Державна фіскальна служба України

Державна фіскальна служба України

Національний університет державної податкової служби України

ННІ          інформаційних технологій та менеджменту

 

Кафедра   техногенно-екологічної безпеки

 

 

Розглянуто і схвалено на засіданні

кафедри техногенно-екологічної безпеки

протокол № ___ від «__» ______ 2015 р.

Завідувач кафедри техногенно-екологічної безпеки

______________ Н.Л.Авраменко

 

 

Конспект лекцій

З навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності»

(Модуль І «Безпека життєдіяльності», Модуль ІІ «Основи охорони праці»)

 

для підготовки фахівців за ОКР «бакалавр»

(денної та заочної форми навчання)

галузь знань 0304 «Право»

напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»

 

Ірпінь – 2015 рік

Конспект лекцій з навчального курсу «Безпека життєдіяльності» (Модуль І «Безпека життєдіяльності», Модуль ІІ «Основи охорони праці»), складений на основі робочої програми навчальної дисципліни, затвердженої у 2015 р.

 

 

Автори:	___________	І.С.Сагайдак к.т.н., доцент кафедри техногенно-екологічної безпеки
	___________	Н.Л.Авраменко к.т.н., доцент кафедри техногенно-екологічної безпеки
	___________	В.Г.Жданова к.пед.н., доцент кафедри техногенно-екологічної безпеки
Рецензент:	____________	Є.П.Желібо д.х.н., професор кафедри техногенно-екологічної безпеки

 

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

 

АЕС	– атомна електростанція
БЖД	– безпека життєдіяльності
ВІЛ	– вірус імунодефіциту людини
ВООЗ	– Всесвітня організація охорони здоров’я
ВМ	– важкі метали
ВЧ	– високочастотне (випромінювання)
ГДВ	– гранично допустимі викиди
ГДЕН	– гранично допустиме екологічне навантаження
ГДД	– гранично допустима доза
ГДК	– гранично допустима концентрація
ГДС	– гранично допустимий скид
ГМО	– генетично модифікований організм
ГРВІ	– гостра респіраторна вірусна інфекція
ГФВС	– гідрофторвуглецеві сполуки
ГХФВ	– гідрохлорфторвуглеводні
ДДД	– добова допустима доза
ДТП	– дорожньо-транспортна пригода
ЗІЗ	– засоби індивідуального захисту
ЗМІ	– засоби масової інформації
ЗПХ	– засоби побутової хімії
ЗС	– збройні сили
ІВ	– іонізуюче випромінювання
ІЛР	– індекс людського розвитку
ЕМП	– електромагнітне поле
ЄДСЗР	– Єдина державна система запобігання НС техногенного і природного характеру та реагування на них
ІЧВ	– інфрачервоне випромінювання
КЗЗ	– колективні засоби захисту
МВС	– Міністерство внутрішніх справ
МДР	– максимально допустимий рівень
МОЗ	– Міністерство охорони здоров’я
МСК	– максимальне споживання кисню
НВЧ	– надвисокочастотне (випромінювання)
НС	– надзвичайна ситуація
НПС	– навколишнє природне середовище
ОБРВ	– орієнтовно безпечні рівні впливу
ОГД	– об’єкт господарської діяльності
ООН	– Організація Об’єднаних Націй
ОП	– охорона праці
ПФВС	– перфторвуглецеві сполуки
РОП	– ризикоорієнтований підхід
РР	– радіоактивні речовини
СДОР	– сильнодіюча отруйна речовина
СЗЗ	– санітарно-захисна зона
СНІД	– синдром набутого імунодефіциту
СМЛС	– система „машина – людина – середовище”
СОЗ	– система охорони здоров’я
СУБЖД	– система управління безпекою життєдіяльності
ТПВ	– тимчасово погоджений викид
УВЧ	– ультрависокочастотне (випромінювання)
УФВ	– ультрафіолетове випромінювання
ХД	– харчова добавка
ХП	– харчовий продукт
ХФВ	– хлорфторвуглеводні
ЦНС	– центральна нервова система
ЦЗ	– цивільний захист

