Особливості роботи з попередження наркотизації молоді.

Безперечно, що ні один наркоман не починає вживати наркотики для того, щоб отруїтися. Але будь – яке втручання в життя наркозалежного неефективне, поки він сам не звернеться за допомогою. У випадку, коли хворий сам починає шукати допомоги, ми маємо справу з першою фазою інтервенції (спроба безпосереднього втручання поміж людиною і її хворобою). Перешкодою в прийняті рішення про спробу лікування часто виступає такий стан взаємозв’язку між особою та наркотиком, коли об’єктивні відчуття хворого від вживання наркотику дають йому більше принадних, спокусливих відчуттів, ніж дискомфорт, який спричиняє вживання шкідливого засобу, чи проблема, пов’язана з його придбанням.

Нехворобливий прийом наркотиків часто супроводжується неприємними відчуттями: слабкістю, галюцинаціями, маренням, нудотою, коли "крутиться" голова. У тих, хто продовжує вживання наркотиків, виникає стійкий потяг до них, який в науці називають абстиненція (наркотичний голод) і який веде до важких духовних і фізичних станів, бажання частіше приймати і збільшувати дози. Це в медицині класифікують як захворювання, де наркоман стає рабом своєї звички, і без медичної допомоги майже нікому не вдавалося вирватися з цього ганебного кола. Людина, яка тривалий час вживала наркотики, перестала це робити, в неї розвивається так звана "ломка" (пітливість, тремтять кінцівки та ін.). Цей важкий стан проходить після вживання чергової дози наркотиків, настає ейфорійний стан (ейфорія - на жаргоні наркоманів), який пізніше знову змінюється абстиненцією. По мірі звикання наркотики стають необхідними вже не для отримання задоволення, а для боротьби з важкими симптомами, які постійно мучать людину. У такому стані хворі являють собою велику суспільну небезпеку, бо потреба в прийомі наркотиків настільки нездоланна, що вони можуть здійснити будь-який негативний вчинок, у тому числі і тяжкі злочини, щоб знайти необхідний засіб

Особи, що знаходяться в близьких стосунках з залежною, своїм зовнішнім виглядом, поведінкою істотно впливають на характер цього стану. Головне в тому, що вони отримують статус осіб взаємозалежних, тобто осіб, які знімають з хворого і перекладають (переймають) на себе значну частину наслідків хвороби. Одночасно з допомогою, яку надають взаємозалежні особи за свою самовідданість, самопожертву, турботу, вони вимагають від хворого, щоб він переставав хворіти. В цій ситуації у хворого щоразу більше зростає почуття провини, а хвороба розвивається, прогресує, за що взаємозалежні ще більше починають звинувачувати хворого. Взаємозалежність триває до того моменту, нестерпного, болісного відчуття безпорадності, коли так звані «всі можливості» вичерпані і вже немає сил, щоб боротися далі.

Зрозуміло, що при стані проблеми профілактики молодіжної наркоманії домогтися скільки-небудь помітних результатів у рішенні проблеми наркоманії неможливо без організації адекватної профілактичної роботи. Але сама профілактика - складний процес, який потребує своїх методик, засобів, спеціалістів. Дослідження показують, що приблизно 2-7% молоді в Україні можуть бути віднесені до потенційних споживачів наркопрепаратів

Профілактичні програми передбачають первинну профілактику (ПП), спрямовану на запобігання вживаного, тобто це робота з тими, хто ще не знайомий зі смаком наркотичних речовин, свого роду «вакцинація» виникнення проблеми. Головна мета ПП - формування певного типу поведінки молоді в масштабах усього суспільства, хоча її декларування вимагає пояснень

Такі програми, головним чином, спрямовані як на дітей та підлітків індивідуально, так і на групи ризику. Таким вважають тих, у кого ризик виникнення проблем більший ніж у інших. До групи ризику підлітків відносять того, у кого виявляється одна або кілька таких особливостей: патологія вагітності, ускладнені пологи, важкі або хронічні хвороби дитинства, струс головного мозку, виховання у неповній сім’ї, постійна зайнятість одного з батьків, алкоголізм або наркоманія у когось із членів родини тощо. Профілактика підліткової і юнацької наркоманії стає однієї з найважливіших завдань суспільства. Це усвідомлює сьогодні переважна більшість населенняя: від державних чиновників всіх рівнів до звичайних, рядових громадян. Разом з тим розробка й впровадження первинної профілактики наркоманії серед підлітків і молоді виявляється надзвичайно нелегка через ряд обставин, найважливішими з яких є наступні:

- Недостатньо зрозумілим залишається питання про те, до чиєї компетенції відноситься реалізація антинаркотичної роботи з молоддю. Які відомства повинні взяти на себе витрати й відповідальність по її проведенню. Нерозв'язаність цього питання приводить до того, що, з одного боку, державні кошти, які виділяються на профілактику наркоманії, розпорошуються по різних відомствах, які реалізують погано погоджені один з одним заходи, ефективність яких важко оцінити, а з іншого боку - відомства, що мають безпосереднє відношення до профілактики наркоманії серед молоді, усіляко дистанціюються від цієї роботи;

- Як і раніше невизначеним є питання про те, зусиллями яких фахівців - педагогів, лікарів, психологів, соціальних працівників - повинна вестися антинаркотична робота з молоддю. Очевидно одне: зусилля педагогів недостатні в силу низької поінформованості в питаннях наркоманії, а зусилля медиків обмежені недостатністю навичок роботи з дітьми. І в тім, і в іншому випадку ми зіштовхуємося з різними аспектами некомпетентності, що сформували пануючу нині модель профілактики, основа якої - залякування й дезінформація.

Підготовка соціальних працівників і психологів для такої роботи полягає в наданні їм комплексної інформації з тих або інших питань наркології, оптимальній тактиці поводження з дітьми й підлітками, що мають схильність до наркоманії, засобам першої допомоги при отруєнні психоактивними речовинами і деяких інших аспектів.

· Практично відсутні наукові обґрунтування програм первинної профілактики наркоманії серед молоді.

Існуючі в цей час одиничні методичні рекомендації складені лікарями-наркологами й носять ознайомлювальний характер. Відсутність обґрунтованих і пророблених програм профілактики наркоманії призводить, з одного боку, до збереження моделі, що залякує, а з іншого боку - до прагнення впровадити в українських умовах закордонний досвід. Неефективність першого підходу очевидна, і його збереження в нинішніх умовах означає, порожню витрату коштів, професійних зусиль і воістину дорогоцінного часу. Питання ефективності закордонних антинаркотичних програм вимагає спеціального вивчення. Однак навіть зараз зрозуміло, що без посилання на культурологічний аспект молодіжної наркоманії ефективна адаптація закордонних програм неможлива.

· Дотепер у медицині й психології відсутній системний підхід у розумінні наркоманії як явища. Вузькопрофесійне бачення приводить до формування сприйняття наркоманії як хвороби, психозу, неспецифічної форми особистісного захисту й ін. Разом з тим зрозуміло, що мова йде про системне явище, адекватне розуміння якого можливо лише з позиції системного підходу. Сьогодні ми можемо констатувати наявність деяких результатів у вивченні наркоманії з позицій наркології, психіатрії, біохімії, фізіології, психології. Однак скільки-небудь істотних результатів у профілактиці наркоманії в молодіжному середовищі навряд чи можна домогтися без розробки педагогічного аспекту антинаркотичної роботи. У цей час таких досліджень практично немає. Існує лише одиничні й слабкі в методологічному плані спроби осмислення досвіду діяльності наркоманських громад, що існують у багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні «сучасна превентологія, головна мета якої - здоровий спосіб життя, актуалізує складне, системне уявлення про здоров'я. Воно включає три компоненти: фізіологічне, психічне й духовне (моральне) здоров'я. Останні два поєднуються в поняття «щиросердечне здоров'я», що являють по своїй природі культурно - історичний феномен. Тому в підході первинної профілактики (ПП) з позицій системного уявлення про здоров'я пріоритетного значення набуває ідеологічна складова й особливо психогігієнічна функція культури. Деструктивні, пов'язані із залякуємо, методи ПП заміняються на конструктивні, спрямовані не на зміни або на руйнування спонтанних аттитюдів (соціальних установок), а на формування таких установок і значеннєвої орієнтації особистості, при яких наркотики не є цінностями.

