Розділ 1. Теоретико-методологічні основи патопсихологічного дослідження особистості

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Загальні уявлення про мислення особистості

1.2 Патологічні зміни мислення при захворюванні на неврастенію

1.3 Динаміка мислення особистості при неврастенії

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ МИСЛЕННЯ У ХВОРИХ НА НЕВРАСТЕНІЮ

2.1 Методологічні засади проведення патопсихологічного дослідження

2.2 Основні принципи і методи патопсихологічного дослідження

2.3 Організація впровадження патопсихологічного дослідження

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГІЧНИХ ЗМІН МИСЛЕННЯ ПРИ НЕВРАСТЕНІЇ

3.1 Психологічні характеристики хворих на неврастенію

3.2 Обґрунтування методів та методик дослідження

3.3 Порівняльний аналіз отриманих даних

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Актуальність теми. Аналіз різних форм патології розумової діяльності є найбагатший матеріал, що показує правомірність визнання специфічності людського мислення. Дані експериментально-психологічних досліджень переконливо показують, що до мислення варто підходити, як до однієї з форм діяльності (Л. С. Виготський, П. Я. Гальперин, А. Н. Леонтьев, С. Л. Рубінштейн).

Аналіз розладів мислення проводився в поняттях сучасних домінуючих психологічних концепцій. Проблема мислення виник як предмет психології на початку 20-х рр. нашого століття у вюрцбургській психологічній школі.

Психологічний аналіз мислення полягав у з'ясуванні законів асоціації, по яких складні ідеї або образи створюються з елементарних. Один з основоположників асоціативної психології А. Бен відводить асоціаціям по подібності основну роль у мисленні. Хоча уведення В. Вундтом у психологію експериментального методу було, безумовно, прогресивним фактором в історії психологічної науки, однак психологічні дослідження, проведені їм і його послідовникам, проводилися на основах асоціативної психології.

М. Еббінгауз, Г. Мюллер, Т. Ципен - найбільші представники експериментальної психології того часу - вважали, що універсальним законом є закони асоціації. Так, поняття судження, умовиводи характеризуються як асоціації представлень. Інші представники експериментальної асоціативної психології вважають, що мислення зводиться до актуалізації асоціацій.

Репродукція ідей стала наріжним каменем асоціативної теорії мислення. Саме мислення розглядається як похідна функція від інших психічних функцій: пам'яті, уваги. На подібних концепціях ґрунтувалися роботи психологічної лабораторії психіатричної клініки найбільшого німецького психіатра Е. Крепеліна.

Ці положення асоціативної психології визначили багато в чому дослідження в області патології мислення. Порушення мислення виводилися з порушень інших функцій. Намагалися показати, що в основі порушення мислення лежало порушення так званих передумов інтелекту: пам'яті, уваги. Так, наприклад, порушення розумової діяльності хворих епілепсією порозумівалося порушенням комбінаторних здібностей (Е. Крепелін, К. Гельброннер, М. Я. Серейський), нестійкістю уваги (В. П. Осіпов).

Сутність порушення мислення сенільних хворих зводиться до порушення пам'яті, порушенню здатності утримувати сприйняте (В. А. Гіляровський, М. О. Гуревич, С. Г. Жислін і ін.).

При поясненні порушень розумових процесів, при травмах мозку ряд авторів (Р. Я. Голант, М. О. Гуревич, В. А. Гіляровський, Р. С. Повицька) схилялися до думки, що в цих випадках інтелектуальні порушення настають через розлад уваги.

Деякі німецькі психіатри вважали, що в основі психічних захворювань лежить недостатність "первинно даної духовної структури". На думку И. Берце, у якого ця теорія найбільше чітко представлена, такою первинною структурою є "тонус свідомості" (активність "я"), що при шизофренії виявляється порушеною ("гіпотонія свідомості"). "Гіпотонія свідомості", сама по собі не виявляється і пізнавана лише інтуїтивним шляхом, визначає всю психопатологічну симптоматику, у тому числі і порушення мислення.

До цієї характеристики примикають і погляди Г. В. Груле, що визначив порушення мислення при шизофренії як порушення "напруженості", в основі якої лежить порушення активності особистості. З цими положеннями солідаризується И. Берингер, висуваючи концепцію про слабості "інтенціональної дуги", що є причиною порушень мислення хворого шизофренією, і Е. Штранський, що говорить про "інтрапсихичну атаксію" хворих.

