Т. 1. Закон трьох стадій і суть позитивної філософії

Вивчаючи весь хід розвитку людського розуму в різних сферах його діяльності від початкових його виявлень до наших днів, я, як мені здається, відкрив великий основний закон, якому цей розвиток підпорядкований силою незмінної необхідності і який може бути твердо встановлений або шляхом раціональних доказів, здобутих у ході пізнання нашим організмом, або за допомогою історичних даних, отриманих при уважному вивченні минулого. Цей закон полягає в тому, що кожна з наших головних теорій, кожна галузь наших знань послідовно проходить три різні теоретичні стадії: стадію теологічну або фіктивну; стадію метафізичну або абстрактну; стадію наукову або позитивну.

Іншими словами, людський розум за своєю природою кожного разу в своїх дослідженнях послідовно користується трьома методами мислення, характер яких по сутті різний і навіть прямо протилежний: спочатку методом теологічним, потім метафізичним і, нарешті, позитивним. Звідси виникають три види філософії, що взаємно виключають одна одну, або три загальні системи поглядів на існуючі явища; перша є необхідним відправним пунктом людського розуму; третя його визначений і завершальний стан; друга призначена служити лише перехідною ланкою.

На теологічній стадії людський розум, спрямовуючи свої дослідження головним чином на внутрішню природу речей, на перші і кінцеві причини всіх явищ, що вражають його, прагнучи, іншими словами, до абсолютного знання, розглядає явища як продукти прямого і постійного впливу більш чи менш чисельних надприродних сил, свавільне втручання яких пояснює всі уявні аномалії світу.

На метафізичній стадії, яка насправді є не чим іншим, як загальною видозміною теологічного стану, надприродні чинники замінені абстрактними силами, справжніми сутностями (персоніфікованими абстракціями), нерозривно зв'язаними з різними предметами, яким приписується здатність самостійно породжувати всі спостережувані явища, а пояснення явищ зводиться до визначення відповідної для них сутності.

Нарешті, на позитивній стадії людський розум, визнавши неможливість досягнення абсолютного знання, відмовляється від пізнання як походження і призначення Всесвіту, так і від вивчення внутрішніх причин явищ, і цілком зосереджується, правильно комбінуючи міркування і спостереження, на вивченні їх дійсних законів, тобто незмінних зв'язків послідовності і подібності. Пояснення фактів, доведене до їх дійсних границь, є віднині лише встановленням зв'язків між різними окремими явищами і деякими загальними фактами, число яких разом з прогресом науки зменшується все більше і більше.

Теологічна система досягнула найвищої міри доступної їй досконалості, коли вона на місце різнорідних втручань численних, не залежних один від одного божеств, існування яких

передбачалося само собою, поставила провіденційні дії однієї істоти. Так само і крайня межа метафізичної системи полягає в заміні різних окремих сутностей однією загальною великою

сутністю, природою, яка розглядається як єдине джерело всіх явищ. Аналогічно досконалість, до якої постійно, хоча, мабуть, безуспішно, прагне позитивна система, полягає в можливості розглядати всі спостережувані явища як окремі випадки одного загального факту, подібного, наприклад, до тяжіння.

Таким чином, ми говоримо, - я приводжу найкращий приклад, - що всі загальні явища світу пояснюються, наскільки це можливо, ньютонівським законом тяжіння, оскільки, з одного боку, для цієї чудової теорії вся дивовижна різноманітність астрономічних явищ виступає для нас як один і той же факт, що розглядається з різних сторін: постійне притягування молекул одна до одної прямо пропорційне до маси та обернено пропорційне до квадрату відстані, з іншого ж боку, цей загальний факт виступає як просте узагальнення явища, з яким досить часто маємо справу і яке тому вважаємо цілком зрозумілим, а саме вага

тіл на земній поверхні. Що ж до питання, що таке тяжіння і вага самі по собі, та які їх причини, то ми вважаємо, що всі ці питання, виходять за межі можливостей позитивної філософії і не мають вирішення, тому цілком справедливо залишаємо їх для уяви теологів або тонкого аналізу метафізиків.

Очевидний доказ неможливості досягнути вирішення цих питань можна побачити в тому, що кожного разу, коли з цього приводу намагалися сказати щось дійсно розумне, то найрозумніші голови могли визначати обидва явища лише через посередництво один одного, стверджуючи, що тяжіння є не що інше, як тяжкість взагалі, а вага - це просто земне тяжіння. Такі пояснення заставляють посміхатися, коли висуваються претензії щодо знання внутрішньої природи речей і способів походження явищ, проте опираються при цьому на цілком звичайні речі і доводять нам тотожність двох родів явищ, які довго вважалися абсолютно незалежними одне від одного.