«Передумови формування конструктивної ПП уперше виникли близько 30 років тому, коли антинаркотичне інформування дітей було оголошено в США одним з національних пріоритетів. Однак уже в 1973 році національною комісією з марихуани на антинаркотичне інформування був накладений мораторій. Спеціальними дослідженнями було показано, що інформаційний підхід не ефективний. Широко практикувалися у ЗМІ шокуючі повідомлення колишніх наркоманів, які приводили до перекручування балансу інформації на користь негативних сторін явища. Лекції фахівців нерідко, викликали зацікавленість до психоактивних речовин.

Детальне вивчення потенційних можливостей використання феномена страху для деструкції небажаних і формування бажаних аттитюдів виявило їхню принципову обмеженість. Слабка й середня інтенсивність інформації, що залякує, більше впливає на поведінку, ніж сильна, а сильна сприяє приниженню значимості або навіть запереченню погрози. Ефективність сильного страху якщо й може бути високою, то завжди короткочасна. Вивчення спеціальної моделі паралельних процесів - страху й аттитюдів - виявило, що для реальної зміни останніх, необхідно надати замість інформації, що залякує, рекомендацію з доцільних практичних дій». Таким чином, застосування інформаційної моделі ПП, заснованої на припущенні, що пред'явлення страшних факторів або «правди» про наркотики досить для запобігання їхнього вживання, мало найважливіші наслідки. Широко поширилося переконання: зростання обсягу знань про наркотики в принципі недостатньо для зміни соціальних установок підлітків; у той же час воно може сприяти пробудженню інтересу й прилученню до ПАР.

Інформаційний період розвитку моделей ПП сприяв проясненню багатьох окремих, раніше спірних моментів. Переосмисленню піддавалися цілі й зміст, конкретні методи й процедури ПП. На місце колишньої цілі - досягнення абсолютної абститенції, тобто повної відмови від немедичного вживання будь – яких психоактивних речовин, зявилася інша – формування здорового стилю життя. Це складна комплексна проблема, що припускає можливість відповідального мінімального вживання ПАР. Усвідомлення необхідності формування відповідальнї поведінки дітей, у свою чергу, призвело до подальшої перестановки акцентів у профілактичній роботі. У її фокусі виявилися не хімічні речовини й викликані ними ефекти, а люди й аналіз причин вживання ними наркотиків. Фіксація цього поворотного моменту означала народження нового поведінкового підходу.

Опис принципів, змісти й структури сучасної поведінкової моделі ПП варто випередити уточненням основних робочих її понять, тому що багато з них сформувалися в міру переходу до даної моделі від попередньої, інформаційної. Так, і навколо ПАР включаються деякі медичні препарати, тютюн, алкоголь, токсиканти (наприклад, засоби побутової хімії) і наркотики. Зловживання ПАР розуміється по-різному, відповідно до політики кожної конкретної держави стосовно наркотиків. Наприклад, кінцевою метою ПП у Голландії вважається зниження ризику вживання «важких» наркотиків; а в Англії - уміння відповідально вживати ПАР; у США, Австралії - повна відмова від немедичного вживання ПАР.

На сьогодні існує п’ять моделей профілактики:

· модель моральних принципів підкреслює те, що використання психоактивних речовин є аморальним та неетичним; як правило, він набуває форми кампаній публічного вмовляння, яке часто проводять релігійні групи, а також політичні та громадські рухи, що зважають на такі принципи, як патріотизм, самопожертва заради загального добробуту. Моральний підхід здається найефективнішим у часи широкого релігійного відродження, а також активних фаз соціальних рухів, коли більшість населення залучено до загально альтруїстичних заходів і соціальний контроль індивідуал бої поведінки є найбільш сильним;

· модель залякування ґрунтується на твердженні, що населення можна змусити не вживати наркотичні речовини, якщо інформаційні кампанії будуть підкреслювати небезпеку такої поведінки;