Порушення мислення трактуються як вторинні, як прояв порушень особою "активності", "інтенції" психіки. У статті, присвяченій психології шизофренії (в ІX томі "Керівництва" Бумке), Г. В. Груле висунув у метафоричній формі положення (надовго визначило хід досліджень, що стосується характеристики мислення шизофренії) про те, що машина залишається інтактною, але вона погано або зовсім не керована. Розумові операції, спрямовані на практичні дії, у хворого шизофренією збережені, пам'ять і увага його не порушені, однак він не в змозі синтезувати окремі, самі по собі правильні умовиводи.

Однієї з прикордонних галузей знань, що входять у медичну психологію, є патопсихологія, що вивчає розлади психічної діяльності за допомогою психологічних методів.

Винятково важливого значення набуває патопсихологічний метод у вивченні розладів мислення. За допомогою патопсихологічних досліджень удається розкрити механізми порушення психічної функції, що відповідають виділеним клінічним симптомам і синдромам розладів мислення; виділити ті ланки (фактори) мислення, що розуміється як результат діяльності складної функціональної системи, випадання яких приводить до якісно своєрідних варіантів патології цієї системи в цілому.

При цьому вихідною позицією радянських патопсихологів (Б. В. Зейгарник, 1962, 1976; С. Я. Рубинштейн, 1972; Ю. Ф. Поляків, 1973, 1978) є розуміння процесу мислення як рефлекторно обумовленої діяльності всупереч розповсюдженим у закордонній психології представленням про мислення як про уроджену здатність, що лише перетерплює розвиток в онтогенезі.

Використовуючи у своїх дослідженнях психологічні критерії для оцінки досліджуваних явищ, патопсихологія не може виходити із сугубо клінічної систематики розладів мислення. Кваліфікація, систематизація цих розладів у психіатрії і патопсихології проводяться відповідно різним параметрам. Іноді ті або інші варіанти розладів мислення, виділювані психіатрами і патопсихологами, збігаються, однак патопсихології властивий більш загальний підхід до розрізнення тих або інших класів патології мислення, вона нерідко оперує більш широкими поняттями в порівнянні з клінічною практикою.

Найбільш відома та має велике теоретичне і практичне значення систематика розладів мислення Б. В. Зейгарник (1958, 1962, 1976). У своїх дослідженнях патопсихологи користуються набором спеціальних експериментальних методик, кожна з яких відрізняється спрямованістю на визначені ланки в протіканні психічних процесів. У патопсихологічних методиках відтворюються конкретні ситуації. У психологічному експерименті моделюється якась проблемна ситуація, що вимагає свого розкриття, тому що окремі вхідні в цю ситуацію елементи знаходяться в неадекватних співвідношеннях (С. Л. Рубинштейн, 1958). Рішення експериментального завдання зводиться до розкриття взаємин між елементами проблемної ситуації в результаті її аналізу і пошукам адекватного способу приведення складових частин ситуації у відповідність.

У психіатричній практиці патопсихологічне дослідження найбільше часто застосовуються з метою діагностики, експертизи, для контролю ефективності лікування, у процесі реабілітації і психотерапії. Їх використовують і з теоретичною метою. У цих випадках вони проводяться по спеціально розробленій програмі і спрямовані на вивчення якого-небудь недостатньо відомого прояву психічної патології.

Будь-яке психопатологічне дослідження стану хворого, вважав Е. Kraepelіn, є в скороченому виді і психологічному дослідженні. Тактика психіатра при зборі анамнестичних відомостей і виявленні симптомів захворювання передбачає постановку хворому питань, що сприяють виявленню психічних відхилень і особливостей особистісної позиції. Для характеристики психічного статусу психіатри використовують і нескладні експериментально-психологічні прийоми (рахунок від 100 по 7, тлумачення переносного значення прислів'їв, опис сюжетних картинок, передача змісту розповіді). Звичайно, проведення цілісного психологічного дослідження вимагає спеціальних знань і знаходиться в сфері компетенції патопсихолога, однак психіатр повинний знати основні методики патопсихологічного експерименту і вміти інтерпретувати одержувані з його допомогою дані в нозологічному аспекті.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), число неврозів за останні 80 років зросло в кілька десятків разів. Це пояснюється зростаючим темпом життя, що пред'являє до нервової системи людини більш підвищені вимоги.

