Політичне становище в Чеській Республіці (1993-2012 рр.)

ПЛАН

 

Вступ

. Політичне становище в Чеській Республіці (1993-2012 рр.)

. Зовнішня політика Чеської Республіки

. Соціально-економічний розвиток Чеської Республіки протягом 1993-2012 р.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми

Останнє десятиліття ХХ ст. стало революційним періодом в історії країн Центральної та Східної Європи. Саме в цей час у їх суспільно-політичному розвитку значну роль почав відігравати національний фактор, що призвело як до позитивних, так і до негативних політичних, соціальних та культурних наслідків. Яскравим прикладом цього процесу може слугувати історичний розвиток Чехо-Словаччини та її держав-наступниць періоду кінця 1980-х - середини 1990-х рр.

Великі перетворення, що відбулися в Чехо-Словаччині та в інших країнах Центральної та Східної Європи наприкінці 1980-х рр. зумовлені економічними та національного факторами в суспільно-політичному житті. Падіння системи державного соціалізму та розпад Чехо-Словацької федерації продемонстрували силу національного чинника у політичному житті країни. Слід підкреслити, що національний фактор у даному випадку виступив одночасно руйнівником усталених політичних утворень та творцем нових національних держав.

Процеси національного відродження, що охопили Чехію та Словаччину після «оксамитових революцій» 1989 р., з усією очевидністю доводять актуальність проблематики та її впливу на розвиток суспільств (в тому числі і українського), що входили до колишньої соціалістичної співдружності.

Об’єктом даного дослідження є політичний економічний та соціальний розвиток Чехії у новітній період.

Предметом дослідження виступає роль та значення політично-економічного фактора в суспільно-політичному житті Чехії, шляхи взаємодії Чехії з Україною.

Метою даної роботи є висвітлення ролі політико-економічного фактора у суспільно-політичному розвитку Чехії, перспектив їх розвитку та шляхів взаємодії цих країн з Україною.

Об’єкт, предмет та мета дослідження визначили такі завдання:

· розглянути розвиток політичної системи Чеської республіки;

· визначити роль та місце економічно-політичного фактора в суспільно-політичному житті Чеської республіки;

· розкрити основні сфери політичної співпраці України з Чехією;

· виявити можливості використання досвіду Чехії для здійснення демократичних перетворень в Україні.

 

 

Економічна трансформація та нова структура влади в Чеській Республіці

В умовах Чехії, де основним компонентом трансформаційного процесу була приватизація, дуже часто, якщо не в більшості випадків, вона приносила певну дестабілізацію в підприємницьку сферу. Завдяки так званій дрібній приватизації, яку подекуди називають зразком вдалого роздержавлення, було створено структуру малих підприємств. Роздрібну торгівлю захопили великі міжнародні торгові мережі, до яких національним дрібним та середнім виробникам вдалося проникнути з величезними труднощами. Аби вижити на ринку, вони мусіли продавати свої товари за цінами, що вимагали величезних зусиль, а розширення бізнесу було для них лише мрією. Іноземні компанії отримали додаткову вигоду, продаючи на чеському ринку великі обсяги продукції своїх традиційних постачальників. Це стало однією з причин дефіциту торгового балансу Чехії [11].

Прямі іноземні інвестиції

Практичні здобутки економічної трансформації привели чеських економістів до думки, що єдиний шлях стабілізації та спасіння економіки Чехії полягає в негайному залученні прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Економічні результати діяльності чеських підприємств, особливо великих, були здебільшого катастрофічними.

Політична та економічна стабілізація й порівняно прийнятна правова система створили в Чеській Республіці привабливі умови для масового притоку іноземного капіталу. Політика інтенсивного стимулювання залучення іноземних інвестицій мала достатньо підстав для успіху, який не забарився. У другій половині 1998 р. у Чехію ринула потужна хвиля прямих зовнішніх інвестицій, яка, співвідносно до річного ВВП та чисельності населення, виявилася однією з найінтенсивніших у світі.

Водночас приплив прямих іноземних інвестицій справив позитивний вплив на економіку - спад було зупинено й почалося відновлення зростання. Окрім того, їх виявилося достатньо, аби впродовж багатьох років покривати дефіцит поточного платіжного балансу. Однак про те, що масове входження іноземних інвестицій пов'язане із значними втратами для чеської економіки говорили мало [1].

ВИСНОВОК

Наприкінці літа і восени 1990 проходили переговори між представниками Чехії і Словаччини, що закінчилися підписанням конституційного акта про передачу основних повноважень республікам.

