Модель життєдіяльності людини.

Модель життєдіяльності людини.

Відносини людини з природою, технікою та суспільством є багатогранними й складними і охопити їх в усій повноті та глибині дуже важко. Тому, розглядаючи основні питання безпеки життєдіяльності, доцільно використати модель життєдіяльності людини – спрощену систему, яка володіє сукупністю головних властивостей реального її існування.

Життя – це особлива форма існування матерії, суттєвим моментом якої є постійний обмін енергією та речовинами. Організація живої матерії має декілька рівнів: від окремої клітини до цілісного організму, сукупності живих організмів. Модель побудована на рівні окремого людського організму. Будь-який обмін передбачає взаємодію живого організму, в тому числі і людини, з усім її оточенням. Отже, головними елементами моделі є людина і все, що її оточує, – довкілля. Довкілля умовно поділяють на природну сферу (все, що створено природою) та техногенну сферу (все, що створено людиною). Взаємодія живих об’єктів є неможливою без прояву активності. Активність як і організація живої матерії має також декілька рівнів. Праця, навчання, сон, відпочинок, приймання їжі, заняття спортом, творчість та ін. – це приклади різних видів активності людини на макрорівні. Сукупність різних видів активності і формує поняття життєдіяльності людини. Наслідки будь-якої життєдіяльності людини стосовно довкілля можуть бути корисними і мати позитивний характер або шкідливими і мати негативний характер, проте найчастіше вони поєднують водночас обидва характери.

Очевидно, що життєдіяльність – це категорія непостійна, вона безперервно змінюється, тому в розгляді моделі важливим моментом є історичний аспект. Звичайно, на початку розвитку цивілізації людину оточувала тільки природна сфера, яка поряд з тим, що забезпечувала необхідними умовами для життя, негативно впливала на людину такими чинниками, як холод, спека, дощ, сніг, вітер, нестача харчів, хвороби та ін. Щоб уберегтись від цього шкідливого впливу природної сфери, людина освоїла печери, одягла хутро звірів, почала вирощувати рослини та приручати звірів. Це – перші елементи соціально-економічної системи безпеки, що були спрямовані на захист людини від шкідливого впливу природної сфери.

Сьогодні вони розвинулися до потужного комунально-житлового господарства, сільського господарства, харчової та легкої промисловості, розвинутої системи охорони здоров’я та освіти.

Для вдосконалення соціально-економічної системи безпеки були потрібні нові матеріали, знаряддя праці, механізми, машини, тому людина починає будувати шахти, заводи, фабрики, дороги, тобто на противагу природній сфері створює техногенну сферу. Сьогодні ця сфера охоплює енергетику, промисловість, транспорт, армію, науку. Вона, на жаль, також характеризується небезпечними та шкідливими чинниками для життя людини. Тому для захисту від них створюється технічна система безпеки, яка складається із охорони праці, радіаційної та пожежної безпеки, безпеки руху, цивільного захисту.

 У широкому ж розумінні, тобто на рівні всього суспільства, її можна подати так “людина–діяльність–результат” на її еквівалент “суспільство–економіка–внутрішній валовий продукт (ВВП)”

Не можна гарантувати безпеку окремій особі, не забезпечивши безпеки для всього суспільства, і, навпаки, – не можна гарантувати безпеку людству, не забезпечивши безпеки для окремої особи. Тому проблему безпеки життєдіяльності людини можна розглядати як проблему оптимізації її життя і діяльності у системі: природна сфера–людина–техногенна сфера.

Критерії переходу небезпечної події у НС, одиниці виміру показників класифікаційної ознаки НС та їхні порогові значення у природному середовищі, виробничій, транспортній та інших сферах життєдіяльності.

Поняття «надзвичайний» трактується як «винятковий, дуже великий, що пере­вер­шує усі» (С.І. Ожегов). Словосполучення «надзвичайна ситуація» відноситься до сукупності небезпечних подій або явищ, які призводять до порушення безпеки життєдіяльності.