Важливе значення у виникненні неврозів мають як різні психічні травми службового, сімейного, інтимного характеру, так і несприятливі умови життя в період дитинства - такі, наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сімейні конфлікти і т.д.

Однак однієї психотравми часом виявляється недостатньо для розвитку неврозу. Важливе значення мають і особливості особистості. А вони формуються в процесі виховання в дитинстві і спілкування з навколишніми. Визначене значення має спадковість.

Неправильне виховання в дитинстві може привести до формування особистості з завищеними претензіями, з недооцінкою або повним ігноруванням реальних умов. У таких випадках виникає конфлікт, і це приводить до неврозу.

У ряді випадків розвиток хвороби відбувається тоді, коли організм чим-небудь ослаблений, наприклад після інфекційного захворювання, травми або якої-небудь інтоксикації. Нам нерідко приходилося спостерігати виникнення неврозу після черепно-мозкової травми (контузія, струс головного мозку). Несприятливий вплив на нервову систему робить і зловживання алкоголем, що може з'явитися причиною виникнення неврозу.

Необхідність експериментального дослідження стала особливо очевидної на початку XX в. Так, відомий представник гештальтпсихології К. Левін наполягав на тому, що розвиток психології повинен йти не по шляху збирання емпіричних фактів (шляху, по якому йде і зараз американська психологія), а що вирішальною в науці є теорія, що повинна бути підтверджена експериментом. Не від експерименту до теорії, а від теорії до експерименту - генеральний шлях наукового аналізу. Усяка наука націлена на перебування закономірностей - психологія повинна теж прагнути до перебування психологічних закономірностей. Курт Левін підкреслював це положення. Він говорив про те, що задачею психологічної науки повинно бути навіть не тільки встановлення законів, а пророкування індивідуальних явищ (у термінології Левіна "подій") на підставі закону. Але вони передбачувані тільки при наявності достовірної теорії. Критерієм наукової вірогідності є не повторюваність одиничних фактів, а, навпаки, одиничні факти повинні підтвердити теорію. Такий підхід до об'єкта психологічної науки К. Левин назвав "переходом від арістотелевського мислення до галілеєвського" [17].

Левін указував, що для мислення Аристотеля було характерне твердження, що світ гетерогенний, що кожному явищу властива саме йому іманентна закономірність: дим піднімається догори, тому що він легкий; камінь падає вниз, тому що він важкий. Галілей же установив, що світ гомогенний. Будь-яке окреме явище підкоряється загальним закономірностям. Дослідження повинне виявити ці загальні закономірності й умови, при яких те або інше явище розвивалося. К. Левін вважав, що психологія повинна використовувати галілеєвське мислення. Тому експеримент повинен бути строго продуманий: необхідно створити визначені умови, щоб одержати, вичленувати саме досліджуване явище. Іншими словами, розрізнення арістотелевського і галілеєвського підходів стосовно психологічного дослідження означає перехід від описового методу до конструктивного. Арістотелевський метод у психології полягає в тому, що причина ототожнюється із сутністю досліджуваного явища, у результаті чого наукове пояснення зводиться до класифікації і приводить до виділення середніх статистичних характеристик, у яких переважають оцінні критерії.

Галілеєвський же метод у психології припускає теоретичне пояснення фактів на основі цілісної системи причинних співвідношень. Саме перебування причинних співвідношень дає можливість пророкування одиничних подій. Кожна одинична подія повинна бути осмислена в контексті цілісної ситуації даного моменту. Емпіричний доказ повинний поступитися місцем конструктивно-теоретичному. Психологія повинна вивчати не фенотипи, а генотипи. Експеримент у психології покликаний давати пояснювальну характеристику, а не установлення факту, він повинний пояснити причину, детермінацію людського поводження, того або іншого психічного явища.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб виявити типові патопсихологічні характеристики мислення хворих на неврастенію.

Предмет дослідження – патологія мислення при неврастенії.

Об`єкт дослідження – патологічні зміни мислення у хворих на неврастенію.

Основними завданнями дипломної роботи є:

1) охарактеризувати методологічні основи патопсихологічного дослідження особистості і зокрема, процесів мислення;

2) охарактеризувати особистісні зміни та динаміку мислення при захворюванні неврастенії;

3) дати характеристику організації патопсихологічного дослідження;

4) виявити типові патологічні зміни мислення хворих на неврастенію.

