Розділ 1. Поняття кримінальної агресії

1.1 Теорії агресії (загальний огляд)

 

Соціальна небезпека прояву агресії сприяла появі різних теорій, які пояснюють цей феномен. Агресія досліджується представниками багатьох наук. Психологія є провідною наукою у вивченні агресії. На сьогодні сформульовані теорії агресії можна об’єднати в декілька загальних теорій: інстинктивна теорія, фрустраційна теорія, теорія соціального навчання, біохімічна теорія. В теоріях можна виділити такі детермінанти агресії:

- вроджений інстинкт;

- реакція на нездійснені бажання;

- результат соціального виховання та індивідуального досвіду;

- вплив біологічних та хімічних факторів.

Розглянемо детальніше теорії агресії.

Так звана «теорія потягу» була заснована Зігмундом Фрейдом у 20-х роках минулого століття. У перших висновках своїх досліджень Фрейд вважав задоволення сексуального інстинкту першопричиною усіх результатів життєдіяльності людини. Агресія розглядалася як засіб подолання перепон до задоволення сексуального інстинкту. Нічого негативного в агресії не вбачалося, оскільки за її допомогою досягалася ціль, а саме отримання насолоди. Агресія не була основою природи людини, а розглядалася як реакція, пов’язана з сексуальним інстинктом[1].

Згодом, у роботі “По той бік задоволення” З.Фрейд переглянув свою теорію. Він прийшов до висновків, що людина має два інстинкти: сексуальний і потяг до смерті. Перший інстинкт – «ерос» – являє собою прояв сексуальності і любові. Другий інстинкт – «танатос», прагнення смерті. Він вважав: енергія «танатос» та «ерос» постійно взаємодіють між собою. Конфлікт цих двох енергій призводить до вивільнення агресії назовні. Прояв агресії є вираженням інстинкту смерті. Якщо ж агресія не буде вивільнятися назовні, вона буде спрямовуватися на самого індивіда, що врешті решт призведе до його знищення.

Аналогічно розумів агресію К.Юнг. У моделі особистості наявна «тінь». Вона відповідає за всі «темні» риси характеру. Агресія не обов’язково є відкритою, але позбавлення виходу агресивної енергії назовні призводить до неврозів[2].

Схожа теорія була розроблена в межах психоаналітичного підходу Г. Гартманом і Е. Крисом. Вони вважали, що агресія виходить назовні і є вродженим інстинктом. Неможливість реалізації агресії призводить до деструктивних тенденцій всередині індивіда[3].

Агресію А. Адлер пов’язував з реалізацією бажань, за своєю суттю вона є жорстокістю. Розглядав агресію цілком свідомою дією, а не безконтрольним інстинктом. Дослідник вважав, що людина в силі направити агресію на реалізацію в соціально прийнятних формах[4]. Наприклад людина досягає певної успішності у кар’єрі.

Можливість соціальної спрямованості розглядав Е. Фром. У його поглядах агресія виступала заподіянням шкоди. Розрізняв два види агресії: доброякісну та злоякісну. Доброякісна агресія проявляється при виникненні загрози. Така реакція є спільною для тварин і для людей. Доброякісна агресія є біологічно запрограмованою, допомагає людині і тваринам виживати. Доброякісна агресія не веде до знищення супротивника, а тільки відлякує. Злоякісна агресія характерна лише людям як деструктивна поведінка. Характер людини, сформований історично і соціально, обумовлював злоякісну агресію. Злоякісна агресія є аномалією, оскільки не спрямована на продовження і розвиток виду[5].

В етологічній теорії агресії, розробленій К. Лоренцем, агресія є тотожною інстинкту, нічого негативного в агресії не вбачається, оскільки вона еволюціонує людей і тварин шляхом відбору сильніших. Зникнення ж агресії може призвести до припинення еволюції видів, що призведе до їх зникнення. Агресія постійно накопичується в організмі і проявляється певним стимулом. Чим більше агресії накопичилось, тим меншим повинен бути стимул. К. Лоренц був прихильником теорії еволюції Чарльза Дарвіна і порівнював поведінку людей з поведінкою тварин. У тваринному світі стимулом може виступати представник того ж самого виду, який, наприклад, порушив кордони території. Якщо такого не відбувається, тварина може спрямувати агресію на представника його виду, з яким вона виводить потомство. Однак тварини можуть стримувати прояви агресії у відношенні до свого виду, на відміну від людей. Вчений притримувався думки, що накопичення агресії до критичного рівня можливо зменшити шляхом вчинення певних дій, не пов’язаних з насильством. Однак блокувати в собі агресію не варто, оскільки це може призвести до диструкції особистості[6].

Теорія фрустрації є найбільш відомою та поширеною теорією агресії. Була заснована Д. Доллардом та Н. Міллером у 1939 році. Пізніше доповнювалась Н. Міллером. Протягом двадцяти років, починаючи з 60-х років, Л. Берковітц вносив суттєві зміни до теорії, намагаючись поєднати її з етологічною теорією К.Лоренца[7].