Н а д з в и ч а й н а с и т у а ц і я (НС) – це несподівані обставини, що раптово виникла на певній території або об'єкті економіки в результаті аварії, катастрофи, небезпечного природного явища або стихійного лиха, що можуть призвести до людських жертв, матеріальних втрат і порушення умов життєдіяль­ності людей, завдати шкоди здоров'ю людей або навколишньому середовищу.

НС класифікуються:

¨ за причиною виникнення: навмисні та ненавмисні;

¨ за природою виникнення: техногенні, природні, екологічні, біологічні, антропогенні, соціальні та комбіновані;

¨ за масштабами поширення наслідків: локальні, об’єктові, місцеві національні, регіональні, глобальні;

¨ за можливістю запобігання: неминучі (наприклад, природні) та такі, яким можна запобігти (наприклад, техногенні, соціальні).

Розрахунок вогнища ураження під час землетрусів. Основними характеристиками землетрусів, що визначають розміри вогнища ураження, є: енергія (Е), магнітуда (М), інтенсивність енергії на поверхні Землі (J), глибина гіпоцентру (h).

Енергія землетрусу дорівнює: Е = 10^{(5,24 + 1,44М)} (Дж);

М – магнітуда – потужність землетрусу, виражена lg максимальної амплітуди зміщення грунту в мкм на відстані 100 км від епіцентру, вимірюється в балах за шкалою Ч. Ріхтера (0 – 9 балів).

Інтенсивність (сила) землетрусу на поверхні Землі (характеризує ступінь руйнування) залежить від глибини вогнища, магнітуди, складу грунту і вимірюється за шкалою MSK-64 (0-12 балів) визначається за формулами:

Ø в епіцентрі – І₀ = 1,5М – 3,5 lgh + 3;

Ø на відстані – І₀ = 1,5М – 3,5 lg ,

де h – глибина гіпоцентру, км;

R – відстань від епіцентру, км.

Сильні струси грунту будуть спостерігатися на великих відстанях від епіцентру. Наприклад, при М = 8 – 9 балів струси будуть на відстані до 100 – 160 км протягом 0,5 – 1,5 хв.

Аварійні ситуації на транспорті можуть мати різний характер – від ава­рій самих транспортних засобів до так званих локальних аварій, напри­клад, падіння людей з вагонних лавок у результаті різкого гальмування залізничного потягу.

Аварійність транспортних засобів залежить від:

· від технічного стану транспортного засобу;

· від стану дороги;

· від кліматичних і природних умов;

·від швидкості прямування транспортного засобу;

· від дисциплінованості і професіоналізму водіїв і пішоходів.

Негативний вплив на життєдіяльність людей та функціонування об’єктів економіки в умовах проявів вражаючих факторів небезпечних метеорологічних явищ: сильного вітру, урагану, смерчу, шквалу, зливи, сильної спеки, морозу, снігопаду, граду, ожеледі.

Ожеледиця – шар щільного льоду, який утворюється на поверхні землі та предметах (проводах, конструкціях) при замерзанні на них переохолоджених крапель туману або дощу.

Звичайно ожеледиця спостерігається за температури повітря від 0 до – 3 ⁰С, але іноді також за більш низьких. Кірка намерзлого льоду може досягати товщини кількох сантиметрів. Під дією ваги льоду можуть руйнуватися конструкції, ламатися сучки. Ожеледь підвищує небезпеку для руху транспорту та людей.

Град – вид атмосферних опадів, що складаються із сферичних частинок або шматочків льоду (градин) розміром від 5 до 55 мм, зустрічаються градини діаметром 130 мм та масою близько 1 кг. Густина матеріалу градин 0,5–0,9 г/см³. З 1 хв на 1 м² падає 500–1000 градин. Тривалість випадання граду звичайно 5–10 хв, дуже рідко – до 1 год.

Ураган – це циклон, у якого тиск у центрі дуже низький, а вітри досягають великої і руйнівної сили. Швидкість вітру може досягати 25 км/год. Іноді урагани на суходолі називають бурею, а на морі – штормом, тайфуном.