У червні 1992 відбулися загальні вибори. Рух за Демократичну Словаччину одержав більшість голосів у Словаччині, а Громадянська Демократична Партія Чехії - у чеських землях. Пропозиція РЗДС створити конфедерацію не зустріло схвалення з боку керівництва ГДП. Незважаючи на опозицію з боку більшості як чехів, так і словаків, ГДП і ДЗДС домовилися про розпуск федерації опівночі 31 грудня 1992. 17 липня 1992 Словацька національна рада проголосила суверенітет Словаччини. Президент Гавел подав у відставку. Пропозицію провести референдум по питанню про розпуск федерації було відхилено ГДП, незадоволеної тим, що громадяни Словаччини, що прийняли участь у голосуванні в червні, уже вирішили це питання за ДЗДС. У жовтні федеральні збори передали більшу частину державних повноважень республікам. 25 листопада 1992 федеральні збори ЧСФР із перевагою в три голоси прийняло Закон про припинення існування чехословацької федерації. Опівночі 31 грудня 1992 ЧСФР припинила своє існування, а її державами-спадкоємцями з 1 січня 1993 сталі Чеська Республіка (ЧР) і Словацька Республіка (СР) [14].

Перспектива швидкого розпаду єдиної держави чехів і словаків стала стимулом для прискорення роботи над новою конституцією Чеської Республіки. Вона повинна була зафіксувати зміни, що відбулися в країні після «оксамитової» революції. 16 грудня 1992, за півмісяця до закінчення терміну існування спільного зі словаками держави, чеська Національна рада ухвалила основний закон, що закріплював в ЧР парламентську систему правління. Вищим органом законодавчої влади в Чехії став двопалатний парламент, що складався з палати депутатів і сенату. Національна рада ЧР до моменту вступу конституції в дію 1 січня 1993 перетворився в нижню палату парламенту, 200 депутатів якої обираються строком на 4 роки. Верхня палата була сформована тільки в кінці 1996 р., Так як палата депутатів відкинула урядовий проект створення тимчасового сенату з чеських депутатів у Федеральному зборах. Верхня палата у складі 81 сенатора обирається строком на 6 років і кожні два роки оновлюється на 1/3.

ПЛАН

 

Вступ

. Політичне становище в Чеській Республіці (1993-2012 рр.)

. Зовнішня політика Чеської Республіки

. Соціально-економічний розвиток Чеської Республіки протягом 1993-2012 р.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми

Останнє десятиліття ХХ ст. стало революційним періодом в історії країн Центральної та Східної Європи. Саме в цей час у їх суспільно-політичному розвитку значну роль почав відігравати національний фактор, що призвело як до позитивних, так і до негативних політичних, соціальних та культурних наслідків. Яскравим прикладом цього процесу може слугувати історичний розвиток Чехо-Словаччини та її держав-наступниць періоду кінця 1980-х - середини 1990-х рр.

Великі перетворення, що відбулися в Чехо-Словаччині та в інших країнах Центральної та Східної Європи наприкінці 1980-х рр. зумовлені економічними та національного факторами в суспільно-політичному житті. Падіння системи державного соціалізму та розпад Чехо-Словацької федерації продемонстрували силу національного чинника у політичному житті країни. Слід підкреслити, що національний фактор у даному випадку виступив одночасно руйнівником усталених політичних утворень та творцем нових національних держав.

Процеси національного відродження, що охопили Чехію та Словаччину після «оксамитових революцій» 1989 р., з усією очевидністю доводять актуальність проблематики та її впливу на розвиток суспільств (в тому числі і українського), що входили до колишньої соціалістичної співдружності.

Об’єктом даного дослідження є політичний економічний та соціальний розвиток Чехії у новітній період.

Предметом дослідження виступає роль та значення політично-економічного фактора в суспільно-політичному житті Чехії, шляхи взаємодії Чехії з Україною.

Метою даної роботи є висвітлення ролі політико-економічного фактора у суспільно-політичному розвитку Чехії, перспектив їх розвитку та шляхів взаємодії цих країн з Україною.

Об’єкт, предмет та мета дослідження визначили такі завдання:

· розглянути розвиток політичної системи Чеської республіки;

· визначити роль та місце економічно-політичного фактора в суспільно-політичному житті Чеської республіки;

· розкрити основні сфери політичної співпраці України з Чехією;

· виявити можливості використання досвіду Чехії для здійснення демократичних перетворень в Україні.

 

 

Політичне становище в Чеській Республіці (1993-2012 рр.)

