Розкрийте стан культури та її особливості на західноукраїнських землях в хіх ст. Покажіть здобутки в цій царині та назвіть найяскравіших представників цієї гілки вітчизняної культури.

Перше покоління «будителів» (так називали діячів тогочасного слов’янського відродження) Закарпаття і Галичини вийшло із середовища греко-католицького духовенства. Більшість з них здобула освіту у Відні, в «Барбареумі». Цей навчальний заклад став своєрідним європейським центром слов’янського відродження, з якого вийшло чимало майбутніх слов’янських просвітителів.

У Закарпатті роль центру русинського національно-куль­турного відродження відіграла Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула в роки діяльності найвизначнішого з мукачівських єпископів Андрія Бачинського (1732–1809).

пископ Андрій Бачинський керував Мукачівською єпархією упродовж 37 років. Саме на той час припав початок українського відродження в Закарпатті. Вирішальну роль у цьому відіграла позиція вищих ієрархів місцевої греко-католицької церкви на чолі з її владикою. В умовах здійснення політики денаціоналізації та окатоличення місцевого населення він відкрито виступав на захист національної культури, намагався збудити творчі сили народу. Саме Бачинський зумів домогтися від Марії-Терезії згоди на відкриття «Барбареуму» для навчання русинської молоді із Закарпаття. Одним із перших владика зрозумів, що гарантією існування народу є збереження і розвиток його рідної мови, духовного життя взагалі, і зміг зробити для цього дуже багато.

У своїх посланнях Бачинський вимагав від місцевих священиків насамперед спрямовувати зусилля на організацію шкіл при церквах. На його вимогу батьків примушували в обов’язковому порядку віддавати дітей до школи.

Бачинський переніс свою резиденцію до Ужгорода, де 35 створив семінарію і заклав велику бібліотеку. У ній було зібрано близько 9 тис. стародавніх рукописів, першодруків, рідкісних книг з багатьох європейських країн та з Наддніпрянщини. Він наказав заснувати єпархіальний архів, матеріали якого стали в майбутньому унікальним джерелом для багатьох дослідників історії краю. Саме Бачинський був ініціатором створення першої праці з історії карпатських русинів І.Базиловича.

На відміну від інших представників вищого духовенства, він завжди розмовляв виключно рідною мовою. Рішуче виступаючи проти окатоличення населення Закарпаття, Бачинський полюбляв повторювати: «Докля буде Аз, Буки, Веди – сего не буде» і завжди підписувався АБВ (першими буквами слов’янського алфавіту), що означало «Андрій Бачинський, Владика».

Тривала боротьба єпископа за збереження народної культури, сприяння освіті карпатських русинів мала позитивні наслідки.

Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії Іоаникій Базилович (1742–1821) написав «Короткий нарис фундації Федора Корятовича» – першу працю з історії Закарпаття. Одним із перших її автор заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян і показав, що вони мають власних учених, культурно-освітніх діячів, які впродовж століть закладали основи національної культури. За це І.Базиловича справедливо називали першим «будителем» у Закарпатті.

соблива його заслуга полягала в тому, що наприкінці XVIII ст. він збагнув процес формування у східних слов’ян окремих народностей. Базилович, зокрема, вирізнив Московію, Білорусію та Україну. Усе це він писав тоді, коли поширеними були твердження австрійських і російських істориків, які взагалі заперечували факт існування українського народу. Базилович першим нагадав закарпатцям, що там за Карпатами – Україна, і Закарпаття є її невід’ємною частиною. Сама постава цих проблем істориком, в умовах денаціоналізаторської політики Габсбургів і угорських правлячих кіл, мала важливе значення для формування національної самосвідомості закарпатців.

Проявами національного пробудження Закарпаття стало зростання потягу до знань. У той час у краї при церковних громадах було створено близько 300 початкових шкіл. Найталановитіші 36 представники закарпатської молоді здобули освіту у провідних європейських університетах і стали відомими вченими. Серед них були Петро Лодій, Іван Орлай, Юрій Гуца-Венелін, Михайло Балудянський, Михайло Поп-Лучкай та ін. Поява цієї плеяди стала свідченням потенційних можливостей карпатських русинів, які завдяки досить сприятливим умовам національно-культурного відродження дали стільки талантів.