 

З М І С Т

Перелік умовних скорочень ……………………………………………………………………….	3
Передмова …………………………………………………………………………………………...	7
МОДУЛЬ І «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»	7
Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності ……….........................	8
1.1. Предмет, мета, функції, завдання та актуальність дисципліни «Безпека життєдіяльності»……………………………………………………………………………………..	8
1.2. Сталий розвиток суспільства та його проблеми. Шляхи вирішення в Україні…………………………………………………………………………………………………	10
1.3. Основні поняття в безпеці життєдіяльності………………………………………...............	13
1.4. Класифікація небезпек. Класифікація надзвичайних ситуацій……………………………	16
1.5. Ризик в БЖД як кількісна оцінка небезпеки. ………………………………………………	19
Тема 2. Фізіологічні та психологічні особливості організму людини ………………………..	21
2.1. Структура і властивості сенсорної системи та її значення у забезпеченні безпеки людини………………………………………......................................................................................	21
2.2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності. Значення гомеостазу для забезпечення безпеки організму людини. ……………………………………………………..	23
2.3. Біологічні та соціальні проблеми: основні визначення здоров’я; взаємозв’язок суспільного, групового та індивідуального рівня здоров’я; адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища; чинники, що впливають на здоров’я людини …………......	27
2.4. Загальне уявлення про психофізіологічні фактори небезпек………..................................	32
2.5. Фізична діяльність людини. Розумова діяльність. ………………………………………..	34
2.6. Фактори, що впливають на продуктивність праці. Втома. Енергетичні витрати людини в процесі життєдіяльності …………………………………………………………………	36
Тема 4. Техногенні небезпеки та їх наслідки ……………………………………………………	40
4.1. Віброакустичні шкідливі чинники (шум, вібрація): їх загальна характеристика, вплив на організм людини та захист від їх впливу ……………………………………………………....	41
4.2. Типологія аварій на потенційно-небезпечних об’єктах. ………………………………….	44
4.3. Аварії з викидом радіоактивних речовин ………………………………………….............	46
4.3.1. Класифікація аварій…………………………………………......................................	46
4.3.2. Іонізуючі випромінювання: джерела, одиниці вимірювання, біологічна дія на організм людини……………………………………………………………………………………..	48
4.3.3. Радіаційна безпека…………………………………………………………………….	52
4.4. Аварії, пов’язані з викидом (витоком) небезпечних хімічних речовин…………………..	55
4.4.1. Типологія аварій на хімічно-небезпечних обєктах та їх причини………………..	55
4.4.2. Класифікація небезпечних хімічних речовин. Поняття про нормування шкідливих речовин…………………………………………………………………………...............	56
Тема 5. Соціальні небезпеки ………………………………………………………………………	62
5.1. Законодавство України та зарубіжний досвід контролю за якістю та безпечністю продуктів харчування………………………………………………………………………………..	62
5.2. Забруднення харчових продуктів нітратами, нітритами та нітрозоамінами……………..	63
5.3. Харчові добавки як можливі забруднювачі продуктів……………………………….........	64
5.4. Забруднення харчових продуктів пестицидами. Генетично-модифікована сировина………………………………………………………………………………………………	70

ПЕРЕДМОВА

     Згідно Конституції України, життя людини, її здоров’я, честь та гідність є найвищою соціальною цінністю. Держава гарантує умови для реалізації права громадян на охорону здоров’я, на безпечне для здоров’я та життя довкілля. Важливу роль у практичній реалізації цих прав відіграє освіта, оскільки саме вона дає можливість здобути знання про людину, її оточуюче середовище та небезпеки, які можуть в ньому виникати. Людина, її здоров’я, життя та безпека є лейтмотивом дисципліни «Безпека життєдіяльності».