 

Чехія як самостійна держава офіційно утворилася у 1993 р. До цього часу вся влада належала представникам комуністичної партії, що надто гальмували процес економічного, політичного розвитку країни, не даючи її розвиватися в бік Демократизації. Існувала єдина держава - Чехословаччина.

Наприкінці літа і восени 1990 проходили переговори між представниками Чехії і Словаччини, що закінчилися підписанням конституційного акта про передачу основних повноважень республікам.

У червні 1992 відбулися загальні вибори. Рух за Демократичну Словаччину одержав більшість голосів у Словаччині, а Громадянська Демократична Партія Чехії - у чеських землях. Пропозиція РЗДС створити конфедерацію не зустріло схвалення з боку керівництва ГДП. Незважаючи на опозицію з боку більшості як чехів, так і словаків, ГДП і ДЗДС домовилися про розпуск федерації опівночі 31 грудня 1992. 17 липня 1992 Словацька національна рада проголосила суверенітет Словаччини. Президент Гавел подав у відставку. Пропозицію провести референдум по питанню про розпуск федерації було відхилено ГДП, незадоволеної тим, що громадяни Словаччини, що прийняли участь у голосуванні в червні, уже вирішили це питання за ДЗДС. У жовтні федеральні збори передали більшу частину державних повноважень республікам. 25 листопада 1992 федеральні збори ЧСФР із перевагою в три голоси прийняло Закон про припинення існування чехословацької федерації. Опівночі 31 грудня 1992 ЧСФР припинила своє існування, а її державами-спадкоємцями з 1 січня 1993 сталі Чеська Республіка (ЧР) і Словацька Республіка (СР) [14].

Перспектива швидкого розпаду єдиної держави чехів і словаків стала стимулом для прискорення роботи над новою конституцією Чеської Республіки. Вона повинна була зафіксувати зміни, що відбулися в країні після «оксамитової» революції. 16 грудня 1992, за півмісяця до закінчення терміну існування спільного зі словаками держави, чеська Національна рада ухвалила основний закон, що закріплював в ЧР парламентську систему правління. Вищим органом законодавчої влади в Чехії став двопалатний парламент, що складався з палати депутатів і сенату. Національна рада ЧР до моменту вступу конституції в дію 1 січня 1993 перетворився в нижню палату парламенту, 200 депутатів якої обираються строком на 4 роки. Верхня палата була сформована тільки в кінці 1996 р., Так як палата депутатів відкинула урядовий проект створення тимчасового сенату з чеських депутатів у Федеральному зборах. Верхня палата у складі 81 сенатора обирається строком на 6 років і кожні два роки оновлюється на 1/3.

Главою держави є президент, що обирається строком на 5 років на спільному засіданні палат парламенту. Він скликає сесії палати депутатів і володіє правом її розпуску, встановлює дату виборів у палати парламенту, стверджує прем'єр-міністра і членів уряду, запропонованих палатою депутатів, і приймає їх відставку, призначає ряд вищих посадових осіб у державі і т.д.

Депутати обраного в 1992 р. Національної ради продовжили свої повноваження до 1996 р. Центральною подією першого місяця політичного життя незалежної Чехії стали вибори президента в січні 1993 р. [20].

Вибори проходили на відкритому засіданні парламенту. Голосування було таємним.

Місцем проведення була нижня палата парламенту в Туновському палаці на Малій Країні.

Кандидати на пост президента були такі:

кандидат правлячої коаліції: Вацлав Гавел;

кандидат Лівого блоку: Марія Стіборова;

кандидат республіканців: Мирослав Сладек.

Депутати Ліберального соціального союзу спочатку не знали, кому дають свій голос і що взагалі беруть участь у виборах, але в кінці кінців усно призначили депутата Іржі Виваділа брати участь у виборах.

У виборах брали участь 200 вибірників. З 194 дійсних голосів за Вацлава Гавела було віддано 109 голосів, за Марію Стіборову 45 голосів і за Мирослава Сладека 14 голосів.

Першим президентом Чехії в першому турі був обраний Вацлав Гавел.

Вацлав Гавел приніс президентську присягу 2 лютого 1993. Перемогу 109 голосами здобув В. Гавел, його кандидатуру підтримали депутати від партій правоцентристської урядової коаліції, соціал-демократи і ліберали.

