Актуальною проблемою для україни є її вступ до всесвітньої організації торгівлі, (вто) строки якого неодноразово змінювали-ся, а доцільність перебування у ній не відзначалася одностайністю.

8 грудня 1991 року у Біловезькій Пущі (Білорусь) на зустрічі керівників трьох республік: Білорусі, Росії та України відбулося підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Після підписання алмаатинської Декларації до новоствореного СНД ввійшли також Азербайджан, Вірменія, Молдова, Грузія, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан і Туркменістан. Однією з головних цілей є збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства та взаємовигідного співробітництва. СНД не є над-державним чи державною федеративним утворенням Співдружності.

Вищим органом СНД є визначено Раду глав держав. Рада глав урядів координує співробітництво виконавчої влади держав учасниць. Головним виконавчим органом організації є виконавчий Секретаріат, який знаходиться у Мінську.

За час існування СНД більшість країн, що входять до цього об’єд-нання, не до кінця визначались у своїх пріоритетах. Україна, Молдова, Грузія, Вірменія й Азербайджан, зокрема, намагаються знайти середню лінію між інтересами Росії та Європи. Йде інтенсивний пошук нових форм співробітництва. Актуальним є питання реформування СНД.

У системі міжнародних відносин з’явилася нова організація – „За демократію та економічний розвиток ГУАМ”, метою діяльності якої є формування демократичного простору, безпеки, гуманітарного і соціального розвитку, євроінтеграція та євроатлантична інтеграція.

Витоки регіонального об’єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) беруть свій початок у 1997 р. коли глави держав підписали Спільне комюніке, в якому наголосили на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності й безпеки в Європі. Однак діяльність цієї організації досі не є до кінця врегульованою і малоефективною.

 

У відповідності з „Основними напрямами” Україна інтенсивно розвиває відносини на двосторонній основі із найближчими сусідами, республіками колишнього СРСР, які нині є незалежними державами, - Росією, Білоруссю, Молдовою.

На одному з головних місць зовнішньополітичної діяльності України є стратегічне партнерство з Росією. Дипломатичні відносини між Києвом і Москвою встановлені 14 лютого 1992 р. На формування відносин між двома найбільшими державами пострадянського простору впливали різні чинники: одні зближали наші народи й країни, інші породжували суперечності й складнощі міждержавних відносин.

Більшість неузгоджень у російсько-українських відносинах зумовлені різними підходами до проблеми правонаступництва, особливо коли йшлося про поділ фінансів, майна, Чорноморського флоту та ядерних озброєнь. Тривалий час в українсько-російських відносинах не існувало чітких умов надання Україні гарантій територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Різне бачення, відмінні підходи обстоювали Росія і Україна щодо СНД.

Вирішальну роль у російсько-українських відносинах відіграло підписання у травні 1997 р. у Києві політичного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією та Українсько-російської Декларації, в результаті чого були врегульовані основні питання взаємовідносин двох сусідніх країн.

Однак нестабільна політична ситуація в Україні, надмірна залежність від Росії щодо забезпечення енергоносіями, недружня позиція окремих політичних сил щодо оцінки політичної ситуації в Росії, роблять наші двосторонні стосунки нестабільними та непередбачуваними, в результаті чого чимало проблем є не до кінця врегульованими.

Послідовно розвиваються стосунки з Білоруссю, які ґрунтуються на укладених договорах та угодах різного рівня. Безперечним досягненням обох сторін є завершення робіт щодо делімітації та демаркації українсько-білоруського кордону і підписання відповідного договору. Зростає динаміка зовнішньоторговельного обміну між двома державами.

Однак взаємовідносини між країнами-сусідами не є зразковими. Цьому, зокрема, заважають упереджене ставлення до суспільно-полі-тичної ситуації в сусідній державі окремих політичних сил в Україні, а також відсутність доброзичливих стосунків на рівні владних структур.

Активною діяльністю відзначаються відносини України з Молдовою. Важливою подією стала ратифікація Верховою Радою у 1996 р. українсько-молдавського договору про добросусідство, дружбу і співробітництво. Україна активізувала свої зусилля як країна-гарант та посередник у врегулюванні придністровського конфлікту. Принциповим є бажання обох країн шляхом домовленостей розв’язувати неврегульовані прикордонні питання, а також статусу власності низки об’єктів Молдови, що розміщені на території України.