На сьогоднішній день чинними є типові навчальні програми дисципліни «Безпека життєдіяльності» та «Основи охорони праці», схвалених на засіданні науково-методичної комісії з цивільної безпеки Науково-методичної ради МОН 16.02.2011 р., протокол № 03/02 та Вченою Радою Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту 23.02.2011 р., протокол № 2; затверджених Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та погоджених з МНС України 31.03.2011 р., в яких враховано засади концепції сталого розвитку; досвід європейської системи освіти у сфері ризику, інших міжнародних та національних документів; відображені сучасні тенденції розв’язання проблем безпеки людини. програм навчальної

    Даний конспект лекцій повністю відповідає вимогам програми дисципліни «Безпека життєдіяльності» для підготовки студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» галузі знань 0304 «Право».  

 

МОДУЛЬ І «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»

 

 

План

1.1. Предмет, мета, функції, завдання та актуальність дисципліни «Безпека життєдіяльності».

1.2. Сталий розвиток суспільства та його проблеми. Шляхи вирішення в Україні.

1.3. Основні поняття в безпеці життєдіяльності.

1.4. Класифікація небезпек. Класифікація надзвичайних ситуацій.

1.5. Ризик в БЖД як кількісна оцінка небезпеки.

Література: [базова: 17, 18, 19; допоміжна: 27, 38]

Шляхи вирішення в Україні.

У 1983 році з ініціативи ООН була створена Міжнародна комісія з питань екології та розвитку (очолила комісію колишній прем’єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брутланд), завданням якої було проведення аналізу стану НПС в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження „Наше спільне майбутнє”, в якому на сучасному рівні об’єктивних знань відображені розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного і культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбулася Міжнародна конференція ООН відома ще як Самміт „Планета Земля”, присвячена проблемам майбутнього планети Земля, рішенням якої було затверджено „Порядок денний на ХХІ століття”, програма дій якого зосередилася на таких проблемах:

- ощадливе ставлення до наявних ресурсів;

- важливість такої екосистеми, яка досягла б рівноваги, що може влаштувати людство;

- захист і збереження природи;

Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє – глобальне партнерство держав для просування шляхом сталого розвитку суспільства, який передбачає узгодження економічних, екологічних та соціальних чинників розвитку.

Сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Із доповіді «Наше спільне майбутнє»

«Порядок денний на ХХІ століття» складається з 4 розділів. Перший розділ присвячено економічним та соціальним проблемам людства. Другий розділ відображає глобальні екологічні проблеми планети: знищення лісів, виснаження ґрунтів, розширення площі пустель. У третьому розділі розкрито роль і значення великих груп населення (жінки, молодь, діти, корінне населення та ін.), науковців, органів місцевої влади і недержавних організацій у досягненні цілей сталого розвитку суспільства. Четвертий розділ присвячено висвітленню методів реалізації Концепції сталого розвитку; тут обговорюються фінансові ресурси і механізми, надається інформація про механізм прийняття рішень та засоби поширення екологічно обґрунтованих технологій, розглядаються проблеми міжнародної співпраці, міжнародні угоди і правові механізми.

Основні принципи сталого розвитку:

- принцип «задоволення потреб» – найбільшу увагу слід приділяти задоволенню потреб найбідніших країн світу;

- принцип «встановлення обмежень» – на стан технологій та на розвиток людства мають накладатися обмеження задля збереження довкілля; враховуються також обмеження у спроможності біосфери ліквідувати наслідки діяльності людства.

Причинами виникнення ідеї сталого розвитку суспільства стали:

- глобальне потепління;

- збіднення озонового шару (кожен втрачений відсоток озону на планеті спричиняє 150 тис. додаткових випадків сліпоти через захворювання на катаракту, на 2,6% збільшує число ракових захворювань шкіри);

- кислотні опади;

- накопичення в ґрунтах токсичних відходів важких металів та пестицидів;

- загроза біорозмаїттю (кількість різних видів біологічних організмів на планеті нині складає 1.4 млн.; щорічно зникає 10-15 тис. видів організмів);

- забруднення радіонуклідами (внаслідок аварії на ЧАЕС 1986 року радіонуклідами було забруднено значну територію земної кулі, зокрема, 8.7 % території України);

- погіршення економічних і соціальних умов в багатьох країнах світу, зростання чисельності населення, яке проживає в умовах злиднів.