Урагани являють собою явище морське і найбільші руйнування від них бувають поблизу узбережжя. Але вони можуть проникати і далеко на суходіл. Урагани можуть супроводжуватися сильними дощами, повенями, у відкритому морі утворюють хвилі висотою більше 10 м, штормовими нагонами. Особливою силою відрізняються тропічні урагани, радіус вітрів яких може перевищувати 300 км.

Урагани – явище сезонне. Щорічно на Землі розвивається у середньому 70 тропічних циклонів. Середня тривалість урагану близько 9 днів, максимальна – 4 неділі.

Буря – це дуже сильний вітер, який призводить до великого хвилювання на морі і до руйнувань на суходолі. Буря може спостерігатися під час проходження циклону, смерчу.

Швидкість вітру біля земної поверхні перевищує 20 м/с і може досягати 100 м/с. У метеорології застосовується термін «шторм», а за швидкості вітру більше 30 м/с – ураган. Короткочасні посилення вітру до швидкостей 20-30 м/с називаються шквалами.

Смерч –це атмосфернийвихор, що виникає у грозовій хмарі а потім поширюється у вигляді темного рукава або хоботу за напрямком до поверхні суходолу та моря.

Сильна спека — підвищення температури повітря до +35°С і вище. У степовій зоні щороку буває сильна спека з температу­рою понад ЗО°С, причому в деякі роки вона перевищує 40°С. Нижчою вона буває в зонах Полісся та лісостепу.

Суховії - це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв поси­люється випаровування, що призводить до в'янення та загибелі рослин. Найбільше зазнає впливу суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу. В Україні щорічно.

Посухи – це тривала та значна нестача опадів, при підви­щеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті і, погіршення росту або загибель рослин. Найчастіше вони трапляються на півдні степової зони. Здебільшого мають локальний характер і дуже рідко займають площі до ЗО...50 % території України.

Сильний дощ — дощ з кількістю опадів понад 50 мм на рівнинній території та ЗО мм в гірських районах тривалістю менше 12 годин.

Ураганний вітер - це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. Характеристики урагану: швидкість вітру, шлях його руху, розміри та будова ураганів, середня тривалість дії урагану.

Шквальні бурі характеризуються раптовістю і великою руйнівною силою, іноді супроводжуються сильними опадами. Вихрові бурі – це складні вихрові утворення, що зумовлені циклонічною діяльністю і розповсюджуванням на великій площі. Вони поділяються на пильні, без пилу, сніжні і шквальні бурі.

 

Небезпечні гідрологічні процеси і явища: підтоплення, затоплення повеневими або паводковими водами, талими водами та в поєднанні з підняттям ґрунтових вод, підтоплення внаслідок затору льоду, вітрові нагони.

Паводок – порівняно короткочасне та неперіодичне підняття рівня води. Паводки, що відбуваються один за одним можуть утворити повіддя, а останнє –повінь.

Повінь – значне затоплення водою місцевості у результаті підйому рівня води у річці, озері або морі, який може бути викликаний різними причинами. Це найпоширеніша природна небезпека. Повінь відбувається через різке збільшення кількості води в річці, внаслідок танення снігу або льодовиків, розташованих у її басейні, а також у результаті випадання сильних опадів. Повені нерідко викликаються загромадженням русла льодом під час льодоходу (затор) або закупорюванням русла внутрішнім льодом під нерухомим крижаним покривом і утворенням крижаної пробки, виникають під дією вітрів, які заганяють воду з моря і викликають підвищення рівня за рахунок затримки у гирлі принесеної річкою води. Ці повені називають загінними.

На морських узбережжях та островах повені можуть виникати у результаті затоплення хвилею, яка утворюється під час землетрусів, виверженнях вулканів, цунамі. Повені загрожують майже 3/4 земної поверхні. За даними ЮНЕСКО, від річкових повеней загинуло у 1947-67 рр. близько 200000 людей. Спеціалісти вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води досягає 1 м, а швидкість потоку перевищує 1 м/с. Підйом води на 3 м вже призводить до руйнування будівель. Повені постійно супроводжують людство і приносять велику матеріальну шкоду.