Прем’єр - міністром став Вацлав Клаус. Основна увага уряду В. Клауса було зосереджено на проведенні системних перетворень в економіці, необхідних для надання їй ринкового характеру. Головним з них, безсумнівно, була приватизація. При її проведенні Клаус прагнув не допустити надмірного зростання соціальної напруженості і невдоволення робітників і службовців погіршенням свого положення в процесі зміни форми власності. Це йому вдалося, Чехія виявилася одним з небагатьох постсоціалістичних держав Європи, де трансформація не супроводжувалася серйозними соціальними конфліктами [21].

Тим не менш, ліберальні реформи, що проводилися правоцентристською коаліцією, а також зростаюча соціальна незахищеність, випадки корупції вели до послаблення впливу Громадянської демократичної партії та її партнерів по коаліції. Продовжувалася перебудова чеської партійної системи.

Процес дезінтеграції пережила Комуністична партія Чехії та Моравії, в рамках Лівого блоку посіла на виборах 1992 р. друге місце. Від неї відкололося кілька угруповань. Одночасно спостерігалася консолідація правих і центристських партій. Так, відбулося злиття ГДП християнськими демократами, об'єднувалися партії ліберального спрямування.

Період між виборами 1992 і 1996 років керівництво Клауса дивилося виключно свободою політичного маневру яку використовувало для підриву позиція своїх противників і критиків.

рік можна назвати роком партійних з’їздів, на яких вирішувалися питання подальшого політичного розподілу країни.

Парламентські вибори 1996 р.

 

Політична партія	Чеська соціал-демократична	Громадянська демократична	Громадянський демократичний альянс	Християнський демократичний союз	Комуністи	Союз за республіку
Прага	18,68	43,85	9,6	5,39	7,45	3,72
Середня Богемія	25,4	31,24	5,93	5,4	11,22	8,05
Північна Богемія	24,95	29,28	6,14	9,01	11,16	7,82
Західна Богемія	25,71	29,91	5,73	5,09	11,31	9,86
Північна Богемія	28,74	26,48	5,88	3,39	11,56	12,65
Східна Богемія	24,78	29,67	6,44	10,79	9,56	7,47
Південна Моравія	24,96	24,14	7,5	12,96	11,16	7,77
Північна Моравія	34,21	27,52	3,92	7,82	9,78	7,87
Сума	26,44	29,62	6,36	8,08	10,33	8,01

Вибори принесли помітний успіх соціал-демократам, підтримка яких виборцями у порівнянні з виборів 1992 р. виросла в 4 рази (26,4%). Але відносна більшість мандатів і на цей раз завоювала Громадянська демократична партія (29,6%). Компартія Чехії і Моравії перемістилася на третю позицію. Виборчий поріг в 5% подолали ще три партії, 10 учасників виборчого марафону не зуміли провести своїх представників в палату депутатів.

За участю президента країни на початку січня 1998 було сформовано уряд Йозефа Тошовського. До його складу увійшли представники ряду політичних партій і безпартійні. Кабінет носив тимчасовий, технічний характер і повинен був працювати до призначених на середині 1998 р. дострокових парламентських виборів.

Дострокові вибори до Палати депутатів відбулися 19-20 червня 1998 р. На виборчі дільниці прийшли 74,03% виборців. За підсумками голосування парламентськими стали Чеська соціал-демократична партія (32,31% голосів і 74 мандати), Громадянсько-демократична партія (27,74% і 63), Комуністична партія Чехії і Моравії (11,03% і 24), Християнсько-демократична унія - Чеська народна партія (9% і 20), Унія свободи (8,6% і 19). Поразки зазнали крайня права Республіканська партія М. Сладека (3,9%) та Партія пенсіонерів (3,06%). Головою парламенту став В. Клаус [23].

Результати виборів до палати депутатів підтвердили факт існування достатньо глибокого і стійкого розколу чеського політичного класу, в тому числі і з особистих мотивів, що не дозволив лідерам пройшли до парламенту партій створити урядову коаліцію. Щоб уникнути нових дострокових виборів соціал-демократи і ГДП продовжили взаємодію, що намітилося вже в палаті депутатів попереднього скликання.

За таких умов партії М. Земана і В. Клауса 9 червня 1998 р. уклали т. зв. «Толерантний пакт» (так званий «опозиційний договір») - договір про створення стабільної політичної ситуації в країні. Він передбачав зобов'язання соціал-демократів щодо незмінності стратегічного курсу реформ, підтримку урядових законопроектів у парламенті з боку Громадянсько-Демократичної партії. Це дозволило соціал-демократам сформувати однопартійний уряд меншості в обмін на керівні посади в парламенті представниками Громадянсько-Демократичної партії. Прем'єр-міністром став М. Земан, головою Палати депутатів - Вацлав Клаус (ГДП), а головою Сенату - Л. Бенешова (ГДП). В. Тошовський знову очолив Національний банк. Водночас такий союз призвів до гострої боротьби за владу між цими двома політичними силами і став реальною загрозою політичному плюралізму.