За даними щорічної доповіді ПРООН (Програма розвитку ООН) Україна за ІЛР у 2013 році посіла 83 місце серед 179 країн світу (для порівняння: у 1990 р. займала 45-ту позицію з 177 країн світу). Явне пониження у цьому рейтингу пов’язане зі скороченням тривалості життя, збільшенням кількості випадків ВІЛ-інфекції, зростанням смертності внаслідок СНІДУ, поширенням туберкульозу, зростаючою кількістю безпритульних дітей.

 

При переході країни на шлях сталого розвитку мають бути вирішені такі завдання:

- сприяння становленню громадського суспільства;

- подолання бідності;

- відхід від таких процесів розвитку суспільства, які призводять до його деградації;

- створення цілісної системи законодавства у сфері сталого розвитку;

- введення дієвого економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності;

- вдосконалення процедур доступу до інформації з питань НПС та здоров’я людини.

 

Найбільш економічно розвинуті країни в основному завершили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює достатні умови для рішення складних екологічних і соціальних завдань. Головними факторами, що сприяли цьому, стали: переміщення в малорозвинені країни галузей, що не вимагають висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю продукції; структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і маловідходних технологій; консервація власних природних ресурсів, що призводить до обмеження їхнього використання. Але таке вирішення проблеми є лише частковим: відбувається забруднення середовища малорозвинених країн, зростає напруженість у міжнародних відносинах.

У 1997 р. у Нью-Йорку («Ріо+5») та 2002 р. в Йоганнесбурзі («Ріо+10») були підведені підсумки дій, оцінка результатів, досягнутих країнами на шляху до сталого розвитку. Самміти ще раз нагадали урядам і парламентам усіх країн світу, що чи не найважливішою проблемою сучасності є зміна споживацького світогляду всією людської спільноти, інакше людство буде приречене на самознищення.

Проблеми сталого розвитку особливо важливі для України, яка переживає глибоку еколого-економічну кризу. Продовжує зберігатися екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища існування людей. Характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалів, зростання науково-технічної і технологічної відсталості.

В Україні, що має в цілому сприятливі умови життя, розвилися негативні процеси і явища: підсилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші види забруднень, що значною мірою впливають на рівень життя організмів, у тому числі і людини, і в першу чергу на її здоров’я і тривалість життя.

Зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій є для України першорядним завданням, оскільки економіка її десятиліттями формувалась без урахування об’єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки України не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємність і енергоємність виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, попелу та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи – аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих територіях нашої країни несприятливих умов проживання людей.

Приклад.

За даними статистичної звітності в Україні за 2007 рік від інфекційних та паразитарних хвороб померло 16.8 тис. осіб. Знаючи загальну кількість населення країни у 2007 році, можна розрахувати ризик загибелі людини.

.

    Отже, на 10 тис. населення могло загинути близько 4 осіб.

 

Питання ризику та його оцінки відіграють центральну роль в разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності – виробництві, управлінні народним господарством тощо. Оцінка ризику зумовлює необхідність дій, спрямованих на його мінімізацію. Такий підхід, який полягає в тому, що прийняття конкретного рішення базується на оцінці ризику, зветься ризикорієнтованим підходом (РОП). Концептуально РОП складається з двох елементів оцінки ризику і управління ризиком.

Оцінка ризику – це аналіз виникнення і масштабів ризику в конкретній ситуації.

Управління ризиком – розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до мінімуму.

