Література до опрацювання розділу

8. Христиан Вольф и философия в России. – СПб.: РХГИ, 2001. – 400 с.

9. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст. / Гусєв Валентин Іванович. Підручник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000. – 368 с. – С.300 - 301.

10. Фишер К. История Новой философии: Готфрид Вильгельм Лейбниц: его жизнь, сочинения и учение: [пер. с нем.] / Куно Фишер. – М.: АСТ: Транзит-книга, 2005. – 724, [2] с. – (Philosophy). – С. 613 – 615; 620 - 625.

 

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Німецька класична філософія – особливий етап в розвитку новочасної європейської філософії (з 70-х років ХVIII ст. по першу третину ХІХ ст.), її вершина. Н.к.ф. спромоглася включити в поле своїх предметних зацікавлень найважливіші проблеми і досягнення усієї попередньої класичної європейської філософії, надати їм дещо нових спрямувань і вирішень. Н.к.ф. збагатила європейську науку і духовну культуру цілою низкою важливих пізнавальних принципів: активності, системності знань, всезагального зв'язку і розвитку, методологічної рефлексії. Всі ці принципи використовуються і в наш час. Н.к.ф. завдячує своїми досягненнями перш за все і переважно п’ятьом особам: Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель і Фейєрбах. Кант постав фундатором Н.к.ф., висунувши ідеї активності розуму у процесі пізнання, дослідження рівнів функціонування пізнаючого інтелекту та особливої ролі досвіду у синтезі знань. Фіхте і Шеллінг продовжили його розвідки, перевівши усі поняття і категорії філософії у результати проявів активної творчої діяльності інтелекту, а Гегель, поєднавши досягнення своїх попередників, вперше зміг створити таку систему філософського знання, в яку включались усі досягнення філософії і науки і яка базувалась на єдиних вихідних принципах. Провідним і вирішальним тут був принцип всезагального зв'язку і розвитку, завдяки чому Гегель зміг подати як систему знань, так і картину дійсності рухливими, активними і мінливими, проте цілісними. Сутність руху він спробував окреслити у теорії особливої логіки – діалектичної. Фейєрбах, натомість, наполягав на тому, що найперше значення для філософії мають не системи абстрактних знань, а людина разом із природою та міжіндивідуальним спілкуванням, яким треба повернути усю повноту життєвих проявів. Ідеї Н.к.ф. були підхоплені і продовжені неокантіанцями, гегельянцями і неогегельянцями, марксизмом, певними представниками екзистенціалізму. В певній залежності від них перебували і творці некласичної філософії. Сучасна філософія ставиться до Н.к.ф. суперечливо, але навіть при критичному ставленні певною мірою віддає належне її досягненням.

ІММАНУЇЛ КАНТ

(1724-1804)

Біографічна довідка

Засновник німецької класичної філософії. Визначаючи його місце у європейській філософії, Гегель писав, що разом із Кантом відбулася повна зміна філософського мислення. І. Кант народився 22 квітня (5 травня) 1724 р. в Кенігсберзі (Прусія) в сім’ї ремісника. Був кращим учнем Фрідріхової колегії - латинської (середньої) школи. В 1745 р. закінчив теологічний факультет університету Кенігсберга, здобувши знання з філософії і натурфілософії, а також блискуче володіючи латинню. 9 років був домашнім вчителем. У 1755 р. захистив магістерську дисертацію і здобув посаду приват-доцента університету. Деякий час Кант служив у бібліотеці Кенігсберзького палацу. З 1770 року і до середини 90-х рр. Кант займає посаду професора університету. В філософській творчості І. Канта виділяють докритичний, критичний та антропологічний періоди. В перший період Кант переважно займався питаннями натурфілософії або близькими до неї. Найбільш відома робота цього періоду – „Всезагальна природна історія та теорія неба”, в якій Кант розглядає історію виникнення сонячної системи із газової туманності. В другий період (з 1770 р.) - критичний - Кант створює низку робіт під вихідною назвою „Критика”, яка розуміється як намагання дістатися до підвалин явищ, що розглядаються. Найбільш відома з цих робіт – „Критика чистого розуму”, яка присвячена з’ясуванню найбільш важливих аспектів діяльності людського інтелекту в процесі пізнання. Власне, в цій галузі І. Кант і має найбільші надбання. Помер Кант 12 (25) лютого 1804 р.

 

Фрагменти ТВОРІВ