Основні завдання і методологічні основи курсу

Основні завдання і методологічні основи курсу

Завдання: сформувати у студентів знання про основні риси укр. ментальності крізь призму факторів ї формування, про особливості світосприйняття, світорозуміння представників укр..культури в різні історичні періоди; досягти усвідомлення зв’язку конкретного ментального типу із особливостями культурного розвитку в певну історичну епоху; ознайомити студенті з видатними пам’ятками вітчизняної культури;виховати повагу до культурних надбань України.

Методологічні основи: 1. Розгляд укр. Культури як цілісної системи, 2. Вивчення укр. культури як частини світової, тобто у загальносвітовому культурному контексті, 3. Врахування принципу історизму, 4. Урахування дискусійного характеру багатьох проблем, пов’язаних з українською культурою.

 

2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація.

Культура(лат.-обробка землі)-вперше поняття ввів Цицерон(1ст. до н.е.)-«культура душі». Культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством, протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей.

Культура відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людей, виражених у формах організації життєдіяльності людей. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості.

Основними формами існування культури є: 1. Матеріально-предметна, 2. Духовна(особистісна).

Культура виявляється у наступних формах: мистецтво, освіта, наука, релігія, мораль, етикет, традиції, побут

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом, який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.

Діяльність братств

Саме в містах, де українці становили утискувану, але тісно згуртовану меншість, з’явилися в ост. чверті ХVІ-на поч.ХVІІ ст. нові поборники православ’я. Це були групи міщан, які об’єднувались у братства. Спочатку це були організації суспільно-релігійного характеру (організовували притулки для вбогих, лікарні тощо). Поступово до цих завдань долучились справи культурно-національного відродження (насамперед освіти й науки: заснування шкіл, друкарень, бурс). Отже, братства – це світські всестанові організації. Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство. За кількістю членів не перевищувало 30 осіб (бо саме стільки укр. родин мали дозвіл проживати в місті). Братство допомогло І.Федорову заснувати друкарню у Львові. Коли ж І.Федоров помирав у великих злиднях і кредитори погрожували, що відберуть у нього друкарню, її купило Львівське братство, перетворивши місто на центр православного книгодрукарства. У кінці ХVІ ст. братство заснувало школу (перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу). Майже всі вчителі походили з місцевого населення. Статут („Порядок шкільний”) вимагав: учитель має бути „набожним, мудрим, скромним, стриманим, а не пиякою, гулякою, хабарником”, „добре навчати й карати неслухняних не як тиран, а для науки”.На поч.ХVІІ ст. численні братські школи існували по всій Україні (зокрема, Луцька братська школа).        

Живопис період класицизму

Класицизм (фр. classicisme, Від лат. classicus - Зразковий) - художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII - XIX ст.

В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму, які формувалися одночасно з такими ж ідеями в філософії Декарта. Художній твір, з точки зору класицизму, має будуватися на підставі строгих канонів, тим самим виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне - в кожному явищі він прагне розпізнати лише суттєві, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки. Естетика класицизму надає величезного значення суспільно-виховної функції мистецтва. Багато правила і канони класицизм бере з античного мистецтва (Аристотель, Горацій).

Класицизм встановлює сувору ієрархію жанрів, які діляться на високі (ода, трагедія, епопея) і низькі (комедія, сатира, байка). Кожен жанр має строго певні ознаки, змішування яких не допускається.

Як певний напрям сформувався у Франції, в XVII столітті. Французький класицизм стверджував особистість людини як вищу цінність буття, звільняючи його від релігійно-церковного впливу. Російський класицизм не просто сприйняв теорію західноєвропейську, а й збагатив її національними особливостями.

Інтерес до мистецтва античної Греції та Риму проявився ще в епоху Відродження, яка після століть середньовіччя звернулася до форм, мотивів і сюжетів античності. Найбільший теоретик Ренесансу, Леон Батіста Альберті, ще в XV ст. висловив ідеї, які віщували окремі принципи класицизму і повною мірою проявилися у фресці Рафаеля " Афінська школа "(1511).

