Література до опрацювання розділу

1. Бичко А.К. та ін. Історія філософії: Підручник / А.К. Бичко та ін. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

2. Ґеґель Г.В.Ф. Феноменологія духу [З нім. пер. П.Таращук] – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. – 548 с.

3. Мотрошлова Н.В. Путь Гегеля к “Науке логики”: Формирование принципов системности и историзма. / Н.В.Мотрошилова. – М.: Наука, 1984. – 351 с.

4. Петрушенко В.Л. Філософія: Підручник. / В.Л. Петрушенко. – Львів: “Магнолія плюс”, 2006. – 506 с.

5. Философия Гегеля: проблемы диалектики / М.: “Наука”, 1987. – 304 с.

ЛЮДВИГ АНДРЕАС ФЕЙЄРБАХ

(1804 – 1872)

Біографічна довідка

Народився в м. Ландсгуті в Баварії, навчався теології у м. Гейдельберзі та філософії у м. Берліні. У 1828 р. захистив дисертацію, яку присвятив Гегелю, та отримав звання приват-доцента в Ерлангенському університеті. За анонімно видану працю „Думки про смерть та безсмертя” був звільнений з викладацької роботи. Незважаючи на видання низки історико-філософських праць, не зміг повернутись до академічної діяльності і з 1837 року проживав у селі Брукберг у Тюрінгії. Наприкінці 30-х – на початку 40-х років переходить на позиції гуманістичного матеріалізму, піддає критиці філософію Гегеля, теологію, розробляє програму нової філософії, в якій намагається поставити живу, реальну людину в центр філософських міркувань: ця спрямованість його праць отримує назву „антропологічного принципу” у філософії.

 

 

Фрагменти ТВОРІВ

 

1. Гегель є найбільш досконалим філософським митцем; його виклад, в усякому випадку частково, являє собою неперевершений взірець наукового художнього сенсу. Завдяки чіткості викладу ми в його філософії маємо справжній засіб освіти і дисципліни духа. Але саме у зв’язку з цим він перетворив форму на сутність, буття думки для іншого – на самодостатнє буття, відносну мету – на мету кінцеву... У викладі він хотів попередити та полонити розум, стиснути його в систему.

2. Логіка Гегеля – це теологія, перетворена на логіку у прийнятному для розуму і сучасності вигляді. Божественна сутність теології є ідеальною або абстрактною сукупністю всіх відмінностей, іншими словами, всякої визначеності, всього кінцевого, – такою є логіка. Все, що є на землі, ми знову знаходимо на небі теології; так само все, що є в природі, постає наявним у небесах божественної логіки... В теології все представлено у подвійному вигляді: то в абстрактному, то в конкретному. Так само усе подвоєне і в філософії Гегеля: спочатку воно подається як предмет логіки, а потім – як предмет філософії природи та філософії духа.

3. Людський образ не є образом обмеженим, конечним... Цей образ існує в людині не як вид, але як рід; людське єство не є більше особливим, суб’єктивним єством, але єством універсальним, оскільки предметом пізнавальних прагнень людини постає всесвіт, але ж тільки єство космополітичне може зробити космос своїм предметом.

4. Філософія є пізнанням того, що є. Вищий закон, вище завдання філософії полягає у тому, щоби мислити речі і сутності так, пізнати їх такими, якими вони є.

5. Філософ повинен включити в склад самої філософії ту сторону людського єства, яка не філософствує, яка, скоріше, стоїть в опозиції до філософії, до абстрактного мислення... Лише в такий спосіб філософія стає універсальною, вільною від протиріч, неспростовною, нездоланною силою. Тому філософія повинна починати не з себе самої, а зі своєї антитези, з того, що не є філософією. Це - наша сутність, відмінна від мислення, не філософська сутність, абсолютна ворожа схоластиці, що може бути зведеною до принципу сенсуалізму.

6. До цього часу серце у філософії слугувало опорою для теології, але саме серце постає безумовним антитеологічним двигуном, це антирелігійне, атеїстичне начало... Адже серце не вірить ні у що інше, окрім себе самого, тобто вірує лише у неспростовну, божественну, абсолютну реальність своєї сутності. А голова, що не прислухається до серця, перетворює власну сутність серця на відокремлену, об’єктивну, зовнішню сутність, адже відокремлювати, розділяти на суб’єкт та об’єкт є справою голови. Ясно, що серце потребує іншого єства, але такого єства, що із ним споріднене, що від нього не відрізане, що не суперечить серцю. Теологія заперечує правду серця, істинність релігійного почуття. Релігійне почуття, тобто серце, наприклад, стверджує: „Бог страждає”; теологія заперечує: Бог не страждає. Словом, серце заперечує відмінність між Богом і людиною, а теологія її стверджує.