Патопсихологічне дослідження мають велике значення для ряду загальнометодологічних проблем психології, наприклад для рішення питання про співвідношення біологічному і соціального в розвитку психіки. Дані цих досліджень показують, що порушення особистості не означає "вивільнення" її біологічних інстинктів і потреб, а характеризується насамперед зміною самих людських мотивів і потреб. Установлюється також, що закономірності розпаду психіки не повторюють у зворотному порядку етапи її розвитку.

Дані патопсихологічних досліджень використовуються в психіатрії: як діагностичні критерії; при встановленні ступеня інтелектуального зниження; при проведенні експертизи (судової, трудовий, військової); при обліку ефективності лікування, особливо при використанні психофармакологічних засобів; при аналізі порушень психічної діяльності у випадку шкідливих умов праці; при рішенні питання про відновлення втраченої працездатності.

Патопсихологія використовує експериментальні методи дослідження, основним принципом яких є якісний аналіз порушень психіки як опосередкованої і мотивованої діяльності. Патопсихологічний експеримент надає можливість актуалізації не тільки розумових операцій, але і мотивів хворої людини.

ВИСНОВКИ

 

В результаті проведеного дослідження нами зроблені наступні висновки.

1. При неврастенії найзначніших порушень зазнають мислительні процеси. Патології зазнає асоціативний процес (застрявання, резонерство, стереотипне повторення), процес суджень (обсесії, зверхцінні ідеї, маячня), операційна сторона мислення, динаміка мислительної діяльності. Порушення особистості відбуваються індивідуально, які стосуються формування ієрархії мотивів, смислоутворюючих функції діяльності, критичності, підконтрольності поведінки, вольових процесів, зміни емоційних відношень до себе та до світу.

2. Розлади мислення досліджені за допомогою таких тестових завдань: розуміння оповідання, встановлення послідовності подій, класифікація, визначення понять, виключення зайвого, піктограми. Перебіг емоційно-вольових процесів хворого, зазвичай, аналізується в ході експерименту шляхом спостереження за поведінкою, реакціями на успіх чи невдачу, а також в результаті бесіди з хворим.

3. Патопсихолог в клініці здійснює такі види роботи:

1) нозологічну діагностику – визначення до якого захворювання належать зміни в психічній діяльності людини;

2) бере участь у психіатричній експертизі: воєнній, судовій, трудовій, навчальній;

3) оцінює ефективність терапії і прогнозу, тобто фіксує динаміку стану хворого для подальшої реабілітації.

4. Основними принципами патопсихологічного дослідження є принципи кількісного вимірювання, експериментально-психологічного дослідження.

5. Організація патопсихологічного обстеження складається з етапів - патопсихолог починає працювати за заявкою лікаря на хворого, заносить дані в свій журнал реєстрації, продумує стратегію та методики обстеження; готується приміщення, стимульний матеріал, апаратура тощо; патопсихолог вивчає історію захворювання, продумує план обстеження; проводиться бесіда з хворим, налагоджується контакт; етап проведення власне обстеження з допомогою 8–10 методик, протоколювання результатів; написання заключення. Патопсихолог не формулює клінічний діагноз хвороби, а описує досліджуваного в термінах психології. При психічних захворюваннях порушується нормальний процес відображення дійсності.

6. Для того, щоб ще поглибити знання патопсихолога про особливості особистості хворого, він використовує вже більш спеціалізовані методики, які висвітлюють ті чи інші методики такого складного конструкту, як особистість людини, а саме: дослідження самооцінки, особистісний питальник Айзенка, ПДП Лічка, MMPI, шкалу тривожності Спілбергера, тест Роршаха, ТАТ, тест Розенцвейга, тест Люшера, методику незавершених речень тощо. На підставі узагальнених даних, отриманих в ході вивчення особистості хворого, його психічних процесів та станів, нами сформульовано висновки про порушення психічного розвитку обстежуваного.