Але вітер не єдина причина повені. Причиною таких повеней були довгі хвилі, що виникають на морі під впливом циклону. Довга хвиля зі швидкістю 50-60 км/ год рухається у Фінську затоку, стає більш високою на мілководді та у затоці, що звужується, і перешкоджає річковому стоку. За одночасної дії усіх можливих факторів підйом рівня води у дельті Неви може досягти 550 см. Загибель людей під час повені, велика матеріальна шкода, завдана нею, примушує людей вивчати ці явища та знаходити способи захисту від них.

Повені на річках за висотою підйому води, площі затоплення та величині збитків поділяються на 4 категорії: низькі (малі), високі (середні), видатні (великі) та катастрофічні. Існує класифікація повені за ознакою причин.

Частота повеней різна у різних регіонах. Низькі повені повторюються через 5–10 років, високі – через 20–25 років, видатні – через 50–100 років, катастрофічні не частіше одного разу на 100–200 років. Тривалість повеней від кількох до 80–90 днів.

Захист людей в умовах повеней включає повідомлення, евакуацію людей та інші заходи відповідно до планів боротьби із повенями та захисту населення.

Найефективніший спосіб боротьби із річковими повенями – регулювання річкового стоку шляхом створення водосховищ.

Для захисту від повеней у Голландії, Германії, Англії та інших країнах будують спеціальні захисні споруди. Для захисту від водяної стихії у дельті Неви будується захисний комплекс завдовжки більше 25 км у поперечнику, населений пункт Горська - Кронштадт - Ломоносов. У конструкції комплексу передбачені пропускні споруди для судноплавства, водопропускні споруди, кам’яні та земельні дамби, що піднімаються над гладінню затоки на 8 м.

Біологічні небезпеки.

Світ навколо людини ділиться на живий та неживий. Відмітною особливістю живих об’єктів є їх здатність рости та розмножуватися. Біологічними (біо від грец. bios – життя) називаються небезпеки, що походять від живих об’єктів.

Всі об’єкти живого світу можна умовно розділити на кілька груп; а саме мікроорганізми (Protista), гриби (Fundi, Mycetes), рослини (Plantae), тварини (Ansmalia), люди (Homo sapiens).

Живий світ дуже різноманітний. Але є одна загальна дуже важлива властивість усіх живих істот – це їх клітинна будова. Клітини – це цеглинки, з яких складаються всі живі істоти, їх тканини, органи та організми в цілому.

Рослини, тварини, люди є багатоклітинними, а мікроорганізми, як правило, істоти одноклітинні. Між різними живими істотами іде постійна боротьба. У цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем.

Носіями, або субстратами, біологічних небезпек є всі середовища життя (повітря, вода, грунт), рослинний і тваринний світ, самі люди, штучний світ, створений людиною та інші об’єкти.

Біологічні небезпеки можуть справляти на людину різну дію – механічну, хімічну, біологічну та ін. Наслідком біологічних небезпек є різні хвороби, травми різної важкості, у тому числі смертельні. Виходячи з принципу доцільності, домінуючого у природі, можна стверджувати, що всі живі істоти виконують певну призначену їм роль. Але по відношенню до людини деякі з них є небезпеками.

Знання біологічних небезпек – це одна з умов успішного захисту людини від небезпек взагалі та біологічних, зокрема. У кожній групі живих істот розрізняють кілька типів, що поділяються на загони; в загонах – кілька класів; у кожному класі – кілька порядків; останні поділяються на родини, що складаються з рядів, а ряди поділяються на види.

Деякі мікроби нагадують своїми діями тварин, інші – рослин.

Деякі види мікроорганізмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин та людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших у далекі часи забирали тисячі життів, сіючи забобони та страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби викликаються мікроорганізмами. Не було і засобів боротьби із заразними хворобами. Тому інфекційні захворювання людини іноді набували масового розповсюдження, яке називається епідемією, або пандемією.