В антропології не існує такої розбіжності. Антропологія - серце, піднесене до розуму. Вона наділяє сенсом лише те, про що серце каже своєю мовою. Релігія як така - це афект, почуття, серце, любов, тобто заперечення Бога як відчуженого, розчинення Бога в людині. Тому нова філософія, яка заперечує теологію, що відкидає справжність релігійного почуття, є ствердженням релігії. Антропологізм є самосвідомістю релігії, тобто релігія, яка саму себе розуміє.

7.... Людські уявлення про Бога постають уявленнями людського індивіда про рід... Бог, як зосередження усіляких реалій та досконалості - це не що інше, як об’єднане для користі обмеженого індивіда стисле поняття родових властивостей, розподілених між людьми та реалізованих у процесі світової історії. За своїм кількісним обсягом сфера природознавства для окремої людини постає абсолютно неосяжною та безконечною. Хто може водночас порахувати зірки на небі та м’язи і нерви у тілі гусені? Хто може одночасно спостерігати відмінності місячних гір та кратерів, відтінки нескінченних амонітів? Але те, чого не знає і не може здійснити окрема людина, то знають та можуть люди у сукупності. Таким чином, божественне знання, що охоплює усе часткове водночас, здійснюється у знанні роду.

8. Єство, що лише мислить і при тому мислить абстрактно, не має ніякого уявлення про буття, про існування, про дійсність. Буття - це границя мислення; буття як буття не є предметом абсолютної філософії, в усякому випадку – абстрактної філософії. Буття як об’єкт спекулятивної філософії - це дещо безпосереднє тобто невизначене, у ньому не можна нічого розрізняти та мислити.

Буття не є загальним поняттям, яке можна відокремлювати від речей. Буття надається у поєднанні з тим, що існує. Його можна мислити лише через предикати, що визначають сутність речі. Буття є ствердженням сутності. Те, що складає мою сутність, і є моїм буттям. Сама мова ототожнює буття і сутність. Лише в людському житті буття і сутність можуть бути відокремлені, але лише у ненормальних ситуаціях, у нещасних випадках; інколи трапляється, що ми знаходимось не там, де перебуває наше буття, тобто наша сутність... Лише там, де знаходиться твоє серце, там ти існуєш. Тому ти не можеш фіксувати буття, як собі безумовно тотожне, у відокремленні від різноманітності сутності, якою вона є для себе самої. Буття, якщо забрати з нього усі істотні якості речей, постане лише твоїм уявленням про буття. Це – штучне, вигадане буття, буття поза сутністю буття.

9. Дійсне у своїй дійсності та повноті – цей предмет нової філософії – постає також предметом тільки для дійсної та цілісної істоти. Тому пізнавальним принципом та суб’єктом нової філософії є не Я, тобто не абсолютний, отже абстрактний дух, словом, не розум, що береться в абстрактному сенсі, але дійсне і цілісне людське єство. Реальністю, суб’єктом розуму постає тільки людина. Мислить людина, а не Я, не розум. Отже нова філософія спирається не на божество, не на істинність розуму, як таку; вона виходить із божественності людини в цілому, тобто з її істинності.

Стара, попередня філософія стверджувала: лише розумне є істинним і дійсним; нова філософія між тим говорить: тільки людське є істинним і дійсним; і насправді, лише людське може бути розумним; людина є мірою розуму.

10. Людина відрізняється від тварини не одним лише мисленням. Скоріше за все, усе її єство відрізняється від тварини. Звичайно, той, хто не мислить, не є людиною, проте не тому, що причина цього лежить у мисленні, але тому, що мислення - неминучий результат та властивість людського єства. Тому і тут нам не треба виходити за межі чуттєвості, щоби побачити в людині єство, що підноситься над тваринами. Людина не окреме єство, подібне тварині, але єство універсальне, воно не є обмеженим і невільним, але необмеженим і вільним, тому що універсальність і свобода нерозривно між собою пов’язані. І ця свобода не зосереджена в якійсь окремій здібності – волі, так само, як і універсальність не покривається лише однією здібністю мислення, розуму, – ця свобода і ця універсальність охоплюють собою усе її єство. Чуття тварин є більш тонкими, ніж людські чуття, але це справедливе лише стосовно певних речей, необхідно пов’язаних із потребами тварин, і вони є тоншими саме внаслідок вузькості того, в чому тварина зацікавлена. У людини немає нюху мисливського пса, немає нюху ворона; але саме тому, нюх людини поширюється на всі види запахів, він є вільним, байдужим щодо спеціальних запахів. Там, де чуття підносяться над обмеженнями будь-чого специфічного і над власними зв’язками з потребами, там воно підноситься до самостійного теоретичного сенсу та гідності: універсальне чуття - це розсудок, універсальна чуттєвість – одухотвореність. Навіть нижчі чуття – нюх та смак – підносяться в людині до духовних, наукових актів.

11. Мистецтво, релігія, філософія або наука утворюють прояви або розкриття справжньої людської сутності. Людина, досконала, справжня людина лише та, що володіє естетичним або художнім, релігійним або моральним, а також філософським або науковим сенсом. Взагалі лише той є людиною, хто не позбавлений жодних суттєвих людських якостей.

