освіти, традицій у підготовці майбутніх фахівців з вищою освітою. У програмних європейських документах щодо розвитку вищої освіти зазначається, що університети значною мірою повинні зберігати свої власні традиції, надбання, школи. Тому мова не йде про пряме за-провадження закордонного досвіду в навчальний процес українських університетів.

Період з 2010 до 2020 року повинен стати ключовим у реалізації довготермінових стратегій щодо визнання вищої освіти України в європейському і світовому освітньому просторі.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрями розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:

• особистісна орієнтація вищої освіти;

• формування національних і загальнолюдських цінностей;

• створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;

• постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту і форм організації навчально-виховного процесу;

• запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

• формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення та використання позабюджетних коштів;

• підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;

• розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

• інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворювальний вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:

· перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

· формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

· підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створенні умов для навчання упродовж усього життя;

· піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-ос-вітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

• національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні та примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях і у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

• розвиток вищої освіти має підпорядковуватися законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники – соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилися у системі вищої освіти, пов’язані насамперед з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;

• розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно не лише орієнтуватись на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв’язки з замовниками фахівця.

Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів з питань демократизації, гуманізації в освіті і прав людини здійснило низку масштабних заходів для створення нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прий-нятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні та визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

Указ Президента України від 25 червня 2013 року №344/2013

І. Загальні положення

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (далі – Національна стратегія) на основі аналізу сучасного стану розвиткуосвіти визначає мету, стратегічні напрями та ос-новні завдання, на виконання яких має бути спрямована реалізація державної політики у сфері освіти.

Розроблення Національної стратегії зумовлено необхідністю кардинальних змін, спрямованих на підвищення якості і конку-рентоспроможності освіти в нових економічних і соціокультурних умовах, прискорення інтеграції України у міжнародний освітній простір.

Національна стратегія конкретизуєосновні шляхи реалізації концептуальних ідей та поглядів розвитку освіти, визначених На-ціональною доктриною розвитку освіти.

VI. Міжнародне партнерство

Міжнародне співробітництво у сфері освіти покликано забезпечити інтеграцію національної системи освіти в міжнародний освітній простір, що передбачає:

- укладення з іншими державами і реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки;

- організацію освітніх і наукових обмінів, стажування та навчання за кордоном учнів, студентів, педагогічних і науково-педа-гогічних працівників;

- розширення участі навчальних закладів, педагогів, науковців, учнів та студентів у різних проектах і програмах міжнародних організацій та співтовариств (програми Темпус, Еразмус Мундус, Жан Моне тощо);

- вивчення досвіду зарубіжних партнерів стосовно модернізації системи освіти, зокрема вивчення системи професійного зростання в рамках концепції навчання протягом життя щодо запровадження міжнародних шкіл, дискусійних майданчиків тощо;

- проведення спільних наукових досліджень з актуальних проблем розвитку освіти та галузей економіки;

- проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів тощо;

- навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих і професійно-технічних навчальних закладах України;

- задоволення освітньо-культурних потреб української діаспори;

- створення для учнів міжнародної он-лайн школи, де розміщу-ватимуться веб-ресурси з національної історії та історії Європи, започаткування міжнародних олімпіад з історії;

- підтримку співробітництва міжнародних таборів для дітей та юнацтва, проведення спільних конкурсів, фестивалів, форумів тощо;

- створення міжнародних волонтерських груп з метою віднов-лення пам’яток культури;

- створення віртуальних програм для вчителів іноземних мов та вчителів фізики, математики, хімії тощо, що спонукатиме до вивчення та використання кількох мов;

- розширення мережі європейських шкіл здоров’я.

Список рекомендованої літератури