Широке розповсюдження заразних хвороб тварин називається епізоотією, а рослин – епіфітотією.

Мікробіологія вивчає мікроорганізми, їх систематику, морфологію, генетику, роль у круговороті речовин у природі, патогенну дію, що призводить до хвороб людини, тварин та рослин.

Мікроорганізми дуже різноманітні. Їх іноді називають просто мікробами (від mikros- малий та bios- життя). Виходячи з самої назви, мікроорганізми дуже маленькі об’єкти. Тому мікробіологи використовують дрібні одиниці, такі як мікрометр, нанометр і навіть ангстрем. Більшість бактерій мають величину 0,5-1 мкм, гриби дріжджів – 5-10 мкм. Самі дрібні бактерії мають в діаметрі близько десятої мікрометра.

Окремі види бактерій та грибів досягають у довжину кількох міліметрів та навіть сантиметрів. Але, як правило, мікроорганізми – це живі істоти дуже малих розмірів, які людина без допомоги мікроскопа побачити не може.

Віруси від бактерій не здатні існувати та розмножуватися самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що має свій обмін речовин. Бактерії здатні рости та розмножуватися на штучних поживних середовищах. Віруси, як справжні клітинні паразити, повністю залежать від обміну речовин у клітині-хазяйці. Бактерії та живі клітини організму завжди містять одночасно два типи нуклеї­нових кислот: рибонуклеїнову (РНК) та дезоксирибоз­нуклеїнову (ДНК) кислоти. Віруси містять тільки один вид нуклеїнової кислоти – або РНК, або ДНК.

 

Форми

Шкірна – сибірковий карбункул, лімфангіт, лімфаденіт.

Кишкова – гострий геморагічний коліт

Легенева – геморагічна пневмонія (без лікування 100% летальність)

Септична – ускладнення внаслідок генералізації процесу

Сказ ¾ смертельна хвороба людини і тварин, відома з глибокої давнини.

Снід - синдромом набутого імунодефіциту. Віруси СНіДу були одночасно відкриті у 1983 р. біологами у Франції та США. Встановлено, що віруси Сніду передаються під час переливання крові, нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним молоком.

Епідемія грипу описана Гіппократом ще у 412 р. до н.е. У ХХ ст. були відмічені 3 пандемії грипу. У січні 1918 р. в Іспанії з’явилися повідомлення про епідемії грипу, які отримали назву «іспанка». «Іспанка» обійшла весь світ, заразивши близько 1,5 млрд людей (проминула лише кілька загублених в океані острівків) і забрала 20 млн життів ¾ більше, ніж перша світова війна.

Глобальні проблеми людства: глобальна біосферна криза, екологічна криза, ресурсна криза, мирне співіснування, припинення гонки озброєння та відвернення ядерної війни, охорона навколишнього природного середовища, паливно-енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, інформаційна, ліквідація небезпечних хвороб.

Глобальні проблеми людства (глобальні проблеми, глобальні проблеми сучасності) - комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.). Глобальні проблеми людства стосуються якповерхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.

Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.За ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

Дії першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства в природних джерелах існування і можливостями природи задовольнити ці потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних рішень проблеми, що склалася, у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. Важливою залишається на цьому фоні проблема відвертання загрози застосування ядерної зброї. Тільки спільними зусиллями можна відвернути загибель людської цивілізації.

Третя сфера - розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серце-во-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини і її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються і багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського співжиття.,

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що е результатом взаємодії, скажімо, не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації. При наявності суперечності між: світовим економічним розвитком і соціальним прогресом людства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації на її реальність, тобто появи глобальних проблем. З розвитком НТР гостро постала проблема охорони навколишнього середовища, невідкладного розв'язання потребує проблема сировинних джерел та ін.

Крім того, на прояв і загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без урахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з'ясувати суть і джерела цих проблем.