Концепція РОП деякою мірою протилежна тому підходу, при якому необхідність і можливість досягнення кращого результату диктується жорсткою системою нормативів, правил, стандартів. Оцінка ризику не обов’язково включає використання сучасних методів математичного апарату. Вибір методу для оцінки ризику, визначається різними факторами. Серед цих методів є такі:

- інженерний, котрий ґрунтується на статистиці, розрахунках частоти, ймовірностному аналізі;

- модельний, заснований на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні та професійні групи;

- експертний – імовірність різних подій визначається досвідченими фахівцями-експертами;

- соціологічний, заснований на досвіді й опитуванні населення і працівників.

 

Розвинуті країни (Німеччина, США, Англія та інші) використовують методологію РОП як в стратегічному плануванні так і в повсякденній оперативній діяльності в різних галузях діяльності. Сучасні закони, що розробляються і запроваджуються в нашій країні, також орієнтуються на використання РОП.

Ризик оцінюють і класифікують за ступенем його припустимості:

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи технічні, економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись нізаяких умов.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку нині сприймає суспільство, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та полі­тичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає можливість розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини зазвичай вважається ризик, який дорівнює 10 ^-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини – 10 ^-8 на рік. Для країн колишнього СРСР рівень ризику (смерть від неприродних причин) близький до 10 ^-3 на рік, що на декілька порядків вищий за нормативний рівень, встановлений в країнах ЄС.

     Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Те наскільки ризик є прийнятим чи неприйнятим – вирішує відповідний державний чи місцевий орган влади, керівництво підприємством, установою тощо.

План

2.1. Структура і властивості сенсорної системи та її значення у забезпеченні безпеки людини.

2.2.  Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності. Значення гомеостазу для забезпечення безпеки організму людини.

2.3.  Біологічні та соціальні проблеми здоров’я: основні визначення; взаємозв’язок суспільного, групового та індивідуального рівня здоров’я; адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища; чинники, що впливають на здоров’я людини.

2.4.  Загальне уявлення про психофізіологічні фактори небезпек.

2.5.  Фізична діяльність людини. Розумова діяльність.

2.6.  Фактори, що впливають на продуктивність праці. Втома. Енергетичні витрати людини в процесі життєдіяльності.

 

Література: [базова: 15, 18, 19; допоміжна: 26, 28, 32]

 

 

Будь-який аналізатор складається з трьох частин: периферичної (або рецепторної), провідникової і центральної, де завершуються аналітично-синтетичні процеси за оцінкою біологічної значимості подразника.

У сучасній фізіології, розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів). Проте, в системі взаємодії людини з об’єктами навколишнього середовища головними або домінуючими у разі виявлення небезпеки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори, інші аналізатори мають другорядне значення для отримання інформації про зовнішній світ і орієнтування в ньому.

Водночас, варто враховувати також і ту обставину, що в сучасних умовах є цілий ряд небезпечних чинників, що здійснюють надзвичайно важливий біологічний вплив на людський організм, але для їх сприйняття немає відповідних природних аналізаторів. Це, насамперед, стосується іонізуючих випромінювань, електромагнітних полів, електричного струму. Людина не спроможна їх відчути безпосередньо, а починає відчувати лише їх опосередковані, переважно небезпечні для здоров’я, наслідки. Для усунення цієї прогалини розроблено різноманітні технічні засоби, що дають змогу відчувати іонізуюче випромінювання, „чути” радіохвилі та ультразвук, «бачити» інфрачервоні випромінювання тощо.

Усі аналізатори структурно однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, – рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес збудження (нервові імпульси). Від рецепторів за сенсорними (чуттєвими) нейронами і синапсами (контактами між нервовими клітинами) ці імпульси надходять до центральної нервової системи, її найвищого відділу – кори головного мозку де і формуються відчуття. Розрізняють такі основні види рецепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори – слуховий, вестибулярний, руховий, частково вісцеральної чутливості; хеморецептори – нюховий, смаковий; терморецептори, які має шкіряний аналізатор; фоторецептори – зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє із множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів. 