Тут не місце докладно обгрунтовувати цей основний закон розвитку людського розуму і виводити найважливіші його наслідки... Але щоб не залишати абсолютно без доказів такий важливий закон, яким часто доведеться користуватися в цьому курсі, я обмежуся тут поверховим оглядом найзагальніших і очевидних міркувань, що доводять його справедливість.

По-перше, мені здається, що досить проголосити такий закон, щоб його справедливість була тут же перевірена всіма, хто більш-менш глибоко знає загальну історію науки. Насправді, немає жодної науки, яка досягла в даний час позитивного стану, яку у минулому не можна було б собі легко уявити, як таку, що складалася переважно з метафізичних абстракцій, а у більш віддалені епохи навіть цілком перебувала під впливом теологічних понять. У різних частинах цього курсу ми, на жаль, не раз будемо вимушені визнати, що навіть найбільш довершені науки зберігають ще й тепер деякі досить помітні сліди цих двох попередніх стадій.

Ці загальні зміни людського розуму тепер можна легко встановити досить наочним, хоча й непрямим шляхом, а саме: розглядаючи розвиток індивідуального розуму. Оскільки в

розвитку окремої особи і цілого виду вихідний пункт з необхідністю повинен бути один і той же, то головні фази першого повинні відбивати основні етапи другого. І чи не пригадає кожен з нас, озирнувшись на своє власне минуле, що він стосовно обох важливих понять був теологом в дитинстві, метафізиком в юності і фізиком в зрілому віці? Така перевірка доступна тепер всім людям, що стоять на рівні свого часу.

Але окрім загального або індивідуального прямого спостереження, що доводить справедливість цього закону, я хочу в цьому короткому огляді окремо зупинитися ще на теоретичних міркуваннях, що заставлять пройнятися його необхідністю. Найважливіше з цих міркувань, взяте з самої природи предмету, полягає в тому, що у будь-яку епоху необхідно мати якусь теорію, яка зв'язувала би окремі факти; створювати ж теорії на підставі спостережень було, очевидно, неможливо для людського розуму у його початковому стані.

 Всі мислячі люди від часів Бекона повторяють, що тільки ті знання істинні, які опираються на спостереження. Це основне положення, очевидно, є незаперечним якщо його застосовувати, як це і слід робити, до зрілого стану нашого розуму. Однак щодо становлення наших знань не менш очевидним є те, що людський розум з самого початку не міг і не повинен був мислити таким чином. Бо якщо, з одного боку, будь-яка позитивна теорія з необхідністю грунтується на спостереженнях, то, з іншого – для того, щоб займатися спостереженням, наш розум вже потребує певної теорії. Якщо би, споглядаючи явища, ми не пов'язували їх з якимись принципами, то для нас було б абсолютно неможливим не лише поєднувати ці розрізнені спостереження і, отже, отримувати з них яку-небудь користь, але навіть і запам'ятовувати їх; і найчастіше факти залишалися Б непоміченими нами.

Таким чином, під тиском, з одного боку, необхідності робити спостереження для створення істинних теорій, а з іншого - не менш владної необхідності створювати собі певні теорії для того, щоб мати можливість займатися послідовним спостереженням, людський розум мав опинитися з самого моменту свого народження в зачарованому колі, з якого він ніколи не зміг би вибратися, якби йому, на щастя, не відкрився єдиний вихід завдяки спонтанному розвитку теологічних понять, що об'єднали його зусилля і дали поживу його діяльності. Таке основне положення,... що доводить логічну необхідність чисто теологічного характеру початкової філософії. Ця необхідність стає ще відчутнішою, якщо звернути увагу на повну відповідність теологічної філософії з самою природою тих спостережень, на яких людський розум в своєму дитинстві переважно зосереджує свою діяльність.

 ... Всі ці міркування таким чином, показують, що, хоча позитивна філософія дійсно є завершальним станом людського розуму, до якого він постійно прагнув все сильніше і сильніше, вона проте від самого початку, а також протягом довгого ряду століть з необхідністю користувалася теологічною філософією, то як попереднім методом, то як попередньою теорією, відмінною рисою якої виступає її довільність, через що вона спочатку була єдино можливою і також єдино здатною зацікавити наш розум, що тільки народжувався. Тепер дуже легко зрозуміти, що для переходу від цієї попередньої філософії до завершальної, людський розум, закономірно, повинен був засвоїти в ролі опосередковуючої філософії, метафізичні методи і доктрини. Це останнє міркування необхідне для доповнення загального огляду відкритого мною великого закону.