Отже, при аналізі глобальних проблем слід враховувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку продуктивних сил, впливу на них НТР; соціальні фактори. За цих умов оптимальне розв'язання глобальних проблем потребує поєднання науково-технічних і соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого становитимуть колективні дії усіх держав. Координація зусиль сторін, що беруть участь у розв'язанні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та умов участі незалежно від рівня економічного розвитку і соціального устрою її.

Види тероризму, його первинні, вторинні та каскадні вражаючі фактори; збройні напади, захоплення й утримання об’єктів державного значення; встановлення вибухового пристрою у багатолюдному місці, установі (організації, підприємстві), викрадання зброї та небезпечних речовин з об’єктів їхнього зберігання, використання, переробляння або під час транспортування.

Тероризм (від лат. terror — страх, залякування) — це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм — антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Маніпуляція свідомістю.

Маніпуляція свідомістю розглядається і як масштабніше явище. Воно має безліч визначень, створених ученими різних країн. Усі вони зводяться до того, що маніпуляція свідомістю - механізм дії на людину з метою певним чином вплинути на його рішення, змінити переваги або в чомусь переконати.

Із стрімким розвитком засобів масової інформації, а в декілька останніх десятиліть і всесвітній мережі Інтернет, стало актуальним питання впливу на свідомість великих мас людей. Увага дослідників перемкнулася на вивчення психології натовпу, створення ефективних механізмів впливу на неї. Не даремно у визначений кругах подейкують, що інтелект натовпу нижчий, ніж інтелект навіть найбезглуздішого її члена.

Приклади використання прийомів маніпуляції свідомістю через ЗМІ ми бачимо щодня. Реклама формує переваги в нашій свідомості, PR -компании створюють позитивні образи політиків, тенденції моди, що стала для багатьох аксіомою саме завдяки добре продуманому впливу ЗМІ, диктують правила в одязі. Вплив кінематографу створює стереотипне уявлення про те, якій має бути молодь. У голові у сучасної людини напрочуд багато привнесених ззовні шаблонних понять, представлень і цінностей.

Маніпуляція свідомістю - дуже важливе і цікаве явище, адже, використовуючи ці прийоми, на мільйони людей виявляється прихований вплив. Розуміння методів маніпулювання людиною і натовпом лежить на перетині загальної психології, етнопсихології, соціології, політології, фізіології і навіть кібернетики.

Ознаки маніпуляції свідомістю:
Вид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильством). Метою дій маніпулятора є психіка людської особистості.
Прихований вплив, факт якого не повинен бути помічений об'єктом маніпуляції. Найчастіше цю фальшиву дійсність створюють ЗМІ. Вони є ретранслятором авторитетних думок, які засвоюються людьми, а потім сприймаються ними як свої власні. Особливо ретельно приховується головна мета - щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляції не призвело до з'ясування далеких намірів.
Вплив, який вимагає значної майстерності і знань. Оскільки маніпуляція суспільною свідомістю стала технологією, з'явилися професійні працівники, що володіють цією технологією (або її частинами).
До людей, свідомістю яких маніпулюють, ставляться не як до особистостей, а як до об'єктів, особливого роду речей. Маніпуляція - це частина технології влади, а не вплив на поведінку друга чи партнера.
Передумови маніпуляції
Умова успішної маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків переважна більшість громадян не витрачає ні душевних і розумових сил, ні часу на те, щоб засумніватися в повідомленнях ЗМІ. Будь-яка маніпуляція свідомістю є взаємодія. Жертвою маніпуляції людина може стати лише в тому випадку, якщо він виступає як співавтор, співучасник. Маніпуляція - це не насильство, а спокуса.
Залежно від емоцій, які з'являються в об'єкта маніпулювання, можна виділити форми маніпуляцій:позитивні форми;заступництво,заспокоювання,комплімент, невербальні загравання (обніманням, підморгування),повідомлення хороших новин,загальні інтереси негативні форми:деструктивна критика (висміювання, критика особистості і вчинків),
деструктивна констатація (негативні факти біографії, натяки та згадки про минулі помилки),деструктивні поради (рекомендації щодо зміни позиції, способу поведінки, безапеляційні накази і вказівки)