7. В результаті проведеного нами дослідження виявлені типові, зокрема зміни мислення серед 10 хворих на неврастенію, були виявлені суттєві зміни (низькі показники) опосередкованого запам'ятовування та порушення логіки умовисновків. Піктограма виявилася ефективним методом для оцінки мислення хворих шизофренією, зокрема для ранньої діагностики розладу мислення. Процес складання піктограми являє собою цілісний акт, у якому як би злиті мнестичні, емоційні і змістовні компоненти розумового акта. Проведені дослідження свідчать про те, що неадекватність розумових процесів при неврастенії обумовлена не тільки неадекватністю самого об'єкта вибору, а обов'язково сполучиться з порушенням процесу вибору об'єкта для запам'ятовування.

ДОДАТКИ

 

Додаток А

 

Стимульний матеріал до методу піктограм

Веселе свято Важка робота Смачна вечеря

Розвиток Розлука Багатство

Багатство Сумнів Справедливість

Отрутне питання Сміливий вчинок Теплий вечір

Глуха бабуся Сліпій хлопчик Дівчинці холодно

Сум Хвороба Щастя

Дружба Війна Розум

Беззубий дід Темна ніч Голодна людина

Сердита вчителька Хлопчик боягуз Хвора жінка

Надія Страх Розпач

Любов Заздрість Жаль

Думка Влада Чекання

 

Додаток Б

 

Інструкція: "Вам пред'явлені 7 числових рядів. Ви повинні знайти закономірність побудови кожного ряду і уписати відсутні числа. Час виконання роботи - 5 хв".

Числові ряди

1) 24 21 19 18 15 13 - - 7

2) 1 4 9 16 - - 49 64 81 100

3) 16 17 15 18 14 19 - -

4) 1 3 6 8 16 18 - - 76 78

5) 7 16 19; 5 21 16; 9 - 4

6)2 4 8 10 20 22 - - 92 94

7)24 22 19 15 - -

КЛЮЧ

1) 12 9; 2) 25 36; 3) 13 20; 4) 36 38; 5) 13; 6) 44 4б;7) 10 4

Оцінка проводиться за кількістю правильно написаних чисел. Норма дорослої людини - 3 і вище.

 

Додаток В

 

Стимульний матеріал до методики "Кількісні відносини"

 

1. А більше Б в 9 разів Б менше В у 4 рази В А	10. А менше Ю в 2 рази Е більше В в 3 рази А В
2. А менше Б в 10 разів Б більше В в 6 разів А В	11. А менше Б в 3 рази Б більше В в 4 рази В А
3. А більше Б в 3 рази Б менше В у 6 разів В А	12. А більше Б в 2 рази Б менше В у 5 разів А Б
4. А більше Б в 4рази Б менше В в 3 рази В А	13. А менше Б в 5 разів Б більше В в 6 разів В А
5. А менше Б в 3 рази Б більше В у 7 разів А В	14. А менше Б в 5 разів Б більше В в 2 рази А В
6. А більше Б в 9 разів Б менше В в 12 разів В А	15. А більше Б в 4 рази Е більше В в 6 разів В А
7. А більше Б в 6 разів Б більше В в 7 разів А В	16. А менше Б в 3 рази Б більше В в 3 рази А В
8. А менше Б в 3 рази Б більше В в 5 разів В А	17. А більше Б в 4 рази В менше В в 7 разів В А
9. А менше Б в 10 разів Б більше В в 5 разів В А	18. А більше В в 3 рази Б менше В в 5 разів А В

 

КЛЮЧ

1. В<А 7. А<В 13. В<А

2. А<В 8. В<А 14. А<В

3. В>А 9. В>А 15. В<А

4. В<А 10. A>D 16. A<B

5. А>В 11. В<А 17. В>А

6. В>А 12. А<В 18. А>В

Інструкція: "Вам запропоновані 18 логічних задач; кожна з яких має дві посилки. Час рішення задач - 5 хв." Оцінка проводиться за кількістю правильних відповідей. Норма дорослої людини - 10 і більш.

