Дія нормативно-правових актів у просторі

 

Дія нормативних актів у просторі — це територіальні обмеження їхньої чинності, коли нормативний акт застосовується на тій тери­торії, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція від­повідних органів. Тому акти вищих органів державної влади в Ук­раїні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів вла­ди — на території відповідних адміністративних одиниць.

До території, обмеженої кордонами держави, належать: суша, у тому числі надра і континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території при­рівнюються морські, річкові і повітряні судна, що знаходяться під прапором держави. За правилами міжнародного права військові суд­на прирівнюються до території держави без виключень, а цивільні морські і повітряні судна — у водах і повітряному просторі своєї дер­жави, відкритому морі і повітряному просторі.

Юридична наука і практика знає принцип екстериторіальності. Це юридична фікція, відповідно до якої певні частини території дер­жави (будинки іноземних посольств, місій, їх транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних держав визнаються та­кими, що не знаходяться на території держави, де вони реально пере­бувають, а юридично вважаються такими, що знаходяться на тери­торії тієї держави, чиє посольство міститься в цьому будинку або чиї­ми представниками вони є. На засадах взаємності території посольств в іноземних державах вважаються територіями відповід­них держав. Будь-які зазіхання на будинок посольства прирівнюють­ся до зазіхань на територію держави і розглядаються як факт пору­шення міжнародного права.

 

Дія нормативно-правових актів за коло осіб

Дія нормативно-правових актів по колу осіб обумовлена наступ­ною обставиною: усі громадяни, особи без громадянства, іноземці й юридичні особи, що знаходяться на території держави, підпадають під сферу дії законодавства держави, у якій вони перебувають. Крім цього, існують нормативно-правові акти, дія яких розповсюджуєть­ся лише на певні категорії громадян, що визначають особливості їх правового статусу (наприклад, Закон "Про статус народних депу­татів", Закон "Про статус судів" та ін). По відношенню до окремих суб'єктів (дипломатичних представників) законодавство може мати обмежену чинність. Зокрема, вони не можуть бути затримані, за­арештовані, обшукані тощо.

 

Міжнародні договори в системі джерел права України.

Під міжнародним договором України – джерелом конституційного права України, необхідно розуміти угоду між Українською державою та державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права про встановлення принципів та норм, які у національній правовій системі регулюють конституційно-правові відносини.
Міжнародні договори України як джерела конституційного права України мають такі ознаки:
За сутністю міжнародні договори України об’єктивно відображають волю Українського народу, яка втілюється у зовнішньополітичній діяльності держави по укладанню міжнародних угод. Уповноважені особи, мають право укладати лише такі міжнародні договори, що будуть забезпечувати інтереси Українського народу та Української держави.
За змістом чинні міжнародні договори мають загальнообов’язковий характер для суб’єктів конституційно-правових відносин. Вони мають безпосередньо застосовуватися.
За формою об’єктивізації міжнародні договори України як джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження, проявом буття об’єктивно існуючих міжнародно-правових норм та принципів, які мають застосовуватися в національній конституційно-правовій сфері.