· модель фактичних знань, або когнітивна, докладає зусиль для покращення способів передачі та отримання інформації про наркотики; є думка, що програми фактичних знань ефективніші стосовно осіб, які мають певний досвід вживання наркотиків;

· модель ефективного навчання полягає у застосуванні ефективних підходів – навчальних методик, які фокусуються більшою мірою на корекції особистісних дефіцитів, ніж на проблемі власне вживання наркотичних речовин; визначальним принципом є той, що тенденція вживання наркотиків може зменшуватися або зникнути, якщо такі дефіцити будуть подолані. Проблеми, які ідентифікують у таких програмах, стосуються самооцінки, визначення особистісних цінностей, прийняття рішень, навичок подолання та зменшення тривоги, розпізнавання соціального тиску;

· модель покращення здоров'я може бути використана як непрямий підхід до освіти в галузі наркотиків. Оздоровчі програми заохочують розвиток альтернативних звичок. Цей підхід особливо корисний для людей, які здатні турбуватися про своє здоров'я.

профілактичну роботу з позиції підходу нормалізації базують на наступних принципах: 1) розширення розуміння причин, у зв’язку з якими людина звертається до наркотиків, вивчення цих причин; 2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними; 3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю і тютюну; 4) образ залежної від наркотиків людини повинен бути де містифікований і зведений до реальних пропорцій. На саму цю тему слід зняти табу та властиві їй емоційні сенсаційні обертони; 5) ініціативи, які включають соціоекономічну та культурну емансипацію, здаються кориснішими, ніж залякуючи повідомлення.

Вчені відзначають, що насьогодні найбільше поширення одержали дві моделі навчальних програм ПП: програми досягнення соціально- психологічної компетентності й програми навчання життєвим навичкам. Пріоритетна мета перших (більше розповсюджених у Європі) - виробити в навички ефективного спілкування; другий (США) - навчити навичкам відповідального прийняття рішень. Розбіжність домінуючих цілей навчальних програм у різних країнах відбиває культурологічні розходження. Проблеми свободи, відповідальності й зв'язок із соціальним життям людей, а конкретно - із прийняттям рішень або ефективністю спілкування акцентується в США інакше, ніж у Європі. Проте поза залежністю від пріоритету тої або іншої мети будь-які програми включають три типові завдання. Обов'язкова спрямованість всіх програм:

1) розвиток соціальної й особистісної компетентності;

2) вироблення навичок самозахисту;

3) попередження виникнення проблем.

Рішення першого комплексного завдання припускає рішення ряду окремих: навчання навичкам ефективного спілкування, критичного мислення, прийняття відповідальних рішень, вироблення адекватної самооцінки. Друге завдання реалізується через навчання вмінню постояти за себе, уникати невиправданого ризику, робити правильний, здоровий вибір. Третє завдання вирішується за допомогою формування навичок регуляції емоцій, запобігання стресів, розв'язання конфліктів, опору тиску ззовні.

Будь-яка програма припускає оволодіння набором з 12-15 необхідних і достатніх для реалізації здорового стилю життя психосоціальних навичок. Визнання необхідності навчання цим навичкам засновано на даних інтенсивного наукового аналізу факторів ризику прилучення до ПАР і конфронтуючих їм факторам антиризику.

Навіть швидкого погляду на перелік факторів ризику досить, щоб зрозуміти, що прилучитися до вживання ПАР або виявити будь – які інші девіації поведінки може практично будь-яка дитина. Тому комплекс психосоціальних завдань, на рішення яких спрямовані поведінкові програми ПП, служить профілактиці будь-яких форм девіантної поведінки в усіх без винятку здорових дітей. У ході навчальнних психосоціальним навичкам занять усувається або мінімізується дія факторів ризику. Профілактика наркоманії повинна базуватися не на заборонах і боротьбі з негативним, а на сприянні росту можливостей особистості розв’язувати складні життєві ситуації та робити здорові життєві вибори.

Тому ПП повинна проводиться з усіма здоровими підлітками без винятку. Так само, як для попередження інфекційних захворювань робляться профілактичні щеплення, так і для попередження аддитивної поведінки необхідно спеціальне навчання. Продовжуючи аналогію, його можна назвати психологічною імунізацією. Для більше глибокого розуміння наркотичної поведінки людей і розробки на цій основі ефективних підходів до її профілактики корисно розглядати вживання ПАР у структурі більше широкого явища, позначуваного, як аддиктивна поведінка.