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Загальні уявлення про мислення особистості

1.2 Патологічні зміни мислення при захворюванні на неврастенію

1.3 Динаміка мислення особистості при неврастенії

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ МИСЛЕННЯ У ХВОРИХ НА НЕВРАСТЕНІЮ

2.1 Методологічні засади проведення патопсихологічного дослідження

2.2 Основні принципи і методи патопсихологічного дослідження

2.3 Організація впровадження патопсихологічного дослідження

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГІЧНИХ ЗМІН МИСЛЕННЯ ПРИ НЕВРАСТЕНІЇ

3.1 Психологічні характеристики хворих на неврастенію

3.2 Обґрунтування методів та методик дослідження

3.3 Порівняльний аналіз отриманих даних

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

Актуальність теми. Аналіз різних форм патології розумової діяльності є найбагатший матеріал, що показує правомірність визнання специфічності людського мислення. Дані експериментально-психологічних досліджень переконливо показують, що до мислення варто підходити, як до однієї з форм діяльності (Л. С. Виготський, П. Я. Гальперин, А. Н. Леонтьев, С. Л. Рубінштейн).

Аналіз розладів мислення проводився в поняттях сучасних домінуючих психологічних концепцій. Проблема мислення виник як предмет психології на початку 20-х рр. нашого століття у вюрцбургській психологічній школі.

Психологічний аналіз мислення полягав у з'ясуванні законів асоціації, по яких складні ідеї або образи створюються з елементарних. Один з основоположників асоціативної психології А. Бен відводить асоціаціям по подібності основну роль у мисленні. Хоча уведення В. Вундтом у психологію експериментального методу було, безумовно, прогресивним фактором в історії психологічної науки, однак психологічні дослідження, проведені їм і його послідовникам, проводилися на основах асоціативної психології.

М. Еббінгауз, Г. Мюллер, Т. Ципен - найбільші представники експериментальної психології того часу - вважали, що універсальним законом є закони асоціації. Так, поняття судження, умовиводи характеризуються як асоціації представлень. Інші представники експериментальної асоціативної психології вважають, що мислення зводиться до актуалізації асоціацій.

Репродукція ідей стала наріжним каменем асоціативної теорії мислення. Саме мислення розглядається як похідна функція від інших психічних функцій: пам'яті, уваги. На подібних концепціях ґрунтувалися роботи психологічної лабораторії психіатричної клініки найбільшого німецького психіатра Е. Крепеліна.

Ці положення асоціативної психології визначили багато в чому дослідження в області патології мислення. Порушення мислення виводилися з порушень інших функцій. Намагалися показати, що в основі порушення мислення лежало порушення так званих передумов інтелекту: пам'яті, уваги. Так, наприклад, порушення розумової діяльності хворих епілепсією порозумівалося порушенням комбінаторних здібностей (Е. Крепелін, К. Гельброннер, М. Я. Серейський), нестійкістю уваги (В. П. Осіпов).

Сутність порушення мислення сенільних хворих зводиться до порушення пам'яті, порушенню здатності утримувати сприйняте (В. А. Гіляровський, М. О. Гуревич, С. Г. Жислін і ін.).

При поясненні порушень розумових процесів, при травмах мозку ряд авторів (Р. Я. Голант, М. О. Гуревич, В. А. Гіляровський, Р. С. Повицька) схилялися до думки, що в цих випадках інтелектуальні порушення настають через розлад уваги.

Деякі німецькі психіатри вважали, що в основі психічних захворювань лежить недостатність "первинно даної духовної структури". На думку И. Берце, у якого ця теорія найбільше чітко представлена, такою первинною структурою є "тонус свідомості" (активність "я"), що при шизофренії виявляється порушеною ("гіпотонія свідомості"). "Гіпотонія свідомості", сама по собі не виявляється і пізнавана лише інтуїтивним шляхом, визначає всю психопатологічну симптоматику, у тому числі і порушення мислення.

До цієї характеристики примикають і погляди Г. В. Груле, що визначив порушення мислення при шизофренії як порушення "напруженості", в основі якої лежить порушення активності особистості. З цими положеннями солідаризується И. Берингер, висуваючи концепцію про слабості "інтенціональної дуги", що є причиною порушень мислення хворого шизофренією, і Е. Штранський, що говорить про "інтрапсихичну атаксію" хворих.

Порушення мислення трактуються як вторинні, як прояв порушень особою "активності", "інтенції" психіки. У статті, присвяченій психології шизофренії (в ІX томі "Керівництва" Бумке), Г. В. Груле висунув у метафоричній формі положення (надовго визначило хід досліджень, що стосується характеристики мислення шизофренії) про те, що машина залишається інтактною, але вона погано або зовсім не керована. Розумові операції, спрямовані на практичні дії, у хворого шизофренією збережені, пам'ять і увага його не порушені, однак він не в змозі синтезувати окремі, самі по собі правильні умовиводи.