Систематизація і закріплення досягнень великих художників Відродження, особливо флорентійських на чолі з Рафаелем і його учнем Джуліо Романо, склали програму болонської школи кінця XVI століття, найбільш характерними представниками якої були брати Карраччи. У своїй впливової Академії мистецтв болонца проповідували, що шлях до вершин мистецтва лежить через скрупульозне вивчення спадщини Рафаеля і Мікеланджело, імітацію їхньої майстерності лінії і композиції.

На початку XVII століття для знайомства зі спадщиною античності та Відродження в Рим стікаються молоді іноземці. Найбільш помітне місце серед них зайняв француз Нікола Пуссен, у своїх живописних творах, переважно на теми античної давнини і міфології, що дав неперевершені зразки геометрично точної композиції і продуманого співвідношення колірних груп. Інший француз, Клод Лоррен, у своїх антіквізірованних пейзажах околиць "вічного міста" упорядковував картини природи шляхом гармонізації їх світлом сонця і введенням своєрідних архітектурних лаштунків.

Холодно-розумовий нормативізм Пуссена викликав схвалення версальського двору і був продовжений придворними художниками на зразок Лебрена, які бачили в класицистичної живопису ідеальний художня мова для вихваляння абсолютистського держави " короля-сонця ". Хоча приватні замовники воліли різні варіанти бароко і рококо, французька монархія підтримувала класицизм на плаву за рахунок фінансування таких академічних установ, як Школа образотворчих мистецтв. Римська премія надавала найбільш талановитим учням можливість відвідати Рим для безпосереднього знайомства з великими творами давнини.

Відкриття "справжньої" античної живопису при розкопках Помпей, обожнювання античності німецьким мистецтвознавцем Вінкельманн і культ Рафаеля, проповідує близьким до нього за поглядами художником Менгс, у другій половині XVIII століття вдихнули в класицизм нове дихання (у західній літературі цей етап називається неокласицизмом). Найбільшим представником "нового класицизму" з'явився Жак-Луї Давид, його гранично лаконічний і драматичний художню мову з рівним успіхом служив пропаганді ідеалів Французької революції (" Смерть Марата ") і Першої імперії (" Посвячення імператора Наполеона I ").

У XIX столітті живопис класицизму вступає в смугу кризи і стає силою, яка стримує розвиток мистецтва, причому не тільки у Франції, але і в інших країнах. Художню лінію Давида з успіхом продовжував Енгр, при збереженні мови класицизму в своїх творах часто звертався до романтичних сюжетів зі східним колоритом (" Турецькі лазні "); його портретні роботи відзначені тонкою ідеалізацією моделі. Художники в інших країнах (як, напр., Карл Брюллов) також наповнювали класицистичні за формою твори духом відчайдушного романтизму; це поєднання отримало назву академізму. Його розсадниками служили численні академії мистецтв. У середині XIX століття проти консерватизму академічного істеблішменту бунтувало тяжіє до реалізму молоде покоління, представлене у Франції гуртком Курбе, а в Росії - передвижниками.

Основні завдання і методологічні основи курсу

Завдання: сформувати у студентів знання про основні риси укр. ментальності крізь призму факторів ї формування, про особливості світосприйняття, світорозуміння представників укр..культури в різні історичні періоди; досягти усвідомлення зв’язку конкретного ментального типу із особливостями культурного розвитку в певну історичну епоху; ознайомити студенті з видатними пам’ятками вітчизняної культури;виховати повагу до культурних надбань України.

Методологічні основи: 1. Розгляд укр. Культури як цілісної системи, 2. Вивчення укр. культури як частини світової, тобто у загальносвітовому культурному контексті, 3. Врахування принципу історизму, 4. Урахування дискусійного характеру багатьох проблем, пов’язаних з українською культурою.

 

2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація.

Культура(лат.-обробка землі)-вперше поняття ввів Цицерон(1ст. до н.е.)-«культура душі». Культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством, протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей.

Культура відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людей, виражених у формах організації життєдіяльності людей. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості.

Основними формами існування культури є: 1. Матеріально-предметна, 2. Духовна(особистісна).

Культура виявляється у наступних формах: мистецтво, освіта, наука, релігія, мораль, етикет, традиції, побут

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом, який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.