Усі аналізатори, завдяки своїй однотипній будові, мають загальні психофізіологічні властивості:

- надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників;

- наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі чутливості до подразника;

- спроможність до адаптації;

- спроможність до тренування;

- спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;

- постійна взаємодія один з одним.

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранична інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття.

Абсолютна межа має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості – це мінімальна величина подразника, що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа – максимально допустима величина подразника, що не викликає у людини біль. Диференційна чутливість визначається найменшою величиною подразника, яка дає можливість відчути його мінімальну зміну. Це положення вперше було запроваджено німецьким фізіологом А. Вебером, кількісно описано німецьким фізиком Г. Фехнером і покладено в основу психофізіологічного закону Вебера-Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника. У математичній формі закон Вебера-Фехнера виражається так:

 

,

 

де S - інтенсивність (або сила) відчуття;

I - сила подразника;

С - коефіцієнт пропорційності.

 

Суть закону полягає у тому, що між інтенсивністю (силою) подразника і інтенсивністю отриманого відчуття, немає прямопропорційної залежності, тобто при мінімальній силі подразника людина вже отримує відчуття. На цьому законі базується нормування усіх шкідливих речовин.

Спроможність до адаптації – це можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. За високих інтенсивностей подразників чутливість знижується і, навпаки, за низьких – підвищується.

Спроможність тренуватися виражається як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і т.д.).

Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника полягає в тому, що людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Така „інерція” відчуттів визначається як наслідок. Тривалість послідовного образу сильно залежить від інтенсивності подразника і, навіть, у деяких випадках обмежує можливість аналізатора.

Відомо, що навколишній світ багатогранний і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти один з одним, відбувається повне сприйняття людиною об’єктів і явищ зовнішнього середовища.

Найбільше значення в забезпеченні безпеки життєдіяльності мають чотири аналізатори: зоровий, слуховий, шкірний (тактильний) та вісцеральний.

 

Енерговитрати людини

Вид діяльності	Енерговитрати, кКал/год
а) в домашніх умовах: - сон і відпочинок у ліжку; - відпочинок сидячи; - особиста гігієна; - читання, домашнє навчання; - прибирання.	65-77 85-106 102-144 90-112 до 270
б) розумова діяльність: - спокійне читання; - навчання, самопідготовка; - слухання лекцій сидячи; - писання; - друкування; - робота з комп’ютером; - читання лекцій у великій аудиторії; - бесіда стоячи; - бесіда сидячи;	До 110 До 111 102-112 90-112 90-144 115 140-270 112 106
в) фізична діяльність: - робітники прокатного цеху; - робітники ливарного цеху; - бетонники; - маляри; - теслярі; - цегельники.	275-325 280-375 360-390 270 207-246 220-400

 

Тема 4.

План

4.1. Віброакустичні шкідливі чинники (шум, вібрація): їх загальна характеристика, вплив на організм людини та захист від їх впливу.

4.2. Типологія аварій на потенційно-небезпечних об’єктах.

4.3. Аварії з викидом радіоактивних речовин:

4.3.1. Класифікація аварій.

4.3.2. Іонізуючі випромінювання: джерела, одиниці вимірювання, біологічна дія на організм людини.

4.3.3. Радіаційна безпека.

4.4. Аварії, пов’язані з викидом (витоком) небезпечних хімічних речовин:

4.4.1. Типологія аварій на хімічно-небезпечних обєктах та їх причини.

4.4.2. Класифікація небезпечних хімічних речовин. Поняття про нормування шкідливих речовин.

Література: [базова: 6, 15, 17, 19, 24; допоміжна 27, 28, 35, 38].