Знайдений вихід з загрожуючого чеському парламентаризму кризу шляхом фактичного створення ліво-правої коаліції продемонстрував виборцям, що керівники двох головних політичних партій підходять до проблеми влади суто прагматично, керуючись не тільки інтересами країни, а й власними честолюбством і амбіціями.

Поширенню настроїв невдоволення в суспільстві політичною ситуацією сприяли тривала економічна криза, зниження національного доходу, зростаюче безробіття, корупція та фінансові махінації за участю державних чиновників. Противники соціал-демократів і громадянських демократів переконували чехів, що соціал-демократичний уряд меншості, повністю залежне від позиції правого ГДП, нездатне вжити рішучих заходів з виведення країни з кризи.

Цій же меті служила так звана акція «Спасибі, ідіть!», Проведена в 10-ту річницю «оксамитової» революції в 1999 р. Учасники масових виступів, що пройшли у всіх великих містах Чехії, висували вимоги відходу з політичної арени М. Земана і В. Клауса, а також проведення дострокових парламентських виборів. Лідери маніфестацій прийняли маніфест «Спасибі, ідіть!», Який підписали більше 200 тис. чоловік. Негативно оцінив «опозиційний договір» і президент В. Гавел, що угледів в ньому загрозу основам громадянського суспільства в Чехії. [14].

Певні висновки з змови ЧСДП і ГДП був зроблений дрібними політичними партіями, що побоювалися повного усунення від участі в управлінні країни. У 2000 р. виникла коаліція чотирьох невеликих партій, втому числі і брали участь в коаліційних урядах В. Клауса ХДС-ЧНП і ГДА.

Зміцнювала свої позиції Компартія Чехії і Моравії, яка з 1989 р. не входила ні в один уряд і не заплямували себе участю в корупційних скандалах та фінансових махінаціях. Невдоволення частини суспільства поведінкою соціал-демократів та результатами їх правління, а також безпринциповість ГДП проявилося в ході часткових виборів у сенат і місцеві органи влади в 1998 і 2000 роках. На тих і інших найбільшого успіху домоглася чотирьохпартійна коаліція, серйозної поразки зазнали соціал-демократи. Виборці не змінили свого незацікавленого відношення до верхньої палати парламенту.

У першому і другому турах виборів до сенату в 1998 р. прийняли відповідно тільки 42,4% і 20,4% відсотка виборців, а в 2000 р. ще менше - 34% і близько 20%.

Відчутна втрата престижу ЧСДП і ГДП завдали події навколо чеського громадського телебачення на рубежі 2000-2001 рр.

Колектив телебачення, незгідний з призначенням нового керівника, пов'язаного з низкою підприємців і політиків, близьких до партії В. Клауса, оголосив страйк, що тривав більше трьох тижнів. По всій країні пройшли виступи солідарності з працівниками телебачення,що по числу учасників перевершували акцію «Спасибі, ідіть!». Так, в Празі 28 грудня 2000 у мітингу протесту взяло участь близько 100 тис. чоловік [5].

Проте доля уряду Земана залежала не стільки від масових акцій протесту, організованих його політичними супротивниками, скільки від стосунків з ГДП, які складалися непросто. Громадянських демократів цілком влаштовувала позиція пасивної підтримки уряду, що дозволяла їм контролювати основні напрямки його діяльності, заплановані реформи та їх здійснення. З цією метою вони періодично доводили стосунки з урядом до кризового стану. Так, в 1999 р., Коли між соціал-демократами і цивільними демократами виникли розбіжності щодо проекту нового закону про вибори, ГДП відмовилася підтримати бюджет на 2000 р., якщо ЧСДП не врахує її пропозиції.

Виниклу кризу у відносинах між соціал-демократами і цивільними демократами вдалося вирішити в січні 2000 р. за допомогою нової угоди між ними, що отримав назву «патент взаємної підтримки». Взамін за підтримку Громадянською демократичною партією проекту бюджету на 2000 р. уряд зобов'язався посилити фінансову політику, скоротити бюджетний дефіцит, зменшити витрати на утримання державного апарату, представити концепцію пенсійної реформи і т.д. Слід зазначити, що уряду Земана в кінцевому рахунку вдалося подолати кризу й забезпечити зростання виробництва і доходів населення, зменшення безробіття. У цих умовах уряд проголосив курс на створення «соціальної держави».