Фрустрація (лат. frustratio – невдача, обман, нереалізовані надії) призводить до емоційного стану, у якому людина переживає відчай, безвихідну ситуацію. Агресія розуміється як послідовність дій націлених на заподіяння шкоди. На момент заснування теорії агресія вважалася результатом фрустрації. Фрустрація завжди веде до агресії, яка спрямовується на об’єкт, породжуючий фрустрацію.

Фрустрація породжувала інші моделі поведінки, агресія була не єдиним наслідком. Феномен зміщеної агресії був пояснений Н.Міллером у 1948 році. У зв’язку зі схожістю стороннього об’єкта з об’єктом фрустрації відбувається зменшення сили стримуючих стимулів. У результаті, якщо не вдається направити агресію на фрустраційний об’єкт, відбувається зміщення агресії, результатом чого є нанесення шкоди іншому об’єкту. Н.Міллер виділяв три фактори зміщення фрустрації: 1) сила стримуючих стимулів; 2) рівень схожості фрустраційного об’єкта і стороннього об’єкта; 3) сила факторів провокуючих агресію[8].

Іноді окремо виділяють когнітивну теорію агресії М. Зільмана і Л. Берковітца, хоча їхні погляди продовжують фрустраційну теорію. Згідно з когнітивною теорією, пізнавальні процеси мають великий вплив на перешкоджання дії агресивної поведінки. Фактор інтелекту не знижує чи зводить нанівець агресивні процеси, а впливає на формування моделі ситуації у свідомості. Тим особа краще пізнає ситуацію, вивчає її. Це дозволяє знизити рівень впливу фрустраційного об’єкта на особу, що призведе до зменшення ризику виникнення агресії[9]. У концепції М. Зільмана фрустрація могла поєднуватись з іншою фрустрацією, тим самим визивати більшу агресію. Згідно з поглядами М. Зільмана, агресія сама могла бути фрустрацією, у результаті відповіддю на агресію могла бути агресія.

Л. Берковітц вважав, що фрустрація не завжди призводить до агресії, вона виступає стимулом до агресивних дій. Якщо людина сприймає фрустраційний об’єкт як страх або хвилювання, то агресія не виникає. Заподіяння шкоди фрустраційному об’єкту призводить до зменшення агресії. В основі формування агресії лежать емоційні і когнітивні процеси. Це пояснює поведінку агресивних людей, котрі в силу свого емоційного стану сприймають фрустраційний об’єкт негативним, що призводить до реакції – агресія. Когнітивні процеси (процеси пам’яті, логічного мислення) формують нашарування фрустрацій, що врешті-решт призводить до вивільнення сильнішої агресії[10].

Американський психолог А. Басс виділив фактори, що породжують агресивну поведінку. Такими факторами є наступні: темперамент, соціальні норми, інтенсивність фрустрації. А. Басс розрізняв дві форми агресії: ворожу та інструментальну[11].

Проаналізувавши статтю 66 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року, ми дійшли висновку, що обставинами, які пом’якшують покарання, є фрустрацією. Фрустрацію відзеркалюють: збіг тяжких життєвих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Але усі злочини неможливо зрозуміти, виходячи з концепції фрустраційної теорії. Фрустраційна теорія доповнює інстинктивістьку теорію агресії. Це дозволяє враховувати не тільки рівень агресивності як властивість суб’єкта, а й ситуацію, яка провокує агресивні дії.

Теорія соціального навчання була запропонована А.Бандурою. Він вважав, що фрустраційна теорія не в змозі дати об’єктивного пояснення виникнення агресії. А.Бандура не погоджувався з думкою, що фрустрація є єдиною причиною виникнення агресії. В теорії значну увагу сконцентровано довкола батьків, які виховують дитину. Було доведено, що поведінка батьків сприймається дитиною як належне, отже, в агресивних батьків діти виховуються агресивними. Навчання відбувається у двох формах: прямій (досвід самого суб’єкта) та вікарній (спостереження за іншими). При вікарній формі вплив об’єктів спостереження (батьки, друзі та ін.) може бути різним. Окрім навчання на формування агресивної поведінки, вплив має біологічний фактор (нервова система, гормони). Теорія стверджує, що заохочення агресивної поведінки сприяє засвоєнню агресивних реакцій. Досягнення бажаного за допомогою агресії позитивно впливає на закріплення проявів агресії. Регулювання агресії може здійснюватись самим суб’єктом та зовнішніми чинниками. Факторами саморегуляції є такі почуття: гордість, вина, невпевненість у правильності своїх дій. Зовнішніми чинниками виступають заохочення і покарання. Агресія провокується неприпустимим поводженням, певними мотивами (багатство, слава і т.п.), емоційним станом (злість, збудження), наказами або ексцентричними переконаннями. У теорії агресія є результатом соціального навчання, що пояснює появу агресії в соціальних обставинах, провокуючих подібну поведінку. Якщо ж такі обставини змінюються, це призводить до зменшення чи зникнення агресії. У теорії соціального навчання агресія не завжди є негативною. Агресія може бути природною реакцією суб’єкта в боротьбі за існування. Вона може бути спрямована на позитивну модель поведінки шляхом заохочення неагресивних дій[12].