Ефективна психологічна імунізація має ряд ознак. Перший - її універсальність. Єдність факторів ризику всіх видів девіантної поведінки, окремим видом якого є адитивна поведінка, означає, що при вузько спрямованому впливі, що попереджає лише адитивну поведінку, створювану масивом факторів ризику, напруга знайде інший вихід. Девіантна поведінка прийме вид не адитивної, а, приміром, суіцидальної. Психологічна імунізація повинна попереджати девіантну поведінку в цілому.

Друга обов'язкова ознака ефективної психологічної імунізації - її конструктивний характер. Вона не переслідує мети руйнування або зміни несприятливих установок, вона спочатку конструює бажане. Конструктивна первинна профілактика служить попередженню девіантної поведінки, а не бореться з нею і сприяє формуванню здорової особистості дитини. Розв'язувані нею завдання: моральний розвиток, побудові ціннісної сфери, розвиток комунікативності, усунення егоїстичних позицій, відносини, що сприяють розвитку емпатії та дружби дітей, - хрестоматійні приклади типових вікових змін нормальної особистості, що розвивається. Конструктивна первинна профілактика - не тільки психосоціальний, але й потужний розвиваючий засіб.

Третя важлива ознака - випереджальний характер впливу первинної профілактики. Створення стійких бажаних установок можливо лише до моменту, коли діти мимовільно засвоять розповсюджені традиції вживання ПАР. Спроби їхнього створення пізніше більш важкі й менш продуктивні, тому що тепер необхідно перебудовувати вже готові, наприклад, протабачі або проалкогольні установки.

Ефективна профілактична програма включає в себе:

s дослідження реального стану розповсюдження тієї чи іншої наркотичної речовини серед різних соціальних груп, їх уявлень про наркотики, ставлення до цієї проблеми, каналів поширення інформації про наркотики та їх властивості, ставлення до різних форм профілактичної роботи;

s інформування щодо дійсних властивостей наркотиків, їх впливу на психіку і організм людини,формування адекватного ставлення до них;

s пропаганду здорового способу життя, культури здорового відпочинку, підтримку антинаркотичних субкультур;

s формування вміння протидіяти наркогенному впливу оточуючих, уникати ситуацій, пов’язаних із спокусою або примусом (особливо з представниками груп ризику);

s створення умов для подолання особистістю соціальних проблем, своєчасного отримання консультативної, педагогічної, психотерапевтичної допомоги, працевлаштування;

s створення умов для задоволення рекреаційних і творчих потреб, змістовного дозвілля

s посилення контролю за розповсюдженням наркотичних речовин, протидія незаконному обігу наркотиків.[проб нарк та зпсш в укр.]

 У США експериментування дітей з ПАР починається в 3-4 класах школи, у віці близько 10 років. Тому початок реалізації програми випереджає зазначений вік. Об'єктом превентивної роботи є всі діти дошкільного й молодшого шкільного віку. У роботу з ПП включаються педагоги й вихователі дитячих садків, шкіл, молодіжних клубів і ін. До неї залучаються батьки, церква, місцеві громадські організації, представники всіх рівнів державної адміністрації, а також лікарі й представники правоохоронних органів.

 Найбільш зручним місцем для превентивної роботи є школа, де здійснюється систематичне цілеспрямоване навчання протягом декількох років. Типові, а іноді створювані спеціально для даної школи, профілактичні програми у вигляді курсів обов'язкових регулярних занять включаються в загальний навчальний план. Учителів спеціально навчають методиці проведення антинаркотичної роботи.

 Поведінкові навчальні програми постійно розвиваються. Існують різноманітні програми, адресовані різним дитячим контингентам (у тому числі важким у поведінці), групам дорослих (виконуючу цю роботу з різним ступенем професійної підготовки), що ставлять ті або інші пріоритетні завдання. У цей час самими популярними є програми ПП у масштабах країни.