У 2000 р. депутатами було прийнято новий закон про вибори в нижню палату парламенту. Його завданням було зменшення в ній кількості дрібних партій. З цією метою кількість виборчих округів було збільшено з 8 до 35, підвищувався виборчий поріг (для однієї партії - 5%, для коаліцій з двох, трьох, чотирьох і більше партій відповідно 10%, 0,15% і 20%), а також передбачалися деякі інші заходи в інтересах великих партій. В. Гавел відмовився підписувати текст закону, а після того, як парламент подолав його вето, оскаржив його в Конституційному суді, який погодився з думкою глави держави.

Остаточно закон було прийнято на початку 2002 р. Він передбачав створення 14 виборчих округів, що збігалося з новим адміністративним поділом Чехії на 13 країв, але виборчий поріг був залишений колишнім, хоча і передбачалася можливість його зниження, якщо б всі мандати діставалися однієї партії, громадському руху або коаліції. Процедура обрання членів сенату залишилася без змін [3].

Одночасно підготовка до виборів до палати депутатів велася партіями і за іншими напрямами. У 2001 р. пост лідера соціал-демократів залишив М. Земан, запропонувавши замість себе Владиміра Шпідла. Але при цьому він зберіг за собою посаду прем'єра до виборів 2002 р. У 2002 р. об'єдналися дві правоцентристських партії - Союз свободи (СС) і Демократичний союз (ДС), створивши єдину ліберальну партію СС-ДС.

Вибори в палату депутатів у червні 2002 р. підтвердили правильність розрахунків авторів нового виборчого закону: відбулося подальше скорочення числа політичних сил, які завоювали мандати. Ними виявилися три партії і один двопартійний блок. Кандидати від інших 24 партій і коаліцій в нижню палату не пройшли.

І на цей раз відносну більшість голосів отримали соціал-демократи, але досягнутий ними результат був гірший, ніж у 1996 і 1998 рр.., Це ж відноситься і до цивільних демократів, які зайняли друге місце. Третя позиція знову залишилося за комуністами, четвертим став правоцентристський блок ХДС-ЧНП і СС-ДС. В цілому праві партії отримали 89 мандатів і не могли претендувати на формування уряду. Але і лівий уряд виявилося неможливим, так як соціал-демократи рішуче відмовляються від усякого співробітництва з комуністами, вплив яких серед виборців лівої орієнтації зростає від виборів до виборів.

Після довгих переговорів з соціал-демократами В. Шпідлу вдалося сформувати за участю партій правоцентристського блоку урядову більшість, що мало 101 мандат в палаті депутатів. Головною метою, навколо якої згуртувалися урядові партії, було створення умов для якнайшвидшого входження Чехії до Євросоюзу і подальшого поступового розвитку економіки. Хоча між ними існували і досить серйозні розбіжності з питань економічної та соціальної політики, але не настільки сильні, щоб підірвати коаліційну угоду.

Минулі восени 2002 р. часткові вибори в сенат принесли успіх ГДП, що було особливо важливим у зв'язку з наближенням виборів президента країни. За цей пост вирішив боротися В. Клаус. У зв'язку з тим, що глава держави не повинен бути пов'язаний з якою-небудь політичною партією, Клаус в грудні 2002 р. залишив пост керівника Громадянської демократичної партії.

-й рік для Чехії був роком виборів адміністративних осіб республіки - починаючи від місцевих голів самоврядування до парламентських депутатів.

Але 2003-й рік став також і роком Великих виборів - вибори нового президента республіки і референдуму з приводу входження Чехії в Європейський Економічний Союз. Чеський парламент і весь народ приймали найважливіші державні рішення з п'ятимісячним проміжком, але саме ці дві події, як ні які інші, тісно пов'язані між собою: ці вибори принципово визначали майбутнє чеської республіки на найближчі кілька років - якісно нове майбутнє [16].

лютого 2003 спливали повноваження В. Гавела як глави держави. У зв'язку з цим парламент в січні 2003 р. приступив до обрання його наступника. Для цього знадобилося три тури, і тільки 28 лютого 2003 142 голосами (при необхідних 141) президентом було обрано В. Клауса.