Насправді не важко зрозуміти, що наш розум, вимушений рухатися майже непомітними кроками, не міг перейти раптово і безпосередньо від теологічної філософії до позитивної. Теологія і фізика так глибоко несумісні, їх поняття настільки суперечать одне одному, що перш ніж відмовитися від одних, щоб користуватися винятково іншими, людський розум повинен був вдаватися до опосередкованих концепцій, які мають змішаний характер, і тому здатні були сприяти поступовому переходу. Таке природне призначення метафізичних понять: вони не приносять жодної іншої видимої користі. Переходячи при вивченні явищ від надприродної спрямовуючої дії до відповідної і невіддільної сутності, яка спочатку розглядалася лише як еманація першої, людина мало-помалу навчилася звертати увагу на самі факти, поняття ж про метафізичні причини поступово уточнялися до тих пір, поки не перетворилися у всіх мислячих людей просто в абстрактні найменування явищ. Неможливо уявити собі, яким іншим шляхом наш розум ще міг би перейти від переважно надприродних до чисто природних міркувань, від теологічного до позитивного способу мислення. Встановивши, таким чином, наскільки я міг це зробити, загальний закон розвитку людського розуму, як я його розумію, нам легко тепер буде точно визначити дійсну природу позитивної філософії, що складає головне завдання даної лекції.

З попереднього ми бачимо, що основний характер позитивної філософії полягає у визнанні підпорядкованості всіх явищ незмінним природним законам, відкриття і зведення числа яких до мінімуму і складає мету всіх наших зусиль, причому ми вважаємо, безумовно, що шукання так званих причин як первинних, так і кінцевих, є неможливим і безглуздим. Марно довго базікати про принцип, який тепер добре відомий кожному, хто більш-менш глибоко вивчав дослідні науки. Дійсно, кожний знає, що в наших навіть найдосконаліших поясненнях позитивних наук, ми не прагнемо вказувати на першопричини явищ, оскільки таким чином ми не усуваємо труднощів; однак ми зосереджуємось на точному аналізі умов, в яких явища відбуваються, і встановлюємо між

ними природні зв'язки послідовності і подібності.

...Однак, щоб уникнути неточності в ідеях доречно чітко визначити епоху зародження позитивізму, і тут я вказую на епоху сильного піднесення людського розуму, яке спричинилося двома століттями тому назад спільним впливом правил Бекона, ідей Декарта і відкриттів Галілея, як на момент коли дух позитивної філософії став виявлятися як очевидне протиставлення до теологічних і метафізичних уявлень. Саме тоді позитивні поняття остаточно визволилися від домішок забобонів і схоластики, яка так чи інакше спотворювала істинний характер всіх попередніх надбань. Починаючи з цієї пам'ятної епохи, поступальна хода позитивної філософії та занепад теологічної і метафізичної філософії визначилася надзвичайно виразно. Цей стан речей став, нарешті, настільки очевидним, що тепер кожний спостерігач, який розуміє дух часу, повинен визнати, що людський розум призначений саме для позитивних досліджень і що віднині він остаточно відмовився від тих безглуздих вчень і попередніх методів, які могли задовольняти його на першій стадії його розвитку. Таким чином, цей основний переворот повинен з необхідністю здійснитися у повному обсязі. І якщо позитивізму ще залишається зробити якесь велике досягнення, якщо ще не всі сфери розумової діяльності він захопив, то можна бути впевненим, що і там перетворення здійсняться, як вони здійснилися у всіх інших галузях. Тому очевидною суперечністю було би не бачити, що людський розум, такий прихильний до єдності методу, збереже назавжди для одного виду явищ свій початковий спосіб мислення, тоді як у всьому іншому він прийняв нове філософське спрямування зовсім протилежного характеру.

Таким чином, все впирається в одне просте питання: чи

 позитивна філософія, яка за останні два століття поступово набула такого широкого поширення, обіймає тепер всі види явищ? І на це, без сумніву, доводиться відповісти негативно. Тому, щоб надати позитивній філософії характеру загальності, необхідної для її остаточної побудови, належить ще виконати велику наукову роботу.

Дійсно, серед тільки що названих головних категорій природних явищ астрономічних, фізичних, хімічних і фізіологічних простежується істотна прогалина, а саме

відсутність соціальних явищ, які, хоч і неявно входять в групу фізіологічних явищ, заслуговують виділення в особливу групу, як за своєю важливістю, так і через особливі труднощі їх вивчення. Ця остання група понять, яка відноситься до найбільш специфічних, найскладніших і найбільш залежних від інших явищ, лише через одну цю обставину повинна була розвиватися повільніше від інших, навіть якщо б не було цих особливих несприятливих умов... Як би там не було, але безперечно, що соціальні явища ще не ввійшли до сфери позитивної філософії, і теологічні та метафізичні методи, якими тепер вже ніхто не користується при вивченні інших видів явищ, ні як засобом дослідження, ні навіть як способом аргументації, досі використовуються в тому і в іншому значенні винятково при вивченні соціальних явищ, хоча обмеженість цих методів повністю визнається всіма тверезо мислячими людьми, стомленими нескінченою і пустою тяганиною між божественним правом і верховенством народу.