Мета маніпулятора
Мета тих, хто бажає маніпулювати свідомістю - дати об'єктах такі знаки, щоб вони, вмонтувавши ці знаки в контекст, змінили образ цього контексту в своєму сприйнятті. Вони підказують такі зв'язки свого тексту чи вчинку з реальністю, нав'язують таке їх тлумачення, щоб уявлення про дійсність було спотворено в бажаному для маніпулятора напрямку. А значить, це зробить вплив і на поведінку, причому об'єкти будуть упевнені, що надходять в повній відповідності з власними бажаннями. Метою маніпулятора є м'яке підведення об'єкта до вибору. Цей вибір є невільним і неусвідомленим.
Методи маніпуляції.Методів маніпуляції свідомістю, що використовуються в засобах масової інформації, досить багато, але найчастіше виділяються наступні:
Використання навіювання.Перенесення приватного факту в сферу спільного, в систему.
Використання чуток, домислів, тлумачень в неясною політичної чи соціальної ситуації.
Метод під назвою «потрібні трупи».Метод «страшилок».Замовчування одних фактів і випинання інших.Метод фрагментації.Багаторазові повтори або «метод Геббельса».
Створення лжесобитій, містифікація.

 

Кількісний аналіз ризику.

Статистичний метод

Одним з найбільш розповсюджених методів кількісного аналізу ризиків різних видів господарської діяльності є стати­стичний метод.

Він базується на аналізі коливань оціночного показника, який характеризує результативність дій підприємства за пев­ний період часу. Як оціночний показник звичайно використо­вують величину втрат, що були допущені в минулих періодах господарської діяльності, наприклад, недоодержання доходу чи прибутку.

Залежно від результативності дій за аналізований період часу і рівня втрат, діяльність підприємства відносять до одні­єї з п'яти областей ризику (рис. 1): безризикова область, Умовні позначки: В - виторг,

Пч - чистий прибуток; ВК - власні кошти підприємства;

Вд - валовий доход; Ут - утрати

Рис. 1. Схема областей ризику

область мінімального ризику, область підвищеного ризику, область критичного ризику, область неприпустимого ризику.

Областю ризику називається деяка частина загальних втрат, у межах якої вони не перевищують встановленого гра­ничного значення.

Віднесення результатів діяльності підприємства до певної області ризику виконується залежно від рівня втрат.

Рівень втрат визначається залежно від частки втрат у за­гальній величині власних коштів підприємства.

Для кількісної оцінки рівня втрат уводять поняття коефіці­єнта ризику (К). Коефіцієнт ризику можна розраховувати:

· як від                                                                                                 - для всього капіталу підприємства до суми йо­го активів;       

· як                                                                                                       - для розміру втрат до величини власних кош­тів підприємства (табл. 1);

· як віднош                                                                                          - для очікуваного значення втрат до очікувано­го значення доходу або прибутку (табл. 2) тощо.

Таблиця 1

Рівні ризику залежно від співвідношення величини можливих утрат і величини власних коштів підприємства

У=	Рівень ризику
К0,25	Прийнятий
0,25<К0,50	Припустимий
0,50<К0,75	Критичний
К>0,75	Катастрофічний

Таблиця 2

Типи поведінки особи, що приймає рішення

залежно від співвідношення очікуваних значень

утрат (Еут) і надбань (Енд)

	Тип поведінки
К0,2	Песимістичний
0,2<К0,4	Обережний
0,4<К0,6	Середньоризикований
0,6<К0,8	Ризикований
0,8<К1	Високого ступеня ризику
К1	Азартний

У розглянутому варіанті статистичного методу, значення коефіцієнта ризику є скоріше нормованими значеннями, то характеризують певний рівень утрат, а не розрахованими від­повідно до викладеного вище.