Однієї з прикордонних галузей знань, що входять у медичну психологію, є патопсихологія, що вивчає розлади психічної діяльності за допомогою психологічних методів.

Винятково важливого значення набуває патопсихологічний метод у вивченні розладів мислення. За допомогою патопсихологічних досліджень удається розкрити механізми порушення психічної функції, що відповідають виділеним клінічним симптомам і синдромам розладів мислення; виділити ті ланки (фактори) мислення, що розуміється як результат діяльності складної функціональної системи, випадання яких приводить до якісно своєрідних варіантів патології цієї системи в цілому.

При цьому вихідною позицією радянських патопсихологів (Б. В. Зейгарник, 1962, 1976; С. Я. Рубинштейн, 1972; Ю. Ф. Поляків, 1973, 1978) є розуміння процесу мислення як рефлекторно обумовленої діяльності всупереч розповсюдженим у закордонній психології представленням про мислення як про уроджену здатність, що лише перетерплює розвиток в онтогенезі.

Використовуючи у своїх дослідженнях психологічні критерії для оцінки досліджуваних явищ, патопсихологія не може виходити із сугубо клінічної систематики розладів мислення. Кваліфікація, систематизація цих розладів у психіатрії і патопсихології проводяться відповідно різним параметрам. Іноді ті або інші варіанти розладів мислення, виділювані психіатрами і патопсихологами, збігаються, однак патопсихології властивий більш загальний підхід до розрізнення тих або інших класів патології мислення, вона нерідко оперує більш широкими поняттями в порівнянні з клінічною практикою.

Найбільш відома та має велике теоретичне і практичне значення систематика розладів мислення Б. В. Зейгарник (1958, 1962, 1976). У своїх дослідженнях патопсихологи користуються набором спеціальних експериментальних методик, кожна з яких відрізняється спрямованістю на визначені ланки в протіканні психічних процесів. У патопсихологічних методиках відтворюються конкретні ситуації. У психологічному експерименті моделюється якась проблемна ситуація, що вимагає свого розкриття, тому що окремі вхідні в цю ситуацію елементи знаходяться в неадекватних співвідношеннях (С. Л. Рубинштейн, 1958). Рішення експериментального завдання зводиться до розкриття взаємин між елементами проблемної ситуації в результаті її аналізу і пошукам адекватного способу приведення складових частин ситуації у відповідність.

У психіатричній практиці патопсихологічне дослідження найбільше часто застосовуються з метою діагностики, експертизи, для контролю ефективності лікування, у процесі реабілітації і психотерапії. Їх використовують і з теоретичною метою. У цих випадках вони проводяться по спеціально розробленій програмі і спрямовані на вивчення якого-небудь недостатньо відомого прояву психічної патології.

Будь-яке психопатологічне дослідження стану хворого, вважав Е. Kraepelіn, є в скороченому виді і психологічному дослідженні. Тактика психіатра при зборі анамнестичних відомостей і виявленні симптомів захворювання передбачає постановку хворому питань, що сприяють виявленню психічних відхилень і особливостей особистісної позиції. Для характеристики психічного статусу психіатри використовують і нескладні експериментально-психологічні прийоми (рахунок від 100 по 7, тлумачення переносного значення прислів'їв, опис сюжетних картинок, передача змісту розповіді). Звичайно, проведення цілісного психологічного дослідження вимагає спеціальних знань і знаходиться в сфері компетенції патопсихолога, однак психіатр повинний знати основні методики патопсихологічного експерименту і вміти інтерпретувати одержувані з його допомогою дані в нозологічному аспекті.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), число неврозів за останні 80 років зросло в кілька десятків разів. Це пояснюється зростаючим темпом життя, що пред'являє до нервової системи людини більш підвищені вимоги.

Важливе значення у виникненні неврозів мають як різні психічні травми службового, сімейного, інтимного характеру, так і несприятливі умови життя в період дитинства - такі, наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сімейні конфлікти і т.д.

Однак однієї психотравми часом виявляється недостатньо для розвитку неврозу. Важливе значення мають і особливості особистості. А вони формуються в процесі виховання в дитинстві і спілкування з навколишніми. Визначене значення має спадковість.