 Про оцінку ефективності поведінкових програм варто говорити дуже конкретно. Існує три рівні:

1. кожний віковий курс будь-якої програми включає тести, які проводяться до і після всього циклу занять. Звичайний зміст тестів зводиться до оцінки зміни знання дітей.

2. якщо програмою охоплюються всі вікові групи школи й ведеться тривале навчання, наприклад протягом року, тоді можлива оцінка більш масштабних результатів ПП. Вона складається в аналізі динаміки факторів ризику й антиризику у дітей. Як правило, діти починають краще вчитися, менше прогулювати заняття, частіше ділитися своїми проблемами з дорослими. Психологічний клімат у школі помітно поліпшуються: діти менше кривдять один одного, б'ються. Параметрами оцінки можуть бути різні соціометричні показники, поведінкові характеристики: агресивність, конфліктність, девиації поведінки та ін.

 Профілактика повинна бути орієнтована на виявлення й усунення соціальних і соціально психологічних причин залежності. Це можуть бути заходи адміністративного і юридичного характеру, спрямовані на боротьбу з незаконним обертом наркотиків, які забезпечуються відповідною законодавчою базою й правоохоронними органами. Це можуть бути заходи соціальної спрямованості, покликані зміцнити авторитет і привабливість інституту родини й школи; відродження культурних і духовних традицій у суспільстві. Це можуть бути медичні заходи, що знижують ризик наркотизації схильних до цього захворювання категорії людей, так званої «групи ризику». Нарешті, це можуть бути психолого-педагогічні заходи, спрямовані як на особистість молодої людини, так і на молодіжно - підліткові групи.2.2 Технології лікування та реабілітація людей, залежних від психоактивних речовин.

Універсальна або попереджувальна інтервенція, спрямована на навчання здоровому способу життя, формування стресостійкої особистості, здатної ефективно переборювати життєві труднощі, знімати емоційну напругу без жживання наркотиків.
     Індикативна або селективна інтервенція, спрямована на групи високого ризику. Вона спрямована на виявлення групи високого ризику й визначення методів роботи з нею. До групи ризику ставляться люди зі спадкоємною схильністю до алкоголізму, наркоманіям і іншим психічним захворюванням; особи з порушеннями розвитку; діти, що виховуються в деструктивних родинах або поза родиною; діти з педагогічною занедбаністю, неврозам і, вираженими акцентуаціями характеру, психопатіями, психічними захворюваннями т.д. Така робота охоплює менш широкі верстви населення, чим універсальна.
        Модифікаційна інтервенція спрямована на групу людей, що зловживають наркотиками або іншими. психоактивними речовинами, тобто впливає на ще більш вузьке коло осіб. Серед них можуть бути як люди зі сформованою фізичною залежністю від наркотиків, так і ті, у кого залежність ще не встигла сформуватися.
    Необхідна розробка певних технологій взаємодії із цим контингентом людей. Завдання цієї роботи створити мотивацію на припинення вживання наркотиків, реабілітацію після лікування, допомогти людині адаптуватися до життя без уживання наркотиків.
    Всі три види впливів дуже важливі. Тільки здійснюючи системний профілактичний вплив, можна розраховувати на позитивний ефект антинаркотичної політики в країні.
Існують 3 види моделей інтервенцій (впливів).

Медико - психологічні технології. Ціль цього виду технологій - адаптація до вимог соціального середовища, формування й розвиток соціальної й персональної компетенції, ресурсів особистості, адаптивних стратегій поводження, ефективного життєвого стилю й поводження. Їхнім здійсненням можуть займатися фахівці в області профілактики, що володіють знаннями й уміннями, пов'язаними з медико - психологічними формами роботи з населенням.