Отже, ось велика, але, очевидно, єдина прогалина, яку треба заповнити, щоб завершити побудову позитивної філософії. Тепер, коли людський розум створив небесну фізику і фізику земну, механічну і хімічну, а також і фізику органічну, рослинну і тваринну, йому залишається для завершення системи дослідних наук заснувати соціальну фізику. Така сьогодні найбільша і найважливіша з усіх сторін потреба нашого розуму і така, насмілююся це заявити, головна і спеціальна мета цього курсу.

Тільки якщо насправді буде виконано дану умову, і під сучасну філософську систему у всій своїй сукупності буде підведений надійний фундамент, тоді не залишиться жодного доступного спостереженню явища, яке не входило би до однієї з названих вище п'яти великих категорій явищ: астрономічних, фізичних, хімічних, фізіологічних і соціальних. Після того, як всі наші поняття стануть однорідними, філософія остаточно досягне позитивного стану; вона більше не буде в змозі міняти свій характер, і їй тільки залишиться безперервно розвиватися шляхом нових, постійно зростаючих надбань, котрі будуть неминучим результатом нових спостережень та більш глибоких роздумів.

 

Не читачам цієї книги я вважав би за потрібне доводити, що ідеї керують світом і змінюють його, або, іншими словами, що в основі всього соціального механізму насправді лежать переконання. Вони добре знають ще й те, що велика політична і моральна криза сучасного суспільства залежить врешті-решт від анархії у свідомості. Наша найнебезпечніша хвороба полягає у глибокому розбраті наших думок щодо всіх основних питань нашого життя, чітке і тверде відношення до яких є першою умовою справжнього соціального порядку. До того часу, поки думки окремих людей одностайно не сприймуть певну сукупність загальних ідей, за допомогою яких можна буде побудувати спільну соціальну доктрину, не можна приховувати від себе, що народи неминуче залишаться у загрозливо революційному стані і, не дивлячись на будь-які політичні паліативи, будуть виробляти лише тимчасові установи. Так само дійсним є й те, що якщо лише таке єднання думок на грунті спільності принципів відбудеться, то відповідні установи створяться самі собою природним чином, без будь-яких серйозних потрясінь, оскільки головна причина безладдя усунеться лише завдяки одному цьому факту. На цю обставину і має бути спрямована головна увага всіх тих, хто дійсно розуміє справжнє значення нормального стану речей.

Тепер, з висоти тієї точки зору, якої ми поступово досягнули за допомогою різних міркувань, висловлених в цій лекції, нам вже зовсім не важко дати чітку і глибоку характеристику сучасного стану суспільства і визначити, яким чином можна здійснити серйозні зміни у ньому.

Користуючись основним законом, проголошеним на початку цієї лекції, я вважаю за можливе з точністю підсумувати всі зауваження, зроблені щодо сучасного стану суспільства, сказавши просто, що існуючий тепер розбрат в думках врешті-решт зумовлений одночасним вживанням трьох абсолютно несумісних філософій: теологічної, метафізичної та позитивної. Адже насправді очевидно, що якби одна з цих філософій досягнула повного і незаперечного верховенства, то в суспільстві склався би певний соціальний порядок, тоді як наша біда полягає саме у відсутності будь-якої дійсної єдності. Саме це одночасне існування трьох несумісних філософій, безумовно, й перешкоджає досягненню злагоди з будь-якого важливого питання. Якщо така точка зору правильна, то залишається лише дізнатися, яка філософія за своєю природою може і повинна перемогти, а тоді будь-яка розумна людина, незалежно від свого особистого ставлення до цих проблем, повинна намагатися сприяти її успіху.

 

   Приступаючи до вивчення запропонованих текстів, насамперед з'ясуйте визначення поняття "позитивного", яке покладено в основу назви позитивізму. Необхідно також з'ясувати, на яких підставах О.Конт виділяє 3 стадії розвитку людства і людського знання. Зверніть увагу на характерні риси кожної з цих стадій, особливо останньої, яку О.Конт назвав позитивною. Визначіть, які завдання він ставить перед філософією позитивізму, як окреслює її завдання та перспективи. Проаналізуйте характерні риси духовної кризи тогочасного суспільства, вказані О.Контом, та порівняйте їх з особливостями загальної кризи сучасного українського суспільства. Чи можете погодитись із запропонованими шляхами її подолання?

 

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Дайте визначення поняття "позитивного", яке покладено в основу назви філософії позитивізму.

2. Назвіть та охарактеризуйте 3 стадії розвитку людства та людського знання за О.Контом.

3. Які принципи покладенні в основу періодизації розвитку людства, людського знання і класифікації наук?

4. Які завдання ставить О.Конт перед філософією позитивізму і які шляхи їх вирішення при цьому вказує?

5. Яке досягнення позитивізму О.Конт вважав найбільшим і чому?