Іншою важливою подією в політичному житті ЧР стала підготовка до її вступу в Європейський союз 1 травня 2004. Більшість учасників минулого в червні 2003 р. загальнонаціонального референдуму з цього питання висловилися за приєднання до ЄС, до чого їх особливо активно закликало більшість партій, за винятком комуністів і маловпливовою націоналістичної Республіканської партії. Але, враховуючи низьку явку виборців (близько 55%), за входження в ЄС проголосувало менше половини повноправних громадян країни. Це можна розцінювати або як свідчення досить скептичного ставлення до цієї надзвичайно важливої події в чеській історії, або як показник наростання політичної апатії населення.

Вибори в Європарламент в Чехії в 2004 році проходили 11 і 12 липня. На цих виборах було вибрано 24 депутата від Чехії. Явка на виборах становила 28,32%.

Результати:

 

Партія	Голосів	Місць
Громадянська демократична партія	700 942 (30,04%)	9
Комуністична партія Чехії і Моравії	472 862 (20,26%)	6
Європейські демократи	257 278 (11,02%)	3
Християнсько-демократичний союз	223 383 (9,57%)	2
Чеська соціал-демократична партія	204 903 (8,78%)	2
Незалежні	191 025 (8,18%)	2
Партія Зелених	73 932 (3,16%)	0

 

Вибори в палату депутатів у червні 2006 р. дали несподіваний результат. Найбільшого успіху досягла ГДП, але її відрив від соціал-демократів був мінімальним, трохи більше 1%. Своїх представників в нижню палату провели також комуністи, «зелені», і християнські демократи. Однак через рівності мандатів у правих і лівих (по 100) практично неможливим стало формування уряду більшості. Формально ініціативу створення кабінету взяла на себе перемогла ГДП. Соціал-демократи відмовилися взяти в ньому участь, вирішивши перейти в опозицію. У серпні 2006 р. вісім років правління соціал-демократів скінчилося, кабінет міністрів Іржі Парубека склав свої повноваження

Новий уряд очолив лідер ГДП Мірек Тополанек. Надії ЧСДП взяти реванш на виборах в сенат і місцеві органи влади в жовтні 2006 р. не збулися, кращі результати і на цей раз мали громадянські демократи. Це дозволило їм і далі очолювати уряд.

Серед головних підсумків внутрішньополітичного розвитку на цей час в слід назвати наступні: стабілізувалася партійно-політична система, визначилися три провідні політичні партії - ЧСДП, ГДП і КПЧМ, що володіють стійким електоратом, накопичений деякий досвід неформального співробітництва соціал-демократів і громадянських демократів, що забезпечив країні таку необхідну їй стабільність під час проведення глибокої трансформації політичної і господарських сфер життя, а також вступ в європейські і трансатлантичні інтеграційні структури. [20].

Дві правлячі коаліційні партії, Християнських демократів (ХДС-ЧНП) і Партія Зелених, були незадоволені деякими аспектами урядової реформи суспільних фінансів.

Обидві партії виступаюли проти зниження податку на прибуток для фірм і приватних осіб до 12 відсотків. Крім того, Християнські демократи почали вимагати перегляду реформи, яка стосувалася медицини. Вони пропонують відмовитися від ідеї стягувати плату за посивіння лікаря у дітей до 15 років. Це призвело до погіршення політичного стану в Чехії та наростанню політичної кризи в Чеській Республіці протягом 2007-2010 років.

В свою чергу президент ЧР Вацлав Клаус закликав чехів і надалі прикладати всі зусилля для поліпшення загального рівня життя.

Він також зазначив, що економічна ситуація в країні найкраща з часів утворення незалежної Чехословацької держави. Свідоцтвами того, на думку президента, є зростання іпотечного кредитування, збільшення обсягів виробництва та експорту 2008р

Вибори в Сенат Чехії 2010 року пройшли 15-16 жовтня (1-й тур) і 22-23 жовтня (2-й тур).

Незадовго до виборів з ініціативи однієї неурядової організації були проведені вибори серед молоді у віці 15-19 років. Метою проекту було залучення майбутніх і вперше голосуючих виборців до демократичних виборів. Результати, проте, викликали дискусії в суспільстві. Більшість місць в парламенті за результатами голосування в рамках проекту отримали правоцентристські партії - ТОП 09, «Громадські справи», ГДП.

Фаворит справжніх виборів, Чеська соціал-демократична партія, отримала на молодіжних виборах менше 5% голосів. Також в молодіжний парламент за підсумками голосування пройшли Піратська партія Чехії і ультраправа Робоча партія соціальної справедливості.