Р. Берон, Д. Річардсон розрізняли чотири фактори виникнення агресії: фрустрацію, вербальний і фізичний напад, психічні особливості об’єкта, на який спрямовується агресія, провокування з боку оточуючих. Дослідники вважають, що агресія може бути результатом фрустрації, однак існують сторонні фактори, які мають вплив на появу агресії, ними є рівень несподіваної появи фрустрації, стан когнітивних та емоційних процесів суб’єкта агресії. Агресія може посилюватись, якщо агресор вважає оцінку оточуючих позитивною, або зменшитися у зв’язку зі страхом покарання. Автори виділяють і такі зовнішні фактори: спека, шум, кількість населення та інші, що, впливаючи на емоційний стан, посилюють дискомфорт. Самосвідомість впливає на агресивну поведінку пропорційно тому, як особа сприймає саму агресію. Якщо агресивна поведінка за внутрішнім переконанням є прийнятною, то агресія збільшується, і навпаки. Дослідники виокремлюють низку рис особистості, які впливають на зміну рівня агресії, ними є: агресивність особи, ворожість, авторитаризм, рівень контролю над своєю поведінкою, емоційну чутливість, роздратованість[13].

Біохімічна теорія є новою теорією агресії. Хоча теорія була започаткована Ч.Дарвіном, вона почала розвиватися разом з науками: нейропсихологія, генетика та ін. У роботі Ч.Дарвіна “Про прояв емоцій у людини та тварин” агресія підпорядковується генетичним процесам. Завдяки проявам агресії тварини еволюціонували. Ми вважаємо, що етологічна теорія К.Лоренца є складовою біохімічної теорії, оскільки на його погляд, у тварин та у людей присутній інстинктивний біологічний механізм внутрішньовидової агресії.

Антрополог Р.Андрі висунув гіпотезу про те, що в результаті еволюції сформувався новий вид людей, так звані мисливці. Пояснення агресивності зводиться до вбивства заради виживання. Саме тому виникли поняття «друг», «ворог». З розвитком озброєнь така агресія реалізується у військових конфліктах. Агресія закладена генетично і підкріплена соціумом, а отже позбутися її не можливо[14].

Сучасні генетичні дослідження доводять, що спадковість – не останній фактор, обумовлюючий агресію. Варто зазначити: успадковується не сама агресія, а схильність до її прояву, на цьому сходяться думки багатьох дослідників. Деякі спеціалісти відзначають вплив гормонального фону на агресивність.

… майже 90% актів насильства здійснюють саме чоловіки, і як правило молодого віку (коли рівень тестостерону в крові підвищений)[15].

Необхідно звернути увагу на дослідження нейропсихологів, які встановлюють залежність між ушкодженнями лобних відділень головного мозку та збудженістю, активністю, запальністю, ці емоційні стани є передумовою виникнення агресії. У хворих на шизофренію є ризик виникнення безпідставних ідей помсти, ненависті, образ, що врешті-решт призведе до проявів агресії. Психіатричні пацієнти схильні до прояву агресії з тяжкими наслідками для потерпілого. Ця схильність у три рази вища, аніж у психічно здорових людей. Отже, до біохімічної теорії варто віднести медичні положення про обумовлення агресії певними психічними розладами. Загальновідомо, що не всі психічно хворі особи проявляють агресію.

О.Ю. Дроздов, М.А. Скок зауважують, що проведені радянськими вченими кримінологічні та психологічні дослідження не виявили прямої залежності виникнення агресії у суб’єктів з психологічними патологіями[16]. Можна стверджувати, що біохімічна теорія не може пояснити увесь механізм виникнення агресії.

Отже, ми виділили чотири основні теорії агресії. Найперша з них –інстинктивна теорія. Агресія розглядається як інстинкт, котрий неможливо уникнути. Можливо тимчасово не допустити прояву агресії або послабити її. Агресія завжди буде невід’ємним елементом людської поведінки. Фрустраційна теорія описує агресію реакцією на певний подразник (фрустраційний об’єкт). Агресія може направлятися не на подразник, а на об’єкт, схожий з подразником. Прихильники цієї теорії стверджують, що агресію можливо зменшити, якщо людина навчиться контролювати себе. Однак звести нанівець прояви агресії не вдасться – неможливо усунути усі фрустраційні об’єкти. В теорії соціального навчання агресія засвоюється і підтримується шляхом безпосередньої участі в проявах агресії, а також спостеріганням за такими проявами. Прояв агресії пов’язується з соціальними умовами. Якщо такі умови змінити, то агресія може зменшитись або зникнути. Більшість прихильників біохімічної теорії стверджують, що ця теорія не в змозі пояснити феномен агресії. Багатьма не розділяється думка про етологію як про базову науку пояснення агресії.

На нашу думку, не потрібно нівелювати теорії агресії, оскільки вони пояснюють її у різних випадках.