Неправильне виховання в дитинстві може привести до формування особистості з завищеними претензіями, з недооцінкою або повним ігноруванням реальних умов. У таких випадках виникає конфлікт, і це приводить до неврозу.

У ряді випадків розвиток хвороби відбувається тоді, коли організм чим-небудь ослаблений, наприклад після інфекційного захворювання, травми або якої-небудь інтоксикації. Нам нерідко приходилося спостерігати виникнення неврозу після черепно-мозкової травми (контузія, струс головного мозку). Несприятливий вплив на нервову систему робить і зловживання алкоголем, що може з'явитися причиною виникнення неврозу.

Необхідність експериментального дослідження стала особливо очевидної на початку XX в. Так, відомий представник гештальтпсихології К. Левін наполягав на тому, що розвиток психології повинен йти не по шляху збирання емпіричних фактів (шляху, по якому йде і зараз американська психологія), а що вирішальною в науці є теорія, що повинна бути підтверджена експериментом. Не від експерименту до теорії, а від теорії до експерименту - генеральний шлях наукового аналізу. Усяка наука націлена на перебування закономірностей - психологія повинна теж прагнути до перебування психологічних закономірностей. Курт Левін підкреслював це положення. Він говорив про те, що задачею психологічної науки повинно бути навіть не тільки встановлення законів, а пророкування індивідуальних явищ (у термінології Левіна "подій") на підставі закону. Але вони передбачувані тільки при наявності достовірної теорії. Критерієм наукової вірогідності є не повторюваність одиничних фактів, а, навпаки, одиничні факти повинні підтвердити теорію. Такий підхід до об'єкта психологічної науки К. Левин назвав "переходом від арістотелевського мислення до галілеєвського" [17].

Левін указував, що для мислення Аристотеля було характерне твердження, що світ гетерогенний, що кожному явищу властива саме йому іманентна закономірність: дим піднімається догори, тому що він легкий; камінь падає вниз, тому що він важкий. Галілей же установив, що світ гомогенний. Будь-яке окреме явище підкоряється загальним закономірностям. Дослідження повинне виявити ці загальні закономірності й умови, при яких те або інше явище розвивалося. К. Левін вважав, що психологія повинна використовувати галілеєвське мислення. Тому експеримент повинен бути строго продуманий: необхідно створити визначені умови, щоб одержати, вичленувати саме досліджуване явище. Іншими словами, розрізнення арістотелевського і галілеєвського підходів стосовно психологічного дослідження означає перехід від описового методу до конструктивного. Арістотелевський метод у психології полягає в тому, що причина ототожнюється із сутністю досліджуваного явища, у результаті чого наукове пояснення зводиться до класифікації і приводить до виділення середніх статистичних характеристик, у яких переважають оцінні критерії.

Галілеєвський же метод у психології припускає теоретичне пояснення фактів на основі цілісної системи причинних співвідношень. Саме перебування причинних співвідношень дає можливість пророкування одиничних подій. Кожна одинична подія повинна бути осмислена в контексті цілісної ситуації даного моменту. Емпіричний доказ повинний поступитися місцем конструктивно-теоретичному. Психологія повинна вивчати не фенотипи, а генотипи. Експеримент у психології покликаний давати пояснювальну характеристику, а не установлення факту, він повинний пояснити причину, детермінацію людського поводження, того або іншого психічного явища.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб виявити типові патопсихологічні характеристики мислення хворих на неврастенію.

Предмет дослідження – патологія мислення при неврастенії.

Об`єкт дослідження – патологічні зміни мислення у хворих на неврастенію.

Основними завданнями дипломної роботи є:

1) охарактеризувати методологічні основи патопсихологічного дослідження особистості і зокрема, процесів мислення;

2) охарактеризувати особистісні зміни та динаміку мислення при захворюванні неврастенії;

3) дати характеристику організації патопсихологічного дослідження;

4) виявити типові патологічні зміни мислення хворих на неврастенію.

Патопсихологічне дослідження мають велике значення для ряду загальнометодологічних проблем психології, наприклад для рішення питання про співвідношення біологічному і соціального в розвитку психіки. Дані цих досліджень показують, що порушення особистості не означає "вивільнення" її біологічних інстинктів і потреб, а характеризується насамперед зміною самих людських мотивів і потреб. Установлюється також, що закономірності розпаду психіки не повторюють у зворотному порядку етапи її розвитку.