12. Істина полягає не в мисленні і не в знанні як такому. Істина – у повноті людського життя і людської істоти.

13. Природа усюди пов’язує найбільш красиве і глибоке із звичним в людському сенсі слова. Тому лише той мислить у згоді з природою, лише той слідує її методу, хто вищі предмети мислення пов’язує із найбільш звичними потребами в проявах природи, хто навіть у кишках тварини знаходить „духовну їжу” та умоглядний матеріал.

14.... В чому полягає сутність людини, що нею усвідомлюється? Якими є відмінні якості істинно людського в людині? Розум, воля, серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття. Сила мислення є світлом пізнання, сила волі – енергією характеру, сила чуття – любов’ю. У волі, мисленні і почутті полягає вища, абсолютна сутність людини як такої і мета її існування. Людина існує, щоби пізнавати, любити і бажати. Але якою є мета розуму? – Розум. Любові? – Любов. Волі? – Свобода волі. Ми пізнаємо, щоби пізнавати, любимо, щоби любити, бажаємо, щоби бажати, тобто бути вільними. Істинно досконалим є те, що існує заради себе самого. Такими є любов, розум і воля.

15. Ми довели, що зміст і предмет релігії постають суцільно людськими, довели, що теологічна таємниця - це антропологія, а таємниця божественної сутності є сутністю людською. Але релігія не усвідомлює людського характеру власного змісту: вона навіть протиставляє себе людському началу або, у крайньому разі, вона не визнає, що її зміст є людським. Тому необхідний поворотний пункт історії зводиться до відкритого визнання, що свідомість Бога є не чим іншим, як свідомістю роду, що людина може і повинна піднестися над межами, над границями своєї індивідуальності або особистості, але не над законами і суттєвими визначеннями свого роду, що людина може мислити, бажати, уявляти, відчувати, вірити, прагнути і любити як абсолютне, божественне єство, тільки єство людське.

Тому наше ставлення до релігії не постає лише негативним, але критичним; ми лише відокремлюємо істинне від хибного, хоча відокремлена від хиби істина постає завжди як істина нова, суттєво відмінна від старої істини. Релігія є першою самосвідомістю людини. Релігії тому і є священними, що вони постають переказами першопочаткової свідомості. Але ми вже довели, що для релігії постає першим, тобто Богом, то насправді, згідно свідченням істини... релігія постає другим, а людину ми повинні визнати першою. Любов до людини не повинна бути вивідною, вона має бути першопочатковою. Якщо людська сутність є вищою сутністю людини, то і практично любов до людини має бути вищим і першим законом людини. Людина людині бог – ось таким є вище практичне начало, таким є поворотний пункт всесвітньої історії. Ставлення людини до батьків, чоловіка до дружини, брата до брата, друга до друга, взагалі людини до людини, коротше кажучи, моральні стосунки самі по собі суть істинно релігійні відношення.

 

Опрацьовуючи наведені фрагменти Фейєрбаха, варто звернути увагу на ті засадничі світоглядні положення, на основі яких філософ радикально протиставив свою позицію засадам попередньої європейської філософії. Тут вибудовується така лінія міркування: спекулятивна, тобто абстрактна ідеалістична філософія базується на релігії та теології, а останні ставлять людину в залежність від вищих, не спостережуваних сил. Філософ наполягає на тому, що на божественний рівень підноситься родова сутність людини.

Дуже важливо уважно вдуматись у те, як філософ оспівує людину, її реальні якості та здібності, якого значення він надає людським чуттям, природним властивостям та ін.

Вивчаючи філософські ідеї Фейєрбаха, важливо знайти виправдані відповіді на такі питання: 1) що філософ протиставляє високим філософським абстракціям? 2) як він оцінює значення релігії в житті людини? 3) які властивості та здібності він виводить на перший план в житті людини, як він їх оцінює, якого значення їм надає.

Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Чому Л.Фейєрбах вважає гегелівську філософію логізованою теологією?

2. В чому вбачає філософ привабливість та поширеність релігії, а в чому – її негативне значення?

3. В чому, на думку Л.Фейєрбаха, полягали фатальні недоліки попередньої філософії та як він пропонує їх усунути?

4. На чому, на думку філософа, має базуватися філософія майбутнього?

5. Чому Л.Фейєрбах вважає антропологічний принцип найважливішим для філософії? Чи згідні ви з його аргументами?

6. Які сутнісні сили людини виділяв філософ та в чому полягають особливості їх тлумачення?

7. Що Л.Фейєрбах вважав основою людської свободи? Як він визначав досконалу істоту?

8. В чому вбачав філософ багатство людини, її проявів та її можливостей?

9. Прокоментуйте трактування філософом сутності та змісту людських чуттів? Спробуйте пояснити, чому вони вплинули на філософію ХІХ – ХХ ст.?

10. На основі опрацювання наведених фрагментів спробуйте відповісти, чому Л.Фейєрбаха вважають засновником діалогічної філософії.