4.1. Віброакустичні шкідливі чинники (шум, вібрація):

Класифікація аварій

Радіаційна аварія – це аварія на радіаційному небезпечному об’єкті, що приводить до виходу або викиду РР і (або) іонізуючих випроміню­вань за передбачені проектом для нормальної експлуатації даного об’єкту межі в об’ємах, які перевищують встановлені границі безпеки його експлуатації.

Для оцінки ядерних інцидентів та подій на АЕС з 1990 р. використовується Міжнародна шкала ядерних подій (англ. International Nuclear Event Scale (INES)), розроблена Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) у 1988 році. Під шкалу підпадають тільки радіоактивні витоки і порушення заходів безпеки (аварії з радіаційними викидами в навколишнє середовище на АЕС, на всіх установках, пов’язаних з цивільною атомною промисловістю). У відповідності зі шкалою події класифікуються за семи рівнями: нижні рівні (1-3) – «інциденти», а верхні (4-7) – «аварії». Події, незначні з точки зору безпеки, класифікуються рівнем «0» (нижче шкалі) и називаються «відхиленнями». В Україні за цією шкалою класифікуються всі аварії і порушення в роботі АЕС, які підлягають обліку в експлуатуючій організації та Держатомнадзору України[1].

Крупномасштабні аварії на атомних установках відбуваються досить рідко, але їх емоційний вплив на населення важко переоцінити. В табл. представлено найбільш значні аварії на АЕС. Дані табл. 4.2 показують масштаби аварій.

 

Таблиця 4.2

Найбільш крупні аварії на АЕС1

Місце аварії	Челябінськ-40, ПО «Маяк»	Віндскейл, Англія	Три Майл Айленд, штат Пенсильванія, США	Чорнобиль, СРСР (Україна)	Фукусіма І, Японія
Дата	29 вересня 1957 р.	10 жовтня 1957 р.	28 березня 1979 р.	26 квітня 1986 р.	11 березня 2011 р.
Викид радіо-активності,	20∙10^3 (Кі)	3∙10^4 йода-131 (Кі)	17,0 йода-131 (Кі)	20∙10^6, у т.ч. 7,3∙10^6 йода-131 (Кі)	1,3∙10^17 йода-131 (Бк), 6,1∙10^15 Цезія-137 (Бк)
Площа забруднення, км^2	23 000	500	-	25 000	точні дані відсутні
К-ть евакуйованих, осіб	10 -12 тис.	-	Самоевакуація	116 000	понад 330 000 (уточнюються)
К-ть загиблих, осіб	-	-	-	31	2
Оцінка за шкалою INES	6	5	5	7	7

Радіоактивне забруднення – це забруднення поверхні землі, атмосфе­ри, води чи продовольства, харчової сировини, кормів і різних пред­метів РР в об’ємах, що перевищують рівень, встановлений нормами радіаційної безпеки і правилами робіт з радіоактивними речовинами. А територія чи акваторія, у межах якої рівні радіоактивного забруднення перевищують установлені норми радіаційної безпеки (ДСТУ 4933:2008 Безпека у надзвичайних ситуаціях. Техногенні надзвичайні ситуації. Терміни та визначення основних понять) називається зоною радіоактивного забруднення.

При аваріях на реакторах енергоблоків АЕС зони можливого радіоактивного забруднення характеризуються дозами опромінення за перший рік після аварії (рад) та потужністю дози опромінення через 1 годину після аварії (рад/год). Слід радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС поділяється на 5 зон:

зона М – радіаційної небезпеки, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 5 рад (0,014 рад/год), на внутрішній – 50 рад (0,14 рад/год), у середині – 16 рад;

зона А – помірного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 50 рад (0,14 рад/год), на внутрішній – 500 рад (1,4 рад/год), у середині – 160 рад;

зона Б – сильного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 500 рад (1,4 рад/год), на внутрішній – 1500 рад (4,2 рад/год), у середині 866 рад;

зона В – небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі – 1500 рад (4,2 рад/год), на внутрішній межі – 5000 рад (14 рад/год), у середині 2740 рад;

зона Г – надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній меж