Соціальні й педагогічні технології. Ціль даного виду технологій - надання об'єктивної інформації, створення мотивації на здоровий спосіб життя, створення мереж соціальної підтримки. Ця мета може бути досягнута різними способами; за допомогою засобів масової інформація, навчання в школі, підготовки фахівців, які надалі зможуть працювати з населенням. Фахівці готуються із числа керівників і організаторів установ утворення, охорони здоров'я, засобів масової інформації, політичних діячів і адміністративних працівників педагогів; волонтерів. Заклади освіти, охорони здоров'я безпосередньо пов'язані з процесом формування й розвитку особистості, турботою про здоров'я, профілактикою захворювань і можуть здійснювати профілактичний вплив на населення. Спеціальна антинаркотична освіта політичних і державних діячів дозволить додати профілактичній антинаркотичній роботі в країні державний характер. Не менш важливим завданням є навчання волонтерів, що бажають допомагати фахівцям у здійсненні профілактики. Таким чином, необхідно щоб всі категорії громадян, кожна на своєму рівні, у міру можливостей, проводили профілактичну роботу. Тоді профілактика буде здійснюватися з різних сторін, поширюватися й розвиватися в країні в цілому.

 У практичній роботі слід враховувати просту систему замкненого циклу: вихід із умовно визначених параметрів соціального суспільства; вхід у середовище свого психологічного «Я»; зміна фізіологічних потреб до рівня, який був до порушення його функціональних завдань; вхід до суспільства у новій соціальній якості: алкоголік, наркоман; процес подолання хвороби й адаптація клієнта до нових умов.[1]

Медико - психологічні й психотерапевтичні технології: Цілі даних технологій: 1. допомогти людям усвідомити й перебороти бар'єри (емоційні, когнітивному й поведінкові, що перешкоджають розумінню необхідності зміни форм їхньї власної поведінки. Люди, що вживають наркотик, звичайно, не вміють усвідомлювати свої емоційні прояви. Тому вони заглушають свої емоції, використовуючи психоактивні речовини. Научіння здатності проявляти й усвідомлювати свої емоції - досить складне завдання для «залежних», а ухвалити рішення щодо необхідності зміни своєї поведінки людина зможе тільки після усвідомлення своїх щирих почуттів, того, що наркотики заважають нормально жити.

Когнітивні бар'єри заважають людині адекватно осмислити ситуацію. У розпорядженні «залежного» людини є цілий арсенал когнітивних вивертів, міфів, захисних механізмів, спрямованих на самообман, на створення ілюзорно-компенсаторної дійсності. Людина починає жити в не існуючому в реальності світі. Йому здається що він може контролювати ситуацію, управляти нею. Насправді реальність інша, тому тільки подолання когнітивного бар'єра може привести до переосмислення ситуації, до усвідомлення, що обраний шлях веде до захворювання, деградації й навіть до смерті.

Поведінкові бар'єри. Після переосмислення ситуації людина починає інакше сприймати свою поведінку. Він приходить до усвідомлення факту, що певні форми поведінки руйнують його самого і життя оточуючих людей, тому їх необхідно змінювати. 2. Допомогти людям змінити порушені, дезатаптивні — форми поведінки. Коли людина переборола ці бар'єри, у нєї формується мотивація на зміну свого емоційного й когнітивного реагування, форм своєї поведінки й власного життя.

3. Допомогти людям у розвитку здорових, адаптивних форм поведінки. Це завдання можна здійснити за допомогою проведення тренінгів, психотерапії і психокоррекції, спрямованих на розвиток ресурсів особистості і середовища, контролю над залежністю, навчанню навичкам проблем поведінки, що далаються, стійкості до тиску наркоманічного середовища.

Соціальні технології. Ціль цих технологій психосоціальна адаптація. Їхнє здійснення відбувається шляхом формування й розвитку мотивації на видужання, на повну відмову від уживання психоактинвих речовин. Це завдання може здійснюватися не тільки за допомогою медичних (психолого – психотерапевтичних) технологій,

До соціальних технологій відносяться:

1) підготовка і включення в роботу психотерапевтичної групи консультантів із числа видужуючих наркоманів, які можуть допомогти підтримати мотивацію на видужання у членів груп

2) розвиток і формування навичок проблем поведінки, що переборюється;

3) формування соціально - підтримуючої поведінки і створення соціально - підтримуючого середовища (анонімні алкоголіки, анонімні наркомани)

Медико-біологічні технології

Ціль цих технологій - нормалізація порушеного фізичного, психічного, біохімічного й фізіологічного функціонування.

Способи вирішення проблеми: фармакотерапія йрозвиваючі оздоровчі технології.