У ході виборів за мажоритарною виборчою системою у два тури було переобрано 27 сенаторів із 81.У всіх 27 виборчих округах були зареєстровані представники трьох партій - Чеської соціал-демократичної партії, Громадянської демократичної партії та Комуністичної партії Чехії і Моравії. Партія ТОП 09 виставила 26 кандидатів у сенатори, «Суверенітет» - 23, Громадські справи - 20, ХДС-ЧНП - 19, Партія цивільних прав - Земановці - 18. За списком Робочої партії соціальної справедливості в Сенат обирався лідер забороненої Робітничої партії Томаш Вандас. Одного кандидата виставила також Піратська партія. Всього у виборах взяло участь 227 кандидатів. Найбільша конкуренція була в окрузі Кутна-Гора, де було зареєстровано 12 кандидатів. Явка на виборах була низькою - в Празі проголосувало лише близько 20% виборців [2].

Президент країни зробив всіма очікуваний крок і довірив першу спробу формування нового уряду лідеру правих громадянських демократів Петру Нечасу, незважаючи на те, що формальним переможцем парламентських виборів були їхні головні суперники. Однак ситуація була такою,що ліві соціал-демократи, які набрали 22% голосів, були не здатні сформувати кабінет, який користувався довірою більшості депутатів.

Переговори про створення правоцентристської коаліції громадянські демократи почали вже в момент підрахунку голосів, коли стало ясно, що споріднені їм по духу партії також отримають достатню кількість депутатських мандатів. Безліч точок дотику знайдених в партійних програмах дозволило Громадянської демократичної партії, та партії Справи громадської підписати спільну заяву про намір сформувати так званий уряд «бюджетної відповідальності».

«Ми будемо посилено і цілеспрямовано працювати над тим, щоб у Чеської Республіки, як можна швидше, з'явився життєздатний урядовий проект, здатний принести успіх. Ми спрямуємо свої зусилля на вирішення ключових проблем, якими є припинення зростання заборгованості держави, боротьба з корупцією, підтримка економіки та зміцнення принципів правової держави. Я впевнений, що громадяни очікують від нас цього кроку, очікують відповідальних переговорів, а не політичних лайок», - вважав лідер громадянських демократів Петро Нечас.

Дії президента натомість розчарували лідера соціалістів Богуслава Соботка, так як він сподівався, що глава держави буде дотримувати традицію і перший шанс дасть переможцю виборів. Але ЧСДП, за словами Соботки, знову вступить в гру, якщо спроба Петра Нечаса не увінчається успіхом.

Вибори, що проходили в жовтні 2012 р. в Чеській Республіці, принесли зміни в розстановці політичних сил на користь лівих партій в крайових адміністраціях та в Сенаті Парламенту Чеської Республіки. Вперше в історії Чеської Республіки сенатором став чоловік, який народився в Азії - чех з японським корінням Томіо Окамура.

Ліві партії (Чеська соціально-демократична партія /ЧСДП/ і Комуністична партія Чехії і Моравії /КПЧМ/) здобули перемогу в одинадцяти краях з тринадцяти. Правляча права Громадянська демократична партія перемогла тільки в Плзеньському краї. У Ліберецькому краї вибори виграла регіональне політичне угрупування «Старости - Ліберецький край».

Соціальні демократи значно поліпшили свої позиції і в Сенаті. Вони отримали 13 крісел, в Сенаті їх тепер предстало 46 осіб. Комуністам не вдалося поліпшити свій успіх в крайових виборах, у виборах в Сенат вони відстояли тільки одне крісло. А між тим після першого раунду виборів здавалося, що вперше в історії цієї парламентської палати комуністів буде представляти сенатор, обраний в Празі. У другий раунд виборів у виборчому окрузі Прага з першого місця з 22,05% голосів вийшов комуніст Іржі Долейш. З невеликим відставанням за ним з 21,71% голосів у другий раунд виборів пройшла сенатор від ОРВ Даніела Філіпіова. У другому раунді, завдяки підтримці виборців, з великою перевагою 62,42% голосів проти 37,57% перемогла Філіпіова. Вона ж в цих виборах отримала абсолютну більшість голосів порівняно з іншими кандидатами на крісло сенатора. І її перемога допомогла того, що ліві партії не отримали в Сенаті ЧР конституційної більшості.

Як в крайових, так і в сенатських виборах взяло участь дуже мало виборців. У той час як на крайові вибори і в перший раунд виборів в Сенат, які проходили в один час, прийшло всього 36,89% виборців, у другому раунді сенатських виборів голосувало лише 18,61% виборців.