Так, утратам у розмірі половини чистого прибутку відповідає коефіцієнт ризику 0,125, а утратам усього чистого прибутку - 0,25 (область мінімального ризику). Відповідно, утратам у роз­мірі валового доходу відповідає коефіцієнт ризику 0,5, а в роз­мірі його половини — 0,375 (область підвищеного ризику) і т. д.

Частота виникнення певного (і-го) рівня втрат знаходить­ся за формулою:

, (1)

де п - число випадків настання конкретного рівня втрат; N - загальне число випадків у статистичній вибірці, що включає й успішно здійснені операції даного виду.

Розглянемо характеристику кожної з областей.

Безризикова область (І) - характеризується відсутністю будь-яких утрат при здійсненні господарської діяльності з га­рантією одержання розрахункового прибутку. Теоретично прибуток не обмежений. Коефіцієнт ризику К1 = 0.

Область мінімального ризику (II) - характеризується роз­мірами втрат, які не перевищують чистого прибутку. Коефіці­єнт ризику К2 = 0 - 0,25. Підприємство ризикує тим, що, у гір­шому випадку, воно не одержить чистого прибутку. У кращо­му випадку - чистий прибуток буде менше його розрахунко­вого значення.

Область підвищеного ризику (III) — характеризується втра­тами, що не перевищують валового доходу. Коефіцієнт ризику К3 = 0,25 - 0,50. Підприємство ризикує тим, що, у гіршому ви­падку, воно не зможе виплатити заробітну плату своїм праців­никам за виконану роботу, але при цьому покриє матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції.

Область критичного ризику (IV) - характеризується втра­тами, величина яких не перевищує виторгу від реалізації про­дукції. Коефіцієнт ризику К4 — 0,50- 0,75.

Область неприпустимого ризику (V) - характеризується втратами, порівняними з розміром власних коштів підпри­ємства, тобто можливе повне банкрутство. Коефіцієнт ризику К5 = 0,75- 1,0.

Приклад 1. Є статистичні дані за 3 роки про роботу кон­кретного будівельного підприємства за одним з напрямків його діяльності - зведення будинків і споруджень. Необхідно, користуючись статистичним методом, розрахува­ти очікуваний рівень ризику (коефіцієнт ризику) даного ви­ду діяльності і розкид його значень. Вихідні дані наведені в табл. 3.

Загальну частоту виникнення втрат Fa визначимо як суму частот. Відповідно по роках:

1991. - F0 = (0,32 + 0,33 + 0,05 + 0,05)/1 = 0,75;

1992. -F,= (0,35 + 0,20 + 0,20 + 0,05)/1 - 0,80;

1993. -F0= (0,05 + 0,17 + 0,25 + 0,38)/1 - 0,85.

Отримані значення переносимо в табл. 3. Як видно з да­них табл. 3, утрати знаходяться в областях ризику II-V. Очі­куване значення як середньозважене з усіх можливих резуль­татів знайдемо за формулою (3.1)

Таблиця 3

Частота виникнення втрат в областях ризику

Рік	Загальні витрати	Область мінімального ризику	Область підвищеного ризику	Область критичного ризику	Область неприпустимого ризику
2001	0,75	0,32	0,33	0,05	0,05
2002	0,80	0,35	0,20	0,20	0,05
2003	0,85	0,05	0,17	0,25	0,38

Оскільки в областях ризику коефіцієнт ризику приймає значення: у II - 0-0,25; у III - 0,25-0,50; у III - 0,50-0,75; у IV - 0,75-1,00, то в якості Xі, візьмемо середні значення кое­фіцієнта ризику в кожній області (як для інтервального ряду).

Метод аналогій

Даний метод для оцінки ризику передбачає використання даних про аналогічні проекти, які виконувалися у порівнян­них умовах.

Приклад 5

Відкриваючи невеликий пункт технічного обслуговування автомобілів (ПТО) в одному з районів міста, аналізують ін­формацію про діяльність аналогічних ПТО: фактори ризику і ступінь їхнього впливу; масштаби й імовірність втрат тощо. Н